Лауреат Букера-2025: жахлива казка про вміння пристосовуватись.
Перемогу премії Букера-2025 отримав роман "Плоть" Девіда Салая, що розповідає про життя угорського трудового емігранта в Великій Британії. Автор, син емігранта, порушує питання: коли інтеграція в нове середовище перетворюється на психологічну травму?
З усіх книжкових премій Букерівська - найбільш орієнтована на запити часу і суспільні інтереси.
Букер звертає увагу не лише на стиль написання твору, який, безумовно, має значення, але більше акцентує на змістовій складовій, зокрема на інтонації романів. Книги, які отримують цю премію, чітко передають читачам тривоги та сподівання сучасного світу. Щорічно нагорода вручається найкращому роману, написаному англійською мовою, що означає, що він має відгукнутися у серцях багатьох читачів. Ми прагнемо читати про власні переживання та напруженість сучасності, яку здатен розкрити або хоча б відрефлексувати лауреат цієї премії.
Від лавреата Букера є завжди високі очікування (значно вищі за просто літературний статус), тому хибні рішення журі сприймаються так болісно (як-от минулого року, коли головну премію отримав роман-панегірик про замирення з рф*), а вдалі рішення - пишно вітаються.
2025 рік виявився вдалим для Букера, адже його книга отримала визнання завдяки своїй сміливості та провокаційності.
В цьогорічний короткий список премії Букера потрапили:
1) Книга з Америки, створена кореянкою - "Ліхтарик" авторства Сюзан Чой.
2) книжка з Індії - "Самотність Соні і Санні" Кіран Десаї,
3) книжка з США, написана японкою - "Прослуховування" Кеті Кітамури,
4) Книга з Австрії, authored by a British writer, focusing on a Hungarian character - "Flesh" by David Szalay.
5) Книга, що походить з Великобританії і була створена американським автором - "Решта нашого життя" Бенджаміна Марковіца.
6) А також один виключно англійський роман - "Зимова країна" авторства Ендрю Міллера.
Букер святкує різноманіття, а направду - міркує про ідентичність, що ґрунтується на етнічності, у глобальному світі, де соціальна динаміка дуже висока. Бо кожен, буквально кожен герой фіналістів Букера, включно з англійцями в англійському романі, будуть так чи інакше обмірковувати своє походження, а чотири з шести книжок взагалі написані про емігрантів.
Тема кордонів, що їх визначають держави, спільноти та навіть ми самі у своїй свідомості, є надзвичайно актуальною. Виявляється, що ці межі є досить тендітними.
Коли страшно, що у твій світ може хтось вторгнутися - війна, епідемія, фінансова криза тощо - рефлективно втікаєш туди, де народився і де почав себе усвідомлювати, а про твою безпеку дбали дорослі поруч: домів втікаєш (у широкому сенсі).
Таким чином, загальне враження від фінального списку було саме таким. Що ж стало причиною того, що роман "Плоть" потрапив до шорт-листа?
Іноді, коли спостерігаєш, як еквілібрист несподівано падає під час складного трюку, спочатку виникає відчуття шоку. Але вже за кілька секунд стає зрозуміло, що це падіння – частина виступу, яке є насправді найскладнішим елементом. Здається, що це невдача чи катастрофа, але насправді за цим стоять величезні зусилля та висока майстерність виконавця.
Те, як написана "Плоть", шокує: герої Салая дивовижно кривомовні, діалоги між ними такі пласкі, що простіше просто не буває, і люто бісять через це. "Хочеш? - Ок. - Подобається? - Все гаразд. - Вибач. - Не кажи так. - Ок. - Не кажи так. - Добре. - Не кажи так". Жодну подію нам не показують з початку до кінця. Це біографія героя, в якій автор "забуває" нам розказати про пару десятків років, скажімо, про перебування героя на війні, про його ув'язнення, про народження його дитини - ну бо хіба це може бути важливим про становлення людини, еге ж? Ми наче підглядаємо за життя головного героя, як у піп-шоу, кидаючи моменту і встигаючи побачити шматок голої плоті, поки екран вчергове не опустився. Насолода в цьому якщо і є, то це насолода збочена.
На перший погляд, все це може виглядати як "падіння" Салая, проте насправді це результат його віртуозного володіння письмом та майстерного вміння граційно маневрувати між словами.
Герої "Плоті" проходять важкі випробування, вони по суті трагедійні персонажі, але світ їхні - плаский, фрагментований, цікавий спостерігачам лише тоді, коли герої екстремально оголюються. Герої ж не вміють осмислити і озвучити те, що з ними відбувається. Там, де "Прометей прикутий" видав би віршований монолог на сім сторінок, Іштван із "Плоті" скаже лише: "Ок". А конфлікт в обох буде такий самий: просто в тілі головного героя триває бій, зійшлися новий і старий світоустрій, один із них має зникнути.
Про що ж йдеться в романі? - Це історія про пригоди трудового емігранта зі Східної Європи в Великобританії на початку 2000-х. (Герой частково нагадує батька автора, проте цей роман не є автобіографічним, хоча сам Салай теж має досвід еміграції і обрав для себе країну в Європі, відмінну від тієї, де він народився).
Роман розпочинається в невідомому містечку в Угорщині, ймовірно, на початку 1990-х років. Іштвану всього 15, і разом із матір'ю вони переїжджають до нової квартири в занедбаному спальному районі. Їхня сусідка, жінка з хворим чоловіком, просить хлопця допомогти з покупками. Вона на 42 роки старша за його матір. Їхні недільні походи до магазину, а також частування солодощами, закінчуються насильством. Жінка змушує підлітка до сексу.
Іштван намагається зрозуміти свої емоції: чому він відчуває огиду і водночас жагу? Це, напевно, вперше, коли він намагається усвідомити свої почуття. На ранок сусідка приносить вибачення: "Вибач, що трапилося нещодавно". Це приголомшує Іштвана: він був упевнений і продовжує вірити, що їхній секс був спільним рішенням, а не просто її бажанням. У цей момент Іштван втрачає відчуття власної активності: усе, що відбувається в його житті, здається, відбувається без його участі і без можливості зробити вибір.
В той час, коли хлопець закохується у свою агресивну кохану і вирішує зізнатися їй у своїх почуттях, вона починає дистанціюватися. Він, натомість, не може впоратися з цим і починає її переслідувати. В один із днів він вривається в квартиру її сусідки, випадково штовхає її чоловіка, який падає зі сходів і отримує смертельні травми. Іштвана відправляють до виховної колонії для неповнолітніх, і що точно сталося в той момент, залишиться загадкою: травма настільки глибока, що висловити її словами неможливо, тому Салай просто мовчить.
Це лише початок оповіді про центрального персонажа "Плоті". Ця подія виявилася вирішальною для формування Іштвана як особи, настільки піддатливої, що складається враження, ніби він створений з бажань оточуючих. Вона навчила його уникати прояву ініціативи та жити без ілюзій про власні рішення в житті, просто плисти за течією.
Ознайомтеся також з: Нобелівська премія з літератури 2025 року: угорський майстер апокаліптичних сюжетів.
У фіналі роману Іштван живе в тій самій квартирі, куди вони з матусею переїхали в 1990-х. Він уже старший за ту сусідку і навіть жодного разу її не згадав більше. Іштван побував членом кримінальної групи, служив за контрактом в Кувейті, виїхав до Англії, де врятував від хуліганів чоловіка, котрий навчив його були елітним охоронцем, служив особистим охоронцем у магната, закрутив роман із його дружиною, котра вчасно овдовіла, став її новим чоловіком і почав бізнес, в який увійшов прем'єр-міністр... Скидається на історію успіху? Ну бо це не вона. Самотній Іштван тихо спивається у квартирі свого дитинства, він втратив дитину, яку любив понад усе, і не вміє навіть оплакати цю втрату.
Іштван - чужинець. Нам весь час це акцентують, він говорить із сильним акцентом, віддає перевагу дивній їжі, має брутальні звички і постійно злий вираз обличчя. Іштван - ходячий стереотип про Східного Європейця. Попри те, що нам детально покажуть інтер'єр материної квартири, нам розказують про те, що вони їдять - через це і можемо впізнати країну. Скажімо, сусідка "спокушає" підлітка легендарною шомлойською галушкою. Втім, рідно місто і рідна країна Іштвана - це якесь таке "ніде", то може бути будь-яке містечко колишнього соціалістичного блоку на початку 1990-х. І коли люди з таким досвідом - з досвідом виживання посеред ніде - намагаються інтегруватися у спільноти, що знають про свої привілеї від народження, тоді починається біда. І страждають у цьому випадку обидві сторони.
Скажімо так: Іштван не усвідомлює, що став жертвою злочину в 15-річному віці, але суд проголосив його злочинцем, який має понести покарання за ненавмисне вбивство. Важливо зазначити: ніхто не пояснив Іштвану, що він травмований вже самим фактом свого народження не на "правильній" стороні європейської ковдри, і тепер він став агентом хаосу в злагодженій соціальній системі старої Європи.
У "Плоті" є один надзвичайно емоційний момент, який вражає не лише своєю силою, але й красою написання. Іштван опиняється перед складним вибором: він може врятувати людину, яка його ненавидить, але це коштуватиме йому всього — статків і статусу. Його життя ускладнює пасинок, який переживає ревнощі до нового чоловіка матері, адже ще не встиг оговтатися від втрати батька. Молодий чоловік, котрий зловживає наркотиками, намагається заглушити свою біль, спрямовуючи її на Іштвана. В один із моментів Іштван стає свідком того, як пасинок передозується. Він довго розмірковує, але зрештою викликає швидку допомогу. Юнака вдається врятувати, і в цей момент Іштван вперше бере на себе відповідальність за іншу людину. Це суттєвий крок вперед! Чи не повинна бути належна винагорода за це? Але в суді пасинок отримує спадщину, а Іштван, залишившись без нічого, повертається до того безладдя, з якого вийшов.
Привілеї, на які заслужив Чужинець, вони такі.
Ознайомтеся також: Лауреат Німецької книжкової премії 2025 року: досвід насильства, який важко передати словами.
Кожен роман короткого списку цьогорічного Букера міркує про те, у який спосіб емігранти й біженці адаптуються до нових спільнот, як легко це вдається і що вони при цьому втрачають. Швидка і легка адаптація - це позитивний процес, так його зазвичай і оцінюють. Але вона по суті протиставлена опірності, ти або чиниш опір чужому впливу, або підлаштовуєшся під нього. Адаптація емігранта - це ідеальний приклад того, наскільки пластичною і вразливою може бути людина перед чужою думкою і чужою цінністю. Так, всі герої короткого списку привчаються жити в нових умовах, приймають свою нову ідентичність.
Тільки не Іштван. "Плоть" Салая - єдиний з романів шортлітса Букера, в якому герой обирає чинити спротив і плекати свою "травму народження".
"Плоть" – це твір, який хоча й не є прямою алегорією на кризу міграції в Європі, проте так чи інакше торкається цієї теми. Висловлювання в ньому має певну двозначність: емігрант обирає залишатися пасивним, втрачаючи свою суб'єктність в обмін на уникнення ролі героя трагедії. Проте не завжди цей вибір є вдалим: герой Салая намагається інтегруватися в нові громади, не розібравшись із давніми травмами, які він сам не усвідомлює і не опрацьовує...
Розумієте, чому ця історія цікава нині українцям? Розумієте, якщо бачили співчутливо-перелякане обличчя іноземця після репліки "так, я з України, так, моя родина залишилася там". Міркуваннями про ціну, яку платимо за опірність, наповнені всі українській книжки останніх років. Варто для контрасту глянути австрійсько-англійський роман, котрий обмірковує ціну, яку ми платимо за адаптивність.
Ознайомтеся також: Міжнародна премія Букер 2025: як уникнути відлякування світового читача локальними проблемами.
*Збережено оригінальну орфографію автора.
