Чому видача російського військового злочинця до Литви є знаковою подією в історії?

Перша екстрадиція російського військовополоненого до іншої країни з метою притягнення до відповідальності за злочини війни є важливим сигналом для росіян. Це демонструє, що судити їх за військові злочини може не лише Україна. Важливо зазначити, що жодна країна не в змозі належним чином розслідувати ту кількість воєнних злочинів, яка вже була зафіксована.

Україна вперше вирішила передати російського військового іноземній державі для проведення судового розгляду. Мова йде про старшого матроса військової поліції, якого українські сили захопили в полон на Запорізькому напрямку в районі Роботиного. Йому ставлять в провину незаконне утримання, катування та жорстоке поводження з цивільними особами і військовополоненими. Однією з його жертв став громадянин Литви, тому судитимуть цього російського воєнного злочинця саме в Литві. Чому важливо передати російського полоненого на суд у Литві, а не проводити розгляд в Україні? Чому необхідно ідентифікувати російських військових, які скоювали злочини в Україні, і збирати докази в кожному окремому випадку? Про ці питання говорить Еспресо з адвокатом, правозахисником та головою громадської організації "Справедливість для Українців" Юрієм Білоусом, який захищає інтереси постраждалих від дій російських військових у судових процесах.

Передача російського військовополоненого до Литви була охарактеризована як знакова подія для правосуддя. Чому так важливо, щоб суд над ним проходив саме в Литві, а не в Україні?

Це перший випадок, коли російського військового екстрадують в іншу країну, зокрема до держави Європейського Союзу, для проведення судового розгляду щодо воєнних злочинів, скоєних в Україні. Такої ситуації раніше не траплялося. Хоча ми маємо прецедент Яна Петровського, якого цього року засудили до довічного ув'язнення у Фінляндії, варто зазначити, що він самостійно потрапив на територію цієї країни. Однак екстрадиція військового є новим явищем.

Яку користь це приносить міжнародній спільноті з правової точки зору? Адже справедливість і солідарність повинні втілюватися в реальних діях. Це позитивний сигнал для інших держав, як в межах Європейського Союзу, так і за його межами, що злочини, скоєні російськими громадянами в Україні, повинні призводити до кримінального переслідування в інших країнах. Адже ці дії є злочинами проти миру та безпеки всього людства.

Злочин щодо литовського громадянина - це ж абсолютно ординарна і звична практика для російських солдатів не тільки на у 2022 році, і не тільки у Запорізькій області, на нині окупованих територіях. Це практика, яка здійснювалась і здійснюється всюди, де є і де були російські військові, де вони мали контакт з цивільними особами чи з військовими, яких взяли в полон. Тортури, знущання, нелюдське поводження - ці злочини проти безпеки людства, проти миру в цілому, проти людяності, і вони не повинні й не мають кордонів.

Екстрадиція підозрюваного за те, що було декілька років тому у нашій державі в іншу державу - це також сигнал для росіян, що не тільки в Україні їх можуть судити, а й інших державах. І не тільки в Міжнародному кримінальному суді, який не зможе судити якогось морського піхотинця - він може судити лише виключно, вище політичне та вище військове керівництво. Це називається універсальна юрисдикція - коли за злочини в іншій країні може судити країна, в якій ці злочини не відбувалися.

Чи багато задокументованих випадків, коли потерпілими від російських воєнних злочинів є іноземці?

Вважаю, що мова може йти про десятки, якщо не й про сотні. У нашій країні перебуває чимало іноземців. З огляду на обсяги злочинів, скоєних росіянами, можна стверджувати, що це далеко не поодинокі випадки, коли жертвами стають громадяни інших країн. Що стосується Литви, то це далеко не єдине розслідування, яке проводиться.

Німеччина проводить розслідування у справі злочину, що стався в Гостомелі, де постраждав німецький громадянин. Я, до речі, беру участь в цій справі як представник потерпілих, і вона зараз розглядається в українському суді. У той час у Гостомелі російські війська безжально обстрілювали цивільні автомобілі. Один із них належав громадянину Німеччини, який приїхав, щоб зустрітися зі своєю коханою. Можна лише уявити, що пережив цей чоловік. Але, на щастя, він вцілів.

Франція проводить розслідування близько 10 справ щодо воєнних злочинів проти своїх людей, яких вбито в Україні. Останній випадок - місяць загинув французький журналіст. Але поки не бачимо судових процесів. Щодо Литви, я впевнений, що судовий процес над цим російським військовим буде у найближчому майбутньому.

Ми прагнемо до того, щоб російські військові, які брали участь у конфлікті в Україні, не мали жодного притулку на території жодної держави Європейського Союзу. Це стосується всіх постраждалих, незалежно від того, чи є вони громадянами Естонії, Литви, Латвії, Франції, Німеччини чи України. Водночас, важливо, щоб усі розслідування не лише ініціювалися, але й успішно завершувалися.

Іноді виникає питання, чому слід витрачати значні зусилля на засудження окремих російських військових, якщо необхідно зосередитися на тих, хто видає накази, зокрема на Путіні та військовому керівництві Росії. Чому важливо виявити кожного конкретного злочинця, навіть якщо це може бути досить складно?

Бо йдеться про різні злочини. До прикладу, того ж таки піхотинця, танкіста, чи пілота якогось літака, неправильно судити за початок, підготовку, планування і ведення війни, бо вони виконують накази вищого керівництва.

Злочини на місцях скоюють конкретні особи, які, зокрема, є громадянами Росії. Вони здійснюють акти насильства, такі як вбивства, зґвалтування та катування полонених — все це вчиняється певними людьми. Основний принцип міжнародного кримінального права полягає в індивідуальній кримінальній відповідальності. Це означає, що якщо особа вчинила злочин, вона повинна понести покарання за свої діяння.

Це абсолютно не звільняє Путіна від відповідальності за організацію, початок, ведення та продовження конфлікту. Владімір Соловйов також має понести відповідальність за провокацію воєнних злочинів і злочинів проти людства, включаючи підбурювання до геноциду, що є окремим правопорушенням. Той, хто здійснює злочин безпосередньо, повинен бути притягнутий до відповідальності.

А скільки злочинців вдалося виявити та зібрати матеріали для доказування їхньої вини?

Згідно з останніми відомостями, у нашій країні зареєстровано приблизно 191 тисячу воєнних злочинів. Однак ця цифра, безумовно, є заниженою, адже ми не маємо контролю над усіма територіями...

Ефективно розслідувати таку кількість воєнних злочинів неможливо. Не тільки для нас - навіть для найрозвинутішої країни світу, абсолютно неможливо. Зафіксувати можна, розслідувати ефективно - ні. Бо в кримінальному процесі треба доводити вину конкретної людини за допомогою доказів, за правовою процедурою. Тому неможливо розслідувати всі воєнні злочини. І нашій системі не вистачає ресурсу, тим більше, що життя триває й інші справи треба розглядати: розірвання шлюбів, адміністративні справи, ДТП, якісь бізнес спори. Натомість для Литви, проти громадянина, якої вчинено злочин, це буде перший процес. Вона торуватиме шлях застосування універсальної юрисдикції. Бо як правило, судять і розслідують на тій території, де був вчинений злочин. І важливо, аби так відбулось по багатьох країнах. З боку Литви - це дуже вольове політичне рішення.

Ви згадали про труднощі, пов’язані зі збором доказів. Адвокат Андрій Думанський, який спеціалізується на захисті інтересів російських військових у судах, у одному з коментарів зазначив, що багато справ, з якими він має справу, виглядають досить слабко аргументованими. Він вважає, що судді часто сприймають ці докази упереджено через своє ставлення до російських військових. Чи може це в майбутньому призвести до ускладнень для нас? Чи може недостатня обґрунтованість або неналежне оформлення доказів стати приводом для оскарження вироків російських військових?

Це абсолютно очевидно: ситуація вже викликає певні труднощі. Якщо наша доказова база є ненадійною, а вся надія покладається лише на загальне визнання того, що росіяни є злочинцями та негідниками, а війна є несправедливою і ми праві, тоді це може призвести до серйозних наслідків. Якщо судові процеси та обвинувальні акти будуть ґрунтуватися виключно на цих заявах, це створить безліч проблем у майбутньому. Росія, як незалежна держава, завжди намагатиметься оскаржити факти своїх воєнних злочинів. Якщо ми будемо мати слабкі та безпідставні рішення суду, то це лише ускладнить ситуацію для нас самих.

В даний момент я висловлюю думку від імені адвоката постраждалих – їм абсолютно не потрібен вирок, що може бути скасований у майбутньому. Постраждалі не шукають покарання для осіб, які, можливо, мають безліч негативних якостей, можуть скоювати злочини і навіть ненавидіти українців, але в той же час не є винними у конкретному злочині, спрямованому проти них чи їхніх родичів.

Тепер поширений такий термін - повторна ретравматизація. Людей, які потерпіли від воєнних злочинів, травмує кожне судове засідання. А часто ці засідання тривають дуже довго, часто без належної емпатії до потерпілих, без жодного розуміння того, що люди пережили. А якщо ще і вироки будуть такими необґрунтованими й доказова база слабкою, - то це знущання з потерпілих, це знущання з принципів правосуддя, це знущання з української судової системи й з усіх нас.

Якщо потім скасують вирок, то хто від цього страждати буде? Конкретний суддя? Може трошки. А постраждають потерпілі.

Вчора я пережив судовий процес, який триває вже три роки. Ми навіть не зрушили з підготовчої стадії. Постраждала жінка приходить на кожне засідання. Вона втратила свого чоловіка та брата, яких знайшла мертвими в їхньому спільному домі – і зараз вона все ще живе там. Уявіть, які почуття її охоплюють щоразу, коли вона приходить до суду. Вчора прокурор знову не з'явився. Я б ще зрозумів, якби це сталося вперше, але це вже не перший випадок. Я задав питання про те, чи можна притягнути його до відповідальності, якщо його відсутність буде без поважних причин.

Чи варто заснувати окрему інституцію, що спеціалізуватиметься на розслідуванні та судовому представництві у справах воєнних злочинів? Це дозволило б прокурору брати участь у засіданнях, не відволікаючись на інші справи, які його більше цікавлять.

Подібні підрозділи вже існують, але не скрізь. В прокуратурах та Національній поліції функціонують групи, які спеціалізуються на розслідуванні військових злочинів, їхній юридичній підтримці та представництві в судах. Ситуація не є однаковою в усіх регіонах. Наприклад, я мав досвід роботи з прокурорами в Херсоні, де спілкування було налагоджене, і всі необхідні матеріали для потерпілих та різних інстанцій я отримував без жодних труднощів.

Ми повинні внести певні корективи в процесуальне законодавство, особливо в аспектах, що стосуються дисципліни усіх учасників судового процесу. Як адвокат, мені б хотілося висловити критику на адресу прокурорів, проте існують різноманітні ситуації, коли це може торкатися і суддів, а також інших осіб, залучених у процес.

Після закінчення судового розгляду справи майора Олександра Кондратьєва, який був звинувачений у військових злочинах, скоєних у 2022 році, на фотографії: Facebook Юрія Білоуса.

Скільки судових справ щодо російських воєнних злочинів уже завершені і є вироки?

Здається, близько 100. Це російський парламент колись називали "бешеный ксерокс". Суди не повинні так працювати. Якщо ми будемо працювати заради швидких вироків, це дасть зворотний ефект просто. Ми повинні відрізнятися від самої Росії.

У моїй практиці поки що два вироки: один 11 років позбавлення волі, інший - 10 років позбавлення волі. І моральна та матеріальна компенсація за моральну шкоду. Але питання, як виконувати вирок? Однак, є певна сатисфакція для людей, що держава провела розслідування, суд ухвалив рішення. І попри те, що це рішення формальне - воно дуже важливе.