Актор Віктор Жданов поділився: "Не відчуваю симпатії до ролей позитивних героїв, адже завжди вважав більш цікавими негативних персонажів."
Зображення: надане творчою групою фільму "Сірі бджоли"; Сергій Хмеленко (у ролі Віктора Жданова) та Пашка Яцюк (Володимир Ямненко, праворуч).
У сірій зоні АТО проживають двоє літніх чоловіків — Сергій Хмеленко (Віктор Жданов) та Пашка Яцюк (Володимир Ямненко). Перший з них, буркотливий і замкнутий, займається бджільництвом. Другий, давній приятель і водночас суперник Сергія, не відчуває провини: отримує пенсію як з України, так і з "ДНР", а в покинутому селі, де залишилися лише вони, займається дрібними крадіжками. Хоча Сергій і Пашка не ладнають, їм доводиться жити поруч. Так проходять їхні будні, які здаються мирними, поки раптом неподалік не з'являється російський снайпер, а на порозі не з'являється боєць ЗСУ (Максим Бурлака).
"Бджоли" наразі найуспішніша робота Дмитра Мойсеєва: світова прем'єра відбулася на Роттердамському кінофестивалі, а на Одеському фільм переміг у Національному конкурсі. Усі складники в цій картині збалансовані майже ідеально: ритмічно вибудована оповідь, блискуча операторська робота Вадима Ількова, тривожний, невіддільний від зруйнованого краєвиду саундтрек композитора Андрія Пономарьова і, звісно, актори. Жданов грає стримано, точно, на нього цікаво дивитися, що б він не робив: п'є чай, місить тісто, набирає воду чи просто сидить біля пічки.
Перед початком прем'єри ми мали можливість поспілкуватися з Віктором Ждановим про створення "Сірих бджіл" та про його погляд на акторську професію в цілому.
Фото: zn.ua Віктор Жданов
Вікторе, чи усвідомлювали ви з самого дитинства, що прагнете займатися грою? Або ж вам довелося довгий час шукати своє покликання?
Коли я нарешті опинився у світі професії, зрозумів, що це, напевно, почалося ще з дитинства. Ми веселилися в школі, брали участь у різних гуртках. Особливу вдячність хочу висловити людям, які підштовхнули мене на шлях акторства. Спочатку я планував вступати до училища на клас труби, для навчання в духовому оркестрі. Але доля звела мене з чудовою жінкою, Ольгою Кагановою, Царство Небесне, яка, по суті, стала для мене справжнім наставником.
У мене є наступне запитання стосовно ваших вчителів.
Ольга Аркадіївна провела мене через усі етапи життя. Вона викладала як мені, так і моїй дружині, акторці Олені Хохлаткіній, хоча в нас були різні роки навчання. Ольга завжди відвідувала наші вистави в Херсоні та Донецьку, уважно стежачи за нашими успіхами. Коли ми поверталися, то неодмінно зустрічалися та обмінювалися думками. Коли мене не прийняли до Херсонського музично-драматичного театру, вона вжила всіх заходів, щоб я став актором у Херсонському театрі ляльок. Там я і почав свій творчий шлях, і сьогодні я дуже вдячний за такий розвиток подій. Цей досвід дав мені можливість зрозуміти акторську професію з різних боків, і те, чого я навчився, досі слугує мені в роботі.
Який підхід до виконання ролі вам більше до вподоби - повне занурення в образ та характер персонажа, чи гра на основі удавання?
Питання, безумовно, викликає дискусії. Іноді потрібно додавати емоції, у той час як в інших випадках варто переживати. Існують драматичні сцени, поряд з легковажними, де ти впевнено рухаєшся вперед; не зовсім граючи, а скоріше, злегка піднімаючись на підборах. Обидва ці підходи є частиною професії. А вже глядач сам вирішує: чи вірити тобі, чи ні, голосуючи своїм квитком за твою присутність або відсутність.
Зображення: надане командою фільму Кадр з кінопроекту "Сірі бджоли"
Як ви потрапили у світ кіно? Ваша перша роль на екрані з'явилася лише у 50 років.
Ніколи не мав бажання брати участь у зйомках.
Ось так.
Коли до Херсона приїжджали знімальні команди з Свердловської кіностудії та з Києва, я навіть не намагався потрапити в масовку. Я свідомо ухилявся від цього, адже моїм прагненням було досягти успіху в театральному мистецтві. Проте війна змусила мене покинути Донецьк, і в результаті я опинився у світі кіно. Це відкрило для мене нові горизонти, наповнені цікавими людьми, персонажами, сценаріями, режисерами, операторами та художниками. Можливо, це звучить самовпевнено, але я відчуваю, що цей досвід збагачує мене у всіх аспектах життя.
Виступи на сцені та зйомки на майданчику вимагають різних стилів виконання. У чому ж полягає основна різниця для актора?
Це очевидно. В театрі треба повторювати з вистави у виставу. Місяць минув, тобі треба згадувати, знову занурюватися в ті обставини. В кіно в цьому плані простіше, але складніше на початковому етапі. Ти приходиш, читаєш сценарій, знайомишся з персонажем, говориш з режисером, потім виходиш на майданчик, оп, і вже не повернеш. Якщо в театрі можна щось виправити, а коли пішло на екрани, то лишається тільки скрипіти зубами і казати: "Ох, треба було тут інакше зробити, але вже нічого не вдієш". Отакі відмінності. А підхід до професії що там, що там має бути чесним, щирим. І ти повинен це любити.
Часто так буває, що дивишся український фільм - цікава ідея в сценарії, чудовий оператор, а актори переграють, фальшивлять. Таке враження, що просто така пошесть в ігровому кіно. Чому так?
Отже, прошу вибачення, але ми відповідаємо за свої обов'язки, чи не так? Є спеціалісти, які контролюють те, що відбувається на знімальному майданчику, зокрема режисер і продюсери. Після команди "стоп, знято" я вважаю, що більше не несу відповідальності. Кожен має підходити до своєї роботи з усією серйозністю. І на цьому крапка.
Фото: kinorium.com Віктор Жданов у 'Кіборгах'.
А з якими режисерами краще працювати? В одного, наприклад, все по міліметру й секунді розкреслено до самого кінця, а другий дозволяє імпровізувати, може змінювати сценарій під час зйомки.
Я зустрічався з такими контрастами. Перша особа має своє бачення, чітко розуміє свої наміри та очікує від тебе виконання своїх вимог. З іншого боку, коли тобі все дозволяють, результат часто не вражає. Але якщо ти долаєш труднощі на шляху до своїх цілей, коли тобі трохи заважають, то ставлення до цього змінюється. А коли ти сам є творцем свого сценарію, ти фактично стаєш своїм власним режисером.
Мені цікаво і з тими, і з тими. Але все має бути в міру. От щодо [Андрія] Жолдака зараз: в нього є перегини, неприємні мені особисто - значить, я не потрапляю в цю виставу, все, я цього не роблю.
"Будинок" Андрія Жолдака: безкінечне коло забуття та вічного відродження.
Як для вас почалася робота в "Сірих бджолах"?
Мене одразу затвердили на роль. Були репетиції, проби, перебудови персонажа. Дмитро Мойсеєв - людина в цьому плані прискіплива. Він робить своє авторське кіно. І ти, будь ласка, засунь свої амбіції подалі в кишеню. Це з приводу попереднього питання, з яким режисером краще працювати. Буває, ти знаходиш якісь точки відліку, буває, не знаходиш, але все одно ти вже в цій історії, тож повинен її робити, як би тобі там не велося. Фільмування "Бджіл" було непростим, хаотично-збалансованим, можна так сказати - та все ж збалансованим. Ще й повномасштабна війна вибила нас із формату, але це, можливо, спрацювало навіть на краще в певних складових.
Зображення: надане командою фільму Кадр з кінопроекту "Сірі бджоли"
Яким чином ви розробляли ваш персонаж?
Не хочу розкривати цю історію до кінця, щоб зберегти певну інтригу. Як я працюю, що я відчуваю... Спостерігаючи за своїм життям, якщо тебе хвилює чийсь біль або радість, ти пропускаєш це через себе. Дуже добре, коли можеш втілити свій досвід у виставі через погляд, жест чи рух. Мене запитували: "Як ви готували коржі в 'Сірих бджолах'?" Так, моя бабуся пекла ці коржі, я з таким задоволенням їх їв і з дитинства знав, як це робиться. Мені цікаво, щоб діти і онуки мали можливість це побачити. Це ж історія твого народу, твого краю. А як же інакше?
У одному з фільмів я чув фразу, яка, на мою думку, відображає те, про що ви зараз говорите: поганий актор просто вживається в роль, тоді як хороший актор дійсно переживає момент, живе ним.
Чесно кажучи, я не замислююсь над цим питанням. Просто дію так, як вважаю за потрібне. Що стосується методів і технік — я не є викладачем акторської майстерності. Мене також цікавить, як це працює. Коли я знімався з актором з Ірландії, я просто був вражений. Переді мною стояв звичайний чоловік, а варто було сказати: "камера, мотор" — і він перетворювався на зовсім іншу людину, з іншими думками та поглядом, хоча одяг залишався тим самим. Це справжня магія нашого мистецтва. Як це пояснити? Виходить, як виходить, і слава Богу. Це щось, що в певній мірі піддається контролю, а в певній — ні. Не можу дати чітку відповідь на це питання.
Яка з ваших ролей виявилася найбільш викликовою?
Вони всі складні. Навіть епізоди. Епізод ще складніший. В три секунди треба вкласти все. Не задаюся цим питанням. Ти бачиш ціль, ти до неї преш. Бачу мету, не бачу перепон. І все.
Зображення: kinorium.com Сцена з фільму "Сірі бджоли"
Схоже, що я задаю вам не ті запитання.
Ні, питання дійсно розумні та актуальні, але я не володію відповідями. Я не отримував освіти у вищих навчальних закладах у достатньому обсязі, щоб повністю оволодіти своєю професією. Коли я намагався вступити до інституту імені Карпенка-Карого, мене не прийняли. Лише коли мені перевалило за 40, я змогу потрапити туди на факультет режисури. Звичайно, я щось навчився. Заздрю тим, хто здобував освіту в молодості, і з задоволенням спостерігаю, як вони спілкуються своєю унікальною мовою. Вони впізнають одне одного лише за манерою розмови. Я дивлюся на це і думаю: "Це ж прекрасно". Мене цей шлях обійшов, і, можливо, я про це шкодую. Але це не означає, що слід опускати руки і нічого не робити. Немає нічого страшного.
Поділіться враженнями про співпрацю з Володимиром Ямненком. На мою думку, у вас вийшов чудовий дует!
Я щиро вдячний за те, що ми мали можливість співпрацювати. Наша зустріч відбулася ще у 2014 році під час зйомок. Ми відразу ж знайшли спільну мову. Він вже мав значний досвід, пройшов важливі етапи у Карпенка-Карого. Його поради були для мене дуже цінними. Це не була пряма допомога, коли хтось за тебе щось робить, але його слушні зауваження, як-от, де правильно розташуватися чи на що звернути увагу з камерою, дійсно допомогли. Я йому за це безмежно вдячний. І тепер ми знову разом у одному фільмі — це, безумовно, приємно.
Коли тебе цінують за твою справжню сутність, це безцінно. Це важливий крок у моєму особистісному зростанні та шляху в кінематографі. Я щиро вдячний долі та Володі за цю можливість. Також дякую продюсерці Іванні Дядюрі за те, що запросила його, що стало поштовхом для нашого творчого дуету.
Існує питання, яке актори отримують досить часто...
Цікаво.
Зображення: надано продюсерською групою фільму Сергій Хмеленко (Віктор Жданов) та Пашка Яцюк (Володимир Ямненко, праворуч) у картині "Сірі бджоли".
Яку роль ви б хотіли ще зіграти? Роль мрії Віктора Жданова.
Справа не в тому, що я не маю бажання досягти чогось великого. Проте, з моменту, коли я почав працювати в театрі, я усвідомив, що не володію таким талантом. Є актори, які самостійно пишуть сценарії, створюють п'єси та навіть знімають фільми – а в мене цього немає. Я відчуваю себе залежним від обставин і режисерів. Можуть взяти на виставу, а можуть і не взяти. Коли я це зрозумів, мої амбіції стали меншими, адже я бачив людей, які прагнуть зіграти щось важливе, але так і не отримують жодної ролі. Вони чекають можливостей, розмірковуючи про свої мрії. Я не можу сказати, що берусь за все підряд, займаючись заробітчанством. Проте іноді доводиться йти на компроміси. Я не сподіваюся, що принесу п'єсу, і її одразу поставлять, або що мій сценарій відразу втілять в життя. Можливо, я просто лінивий і не маю бажання цим займатися.
Які саме герої вам найбільше подобаються для гри?
Не люблю грати "голубих героїв", тобто солодкаво-позитивних. Не для мене. Навіть у казках. Мені завжди подобались шкодні персонажі. Памʼятаю перші ролі в театрі ляльок: Леший і дядюшка Ау, домовий, блін. Це ж клас. Ти можеш все. Це шкодні персонажі, це приколюха. Ти можеш працювати і голосом, і тембром, і рухами, тобі дозволено все. Ну, а коли закоханий, то що? Ну, закоханий, і ходиш як дошка. Мені таке нецікаве. Можливо, якби я був там писаний красень, ну, весь як Арнольд Шварценеггер, то й грав би. А так пикою не вийшов, то що будеш робити?
Моя роль у виставі "Наймички" була досить цікавою: я грав позитивного персонажа, хлопця, який трудиться на повну. Я витратив багато часу на вивчення тексту, особливо на довгі монологи про любов і страждання. Це не зовсім моє. Натомість, мені більше до вподоби грати негативних персонажів — вони завжди динамічні, швидко приймають рішення та мають чітке мислення. Вони бувають різні, і це додає їм колориту. Хоча ми на знімальному майданчику вже не в юному віці, все ж не відмовляли собі в дрібних витівках. Мені дуже подобається, що Володя вміє жартувати. Навіть під час серйозних сцен ми завжди знаходили момент для сміху — без цього в нашій сучасній реальності важко вижити. Сподіваюся, я відповів на ваше запитання.
Відповіли просто відмінно. Дякую!
"Сірі бджоли": оповідь про патріотизм, що проходить через самотність і глибокий відчай.
