Дегустаторки Гітлера: яка була їхня місія?
В кінці травня в Німеччині відбудеться прем'єра фільму "Die Vorkosterinnen" (німецькою "Дегустаторки"), створеного італійським режисером Сільвіо Сольдіні. Перші сцени фільму занурюють глядачів у атмосферу листопада 1943 року, коли події розгортаються в селі Грос-Парч, на території сучасної Польщі. Головна героїня, молода Роза Зауер, роль якої виконує актриса Еліза Шлотт, втікала з розбомбленої квартири в Берліні і знайшла прихисток у родині свого чоловіка в селі. Її чоловік, солдат вермахту, зараз воює на фронті проти СРСР.
Неподалік від села, глибоко в лісовій гущавині та за колючим дротом, розташоване командне місце Адольфа Гітлера, відоме як Wolfsschanze ("Вовче лігво"). Саме звідти "фюрер" здійснює управління військовими операціями на Східному фронті.
Незадовго після приїзду в Грос-Парч Розу примусово забирають до лав СС. Вона опиняється у групі жінок, яких щодня відвозять до "Вовчого лігва", щоб вони виконували обов'язки дегустаторок і куштували страви, приготовані для Гітлера. Якщо їжа виявиться отруєною - загине не "фюрер", а хтось із них. Уся Європа голодує, а ці жінки сидять перед столом із вишуканими стравами. Але вони знають, що кожна трапеза може стати для них останньою, адже в Гітлера чимало ворогів.
Розі знаходить спільну мову з сором'язливою Ельфрідою, яку виконує Альма Газун. Додатково, вона розпочинає таємні стосунки з офіцером СС Альбертом Циґлером, роль якого виконує Макс Рімельт.
Німецькомовний фільм, знятий італійським режисером Сільвіо Сольдіні, заснований на романі Розелли Посторіно, що вийшов у 2018 році та був переведений на більш ніж 30 мов. Раніше Сольдіні не звертався до історичних сюжетів у своїй режисерській практиці, але цього разу вирішив адаптувати цю історію для широкого екрану.
Однією з причин цього стало незвичне для епохи Другої світової війни явище: у двогодинному фільмі головні ролі виконують жінки. Крім того, режисер DW зазначив, що йому імпонувало, що обидва основні персонажі - Роза Зауер і Альберт Циґлер - не підлягають осуду; вони просто люди, які потрапили в пастку жахливої системи.
І роман Посторіно, і фільм Сольдіні є вільною інтерпретацією спогадів жінки на ім'я Марґот Вельк (Margot Woelk). У 2012 році, у віці 95 років, вона відкрито розповіла про те, що пережила у роки війни.
Протягом двох з половиною років, починаючи з 1942 року, Вельк, разом із 15 жінками, мала можливість пробувати їжу, яка готувалася для Гітлера. У своєму інтерв'ю для Berliner Zeitung вона розповіла про досвід примусової праці та повсякденне життя в ставці "фюрера".
Інтерв'ю Вельк стало важливим джерелом натхнення для розробки сюжетної лінії роману, що розповідає про стосунки між Розою та Альбертом. Як зазначила сама жінка, у 1944 році один з офіцерів вермахту посадив її на потяг до Берліна, щоб захистити від наступу Червоної армії. Пізніше вона дізналася, що всі інші дегустаторки загинули від рук радянських солдатів.
Чи мала Вельк романтичні зв'язки з німецькими військовими, залишається загадкою, адже в жодному з її інтерв'ю ця тема не піднімалася. У 2013 році вона поділилася з тижневиком Der Spiegel, що, працюючи дегустаторкою, стала жертвою насильства з боку офіцера СС, а після свого повернення до Берліна кілька разів зазнала зґвалтування з боку радянських солдатів.
Лише через рік після завершення Другої світової війни Вельк знову зустрілася зі своїм чоловіком, який також зазнав серйозних травм від війни. Вона планувала взяти інтерв'ю у колишньої "дегустаторки" Гітлера для своєї книги, але цей задум залишився нереалізованим, оскільки Вельк пішла з життя у 2014 році.
Після виходу документального фільму про Марґот Вельк у 2014 році, німецький історик Свен-Фелікс Келлергофф висловив скептицизм щодо правдивості її свідчень. У своїй статті для газети Die Welt він зазначив, що в останні роки свого життя Гітлер страждав від шлункових розладів і дотримувався суворої дієти. Келлергофф пояснив, що їжу для фюрера готували на окремій кухні у захищеній зоні "Вовчого лігва", тому не було сенсу вивозити страви з закритої частини комплексу, щоб запропонувати їх групі підневільних працівниць. Ці аргументи стали підставою для його сумнівів.
У 1943 році на території сучасної Польщі для роботи в ставці був залучений Гелене фон Екснер (Helene von Exner) — перша дієтсестра, яка займалася організацією лікувального харчування та окремо готувала страви для "фюрера". Цю інформацію наводить історик Фелікс Бор (Felix Bohr) у своїй новій книзі "Vor dem Untergang: Hitlers Jahre in der 'Wolfsschanze'" ("Перед занепадом: Роки Гітлера у 'Вовчому лігві'"). Раніше кухарем у цьому комплексі був Отто Ґюнтер (Otto Günther), який готував їжу для всіх високопосадовців нацистського режиму у великих каструлях. Окрім обмеженого кола приближених до Гітлера, у "Вовчому лігві" трудилися до 2000 осіб. Цікаво, чи мали жінки можливість скуштувати різні страви, про які їм лише повідомляли, що вони призначені для вищого керівництва?
Фелікс Бор згадує висловлювання Марґот Вельк лише у примітках. Під час інтенсивних досліджень ієрархії "Вовчого лігва" йому не вдалося "знайти будь-які джерела, які б підтверджували історію Марґот Вельк", сказав історик у розмові з DW. Утім, він визнав, що не відшукав і документів, які б свідчили про протилежне.
Сільвіо Сольдіні не хвилюється з приводу можливих історичних невідповідностей, оскільки його робота основана на романі, а не на реальних подіях. Для нього набагато важливіші емоційна правдивість і сюжет, що залишається актуальним і сьогодні.
Принаймні дещо з історичного погляду незаперечно: "фюрера" понад 40 разів намагалися вбити. Найвідомішим замахом стала змова 20 липня 1944 року, відома як операція "Валькірія". Полковник вермахту Клаус фон Штауффенберґ (Claus Schenk Graf von Stauffenberg) поклав вибухівку в портфель і поставив його під стіл у залі "Вовчого лігва", де проходила нарада за участю Гітлера. Через деякий час бомба вибухнула, убивши чотирьох осіб, але Гітлер вижив.
Згодом "фюрер" повідомив по радіо, що інцидент завершився лише незначними травмами, синцями та опіками. Штауффенберґа затримали через кілька годин, і менш ніж за добу після вибуху він був страчений.
