Завершення "Єдності народів". Історії про людей та зрадників Мілового в Луганській області.

Найсхідніше селище України вже четвертий рік - під російською окупацією

До 2014 року найвідомішим населеним пунктом Луганської області вважався районний центр Мілове. Його особливістю була не стільки архітектура чи пам'ятки, скільки одна вулиця, що проходила через державний кордон між Україною та Росією. Ця вулиця, як можна здогадатися (а деяким, можливо, просто згадати), носила ім'я Дружби народів. Наразі ж ця вулиця зникла з карт, про що кореспонденту Укрінформу повідомила очільниця Міловської селищної військової адміністрації Ірина Болткова. Вона також поділилася й іншою інформацією, не обмежившись лише темою вулиці.

ГОЛОВА В ЕКЗИЛІ

Перед початком повномасштабного вторгнення Росії Ірина Болткова мешкала не в Міловому, а в Сіверськодонецьку, де здобула популярність як громадська активістка. Вона була засновницею й керівницею благодійного фонду "Допомога і справа". У рамках фонду функціонував центр, де волонтери виготовляли маскувальні сітки, а також був організований склад з гуманітарною допомогою для військових та цивільних осіб, які постраждали від війни. Ірина також активно збирала інформацію про загиблих учасників АТО та ООС з Луганщини, що згодом стало основою для "Книги пам'яті полеглих за Україну". Крім цього, вона реалізувала кілька інших ініціатив, спрямованих на підтримку військовослужбовців, і в червні 2021 року отримала пропозицію працювати в Міністерстві у справах ветеранів України.

- А на посаду начальниці селищної військової адміністрації вас Гайдай (Сергій Гайдай, тодішній голова Луганської обласної військової адміністрації, - авт.) рекомендував?

Ні, мене пропонували саме Гайдаю. Я працювала в Міністерстві у справах ветеранів, зокрема в його Луганському обласному відділі. Через це в моїй квартирі було проведено 12 обшуків окупанти. Напевно, вони шукали ветеранів – з усіх можливих конфліктів. Як державного службовця, я ще до початку повномасштабної війни внесли до їхнього луганського "трибуналу". Пізніше друзі надсилали мені фото моєї квартири після обшуків: двері були вибиті разом зі стіною в під'їзді – так сильно вони намагалися потрапити всередину. Дванадцять разів.

24 лютого 2022 року Міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна планувала відвідати Станицю Луганську.

Ми планували її подорож по області, але змогли відвідати лише Шопіна в Новоайдарі (Ігор Шопін був селищним головою Новоайдара, - ред.). До Станиці ми не дісталися, оскільки дороги були під вогнем. Водій, що евакуював людей, загинув. Тож ми вирішили повернутися і поїхали в Сіверськодонецьк на зустріч із Гайдаєм.

А якби доїхала? У Станицю ворог зайшов тільки 27-го, але навколо вже нишпорили ворожі ДРГ. Могли й у полон захопити такого члена Уряду...

Ірина Іванівна, родом із Сіверськодонецька, планувала покинути місто пізніше, проте обставини змусили її виїхати вже 5 березня.

- У нас приліт був у квартиру, тож без варіантів. Виїхала своєю автівкою: закинула в неї кота, курточки непотрібні і лак для нігтів, невідомо для чого. Повну сумку. Не вивезла ні фотографії, ні шуби. Кажуть, люди шуби вивозили. Це неправда. Люди в паніці вивозили якраз непотрібне. Все чорне, будинки горять, ніхто їх не тушить. Ракети в асфальті стирчать, об'їжджаєш... Я об'їжджала тротуарами. Машину вночі, перед тим, як виїхати, три рази переганяла з місця на місце. Дивом вона вціліла - такі сильні обстріли були. На вулиці Гагаріна був приліт прямо в мене під вікнами, директор кінотеатру "Сучасник" загинув. Мама тоді не схотіла кидати квартиру, а ми з сестрою виїхали.

Матір евакуювали в квітні. Ірина звернулася за допомогою до рятувальників, і вони відгукнулися. Також патрульна поліція, згідно з її запитом, перевозила сім'ї з маленькими дітьми. У зворотному напрямку транспортували гуманітарну допомогу.

З Мілового вирушили поодинокі особи.

Ірина Болткова спершу переселилася до Добропілля в Донецькій області, а згодом переїхала в Дніпро, де також функціонував підрозділ її міністерства, аналогічний тому, що був у Сіверодонецьку. Саме тут їй надійшла пропозиція стати керівником військової адміністрації. Цікаво, що їй, як і кільком іншим кандидатам, запропонували цю позицію без уточнення конкретного району: "Ти готова очолити?" Коли стало відомо про громаду, сподівалися, що вона не витримає тягаря або відразу відмовиться.

В нікому не було чіткої уяви, що робити в обставинах, коли з окупованого населеного пункту не виїхали жодні представники керівництва і не було евакуйовано жодних ресурсів. У селищі все залишилося незайманим, і жоден заклад не здійснив евакуацію, абсолютно жоден! Працівники адміністрації продовжували виконувати свої обов'язки, як і раніше. Лише кілька осіб вирішили виїхати. Набір кадрів для структурних підрозділів та адміністрації довелося проводити фактично з нуля. Серед наших співробітників лише чотири або п’ять людей з Міловщини, решта — внутрішньо переміщені особи з Луганської області. Але ми впоралися! Ми змогли знайти людей. Зараз надаємо підтримку як військовим, так і їхнім родинам. Усі, хто залишив Мілове, — це родини військовослужбовців, які наразі перебувають в Україні. У нас немає жодних релокованих підприємств, а також підприємців, які переїхали. З тих ФОПівців, які виїхали, всього лише двоє-троє, наприклад, перукарі, яких змусили перереєструватися в нових громадах. Наш бюджет формується виключно за рахунок державних дотацій, більше нічого немає.

- І ви з цієї дотації ще й надаєте підтримку Силам оборони?

Для військових, їхніх сімей та внутрішньо переміщених осіб, які потрапили в важкі життєві ситуації. Звичайно, ми нічого не придбали, лише трохи поповнили матрезерв на всякий випадок. У нас є все необхідне.

Селище Мілове є прикладом території, що тривалий час піддавалася потужному впливу російської пропаганди. До 2014 року, завдяки концепції "Дружби народів", його фактично інтегрували з сусіднім російським населеним пунктом Чортковим. Усі місцеві комерційні операції здійснювалися, спираючись на однойменну залізничну станцію.

Очільника Міловської громади Олега Савченка було обрано у 2020 році за підтримки партії ОПЗЖ, і окупанти вирішили залишити його на цій посаді. Аналогічна ситуація склалася з головою сусідньої Марківської територіальної громади Ігорем Дзюбою, який, незважаючи на свою боротьбу в суді з представниками проросійської "опозиції" після виборів, також залишився на своєму місці. Не обійшлося без зрадників і в Станично-Луганській селищній військово-цивільній адміністрації, де керівником виявився Альберт Зінченко.

Загалом, за словами Болткової, міловчани, за невеликим винятком тих, хто виїхав, під окупацією перереєстрували весь бізнес за вимогами РФ. Обслуговують окупантів, отримують російські виплати. Та ще й до цього українські. Періодично виїжджати на вільну територію України почали вже в травні 2022-го.

- Усі - через Європу. Вони й зараз так їздять - через Польщу заїжджають в Україну, роблять тут свої справи, оформлюють соціальні виплати - і їдуть назад. Позалишали дітям свої банківські картки, українські. Пенсійні. І всі фермери повернулися назад. Крім одного, якому не потрібна пенсія, бо він найбагатший.

Цей найвідоміший "міловчанин", родом з Кавказу, після окупації 2022-го року оселився в Києві. Але викликав до Мілового брата, той - інших своїх родичів, і тепер "діаспора" сидить там. Вони все перереєстрували за російськими законами і працюють на Росію.

У Міловщині вся земля належить йому, наче в казці про маркіза Карабаса. Я переглядала судові справи, і українська прокуратура ініціювала та виграла процеси. Формально, це означає, що його землі були відібрані. Чи принесе це нам користь, не знаю, можливо, колись і так. Адже навіть половина його фермерських господарств була оформлена з порушеннями. Він сплачував смішну оренду невідомим особам, а в одній сільраді зберігали записи, де йому виділяли сотні гектарів без належного обліку, кадастрових номерів чи будь-яких документів. Знайшла в інтернеті його декларацію. Тут, після евакуації, за рік він заробив понад мільйон доларів.

Попервах адміністрація зверталася до "фермера", як до земляка, по допомогу. Батьки вивезли дворічну дитину-інваліда, просили купити спеціальну коляску - відмовив. Просили на новорічні подарунки дітям загиблих - 5-6 тисяч. Не доларів - гривень.

Зверталися за допомогою, поки не стали самостійними. Коли була створена Міловська адміністрація, жоден з попередніх співробітників не залишив свою позицію, навіть у фінансовому відділі. Нам довелося все відбудовувати з нуля, відкривати нові рахунки... Більше трьох місяців ми працювали безкоштовно. Згодом, звісно, нам повернули гроші. Але "земляк" просто проігнорував ситуацію, і все. Отака вже людина.

"ДЗВІН ПАМʼЯТІ" ОРКИ СПЕРЛИ ОДРАЗУ

При всій "лагідності" окупаційного режиму на Міловщині, загарбники таки не втрималися від пограбувань. Тут потрібна невеличка передмова.

Після захоплення Луганська лідерство у популярності перемістилося від вулиці Дружби народів до єдиного контрольного пункту в Станиці Луганській. Саме тут був створений єдиний в регіоні контрольно-пропускний пункт, що забезпечував перехід між окупованими територіями і в інший бік. Спочатку люди переходили по дерев'яних сходах над зруйнованим мостом, що виглядало досить екзотично для іноземних репортерів. Згодом на цьому місці з'явився цілий комплекс, який міг би позмагатися з деякими аеропортами. Саме тут можна було побачити таких політиків, як Дональд Туск, Жозеп Боррель, Кая Каллас та багатьох інших представників європейської та світової політики.

У 2021 році Мілове здійснило вражаючий крок у відновленні своєї слави. 8 травня тут відбулося урочисте відкриття реставрованого меморіалу "Україна - визволителям", на якому був присутній Президент Володимир Зеленський. Центральним елементом меморіалу став новий "Дзвін пам'яті", який був підвішений на сталевій конструкції. Інший символ - "Дзвін Перемоги" - знайшов своє місце на заході України, на Пагорбі слави в Ужгороді. Планували також встановлення ще двох Дзвонів після звільнення Донецька та Сімферополя від окупантів. Проте, здається, що цей комплект не буде завершено найближчим часом.

Чи відомо вам, що сталося з меморіалом "Україна - визволителям"?

Чи пам’ятаєте, як Зеленський відкривав реставрований об'єкт? "Дзвін пам'яті" одразу ж потрапив у руки орків. Ніхто не знає, куди вони його поділи. А меморіал залишився недоторканим. Люди приходять туди, приносять квіти і запалюють свічки.

Замість "дружби" - оберіть "незалежність".

Ірина Іванівна розповіла ще одну вражаючу історію, яка може стати частиною літопису нашої боротьби за свободу.

Відповідно до закону про декомунізацію, адміністрація ініціювала громадське обговорення щодо зміни назв не лише цієї вулиці, а й кількох населених пунктів. Було створено спеціальну комісію, все відповідно до встановлених правил. Я запропонувала для колишньої "Дружби народів" дві нові назви: вулиця Степана Бандери або ж вулиця Незалежності. Під час обговорень учасники вирішили, що "можливо, Бандери пізніше, а поки що варто обрати хоча б Незалежності". Мені дуже приємно, що в нашому місті є вулиця Незалежності, на якій проживають росіяни.

Ох! Якби тільки ви дали вулиці ім'я Степана Бандери, то це б їх справді вразило...

Я не заперечую, але не зовсім бездумно кидаюся шашкою. Люди висловили свої ідеї та проголосували... В іншому випадку, рішення приймала б адміністрація.

Михайло Бублик, Черкаси