Історія внутрішньо переміщених осіб: харків'янка виготовляє художні вироби з металевого дроту.
Через російські обстріли Вікторії Табачній довелося кинути майстерню та переїхати до села на Полтавщині, проте вона знайшла спосіб повернутися до улюбленої справи.
Вікторія Табачна перетворює холодний, бездушний метал на неймовірні скульптури тварин, величезних китів, метеликів та оригінальні елементи декору для дому і саду. Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона відкрила свою майстерню в Харкові, але внаслідок ворожих обстрілів була змушена залишити все та переїхати до Полтави. У інтерв'ю "Коротко про" Вікторія поділилася своєю історією про шлях внутрішньо переміщених осіб і про те, як їй вдалося відродити свою улюблену справу.
Пристрасть до металу для Вікторії зародилася 13 років тому, коли вона почала працювати на металообробному заводі. Підприємство спеціалізувалося на виробництві металевих дверей, шаф та решіток. Протягом перших семи років вона відповідала за маркетинг та постачання.
"За цей період я зрозуміла, що метал — це не лише холодний і важкий матеріал. Він може бути настільки ж гнучким, як пластилін, і з його допомогою можна створити будь-які витвори мистецтва. Це захоплення абсолютно поглинуло мене", — згадала майстриня.
Коли клієнти почали звертатися з проханнями виготовити більш вишукані вироби з металевого дроту, цю задачу доручили Вікторії. Однак згодом керівництво вирішило відмовитися від таких замовлень, адже вони вимагали значних витрат часу і були малоприбутковими для великого підприємства. Тож майстриня вирішила зайнятися самостійною творчістю.
Вона мріяла про створення власної майстерні в Харкові, проте повномасштабна агресія Росії зруйнувала ці плани. Вікторія проживала поблизу Чугуєва, де обстріли відбувалися безперервно.
"Коли починається обстріл, швидко хапаєш кілька сумок і мчиш до бомбосховища. Ми проводили там цілі дні, виходили лише, щоб поїсти. З часом ми взагалі перестали виходити на поверхню," -- розповіла свої спогади майстриня.
Протягом місяця військові повідомили, що цивільним особам слід залишити цей район. Вікторія разом із сім'єю вирушила до Полтави.
"Після переїзду ще пів року приходила до тями, шукала в собі сили. Весь час проводила в новинах, у телеграмі, переживала, як там квартира та майстерня", -- пригадала вона.
Завдяки проєкту "Крила", що підтримує жінок, Вікторія отримала грант на власний бізнес і змогла придбати обладнання. На якийсь час вона повернулася до Харкова і вивезла звідти все, що вдалося, на нове місце до Полтави.
"Я привезла чимало ручного інструменту — він виявився найменш ураженим, адже має компактні розміри. Коли я потрапила до своєї майстерні в Харкові, перш ніж зайнятися іншими справами, почала шукати свої улюблені кусачки: вони дійсно дуже ефективні. Інструменти просто валялися на підлозі через обстріли — я їх швидко зібрала. У мене також є болгарки та точильні станки," — поділилася майстриня.
Пришлося придбати новий верстат. У Полтаві орендували і відновили невелику кімнату.
"Так мені відчинилися нові двері, з'явилася можливість зробити купу всього. Для мене це найголовніше", -- сказала Вікторія.
"Для пекаря створення вишуканого торта - це справжня радість, а для мене задоволення полягає в тому, щоб вивантажити замовлення з дроту. Спершу метал виглядає холодним, безпорядним і іржавим, але як тільки ти береш у руки готове замовлення, він вже пофарбований і набуває привабливої форми," - розповіла майстриня про своє захоплення.
Прості завдання, такі як свердління на верстаті, можуть виконувати жінки, проте помічниками Вікторії є чоловіки. У селі на Полтавщині проживає декілька родин-переселенців із Харкова, які з ентузіазмом приєдналися до справи своєї землячки. Один із них є ковалем, а інший виконує роль головного асистента.
"Спільно створюємо нові ідеї, а асистент втілює в життя основну частину проєктів," -- зазначила майстриня.
Коли майстерня стикається з надзвичайно складними проектами, Вікторія не соромиться звертатися за підтримкою до своїх товаришів-ковалів. Крім того, разом із друзями з Харкова вона виготовляє подарунки для військових і активно займається волонтерською діяльністю.
"Якщо виникне необхідність перебрати якісь гвинтики, моя мама та донька завжди готові прийти на допомогу. Взагалі, я маю велику підтримку від сім'ї та друзів, за що їм щиро вдячна. У наш час підтримка має величезне значення," - поділилася думками майстриня.
Нагадаємо, у День закоханих 14 лютого керівниця Центрального представництва Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими поділилася романтичною новиною. Український військовий Олександр Директоренко, який пробув у російському полоні 1060 днів, освідчився коханій за 9 днів після повернення додому.
У День святого Валентина, 14 лютого, військовослужбовці Ольга і Владислав, які зустрілися під час служби на початку конфлікту, розповіли про свою романтичну історію.
