Криваві вигоди: як соратники Путіна захопили західні інвестиції в Росії.
Володимир Путін. Зображення створено за допомогою ШІ Grok
Після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну понад 1500 західних компаній оголосили про вихід з російського ринку. Перший етап відмови від бізнесу в агресивній країні був викликаний як безпрецедентними санкціями з боку ЄС, США, G7 та інших союзників України, так і моральним тиском суспільства. Багато компаній шукали способи уникнути репутаційних ризиків і не бажали, щоб Кремль міг поповнювати свою військову скарбницю за рахунок їхніх податків. Проте те, що мало стати "покаранням" для Росії, перетворилося на найбільшу за останні десятиліття операцію з рейдерського поглинання західного бізнесу. Російська держава, олігархи та менеджери, що мають близькі зв'язки з Путіним, отримали доступ до активів на величезну суму в 3,5 трильйона рублів і вже заробили не менше ніж 223 мільярди рублів чистого прибутку.
Наймасштабніше рейдерство західного бізнесу в історії
Якщо в перші тижні вторгнення чимало компаній справді припинили операційну діяльність чи оголосили про терміновий вихід із Росії, то дуже скоро на їхньому шляху постали колосальні бюрократичні й політичні бар'єри. Одне з ключових рішень кремля - запровадити для компаній з "недружніх країн" обов'язкові процедури узгодження будь-яких угод із російськими чиновниками. Серед обов'язкових умов - мінімум 50% знижки від оціночної вартості активу, а також "добровільний внесок" 5-10% у бюджет РФ, який став по суті примусовим податком на вихід.
Влітку та восени 2022-го було запущено спеціальну міжвідомчу комісію, очолювану міністром фінансів Антоном Сілуановим, яка затверджує кожен продаж бізнесу "недружніх" іноземних компаній. Ба більше, декрети Путіна надали уряду право фактично примусово змінювати узгодженого покупця або ж зменшувати ціну в останній момент. Ті ж, хто хотів вийти швидше й уникнути судової тяганини, змушені були погоджуватися на символічні угоди -- наприклад, за 1 євро чи 1 рубль. Усе це й пояснює, чому багато міжнародних гігантів, заявивши про плани піти, фактично застрягли в Росії, чекаючи на дозвіл на продаж або й взагалі втрачаючи контроль над своєю власністю.
Від початку війни повністю пішли з Росії лише близько 10% західних компаній, водночас саме на ці компанії й випав найтяжчий тягар втрат. Решта, попри заяви та осуд громадськості, або намагається "законсервувати" свої активи, або продає їх із гігантськими дисконтом часто "потрібним" людям у путінському оточенні. Таким чином, своєрідне найбільше рейдерство західного бізнесу в історії триває -- під прикриттям російського законодавства та за прямого сприяння ФСБ, інших силових органів і чиновників, які тиснуть на місцевий менеджмент, розпочинають кримінальні справи та блокують активи банків чи виробництв.
Внаслідок цього масового вимушеного розпродажу було укладено понад 100 значних угод, ініціатором яких стали транснаціональні компанії. Серед них – автомобільні концерни Renault, Nissan, Mercedes і Toyota, а також мережа ресторанів McDonald's та банки Société Générale і Home Credit. Не обійшлося без участі нафтогазових гігантів Shell та TotalEnergies. За попередніми оцінками, загальна балансова вартість активів, що перейшли у нові руки від західних власників, досягла 3,5 трильйона рублів. Чистий прибуток, отриманий новими власниками лише в 2022 році, становить не менше 223 мільярдів рублів.
Топ кривавих бенефіціарів
Західні компанії, які йшли з РФ, часто не могли вільно обирати покупця. Російські чиновники відхиляли невигідні для кремля варіанти, натомість пропонували своїх наближених осіб. Серед нових власників -- великі гаманці режиму, олігархи й менеджери, тісно пов'язані з владою. Деякі з них і раніше були під санкціями, інші залишалися в тіні, тримаючи "чистий" юридичний статус задля того, аби тепер безперешкодно скуповувати кинутий бізнес.
Беззаперечним "чемпіоном" виявився олігарх Володимир Потанін, якого називають "багатійшим російським бізнесменом". Саме він через свій холдинг "Інтеррос" придбав Rosbank та дві страхові компанії, які належали французькій Société Générale, а також раніше викупив "Тінькофф банк" у підприємця Олега Тінькова, котрий публічно виступив проти війни й заявляв, що був змушений продати актив із величезною знижкою. У планах Потаніна -- придбання частини "Яндекса" (разом з іншими мільярдерами). За підрахунками журналістів, його "здобич" перевищує 1,6 трильйона рублів вартості чистих активів -- фактично це майже половина від усіх найбільших угод із розпродажу західних компаній.
На другому місці за обсягами угод опинився Іван Тиришкін, колишній лідер РТС і "СПБ біржі". Він придбав російський Home Credit у чеської групи PPF, яка належала бізнесмену Петру Келлнеру, що загинув у 2021 році. Однак компанія продовжила його справу. Разом з Home Credit Тиришкін отримав мікрофінансову організацію, страхову компанію та колекторську службу. Загальна вартість активів, які він придбав, становила приблизно 262 мільярди рублів за чистими активами.
В окрему категорію варто винести Леоніда Міхельсона і Геннадія Тимченка, давніх друзів Путіна та співвласників гігантів "Новатєк" і "Сибур". Вони стали власниками долі французької TotalEnergies у "Тернефтегазі" та британської Shell у проєкті "Сахалін-2". "Новатєк" завдяки цим придбанням здобув близько 40 мільярдів рублів чистого прибутку лише за один рік. "Сибур", зі свого боку, отримав 50% спільного виробництва з бельгійською Solvay, а також за посередництва підконтрольної йому структури НІПІГАЗ викупив частку Technip Energies у проєкті "Арктик СПГ 2". Чистий прибуток "Сибура" від новопридбаних активів сягнув 31 мільярда рублів. Обидва бізнесмени -- Міхельсон і Тимченко -- перебувають у тісних колах Кремля, тож можуть розраховувати на подальші "золоті пропозиції", коли чергова іноземна компанія залишає ринок.
Серед інших бенефіціарів варто відзначити й дії держструктур: Національний інститут автомобільних технологій (НАМІ) за 1 символічний євро отримав завод Nissan у Петербурзі та частку французької Renault в АвтоВАЗі, причому Renault зберегла за собою опціон на повернення протягом шести років. Автоконцерн Mercedes передав свій завод дилеру "Автодом", а колишній McDonald's перейшов у руки колишнього франчайзі в Сибіру Олександра Говора та Юрія Кушнера, які перейменували його на "Вкусно -- і точка". Щоправда, нові "мак-заклади" наразі збиткові, однак потенційна вигода полягає в самому масштабі мережі.
Чимало активів перейшли під контроль менеджерів, які раніше обіймали посади в західних компаніях. У таких випадках часто укладається секретний опціон: якщо обставини зміняться, колишній власник матиме можливість повернутися і викупити бізнес. Водночас у деяких випадках Кремль може вимагати від російського менеджера внесення застави або прописувати в угоді умови, за яких держава може примусово взяти актив "під контроль" у разі спроби повністю припинити діяльність.
Захоплення компаній відбулося не лише в банківському та промисловому секторах. Значні активи, такі як пивоварні заводи Carlsberg і Heineken, кав'ярні Starbucks, магазини домашніх товарів OBI, а також торгові мережі одягу, зокрема Lamoda, Reserved та Mohito, що належали польській LPP, перейшли під контроль нових власників. Також до списку потрапили будівельні та інженерні гіганти, зокрема прибуткові підрозділи бельгійської Solvay і французької Air Liquide, а також логістичні компанії, такі як Kuehne+Nagel, та виробники техніки і автозапчастин, як Continental і Bridgestone. В окремих випадках, наприклад зі Starbucks та OBI, в документах з'явилися структури, пов'язані з близькими до глави Чечні Рамзана Кадирова особами. Ці "посередники" свідчать про те, що Кремль використовує вихід західних інвесторів для зміцнення впливу не тільки федеральних бізнесменів, але й регіональних лідерів.
Чому на Заході не обговорюють це?
Здавалося, що вихід західних компаній мав серйозно вдарити по Росії і суттєво підірвати її економіку. Проте на практиці Кремль успішно контролював ситуацію: від підбору "правильних" покупців до впровадження законодавчих ініціатив, які унеможливлюють невигідні для РФ угоди. Більшість публічних висловлювань міжнародних брендів зводяться до визнання фінансових втрат, про які вже йшлося у їхніх звітах (деякі з них відзначили збитки до мільярда євро). Однак деталі примусових розпродажів, зокрема точна "дисконтна" вартість, часто залишаються без уваги, щоб уникнути нових репутаційних скандалів та не спровокувати російську сторону на ще жорсткіші дії.
Часто компанії не бажають відкрито говорити про те, як саме занижувалась ціна, бо бояться зустрічних судових позовів від російських органів. До того ж чимало корпорацій залишилися у, так би мовити, "підвішеному" стані: їм ще належить отримати реальні гроші від продажу (часто розблокування коштів ускладнене правилами Кремля), або, навпаки, вони ризикують, що росіяни можуть конфіскувати решту їхнього майна. Крім того, вагомим чинником лишаються сумніви щодо подальшого розгортання війни: деякі менеджери все ще сподіваються на умовну "нормалізацію" і повернення, тоді як інші банально не знайшли покупців, які не належали б до оточення Путіна, і не хотіли "дарувати" свої активи реальним воєнним спонсорам.
Покинуті активи фінансують війну та терор
Найбільш тривожним аспектом схем Кремля є не лише "піратське" захоплення власності, а й те, що після виходу західних інвесторів, здебільшого прибуткові підприємства продовжують свою діяльність і сплачують податки до російського бюджету, з якого фінансується війна проти України. У 2022 році більше ста нових великих власників не лише покрили витрати на придбання активів, а й отримали загальний прибуток у 223 мільярди рублів, що значно посилило фінансову основу Росії.
Кремль вдало використав ситуацію з санкціями та тиском на Росію в своїх інтересах. Спочатку, коли почалася агресія, здавалося, що вихід великих компаній, таких як McDonald's, Renault, Shell, Mercedes, Volkswagen і IKEA, завдасть серйозного удару по російській економіці. Проте, з часом виявилося, що багато з цих фірм просто змінили назви, зберігши при цьому свої заводи та канали збуту. Наприклад, McDonald's перетворився на "Вкусно — і точка", Starbucks став "Stars Coffee" (з різними варіантами у регіонах), Nissan передав виробничі лінії з петербурзького заводу державному інституту НАМІ, Renault — АвтоВАЗу, а Michelin, Continental та Bridgestone, разом з іншими виробниками шин і автокомпонентів, поступилися своїми частками російським партнерам, які мають зв’язки з Кремлем.
Хоча Захід і намагається посилити тиск через нові санкційні пакети, загалом його можливості для протидії такій внутрішній націоналізації обмежені. Єдиним варіантом залишається посилення контролю, щоб ускладнити новим російським власникам доступ до критичних технологій та обладнання. Проте, як показують численні приклади паралельного імпорту, Росія вміло знаходить способи обійти ці обмеження, закуповуючи необхідні товари через країни-партнери, такі як Туреччина, Китай та ОАЕ, або через сумнівні офшорні механізми.
На фоні цих подій найбільше страждають, звичайно, українці, адже кожна гривня або долар, що надходять до військового бюджету Росії, перетворюються на ракети, що обрушуються на українські міста. Водночас, світова економіка також зазнає втрат, оскільки Росія наочно демонструє, що для неї не існує жодних цивілізованих норм, коли йдеться про "віджим" активів у "недружніх" країнах. Це підриває основи міжнародного інвестування та створює небезпечний прецедент державного рекету.
Від непродуманих розпродажів страждають і західні компанії, які фактично змушені віддавати свої багаторічні досягнення російським підприємцям або державі. Акти арешту активів таких банків, як UniCredit, Deutsche Bank, Commerzbank, а також інші конфіскації, здійснені указами Путіна або через російську юстицію, є додатковими ознаками того, що в цій країні не існує справжньої поваги до приватної власності. Парадоксально, але внаслідок цього Кремль створює ілюзію нормального "споживчого раю" для громадян, адже в магазинах все ще можна знайти закордонну кока-колу, мережі, що нагадують McDonald's, а також банки, які змінили вивіску, але надають послуги відповідно до старих стандартів. Економіка тримається на замінниках та "адаптованих" брендах, тоді як західні країни шукають способи – через посилення санкцій або збільшення репутаційного тиску – змусити Кремль сплачувати справжню ціну за війну.
Жоден із цих процесів не є незворотнім. Деякі компанії залишили за собою можливість повернення протягом кількох років, тоді як інші шукають компенсації, звертаючись до міжнародних судів та намагаючись накласти арешт на російські державні активи за кордоном. Однак зараз очевидно, що рейдерство західних активів стало важливим елементом економіки Росії в умовах війни, зміцнивши підтримку путінських олігархів, поповнивши російський бюджет і вкотре довівши, що в путінській Росії немає ані прозорого ринку, ані гарантій для іноземних інвесторів. Це ще раз підкреслює, що легальні та цивілізовані способи зупинити таке піратство всередині країни відсутні. Єдиним виходом залишається продовження санкційного тиску, обмеження можливостей обходу санкцій, а також усвідомлення того, що будь-які нові інвестиції в економіку держави-агресора не лише є ризикованими, але й прямо сприяють затягуванню жорстокої війни проти України.
