Чи може Молдова зникнути з географічної карти? Ситуація, про яку вже можна говорити відкрито.
Цього січня президентка Молдови Мая Санду перетнула лінію, якої раніше намагалися не переступати лідери республіки. Вона відверто заявила, що підтримує ідею об'єднання з Румунією й проголосувала б за неї на референдумі. Згодом цю думку повторив прем'єр-міністр країни Александр Мунтяну.
Хоча політики вказали на те, що наразі це питання не є актуальним, вони все ж вивели його на новий рівень обговорення. Об'єднання Молдови та Румунії, якщо воно колись відбудеться, насправді не є такою легкою справою, якою може здаватися на перший погляд. Перші кроки в цьому напрямку можуть призвести до дестабілізації регіону та створити нові виклики на українських кордонах.
Республіку Молдова сформовано на території Бессарабії, яка 1812 року увійшла до складу Російської імперії після російсько-турецької війни. За винятком періоду 1918-1940 років, коли історичний регіон був частиною Румунії, відтоді вона розвивалася в іншій політичній і соціально-економічній реальності. Москва доклала значних зусиль, аби поглибити культурні відмінності між Румунією та Бессарабією. Додатковим чинником, який сприяв планам Росії, стала етнічна строкатість населення Бессарабії.
Після розпаду СРСР Румунія і Молдова продовжили свій розвиток паралельними курсами. Бухарест досить оперативно став членом Європейського Союзу та НАТО. У той же час Кишинів, долаючи сильний внутрішній опір проросійських сил, повільно просувається у напрямку євроінтеграції. Між цими двома країнами існує значний економічний розрив. Валовий внутрішній продукт Румунії перевищує 400 мільярдів доларів, тоді як у Молдови цей показник не перевищує 20 мільярдів доларів. ВВП на душу населення в Румунії (більше 22 тисяч доларів) майже втричі вищий, ніж у Молдові. Мінімальна зарплата в Румунії складає приблизно 800 євро, тоді як у Молдові – лише 300 євро.
Відмінності в економічному розвитку свідчать про те, що Бухаресту знадобиться фінансова підтримка для нового регіону. Різниця у ВВП на душу населення та соціальних показниках є настільки значною, що її не вдасться швидко та без труднощів вирівняти. Однак, економічні аспекти не стануть єдиним вирішальним фактором, що визначатиме майбутнє можливого злиття двох країн.
Дослідження громадської думки в Молдові за останні десятиліття демонструють поступове збільшення підтримки ідеї об'єднання з Румунією. У 1990-х роках менше 10% населення виступали за інтеграцію з Бухарестом. Протягом середини 2010-х років число прихильників цієї ідеї почало зростати, досягнувши свого максимуму у 2021 та 2022 роках. Це зростання підтримки було зумовлене вдячністю за допомогу Румунії в боротьбі з пандемією COVID-19 та реакцією на повномасштабне вторгнення Росії в Україну, коли приблизно 44% молдаван висловили бажання стати частиною єдиної румунської держави. Проте згодом відсоток тих, хто підтримує об'єднання, зменшився до менш ніж 40%. За даними опитування 2025 року, тільки 38,5% громадян Молдови проголосували б за унію, в той час як 61,5% виступили проти. Безумовно, за певних умов можна підвищити рівень підтримки унії, але слід враховувати ряд факторів, які значно ускладнюють процес об'єднання.
В Молдові противники інтеграції з Румунією здебільшого проживають у Придністров'ї, Гагаузії та на півночі країни. Ця регіональна диференціація в поглядах створює сприятливе середовище для сепаратистських настроїв, особливо якщо уряд у Кишиневі вирішить здійснити конкретні кроки для приєднання до Румунії. Хоча Придністров'я теоретично може колись стати частиною Молдови, його мешканці не вбачають себе в складі Румунії. Законодавство про особливий статус Гагаузії, прийняте парламентом Молдови в 1994 році, гарантує автономії право на самовизначення у випадку втрати державою суверенітету.
З урахуванням реальних суспільних настроїв і ризиків дестабілізації провідні прозахідні партії Молдови хоч і висловлюють тією чи іншою мірою підтримку ідеї унії з Румунією, але воліють зосередитися на євроінтеграції. Водночас ліві й часто проросійські партії (Партія соціалістів, Партія комуністів, "Наша партія") категорично проти втрати суверенітету країни.
У румунському суспільстві завжди були сильні сентименти щодо інтеграції з Молдовою. Ці настрої мотивовані історичними, культурними та національними чинниками. Адже Бессарабія -- це східна частина колишнього Молдавського князівства. Однак останніми роками популярність ідеї унії відчутно зменшилася. Найвищий рівень підтримки об'єднання з Молдовою припав на період до початку повномасштабної війни Росії проти України. У 2010-х роках від 60 до 70% румунів хотіли збільшити територію держави, уклавши угоду з Кишиневом. Проте після 2022 року охочих поменшало через побоювання стосовно додаткових витрат на інтеграцію, військових ризиків і проблем із російськомовними регіонами Молдови. Останні цифри опитувань свідчать про стабілізацію навколо 40-50%, із потенціалом зростання скептичних настроїв у разі загрози безпеці. У вересні 2025 року 47% румунів висловилися "за" об'єднання, 46% були "проти", а 7% не визначилися.
Румунські політики в основному дотримуються оптимістично обережного підходу до можливого об'єднання з Молдовою. Вони підкреслюють, що основою цього процесу повинна стати воля населення сусідньої держави. Президент Румунії Нікушор Дан не раз висловлював свою думку щодо унії з Республікою Молдова. Його позиція залишається незмінною: він особисто підтримує ідею об'єднання, однак підкреслює, що все має залежати від бажання молдавського народу. Румунія не має наміру нав'язувати свої рішення і не буде прискорювати цей процес. Більшість румунських політиків, незалежно від того, чи представляють вони праві, чи ліві партії, поділяють таку ж точку зору. Єдине виключення становлять крайні праві, які активно виступають за термінову унію, вважаючи це шляхом до "відновлення історичної справедливості", без врахування окремої ідентичності Молдови, яку вони описують як "штучне утворення".
Однак за нинішніх обставин ліквідація незалежності Молдови -- це прямий шлях до внутрішнього протистояння в республіці. Росія в цій ситуації не сидітиме склавши руки, а підтримає сепаратистські настрої в Придністров'ї та Гагаузії. Чи готова Румунія, навіть як член НАТО, до таких викликів? Сумнівно. Тому останні заяви молдовських політиків треба сприймати зараз не як заклик до дій, а як спосіб боротьби за електорат і перевірку суспільної реакції. Курс на євроінтеграцію зі збереженням суверенітету й далі розглядатимуть як основний сценарій розвитку країни.
Для України можливе об'єднання Румунії з Молдовою, скоріше за все, призведе до виникнення нових ризиків, а не до отримання вигод. Зміна кордонів сусідніх країн завжди супроводжується викликами. Навіть якщо мова йде про мирну та безболісну інтеграцію, це далеко не гарантовано, враховуючи наявність сепаратистських анклавів на території Молдови та поширені скептичні настрої щодо збереження суверенітету.
Нові територіальні надбання також здатні посилити вплив радикальних сил у румунському суспільстві, спровокувавши запаморочення від успіхів. Раніше серед румунських політиків уже лунали голоси про необхідність повернути під контроль Бухареста Північну Буковину та Південну Бессарабію. Висловлювалися антиісторичні маніпулятивні тези, що Україна -- це "штучне утворення". Із цими ідеями, зокрема, виступали євродепутатка від партії S.O.S. Romania Діана Шошоаке, колишній кандидат у президенти Румунії Келін Джорджеску, ексспівголова партії AUR, а зараз президент новоствореної партії "Консервативна дія" (ACT) Клаудіу Тірзіу. Після приєднання Молдови кількість охочих "відновити історичну справедливість" за рахунок території України може навіть зрости. Це було б украй небажаним сценарієм для Києва.
