Китайські "партнери" російського "миру": чому КНР просуває свій "мирний план" і з яких причин Путін може відмовитися його підтримати.
Китай активізував протидію українському мирному плану, проштовхуючи альтернативний документ, який, по суті, є китайсько-російським. Для реалізації цього задуму залучено країни Глобального Півдня та створено платформу "Соратники гармонії", учасники якої погодилися з пропозиціями Китаю та Бразилії щодо припинення війни. Зроблено це для того, щоб бачення КНР виглядало як консолідована позиція світової більшості. Протягом наступних місяців союзники розраховують побудувати міцну коаліцію, яка і запропонує альтернативний план врегулювання "конфлікту". По суті, це ідея "заморожування" війни на лінії зіткнення сторін без будь-якої реальної гарантії безпеки для України та прописування хоча б політичного механізму відновлення територіальної цілісності країни навіть у віддаленому майбутньому.
Президент України Володимир Зеленський висловився з трибуни Генеральної Асамблеї ООН, засудивши китайсько-бразильський план, що має на меті завершення війни, і назвав його деструктивним. Однак, здається, що його критика не викликала значного відгуку ані в Китаї, ані в Бразилії. Це свідчить про те, що ці держави не лише розробили свій план, який, на їхню думку, може призвести до припинення "конфлікту", а й активно формують альтернативну "мирну" платформу, яка на міжнародному рівні розглядатиме варіанти вирішення російсько-української війни та підриватиме авторитет українських ініціатив.
У статті OBOZ.UA розглядається, які цілі переслідує Китай, заснувавши ініціативу "Соратники гармонії" та просуваючи свою концепцію закінчення війни.
"Соратники гармонії"
Поки Україна готується до другого Саміту миру, двоє союзників Росії з БРІКС вважають, що обговорювати мирне врегулювання потрібно за іншою формулою. Китай та Бразилія ініціювали створення платформи "Соратники гармонії" для "врегулювання конфлікту" в Україні.
Китай прагне здобути підтримку держав Латинської Америки, Азії та Африки, а також незначну участь з боку Європи, що могло б призвести до "замороження" лінії фронту. Вони пропонують прості рішення, які, на їхню думку, допоможуть вирішити існуючі проблеми. Хто ж може заперечити бажанню завершити "конфлікт"? Цю позицію поділяють багато країн Глобального Півдня, які потерпіли від економічних наслідків війни.
Пекін сформував свого роду "ядро" групи, яка вже провела першу зустріч. Нині серед "друзів" - Китай, Бразилія, Єгипет, Туреччина, Казахстан, Кенія, Індонезія, ПАР, Саудівська Аравія, Замбія, Мексика, Алжир, Болівія, Колумбія, Єгипет та Індонезія.
Група виступила із спільним комюніке з дев'яти пунктів, у якому йдеться про те, що потрібно "поважати суверенітет і територіальну цілісність держав". Підписанти хочуть мирного розв'язання всіх міжнародних конфліктів, закликають до "підтримки всеосяжного та тривалого врегулювання сторонами конфлікту". А для цього, говорять, потрібно використовувати "інклюзивну дипломатію та політичні засоби", тобто китайсько-бразильську пропозицію із шести пунктів щодо припинення бойових дій та початку переговорів і недопущення розширення конфлікту. Також у комюніке "друзі" виступили проти атак на цивільну інфраструктуру та енергетику й закликали до відмови від застосування зброї масового знищення. Офіційне представлення плану мирних переговорів відбудеться наступного місяця на зустрічі групи БРІКС у Росії.
Серед запрошених учасників були й ті, які не захотіли підписувати спільний документ, зокрема ОАЕ. Представники країни заявили, що вже долучені до іншої мирної ініціативи, ймовірно, йдеться про українську. Також у попередніх списках учасників була й Саудівська Аравія, але країна захід так і не відвідала.
Цікаво, що на цю зустріч були запрошені окремо Угорщина, Швейцарія та Франція, які виступали лише в ролі спостерігачів і не підписували жодних документів. Якщо присутність Угорщини не стала несподіванкою (адже ця країна вже давно є провідником китайсько-російських інтересів в рамках ЄС і наразі активно відстоює їхній план щодо завершення війни), то участь двох інших західних держав виявилася приємним "сюрпризом", що викликало обурення у Росії, а також певні реакції в Україні.
Франція поки не дає оцінок, а от Швейцарія, де нагадаємо, відбувся перший Саміт миру, вже підтримала ініціативу Китаю та Бразилії, оскільки "вона закликає до припинення вогню та політичного врегулювання конфлікту". У МЗС України висловили нерозуміння щодо рішення Швейцарії підтримати китайсько-бразильську ініціативу та висловили розчарування цим кроком.
Якщо Китай зможе заручитися підтримкою широкої групи країн, він зможе представити це як свідчення того, що "світова більшість" підтримує саме такі умови для мирних переговорів між Росією та Україною. При цьому, якщо Україна продовжить намагатися організувати Другий саміт миру, хоча вже очевидно, що російські представники не братимуть у ньому участі, це може викликати певний скепсис серед країн Глобального Півдня. Натомість, Китай має можливість зібрати обидві сторони разом, адже вже існують підготовлені "мирні ініціативи". Питання про те, що ці ініціативи не зовсім відповідають інтересам України чи принципам Статуту ООН, для багатьох може виявитися менш важливим.
Для чого це КНР?
Китай і Росія не мають наміру залишатися осторонь від підготовки України та Заходу до другого мирного саміту. Їх основна мета - розмити український контекст мирних пропозицій, зберігаючи російську окупацію українських територій. Вони прагнуть продемонструвати, що формула, яку представить президент України Володимир Зеленський, має "цікаву" та, що важливо, ефективну альтернативу. Для Китаю ключовим питанням є те, яка країна контролюватиме українські території: з точки зору Пекіна, Росія є більш прийнятною, ніж США. Це пов'язано з передбачуваністю Росії як партнера для інвестицій. Якщо перемогу здобудуть Сполучені Штати, і Україна залишиться суверенною, це означатиме втрату території для Китаю. Таким чином, Китай не є нейтральним у своїх прагненнях, попри будь-які заяви про це; він підтримує російські амбіції щодо розширення впливу Москви, але з урахуванням своїх інтересів.
Китай прагне демонструвати світу свою нібито "нейтральність", оскільки має намір стати таким же впливовим політичним гравцем, як і США. Незважаючи на все більшу кількість заяв на Заході про наявність доказів військової підтримки Росії з боку Китаю, міністр закордонних справ КНР Ван І проводить зустрічі як із російським колегою Сергієм Лавровим, так і з українським міністром Андрієм Сибігою, підкреслюючи свою "рівновіддаленість". Українська сторона, незважаючи на критику китайського плану, підтримує дипломатичний діалог із Китаєм, що дозволяє останньому виглядати як нейтральний посередник і розвивати ініціативу "Друзів миру", встановлюючи власні правила гри. У такій ситуації багато країн вважають, що саме Китай має потенціал для врегулювання конфлікту, пов'язаного з війною між Росією та Україною. Тим часом США, які активно підтримують Україну у її боротьбі з агресією, офіційно не ведуть переговорів із російськими представниками, що позбавляє їх можливості впливати на цю ситуацію.
Чому Україна проти
Основою пропозицій "друзів" є "мирний" план Китаю, який складається з шести пунктів. Деякі з цих пунктів мають спільні елементи з Формулою миру України, зокрема в аспектах продовольчої та ядерної безпеки. Однак, ключовим недоліком є відсутність згадок про дотримання Статуту ООН, територіальну цілісність України та визнання її суверенітету. Володимир Зеленський охарактеризував "мирний план" Китаю та Бразилії як "деструктивний".
"На мою думку, бразильсько-китайська ініціатива більше нагадує проросійську. Цей проект був висунутий без урахування інтересів України та її територіальної цілісності", - підкреслив Зеленський.
Вже зрозуміло, що китайський план "замороження" не передбачає вирішення жодних проблем, пов'язаних із порушенням міжнародного права Росією. Фактично створюється ситуація, за якої РФ продовжує контролювати майже 20% суверенної української території. І це головна небезпека не лише для України, адже це демонстрація того, що сьогодні можна захопити частину суверенної території незалежної країни і тобі за це майже нічого не буде.
Ключові вимоги китайсько-бразильського плану полягають у дотриманні "трьох основних принципів", спрямованих на зменшення напруженості: припинення бойових дій, уникнення ескалації конфлікту та запобігання його поширенню на нові території. Крім того, важливо визнати, що діалог і переговори залишаються єдиним реальним шляхом для подолання кризи.
Китайська Народна Республіка фактично пропонує заморозити існуючу лінію фронту на момент ухвалення рішення. Це призведе до того, що Україна залишиться без частини своїх територій, які наразі контролює Російська Федерація, з невизначеними перспективами на майбутнє. Таким чином, Китай фактично пропонує те, проти чого завжди виступав офіційно — ігнорувати міжнародні норми, що закріплює поразку України. У пропозиціях КНР та Бразилії відсутні важливі аспекти, такі як вимоги щодо репарацій від агресора та покарання за воєнні злочини, вчинені російськими військовими.
Крім того, Захід досі не готовий надати Україні реальні гарантії безпеки, здатні стримати агресію в майбутньому. Якщо Україні і варто розглядати можливість перемир'я або "замороження" конфлікту, то спочатку Захід має підтвердити, що фінансування підтримки України не зазнає значних скорочень, оскільки це може посилити позиції Путіна. Захід повинен продовжувати зміцнювати українську систему протиповітряної оборони, збільшувати постачання боєприпасів та іншого озброєння. Наступним кроком для союзників має стати укладення надійних гарантій безпеки для України. НАТО, з огляду на свою політику, не прагне поширювати свій захист на країну, яка не є членом Альянсу. Можливо, знадобиться ввести певні нюанси та двозначність у переговори. Однак колективна обіцянка - хоча б у загальних рисах - захищати території, що перебувають під контролем України, повинна бути чітко сформульована, щоб стримати подальшу агресію. В іншому випадку, погодившись на "замороження", Україна ризикує втратити не лише нині окуповані території, але й зазнати ще більших втрат у майбутньому.
Чому Путін може бути "за"
У цей розділ йдуть усі фактори, через які Україна проти "замороження" війни за китайським варіантом. Але існують й суто російські мотиви. Наприклад, можливі проблеми з бюджетом війни та людським ресурсом. Навіть у Росії визнають: сьогодні у неї немає можливостей проводити великі наступальні операції проти України. Пауза, яка підкріплена певною "перемогою", адже зберігається контроль над окупованими територіями України, надасть російським військовим час спланувати нову не шокову мобілізацію, усунути оперативні недоліки і поповнити запаси зброї, тобто спокійно підготуватися до "остаточного вирішення українського питання". У цьому можна не сумніватися.
"Замороження" війни може поставити під загрозу міжнародну підтримку України, що ще більше ускладнить її захист від Росії. Багато західних союзників втомилися від війни та надання допомоги. Вони вже шукають привід, щоб перенаправити кошти з України на внутрішні потреби, наприклад, та сама Німеччина у 2025 році вдвічі скорочує пакет фінансової допомоги з 8 до 4 млрд євро. Припинення бойових дій та певне "замороження" може стати пристойним приводом, аби "забути" на якийсь час про Україну та зосередитися на внутрішніх проблемах. Для Путіна це просто чудесний розвиток подій.
Причини, чому Росія може виступати проти.
Путін став одним із перших, хто висловив підтримку китайсько-бразильській ініціативі, оголосивши її основою для можливих переговорів. Проте, всі ознаки вказують на те, що Росії насправді не потрібен жоден формат переговорів. Головна мета Кремля – це війна на повне знищення України. Наразі не існує жодних об'єктивних причин, які могли б спонукати Путіна до початку діалогу з Україною або до завершення конфлікту. Також, сьогоднішня стратегія західних союзників України, які все ще обережно підходять до ухвалення рішень, часто не реалізуючи їх, не сприяє наданню Україні необхідних ресурсів для тиску на Росію з метою досягнення справедливого миру.
Звісно, ми не знаємо справжній стан економіки Росії, готовності її до подальшої мобілізації громадян та ведення війни. Але нині РФ намагається існувати в траєкторії війни на виснаження і поки що візуально має успіх. Доки Путін вірить, що зможе пересилити підтримку України з боку Заходу, а останні новини додають йому оптимізму, його війна на виснаження триватиме, а заявлена мета залишиться незмінною - Україна має бути зведена до рівня російського васала або стерта з лиця землі.
"Заморожування" війни за сценарієм КНР по наявній лінії фронту також йде у розріз "пропозиціям про капітуляцію" Путіна, озвучених 14 червня цього року та власне Конституції РФ, за якою окуповані українські території оголошені російськими. Тоді російський диктатор цинічно заявив, що Росія хоч завтра готова сісти за стіл переговорів, водночас назвав умови для припинення вогню - "повне виведення" українських військ із Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, а також остаточна відмова від вступу до НАТО. За останній час російські представники неодноразово акцентували саме на таких умовах початку хоч якогось процесу переговорів, зазначаючи, що "вони не зміняться".
Ще одним важливим аспектом є внутрішній. У риторичному дискурсі значної частини російського суспільства спостерігається переконання, що будь-які мирні ініціативи щодо України не можуть бути прийняті, якщо вони передбачають компроміси щодо територіальної цілісності України, незалежно від того, хто їх пропонує — Китай, Бразилія, Туреччина чи США. Вважається, що вся територія України вважається російською, з незначними відхиленнями, про що неодноразово заявлялося. Будь-які мирні пропозиції, які "заперечують право Росії відновити свій історичний суверенітет над 'своєю' землею та 'розділеним народом', сприймаються як атака на Росію та її національні інтереси". Таким чином, навіть якщо Росія отримає фактичний контроль над окупованими українськими територіями, але не знищить повністю українську державність, багато людей у Росії можуть не визнати таку обмежену "перемогу".
Постає питання, навіщо Росії пропонувати план припинення вогню, якщо вона не має наміру виконувати жодних умов, висунуті Україною. Адже при цьому триває тиск, руйнування української інфраструктури, а також посилюється ситуація, що робить українську державу менш стабільною. Звичайно, багато відповідей стане відомими після саміту БРІКС, де, власне, буде запропоновано Кремлю долучитися до мирного процесу за китайським сценарієм.
Росія прагне анексувати українські регіони, використовуючи переговорний процес
"Бачення України щодо закінчення війни просте - цей процес має відбутися відповідно до чинного Статуту ООН та принципам міжнародного права. Власне кажучи, Формула миру з 10 пунктів фактично це і пропонує. Очевидно, той план, який пропонують Китай з Бразилією, відрізняється від українського. Хоча в нього є теж непогані ініціативи, які збігаються з українським баченням. Між тим там немає декількох речей, які абсолютно принципові для України. Передусім це принцип територіальної цілісності і недоторканості, який є головним принципом діяльності ООН. І друге, не менш головне, немає жодної згадки про те, що Росія має вивести війська з тимчасово окупованих територією України" - таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко.
Олександр Левченко висловив думку, що ініціатива, запропонована Бразилією та Китаєм, свідчить про наміри Росії анексувати українські території через переговори. У цьому плані немає жодних згадок про те, хто нестиме відповідальність за відновлення знищеної інфраструктури України, що оцінюється в сотні мільярдів доларів. Виглядає так, що Бразилію і Китай не цікавить питання репарацій. Сторони також не порушують важливу тему воєнних злочинів, скоєних Росією на українських землях. Таким чином, на жаль, їхня ініціатива може виявитися вигідною лише Москві.
"У росіян зараз немає сил захопити всю Запорізьку і Херсонську області, а тому їм треба перепочинок. І цей план - чудова нагода. Він фактично дозволяє їм легалізувати те, що вони вже захопили, і готуватися до нового нападу. Тому Україна не бажає йти на здачу своїх територій, щоб там хтось проголосив себе "миротворцем". Адже легалізація захоплених українських територій по лінії фронту - відкрита можливість у майбутньому продовжувати агресію. Тобто нападаєш на країну, потім проводиш переговори, по лінії фронту захоплюєш цю територію собі і так далі. Цей план веде до руйнування системи ООН і загрожує всьому світові", - зазначив Олександр Левченко.
