Гаага для Лукашенка: яке значення має обвинувачення білоруського лідера у міжнародних злочинах?

26 липня 2024 року Лукашенко разом із Путіним здійснює візит до Валаамського монастиря.

Останні три місяці стали винятковими для Білорусі під режимом Лукашенка — вперше з 2020 року влада продемонструвала готовність до більш продуктивних кроків і почала надсилати сигнали західним країнам про намір розпочати політичні переговори.

Суттєве оновлення кадрового складу державних службовців, впровадження більш креативних фахівців з чистішою репутацією, активізація співпраці з Пекіном та, що найголовніше, планомірне звільнення політичних в'язнів (115 з яких вже отримали свободу) стали ключовими, хоча й не єдиними елементами цього процесу.

Проте, незважаючи на безпрецедентні зусилля офіційного Мінська в останні роки щодо розширення можливостей для зовнішньої політики, західні держави реагують стримано, в той час як деякі учасники міжнародної арени вирішили підвищити ризики.

Передусім це стосується Литви, яка передала матеріали до Міжнародного кримінального суду стосовно причетності білоруської владної верхівки до злочинів проти людяності, а також Польщі, яка вже публічно підтримала крок Вільнюса.

Механізм міжнародного правосуддя поки не запустили, й не зрозуміло, чи це взагалі відбудеться.

Проте цей випадок виявляється доволі незручним для Мінська, оскільки чітко показує, що знайти вихід з ескалаційних відносин із Заходом може виявитися ще більш складним, ніж було передбачено.

Наразі Литва звернулася до Міжнародного кримінального суду (МКС) з проханням передати матеріали, що стосуються участі режиму Александра Лукашенка у скоєнні злочинів проти людяності під час масових репресій у країні. Це не перша ініціатива, спрямована на активізацію процесу притягнення винних до відповідальності.

Протягом минулого року представник з транзиту влади Об'єднаного перехідного кабінету Павел Латушко та міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс загалом тричі передавали МКС докази причетності Лукашенка і наближених до нього людей до незаконного вивезення дітей з окупованих українських територій.

Однак тоді стратегія тиску із застосуванням міжнародно-правових механізмів не дала бажаного результату, а МКС не розпочав розслідування.

Отже, отримання матеріалів МКС від литовської сторони на даний момент не свідчить про автоматичний початок розслідування.

Прокурору Міжнародного кримінального суду слід уважно вивчити надіслані матеріали, а потім ухвалити рішення щодо доцільності ініціювання розслідування.

Втім, вже зараз ініціатива Литви досягла певного успіху - навіть підготовка до подання документів до МКС викликала неабияке хвилювання серед білоруських посадовців.

Ще 17 вересня під час патріотичного форуму у Мінську, присвяченому Дню народної єдності, Александр Лукашенко заявив, що йому відомо про плани Литви ініціювати в МКС процес, аби притягнути його до відповідальності та "виключити з повістки".

З метою знизити рівень напруженості та продемонструвати готовність до конструктивного діалогу, 26 вересня міністр закордонних справ Білорусі Максим Риженков опублікував статтю в журналі "СБ. Беларусь сегодня". У ній він висловив намір Мінська провести консультації з Литвою щодо відновлення нормальних добросусідських відносин та контактів між прикордонниками.

Вільнюс відповів на такі заклики безжально.

У Міністерстві закордонних справ Литви підкреслили, що для відновлення нормальних відносин необхідно звільнити всіх політичних в'язнів, відшкодувати збитки всім білорусам, які постраждали від репресій, а також притягнути до відповідальності тих, хто винен у застосуванні насильства.

У литовському парламенті, де наближаються вибори, статтю Риженкова охарактеризували як передвиборчу провокацію, що має на меті активізувати проросійські настрої та відновити втрачені позиції серед населення Литви.

Незважаючи на чітку позицію Литви та надихаючі коментарі представників білоруської опозиції, найближчим часом Александра Лукашенка та його команду не буде притягнуто до відповідальності.

В даний час важко передбачити, чи ініціюють розслідування, а також чи будуть його результати достатніми для видачі ордера на затримання білоруського лідера.

Крім того, варто враховувати той факт, що робота міжнародних судових установ є досить тривалою, і лише процес розслідування може тривати роками. До прикладу, у справі депортації мусульман з М'янми в Бангладеш розслідування триває вже п'ять років, і за той час не було видано жодного ордера на арешт.

Крім того, навіть отримання ордера не гарантує негайного здійснення правосуддя, що яскраво демонструє ситуація в Україні.

На даний момент видано шість ордерів на арешт високопосадовців Росії, серед яких є й Владімір Путін. Незважаючи на це, жоден з цих ордерів не було реалізовано, а Путіну вдалося здійснити візит до Монголії, яка є учасницею Римського статуту, але не виконала арешт російського президента.

Цілком зрозуміло, що в Мінську існує побоювання щодо можливого розслідування та його наслідків. Видача ордера на арешт Лукашенка могла б суттєво ускладнити становище режиму, віддаливши його від перспективи встановлення більш продуктивних відносин із західними державами.

Мова йде, перш за все, про шкоду в політичній сфері та іміджі.

На відміну від Путіна, Лукашенко є значно менш значущою та впливовою особистістю у міжнародній політиці. Тому старт цього процесу може стати серйозним викликом для західних країн, які прагнуть відновити комунікацію з Мінськом.

Однак білоруським урядовцям слід усвідомити ще один важливий момент: на даний момент суперечливі та не зовсім узгоджені сигнали не є достатніми для того, щоб розтопити лід з іншого боку західного кордону Білорусі.

Після безпрецедентного придушення протестів 2020 року та участі у повномасштабному вторгненні Росії, простих заяв і звільнень політичних в’язнів вже недостатньо.

Александру Лукашенку слід показати свою готовність зробити суттєві кроки назустріч та надати західним партнерам такі запевнення, які зможуть відновити їхню віру в заяви білоруських урядовців.