"Свят для нас не існує": у Франківську провели акцію на підтримку військових, які стали полоненими, та тих, хто зник безвісти.

У неділю, 28 грудня, перед Франківським драмтеатром відбулася акція на підтримку військовополонених і безвісти зниклих захисників. У ній взяли участь рідні військових, звільнені з полону бійці, небайдужі франківці й гості міста.

Люди зібралися, щоб вкотре нагадати про тих, хто цього Різдва був не вдома, пише Репортер.

Акцію "Свято, яке чекає на тебе" розпочали з хвилини мовчання, далі виконали гімн України та спільно помолились.

Оксана Гулій, керівниця громадської організації "503 Фемелі", вже понад три роки займається пошуками свого чоловіка Юрія, який зник у Маріуполі в березні 2022 року. Вона зазначає, що поки її коханий не повернеться, у їхній сім'ї немає місця для святкувань.

Для нас це не свято. Поки наші близькі не з нами, це просто звичайний день. Ми хочемо зробити маленьке свято для дітей, аби вони хоч трохи відчули радість. Але для нас це звичайний день, це постійна боротьба та пошуки, - ділиться Оксана Гулій. - Ми повинні голосно заявити світу про те, яка біда зараз в Україні. Ми повинні вимагати, щоб всі боролися за наших хлопців, шукали їх і визволяли з полону. Маємо робити все можливе і неможливе, щоб повернути наших рідних додому.

Учасники акції принесли із собою прапори, на яких були зображені портрети своїх близьких, а також плакати з закликами до боротьби за їхнє повернення. Протягом заходу кожен бажаючий мав можливість взяти мікрофон та поділитися власною історією.

Ознайомтесь: "Свободу захисникам України": в Івано-Франківську пройшла акція на підтримку полонених та зниклих безвісти (ФОТО)

Син Лариси Яростюк, Андрій Яростюк, проходив службу в АТО. Після завершення служби він працював за кордоном. Але в березні 2022 року він вирішив повернутися в Україну, щоб захистити батьківщину. Андрій служив у 10-й гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс". На жаль, у червні, через три місяці після повернення, він зник безвісти. Як зазначає Лариса Яростюк, сьогодні виповнилося рівно 1300 днів, як вона не має жодної інформації про свого сина.

Я абсолютно не маю жодної інформації про свого сина. Чи він ще живий? Чи їв, спав, пив? Як він почувається? Нічого не відомо. Але я сподіваюся, що він живий, і щодня, щогодини, щосекунди чекаю на нього, - ділиться своїми почуттями Лариса Яростюк.

До акції приєдналися також визволені з полону військові захисники.

Одним із представників є воїн 36-ї окремої бригади морської піхоти Анатолій Дворський. На старті повномасштабного вторгнення він захищав Маріуполь. 12 квітня військовий був захоплений в полон російськими військами, де залишався протягом трьох з половиною років. 2 жовтня цього року Анатолія повернули в обмін.

Разом із товаришем, з яким у полоні вони знаходилися в сусідніх камерах, військовий прийшов на акцію, аби висловити вдячність людям за їхню боротьбу.

Завдяки вам я маю можливість стояти тут і підтримувати своїх побратимів, які залишилися там. Я щиро вдячний за вашу відвагу, за те, що ви піднімаєтеся, боретеся, стикаєтеся з холодом заради нас і нашого повернення додому. Нехай Бог благословить, щоб кожен з нас повернувся. Щоб усі могли зібратися за сімейним столом і сказати: "Слава Україні! Я тебе люблю і вдячний тобі за те, що повернув мене назад", - говорить Анатолій Дворський. - Ситуація там дуже складна, але ваша підтримка робить її трішки легшою. Ми живемо вашими словами та діями. І від імені всіх, хто зараз перебуває там, а також тих, хто вже повернувся додому, хочу висловити вам подяку.

Згідно з висловлюваннями матері безвісти зниклого військового Ростислава - Лесі Федорів, цього року в Україні знову сумно відзначають Святий вечір. Поки одні готуються до святкувань, у домівках родин, які переживають втрату близьких, за столом залишається порожній стілець, нагадуючи про тих, хто не повернувся.

Ці стільці та цей посуд пусті, але їхня тиша гучніша, ніж будь-які слова. Поряд стоїть ялинка, яка не випромінює святкового настрою, а навпаки, викликає біль. На її гілках замість яскравих кульок – імена. Ім'я за ім'ям, людина за людиною. Це ті, хто мав би знаходитися тут, з нами за столом. Наше Різдво – це очікування, віра, незважаючи на страждання, і непохитна надія на повернення, – ділиться думками Леся Федорів. – Я не знаю, де ти зараз, але впевнена, що ти живий, що ти існуєш. І цього достатньо, аби чекати до останньої миті. Достатньо, щоб жити, вірити та сподіватися. Нехай всі, кого ми шукаємо, знайдуться.

Ознайомтеся з історією: "Я отримав другий шанс, і я не дозволю цьому піти на марне". Ветеран Андрій Волик з Івано-Франківська виготовляє 3D-об'єкти для потреб Збройних Сил України.

Під час заходу Леся Федорів озвучила звернення до Івано-Франківської міської та обласної ради, в якому попросила підтримати офіційне визнання синьо-чорного прапора як символу пам’яті про безвісти зниклих.

Цей символ уособлює поєднання блакитного неба та темної землі. Він представляє зв'язок між небесами і землею, а також віру в їх повернення. Ми прагнемо, щоб наші зниклі безвісти мали свій офіційний прапор, що стане знаком нашої пам'яті, прагнення знайти їх і очікування, - зазначає Федорів.

За інформацією міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа, на сьогоднішній день більше 50 захисників з Івано-Франківської громади опинилися в полоні, а ще понад 500 осіб вважаються зниклими безвісти.

Акцію продовжили на вулиці Незалежності. Люди стояли по обидва боки дороги й закликали водіїв сигналити на знак підтримки полонених і безвісти зниклих українських захисників.

Нагадаємо, 23 листопада у Франківську відбулася акція "Єдині в надії" на підтримку полонених і безвісти зниклих захисників. На ній зібралися рідні військових та небайдужі франківці, щоб вкотре нагадати про тих, хто зараз не з нами.