Випробування, втрата професійної майстерності, зменшення населення: чи зможе Україна витримати ці виклики?

Недостатня кількість робочої сили сягнула понад 30%, і економіка відчуває нестачу 3 мільйонів працівників. Які подальші кроки?

Економічна модель України, яка десятиліттями спиралася на дешеві трудові ресурси, тріщить по швах. За дослідженнями Advanter Group, дефіцит робочої сили в країні вже сягає 32%, що означає нестачу понад 3 млн працівників у ключових галузях. Україна потрапила в демографічну пастку.

Війна загострила проблему, але не створила її. Тренди були тривожними ще до повномасштабного вторгнення: низька народжуваність, старіння населення, трудова еміграція. За моделюванням Центру соціальних змін і поведінкової економіки, у наступні роки через міграцію країну покинуть ще 1,5 млн громадян.

Якщо наш підхід залишиться незмінним, нас чекає не лише криза на ринку праці, а й суттєве руйнування економічних основ держави. Ми стоїмо перед вибором: або терміново переосмислюємо стратегію використання та розвитку людських ресурсів, або ризикуємо потрапити в небезпечне тривимірне коло: деградацію, депрофесіоналізацію та зменшення населення.

Проблема не лише в зменшенні кількості українців. Навіть серед тих, хто залишився, спостерігається дисбаланс у структурі зайнятості. Наприклад, 80% підприємств не мають жодного заброньованого працівника, що ставить їх під загрозу втрати важливих фахівців. Крім того, система бронювання залишається хаотичною. Бізнес не володіє ефективними механізмами для збереження кадрів, оскільки уряд відмовляється запроваджувати систему бронювання для критично важливого персоналу.

Критична ситуація і із структурним безробіттям. Це ситуація, коли в певних регіонах - надлишок працівників, а в інших - дефіцит. В одних галузях люди не можуть знайти роботу, в інших - роботодавець не може заповнити вакансії.

Що це означає на практиці? В аграрному секторі, логістиці, на виробництвах критично бракує рук і в найближчі пʼять-сім років ця ситуація лише погіршуватиметься. Нестача персоналу в промисловості змушуватиме компанії шукати працівників в Індії, країнах Африки та Близького Сходу, у Бангладеші.

Україна опинилася в парадоксальному становищі: кількість вакансій стрімко зростає, але кількість охочих працювати залишається на критично низькому рівні. Бізнесу необхідні гнучкі, адаптивні та конкурентоспроможні працівники, проте значна частина населення не готова змінювати свою професію або освоювати нові навички та шукати інші робочі місця.

Окрім того, підприємства опиняються в залежності від застарілого трудового законодавства, що не відповідає сучасним умовам і не забезпечує швидку реакцію на нові виклики. Якщо не буде проведено реформу системи бронювання, не спроститься законодавча база і не буде акценту на перенавчанні, то криза може стати критичною точкою без повернення. Це не проблема віддаленого майбутнього, а актуальний виклик, який потребує термінового вирішення.

Ринок праці зазнав кардинальних змін. Сьогоднішня економіка вимагає не лише працівників, а й гнучких та технологічно підкованих спеціалістів. Однак більшість із 2 мільйонів українців, які є безробітними, не бажають змінювати свою кваліфікацію чи переїздити. Вони сподіваються, що можливості працевлаштування знайдуть їх самі.

Економіка завтрашнього дня функціонує зовсім інакше. Ми існуємо в світі, де професійна діяльність не є остаточним рішенням. Процес перенавчання став звичним. Розвинені економіки ілюструють просту істину: кожні п’ять-сім років особа повинна оновлювати свої знання та вміння або ж переходити в іншу галузь. На жаль, в Україні така культура поки що не сформувалася.

Внаслідок цього залишаються незайнятими десятки тисяч робочих місць у технологічній та промисловій галузях. Українці, які мають потрібні навички, виїжджають за кордон, залишаючи країну без ключових спеціалістів. Бізнес змушений або переносити виробництва, або шукати працівників з-за кордону.

Вихід один: масштабна програма адаптації трудового капіталу. Це означає:

Мета полягає не в тому, щоб сподіватися на повернення українців з-за кордону, а в необхідності створити привабливі умови для роботи в Україні. Для цього потрібні суттєві зміни.

Що потрібно зробити, щоб люди, які поїхали, повернулися?

По-перше, важливо усвідомити, що у них є варіанти. Це вже не 90-ті роки, коли трудові мігранти вирушали на сезонні заробітки і поверталися додому. Сьогодні більшість тих, хто виїхав, створює свої життя в інших країнах. Якщо ми прагнемо повернути хоча б половину українців, які опинилися за кордоном, Україні потрібно запропонувати їм більш привабливі умови для розвитку, добробуту та майбутнього їхніх дітей, ніж це можуть зробити Європейський Союз або Канада.

Це питання не лише фінансового забезпечення, а й загального рівня життя. Доступне житло, яке можна купити за розумною ціною або взяти в оренду на тривалий термін. Медична система, що дозволяє отримати необхідне лікування без потреби виїжджати до Польщі чи Німеччини. Освіта, що готує молодь до світових викликів, а не лише до складання іспитів.

Серед викликів, з якими стикається сучасне суспільство, залишається й упереджене ставлення до українців, які вирішили виїхати з країни. Фрази на кшталт "вони нас зрадили", "вони втекли", "не бажаємо їх бачити" лише заважають розвитку. Такі думки закривають можливості для обдарованих і висококваліфікованих спеціалістів, які могли б стати потужним рушієм для економіки, якщо створити для них сприятливі умови.

У 2025 році розпочнеться пілотний проєкт, спрямований на повернення українців, зосереджений спочатку на залученні до оборонної промисловості. Якщо ми не створимо сприятливу екосистему, в якій буде комфортно жити і працювати, цей пілот може залишитися єдиним випадком.

Справжня картина така: Україна має шанс стати конкурентоспроможною на світовій арені лише в тому випадку, якщо повернення громадян стане не просто лозунгом, а чітким стратегічним планом. В іншому випадку, країна приваблюватиме не талановитих фахівців, а лише тих, хто не знайшов себе в країнах Європейського Союзу.

Недостаток робочої сили є не лише внутрішньою проблемою, а й світовою тенденцією. Держави, що успішно інтегрують трудових мігрантів, отримують значні переваги. В Україні ж поширена інша точка зору: "мігранти відбирають робочі місця", "вони становлять загрозу", "ми не прагнемо стати подібними до ЄС, який опинився у пастці мультикультурних конфліктів".

Ксенофобія служить на благо нашому противнику, який намагається довести, що Україна не здатна функціонувати як держава. Хоча некерований наплив біженців може становити певну загрозу, проте організоване залучення тимчасових трудових мігрантів або вибіркове запрошення фахівців з вимогами до знання мови та історії країни – це вже інша справа.

Україна історично сильна відкритістю до культур, релігій, ідей та людей. Немає альтернативи радикальному зростанню експорту і залученню інвестицій, але хто буде торгувати з країною, де зневажають іноземців? Як розраховувати на співпрацю з Індією, якщо сотні тисяч студентів з Індії не навчатимуться в Україні?

Ми опинилися перед важливим вибором: або відкриваємо наші двері для міжнародного ринку праці, або залишаємося з браком кваліфікованих кадрів, що неминуче призведе до економічного занепаду. На сьогоднішній день співвідношення працюючих, які сплачують соціальні внески, до пенсіонерів становить 0,9, а через десять років це число може впасти до 0,5. Держава не зможе виконувати свої фінансові зобов'язання через недостатність податкових надходжень.

Які заходи необхідно вжити в найближчому майбутньому? По-перше, важливо залучати іноземних спеціалістів до ключових секторів, таких як промисловість, сільське господарство та логістика. По-друге, слід розробити адаптивні імміграційні програми для професіоналів, які готові приносити додану вартість Україні. По-третє, необхідно підтримувати мультикультурність, зберігаючи при цьому міцну національну ідентичність, що означає відкритість до нових талантів без втрати власних культурних традицій.

Без інтеграції в глобальні ринки праці Україні важко сподіватися на економічний прогрес. Суть справи полягає не в тому, чи є необхідність у мігрантах, а в тому, що їхня відсутність ускладнить досягнення істотного економічного зростання. Як наслідок, рівень життя поступово знижуватиметься через відсутність економічних можливостей.

Безперечно. Важливо активно інтегрувати людей з інвалідністю на ринок праці, забезпечити адаптацію для ветеранів, а також надати можливість раніше повертатися з відпусток по догляду за дітьми. Варто також стимулювати залучення внутрішньо переміщених осіб. Хоча підвищення народжуваності є суттєвим фактором, його позитивний вплив на ринок праці відчуватиметься лише через два десятиліття.

Усе, що було згадано, вирішує приблизно третину проблеми. Ще третина полягає в підвищенні трудової продуктивності, впровадженні штучного інтелекту та цифрових технологій.

Одним із найефективніших підходів є активне довголіття. Середній показник у 75 років активного життя повинен стати важливою складовою державної стратегії, що включає в себе освіту, відповідальність, профілактичні заходи, здоровий спосіб життя та кардинальну трансформацію системи охорони здоров’я.

Досі багато хто сприймав Україну як країну дешевої робочої сили. Ця модель більше не працює. Війна, демографічна криза, відплив молоді - усе це зробило кадри дефіцитним ресурсом. Значить, потрібно переосмислити нашу роль у світовій економіці. Ми маємо розвивати адаптивність, швидкість та інновативність. Саме ці фактори можуть зробити Україну конкурентною.

Що це означає? Найважливіше - це суб'єктність у переговорах з інвесторами: Україні слід не лише звертатися по допомогу, а й пропонувати вигідні умови для співпраці. Другий, також важливий аспект - це прозорі правила гри: необхідні реформи в податковій, митній та судовій сферах, інакше жодна серйозна компанія не захоче заходити в країну.

Третій аспект — акцент на технологіях: військових, інженерних та цифрових, які трансформують нас з ринку споживання в експортно-орієнтовану економіку, що привертає інвестиції. Світ стрімко змінюється, і питання стоїть досить гостро: або Україна стає активним учасником нової економічної реальності, або залишиться в тіні економічного минулого.