Герой захисту Маріуполя: оповідання про морського прикордонника Вячеслава.
Вячеслав з'явився на світ в Лозовій, що розташована в Харківській області. У юності разом з родиною він переїхав до Бердянська, де влітку усвідомив, що його справжня мрія – це море. Після завершення навчання в Запорізькому ліцеї водного транспорту, він отримав спеціальність моториста, а згодом продовжив освіту у Феодосії.
У 2006 році Вячеслав проходив строкову службу в Ялті. Після демобілізації він повернувся до Бердянська, де протягом 12 років працював у сфері торгівлі та риболовецькому флоті. Він добре знав Азовське море, як свої п’ять пальців. Місто подарувало йому кохану дружину та донечку. Проте прагнення служити та підтримувати свою країну виявилося сильнішим: у 2018 році Вячеслав приєднався до Морської охорони.
Служба на човні типу "гриф" об'єднала в собі морську спеціалізацію та військовий досвід. Він відчував себе як вдома і жодного разу не жалкував про свій вибір.
24 лютого 2022 року Вячеслав ніс службу на Азові. Екіпаж почув вибухи - з берега передали одне слово: "Війна!". Дивізіон Морської охорони перебазувався в Маріуполь, де почалася виснажлива оборона.
У мікрорайоні Черьомушки Вячеслав, перебуваючи на передовій, отримав своє перше поранення: снаряд вибухнув поруч, завдавши йому серйозної контузії. Проте вже через кілька днів він повернувся до своїх обов'язків. Бойові дії на порту ставали дедалі напруженішими, і в ніч з 14 на 15 квітня його підрозділ прорвався на територію комбінату "Азовсталь", продовжуючи захист позицій.
"Ніколи раніше не переживав нічого подібного," - згадує він. Вони бігли, повзли, ховалися по пояс у воді, поки навколо лунали вибухи снарядів. Друге поранення він отримав, захищаючи відхід своїх товаришів. Навіть під час лікування він не полишав чергування та підтримку свого підрозділу.
Найскладнішим випробуванням виявився голод: на сто осіб - всього 60 літрів води, кілька банок з кашею та тушонкою, а також одна банка квашеної капусти. Усі обговорювали їжу, міркуючи про те, як це було б, якби вони були в магазині. Торт залишався лише мрією, тоді як квашена капуста стала повсякденною реальністю.
Вячеслав зазначає, що війна суттєво трансформує людей. Він спостерігав, як втрачається людяність, але водночас відчував справжню дружбу та підтримку. 16 травня 2022 року розпочалася евакуація з "Азовсталі". Спочатку вони потрапили до накопичувального табору в Оленівці, а потім їх чекав рік полону, сповнений допитів, страху та невизначеності. Єдиним промінчиком надії стали побратими та перший шматок хліба, який вони тримали в руках.
6 березня 2023 року відбувся обмін, який став неймовірною емоційною подією для всіх учасників. Зустріч з рідними була сповнена радості та сліз. За свою відвагу та самопожертву Вячеслав був удостоєний ордена "За мужність" III ступеню.
На сьогоднішній день, у віці 38 років, він все ще виконує свої обов'язки у рідному загоні морської охорони, вшановуючи пам'ять загиблих і полонених, стоячи на захисті їхньої жертви. Бердянськ та море стали невід’ємною частиною життя Вячеслава, і він відчуває, що саме там, серед хвиль і вітру, знаходиться його справжнє призначення.
Море і місто закарбувалися у його душі, а війна - у серці. Кожна хвиля Азовського моря нагадує про ті дні, коли життя висіло на волосині, а кожен подих вітру повертає думки до побратимів, які не повернулися.
Вячеслав продовжує службу, але тепер уже не лише як моряк-прикордонник, а як носій пам'яті про тих, хто залишився на передовій. Він бере участь у тренуваннях нових кадрів, ділиться досвідом виживання та бойової стійкості, нагадуючи молодим морякам, що професія - це не лише фах, а й відповідальність за людей і країну.
"Коли ти знову опиняєшся біля моря після всіх пережитих подій, усвідомлюєш, що це не лише вода. Воно навчає терпінню, мужності та цінності життя", - промовляє він, спостерігаючи за горизонтом.
Дома його зустрічає родина: дружина та маленька донечка, які стали його головним джерелом натхнення для життя та боротьби. Щодня він стикається з новими викликами, але з упевненістю в серці приймає їх, адже служба, честь і пам'ять про товаришів завжди на першому місці для нього.
