Чому майстри зброї обирають еміграцію?
Якщо ми не забезпечимо в Україні умови, подібні до тих, що існують у Євросоюзі, не слід дивуватися, чому наші виробники зброї надаватимуть перевагу ЄС.
Нещодавно український оборонно-промисловий комплекс став символом прогресу: тисячі волонтерів та інженерів, сотні нових підприємств, інноваційні технології, які з’являлися прямо на передовій. Хоча умови були далеко не ідеальними, енергія, відчуття місії та потреби ЗСУ забезпечували потужний імпульс для розвитку.
Ситуація тепер трансформується. Незважаючи на зростаючу міжнародну зацікавленість до української екосистеми оборонних технологій, виробники активно шукають юридичні та фізичні можливості за межами України. Вони відкривають компанії в Естонії, переміщують дослідницькі та розробницькі підрозділи до Литви, запускають виробництва в Румунії та налагоджують партнерства у Великій Британії.
У 2024 році асоціація "Технологічні сили України" провела опитування серед виробників озброєнь стосовно їхніх планів щодо релокації за кордон. Виявилося, що 85% опитаних розглядають можливість перенесення частини своїх підприємств за межі України або вже реалізували цей крок.
Це не лише оптимізація бізнес-процесів чи спроба виходу на міжнародні ринки. Витік оборонних підприємств — це не поодинокі випадки, а стійка тенденція, яка вплине як на нашу економіку, так і на національну безпеку. Щоб змінити цю ситуацію, недостатньо лише патріотичних закликів; необхідна відверта дискусія про внутрішні перешкоди, глобальну конкуренцію за кадри та технології, а також про причини, чому Україна досі програє цю битву.
Безумовно, "геополітична привабливість" також відіграє свою роль: стабільність, членство в НАТО чи Європейському Союзі, доступ до фінансових ресурсів, а також механізми для захисту інвесторів. Проте найважливішим є прагнення до передбачуваності. Саме це є дефіцитом в українській системі: нестабільна податкова політика, складні бюрократичні процедури, загрози для фізичної безпеки підприємств і відсутність чітких державних гарантій. Інші держави використовують цю ситуацію на свою користь.
Данія стала першою країною, яка оголосила про програму прямого фінансування для українських виробників. Швеція, в свою чергу, не лише надала понад 8,4 млрд євро допомоги, але й активно інвестує в українське виробництво дронів. Велика Британія підписала угоду в сфері безпеки та пропонує довгострокові контракти. Фінляндія виділила більше 2,5 млрд євро на оборонну допомогу, а половина її виборців підтримує ідею направлення військових, якщо Україна зазнає поразки. Латвія стабільно виділяє до 0,25% свого ВВП на підтримку України, а Естонія надала 600 млн євро, зокрема для розвитку Військово-морських сил.
Усе це - знаки: ви тут бажані. Протягом цього часу відхід компаній є не лише втратою доходів. Це також втрачені податки, робочі місця, технології та команди досліджень і розвитку. Це ослаблення нашого технологічного суверенітету і реальна загроза для нашої обороноздатності. Війна - це не лише питання кількості озброєнь, але й здатності виробляти їх на власній території. Кожен завод, який виїжджає, - це зменшення нашої стратегічної автономії.
Українська асоціація виробників зброї виявила три ключові проблеми, що сприяють процесу релокації.
Безпека виробництв: відсутність чіткої програми захисту об'єктів критичної оборонної інфраструктури, постійна загроза обстрілів.
Регуляторні перепони: ускладненість у процесі отримання ліцензій, повторення процедур, а також надмірний контроль за валютними транзакціями.
Непередбачуваність: нестача тривалої угоди з державними структурами, раптові зміни в умовах гри та обмежений доступ до фінансування оборонних потреб.
Інші країни створюють конкурентні умови. Вони розуміють: українські компанії - це не лише інвестиції, це boost (посилення - ЕП) для власного оборонного сектору.
Швеція: 8,4 мільярда євро фінансової підтримки, угода про безпеку на десятирічний термін, інвестиції в українські безпілотники.
Фінляндія: 2,5 мільярда євро фінансової підтримки, значна громадська підтримка України, а також інтенсивне зміцнення власної оборонної промисловості.
Естонія: 600 мільйонів євро, підтримка санкцій, безпосередня допомога Військово-морським силам.
Латвія: надійна фінансова підтримка (0,25% ВВП), один із засновників дронової коаліції.
Велика Британія: довгострокові домовленості, військова підтримка, кооперація у виробництві.
Окрім двосторонніх ініціатив, Європейський Союз реалізує великі програми, в які залучена також Україна. Найзначнішою з них є SAFE (Стратегічна автономія та активна участь), новий оборонний механізм ЄС з бюджетом у 150 мільярдів євро. Ця програма фінансує спільні закупівлі та розширення виробництва озброєння. Українські підприємства мають можливість брати участь на рівних умовах з країнами-членами ЄС.
Спеціальна ініціатива EDIP (Європейська програма оборонної промисловості) передбачає виділення 1,5 мільярда євро для підтримки українського оборонно-промислового комплексу. Це не лише фінансування на спільні проекти та закупівлю військової техніки, але й створення механізмів для зменшення інвестиційних ризиків для європейських партнерів. Є можливість суттєвого збільшення цієї суми, зокрема завдяки коштам, отриманим від заморожених активів Росії.
Цей тренд не є остаточним. Якщо ми прагнемо зберегти інновації, необхідно вжити заходів без зволікань.
Забезпечити безпеку виробництв: розробити ефективну систему протиповітряного захисту та перенести їх у безпечні зони.
Оптимізація регуляторних процесів: зменшити адміністративні бар'єри та впровадити довірчий підхід замість постійного нагляду.
Податкові стимули: пільги на прибуток, експорт, R&D.
Інституційна підтримка: розробити аналог Агентства з розвитку виробництва в оборонній сфері, наділеного повноваженнями для надання підтримки, грантів та ліцензування.
Державне замовлення: довгі контракти, передоплати, прогнозоване навантаження на виробництво.
