Чому Російська Федерація продовжує успішно просуватися: коментар координатора "Інформаційного спротиву"
Ворог чітко визначив, в чому він значно сильнішій за нас у цій війні, і на основі цієї оцінки напрацював відповідні зміни у своїй стратегії, порівняно із початковим її етапом, зазначив Костянтин Машовець.
Чому ворог ефективно просувається вперед, тоді як Збройні сили України не в змозі його зупинити, хоча раніше їм вдавалося це? Більше того, наразі не спостерігається жодних ознак активних наступальних дій з боку ЗСУ.
На ці запитання відповів Костянтин Машовець, координатор команди "Інформаційний спротив".
За словами військового експерта, сутність цієї причини можна звести до однієї короткої фрази: "перетворення всієї стратегічної моделі ведення війни...".
У Facebook Машовець розгорнуто пояснив свою думку:
Щоб висловити це ще простіше... Наш супротивник явно окреслив свої переваги в цій війні і, спираючись на цю оцінку, адаптував свою стратегію, змінюючи її в порівнянні з початковим етапом. Це стосується, зокрема, аспектів планування, організації та проведення військових операцій.
Мобілізаційний потенціал значно перевищує наш, що означає здатність створити активне угрупування проти України з перевагою в чисельності. Це стосується як особового складу, так і основних засобів ведення бойових дій, зокрема, ключових типів і моделей озброєння та військової техніки.
Більший фінансово-економічний та промислово-оборонний потенціал, що дає можливість - якійсь час утримувати й забезпечувати повноцінне функціювання такого угрупування. В тому числі, у режимі стратегічного наступу...
Зовнішньополітичний аспект (або, іншими словами, "геополітична значущість"), що обумовлюється не лише наявністю ядерної зброї у нашого супротивника, але й ефективною та активною роботою його спецслужб на міжнародній арені.
Таким чином, це створює умови для нашого супротивника, щоб зменшити рівень підтримки, яку світове співтовариство надає Україні, і водночас отримувати фактично союзницьку підтримку від ряду впливових країн.
У результаті, усі ці фактори сприяли змінам у стратегіях ведення війни Кремлем, що, в свою чергу, знайшло відображення безпосередньо на фронті.
Отже, це стосується оперативних і тактичних рівнів.
Від планування та проведення "глубоких, рассекающих ударов", із просуванням у глиб нашої території, вздовж основних комунікацій, які на початковому етапі війни, закінчувались, для противника, зазвичай, перерізанням та "терором" його тилів, "обвалом" флангів й в кінцевому рахунку - розгромом та відходом його "ударних" угрупувань" на значні відстані (класичний приклад, у цьому відношенні - "Киевская наступательная операция", або епічний драп його 1-ї танкової армії...), до сталих позиційних форм організації та ведення бойових дій на протязі багатокілометрового фронту, із постійним та повільним наступальним тиском на українські позиції за рахунок переваги у живій силі та ОВТ, майже на всіх операційних напрямках...
Іншими словами, противник не боїться обмінювати своїх людей на території, більше того - він цього прагне...
Водночас, Україна, представляючи своє вищезазначене військово-політичне керівництво (переважно, звісно, військові), з незрозумілих причин вирішила відмовитися від успішних та досить ефективних децентралізованих стратегій ведення бойових дій, які використовувалися у 2022 році та частково в 2023 році. Ці методи, які у західних військових кругах називають оперативною або тактичною доктриною, поступилися місцем традиційним принципам ведення війни "від рубежу до рубежу", що нагадують про стару радянську "военную школу".
Я навіть розробила план, організувала та реалізувала його, причому "майже в прямому ефірі" (чому — досі загадка), в рамках цього контексту відбувся невдалий наступ у 2023 році на одному з оперативних напрямків.
Й тепер, намагається, на відміну від вдалого, початкового етапу війни "обороняти кожний клаптик", саме у тій стратегічній парадігмі, яку нав'язав нам противник...
Ми вже зараз бачимо наслідки цих змін...
Я повністю усвідомлюю, що втрата територій негативно позначається на політичному іміджі уряду та на соціально-психологічному аспекті, впливаючи на стан населення. Це особливо помітно, коли йдеться про важливі населені пункти чи значні території...
Однак, виявилося, що відмова від асиметричних та децентралізованих підходів до організації і ведення бойових дій, де процес управління більше відповідає забезпеченню взаємодії між різноманітними мобільними підрозділами в рамках єдиного задуму та цілей, ніж традиційному управлінню через прямі бойові накази на кшталт "іди туди і захопи це" або "тримай позицію до кінця" з розмитими тактичними чи оперативними завданнями, призвела до суттєвіших змін у структурі військових сил, ніж просто до "погіршення їхньої методології".
Фактично, Збройні Сили України знову стали своєрідною "міні-СА", із суворим контролем та чіткою субординацією у бойовому управлінні, особливо в межах взаємодії "батальйон-бригада". Це відбувається за "планомірним" і "традиційно-радянським" підходом до організації та ведення бойових дій, хіба що з додаванням сучасних технологій, таких як "дрони".
Ну й звісно, повернулося, оце, всепроникливе - "бо, ви***уть".
Авдіївка, Вугледар, Селідове та інші міста в порядку списку...
Класичний приклад військової стратегії - запекла оборона населеного пункту, маневри по флангах, наказ "триматися до останнього", фактично незворотне блокування тилових шляхів противника, прорив з оточення...
До всього цього, додаються, скажімо так... "не зовсім вдалі рішення", щодо існуючої структури війська, причому, як у функціональній сфері, так й просто... у організаційно-штатному відношенні. Лише одна історія із Територіальною обороною, у цьому відношенні, чого варта. Й цей список, можна продовжувати...
Єдиною спробою вийти з цього "тупика" на оперативному рівні, яку зробило наше військово-політичне керівництво нещодавно, стало організування та проведення "нелінійної" Курської операції із вторгненням на канонічні болотяні території. Це дійсно покращило ситуацію, адже цього літа та восени ситуація могла бути значно гіршою, ніж прорив противника до Осколу або падіння Вугледару та Селідова.
Однак, у загальному (стратегічному) сенсі, це не змінило ситуацію. Російське командування зуміло знайти сили та ресурси - "й туди, й сюди". Поки що...
Потрібна та сама зміна стратегічної парадігми на нашу користь, в першу чергу - за рахунок системних змін в управлінні ЗСУ, як фундаменту всіх СОУ. Хоча, звісно, й інші шляхи, наприклад збільшення обсягів військово-технічної допомоги з боку союзників - нам не завадять... м'яко кажучи.
Мене вражає, що деякі люди досі не усвідомлюють, що концепція "війни нового типу" не підлягає традиційним канонам і схемам, як це було під час "операції Багратион" у 1944 році...
Нас, поки що, "врятує" той момент, що кремлівська влада, в значній мірі, виявилася симулякром і не є настільки "безмежною" у своїх ресурсах в деяких сферах, як їй самій видавалося...
Отже, цей постійний тиск, в дусі "давайте до Берліна", насправді виявляється для нього досить важким. І з кожним новим етапом ця важкість тільки зростає...
Однак, з точки зору продовження війни, я на місці нашого військово-політичного керівництва не став би покладатися лише на принцип "вони загинуть раніше, ніж ми...". Адже цей підхід залежить виключно від зовнішніх факторів, на які ми можемо впливати лише обмежено.
