"Ці українські військовослужбовці мають взяти на себе обов'язок захищати західні території."
Німецькі ЗМІ активно обговорюють угоди "коаліції охочих", що стосуються надання Україні гарантій безпеки в умовах можливої угоди про мир. Особливу увагу привертає пропозиція Фрідріха Мерца обмежити потенційну місію Бундесверу виключно територією НАТО.
Паризьке видання Tagesspiegel підводить підсумки зустрічі "коаліції охочих":
Еммануель Макрон і Кір Стармер під час зустрічі з Володимиром Зеленським у Парижі запевнили: "Після встановлення миру Великобританія та Франція створять військові бази по всій Україні, а також зведуть оборонні споруди для зберігання озброєння та військової техніки". Натомість Фрідріх Мерц займає значно обережнішу позицію. За його словами, Німеччина візьме участь у моніторингу дотримання перемир'я, однак готова розмістити своїх військових лише на "сусідніх територіях НАТО". З одного боку, така стриманість Мерца може викликати певне незручність, але з іншого — вона є розумною. Враховуючи сучасний стан озброєння Бундесверу, він не може обіцяти більше. Німеччина керує підрозділом НАТО, який має захистити Литву від можливого російського вторгнення. Однак це майже призвело до виснаження Бундесверу. До 2027 року в Литві планується створення добре оснащеної бригади з 5000 військовослужбовців, але цього явно недостатньо, щоб стримати агресію Путіна.
Газета Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ) з Франкфурта-на-Майні вважає, що поки зарано робити висновки:
Необхідно ще врахувати, як усе в результаті виглядатиме. Не лише в Німеччині багато людей ставляться до можливості відправки європейських військ в Україну зі змішаними почуттями або навіть відкритою негативністю, адже це може підвищити ризик військового конфлікту з Росією. Не випадково Україну досі не прийняли до НАТО. Проте без належного стримування Росії перспектива стабільності в Східній Європі виглядає невтішною. Якщо США не мають наміру відправляти своїх солдатів, лідерство в цій ситуації мали б взяти на себе дві європейські ядерні держави – Велика Британія та Франція. Теоретично можна навести чимало аргументів проти їхньої стратегії мінімального стримування, але навряд чи це залишиться поза увагою Путіна. Тому питання про те, де саме розміститься Бундесвер, є другорядним. З огляду на внутрішньополітичні міркування, швидше за все, це призведе до перестороги на території НАТО, як уже заявив канцлер у Парижі. Важливим буде сигнал для Путіна: він тепер усвідомлює ціну миру. Хоча кремлівська пропаганда намагається подати цю ціну як надто високу, це ще не є остаточним словом. Продовження військових дій також обернеться для Росії великими витратами.
Ще один берлінський медіа-ресурс - tageszeitung (taz) - з недовірою ставиться до обіцянок, які європейські лідери зробили Києву під час зустрічі в Парижі.
Але яка справжня цінність цих обіцянок? Мова не йде про розгортання ударних сил на фронті — цього ніхто не бажає. І не про миротворчі контингенти, що здійснюватимуть моніторинг можливого припинення вогню — цю роль мають виконувати США, з дистанції. За словами, озвученими в Парижі, мова йде про "мультинаціональні сили", які повинні "забезпечувати стримування". У Франції також згадували про "логістичні бази". Це не бойові підрозділи, як підкреслив президент Еммануель Макрон, а "війська для перестраховки". Французьке слово "réassurance" також може бути переведене як "заспокоєння": українці мають відчувати впевненість у тому, що Франція та Великобританія готові прийти на допомогу, якщо Росія знову здійснить агресію. У цьому випадку, як зазначено в документі, будуть задіяні "гарантії безпеки", які можуть передбачати "використання військових ресурсів" — можуть, але не обов'язково. Чи додає це впевненості українцям? Їхня армія значно чисельніша порівняно з будь-якими західними "перестраховочними" силами, які можна уявити, і має значно більший бойовий досвід. Саме українські солдати повинні забезпечувати безпеку західних військових, а не навпаки. Загалом, це все виглядає як повітряні замки. Адже перспектива миру між Україною та Росією поки що не проглядається. Більше того, відсутні навіть ознаки можливих мирних переговорів. Росія не визнає Україну як учасника переговорів і відмовляється від припинення вогню. А вже тим більше, Росія навряд чи погодиться на присутність військ НАТО на українській території.
Газета Kölner Stadt-Anzeiger (KStA) з Кельна також висловлює свої сумніви щодо результатів зустрічі "коаліції охочих":
На перший погляд, зустріч "коаліції охочих" може здатися масштабним мирним планом: безпекові гарантії, моніторинг на лінії фронту, а також стримування на суші, воді та в повітрі. Проте, остаточні рішення щодо миру та прийнятних безпекових гарантій ухвалюються в Москві. Кремль знову відкинув західні пропозиції безпеки для України, зокрема питання розміщення іноземних військ, назвавши їх недопустимими. Поки Росія не проявить бажання до миру, будь-які європейські ініціативи залишаються безрезультатними. Навіть показна готовність російських переговорників до діалогу зі США вже не є свідченням реального прагнення до миру. Це скоріше виглядає як цинічна затримка, що має на меті відволікти Вашингтон. Адже ясно, що Путін не прийме мир, за якого Україна залишиться незалежною та суверенною. Він прагне перемоги — як військової, так і шляхом нових поступок, поки з України не залишиться нічого. Москва ніколи не погодиться на західні миротворчі сили добровільно. Для досягнення таких безпекових гарантій знадобиться значний тиск з боку США. І при цьому залишаються відкритими ключові питання: який має бути склад цих військ і хто готовий буде втрутитися, якщо Росія знову застосує силу? Коли канцлер Фрідріх Мерц вже зараз не бажає відправляти бундесверівців в Україну, натомість пропонуючи їх розміщення у сусідніх країнах НАТО, навряд чи це справить значний вплив на Путіна.
Газета Rheinische Post (RP), що базується в Дюссельдорфі, підсумовує результати зустрічі, що відбулася в Парижі:
В найближчому майбутньому основну відповідальність за військову місію в Україні нестимуть британські та французькі сили. Тому надзвичайно важливо, щоб Німеччина і її Бундесвер також зробили суттєвий внесок у можливе встановлення миру. Проте ці сподівання поки що залишаються лише мріями, оскільки агресор Володимир Путін не виявляє бажання ні сідати за стіл переговорів, ні шукати справедливе рішення для припинення конфлікту. Тиск на Росію, щоб вона висловила готовність до переговорів, здатен здійснити лише президент США Дональд Трамп. Тож увага знову зосереджується на ньому. Чи залишиться він на стороні Європи та України, і чи посилить санкції проти Москви? Як вплине на ситуацію контроль Трампа над постачанням нафти з Венесуели, що ставить під загрозу позиції Путіна? Яку роль може відіграти Гренландія? Чи можуть США, наприклад, здійснити тиск на своїх партнерів по НАТО, включно з Данією, щоб вони погодилися на анексію Гренландії в обмін на тиск на Росію? Одне можна стверджувати напевно: в новому світовому порядку, де панує сила і вплив, можна уявити будь-які сценарії.
