Меморандум – ще один трюк Путіна, якому погодився Трамп. Інтерв'ю з Мережком.
Після нещодавнього діалогу між російським лідером Володимиром Путіним та президентом США Дональдом Трампом щодо можливого мирного вирішення конфлікту в Україні, виникло кілька нових тем для обговорення. Обидва лідери заговорили про можливий меморандум між Росією та Україною, що включатиме питання припинення вогню та основи мирного врегулювання. Трамп, за інформацією, повідомив європейським партнерам, що Кремль має намір представити "мирний меморандум" з умовами, які можуть бути прийнятними для всіх сторін, а не такі, що одразу будуть відкинуті. Водночас Путін підкреслив, що подальші дії можливі лише за умови досягнення відповідних угод і вирішення "корінних причин кризи". Ця заява фактично натякає на вимоги, які можна розглядати як умови капітуляції України. Проте, як зазначив держсекретар Рубіо, "США сподіваються, що Росія надасть широкий спектр умов для припинення вогню в Україні вже цього тижня", додавши, що "американська адміністрація оцінюватиме прогрес у вирішенні конфлікту на основі змісту меморандуму від Росії". Проте не було уточнено, які наслідки можуть чекати на Путіна, якщо він знову затягне переговори та продовжить війну.
Щодо нового раунду переговорів, то він може пройти у Ватикані у червні. Дональд Трамп дав зрозуміти, що все серйозніше розглядає варіант за якого США відмовляються від ролі посередника у зусиллях припинення війни, залишаючи Москву та Київ вирішувати питання самостійно. Він також запропонував, хто міг би замінити США як посередника - папа Лев XIV. "Технічні" переговори щодо припинення вогню в Україні можуть відбутися у Ватикані наступного тижня, заявив президент Фінляндії Олександр Стубб. Хоча сам Ватикан мовчить з приводу переговорів між Росією та Україною, залишаючи їхні перспективи невизначеними, зазначають світові ЗМІ.
У ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA народний депутат України та голова парламентського Комітету з питань зовнішньої політики і міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко висловив свої погляди на ці та інші актуальні питання.
Згідно із західними новинами, новий раунд переговорів може пройти вже в червні у Ватикані. Нещодавно Дональд Трамп повідомив, що новопризначений Папа Римський Лев XIV висловив намір стати посередником у конфлікті між Росією та Україною. Прем'єрка Італії Джорджія Мелоні підтвердила, що Папа готовий прийняти наступну зустріч у Ватикані, тоді як президент Фінляндії Олександр Стубб зазначив, що "технічні" переговори щодо припинення вогню можуть відбутися вже наступного тижня. Чи може Ватикан дійсно стати ефективним майданчиком для переговорів?
- Я вважаю, що це безумовно важливо, тому що, коли йдеться про перемовини, то сторони зазвичай звертають увагу на два фактори. По-перше, щоб майданчик для перемовин був достатньо нейтральним. І тут якраз ми бачимо, що Католицька Церква і Святий Престол (до речі, Святий Престол є суб'єктом міжнародного права) займають доволі нейтральну позицію. По-друге - питання безпеки. Ватикан є досить безпечним місцем для проведення перемовин.
Існує також історичний аспект. Як спеціаліст у міжнародному праві, я пам'ятаю, що Святий Престол традиційно виконував важливу роль медіатора у різних міжнародних спорах та конфліктах. Відомо, що існує дипломатія Ватикану, а Папа Римський часто виступав як арбітр. Проте в даному випадку мова йде не про роль Ватикану як посередника, а про те, що він може стати платформою для проведення переговорів і забезпечити сприятливі умови для цього процесу. Тому я вважаю, що ідея використати Ватикан як місце для переговорів є досить вдалою. Разом з тим, варто врахувати, що можуть бути й інші варіанти, такі як Стамбул або Женева, які також мають репутацію традиційних місць для міжнародних зустрічей та переговорів. Не можна відкидати жодну з можливостей.
Наша основна мета полягає в тому, аби забезпечити необхідні умови для проведення переговорів. Що стосується ролі самого Папи Римського, вона буде визначатися учасниками переговорного процесу. Вони можуть звернутися до Папи, і він, у свою чергу, може запропонувати певні принципи чи основи. Однак у мене є певні сумніви щодо доцільності цього. З огляду на те, з ким ми маємо справу, слід зауважити, що росіяни, на жаль, не сприймають переговори всерйоз. Для них це лише засіб продовження конфлікту, а не процес, що ґрунтується на принципах чесності. У своїй практиці вони повністю ігнорують ці принципи.
- Власне, Дональд Трамп, як ви вважаєте, залишиться в переговорному процесі найближчим часом, чи буде дистанціюватися? Принаймні багато його коментарів вказують на те, що він розглядає такий варіант.
- Справа в тому, що наразі, наскільки я розумію, Трамп дійсно погрожує тим, що може вийти з переговорного процесу. Але питання в іншому - яка політична мотивація стоїть за цією заявою, за цією погрозою? Можна припускати, що це пов'язано з тим, що президент США нарешті зрозумів: ці переговори потрібні не Україні, не Сполученим Штатам, а саме Путіну. І не для досягнення конкретного результату, а для суто пропагандистських цілей - підкреслити свій статус очільника держави, яка веде перемовини на рівних із США. По-друге, Путін намагається заплутати Трампа, обдурити його, щоб уникнути можливих санкцій. Він не зацікавлений у реальних перемовинах - лише імітує процес. Для України принципово важливо, щоби США залишалися у переговорному процесі. Ба більше, я вважаю, що формат потрібно розширити, включивши представників Європейського Союзу та Великої Британії. Такий формат створює гарантії - зокрема й гарантії безпеки для України. Залишитися сам на сам із Росією - це вкрай небезпечно. Росія маніпулює, викривляє сенс перемовин. Натомість присутність американських і європейських представників стримувала б ці агресивні маніпуляції.
- Але ж останні заяви Трампа говорять про інше. Після розмови з Путіним він заявив, що Росія й Україна мають самостійно домовитися, бо вони краще знають, як вирішити це питання. Тобто США штовхають нас на двосторонні перемовини з Москвою, що звісно, небезпечно.
Вести переговори з російською стороною – це, як якщо б жертва намагалася домовитися з маніяком, який прагне її знищити. Це надзвичайно складний процес. Тому ми потребуємо підтримки з боку американців і європейців, щоб стримати цього злочинця. Однак, якщо розглядати можливість трьохстороннього формату перемовин із залученням США, може виникнути небезпека. Ця небезпека полягає в тому, що Трамп може прагнути швидкого вирішення конфлікту, що може відбутися за рахунок України, як слабшої сторони. Іноді він може навіть виявити підтримку Росії. Хоча ця загроза здається теоретичною, вона є реальною, і ми повинні бути до цього готові. Тому участь Європи є важливою для збереження балансу. Крім того, Україна має статус кандидата на вступ до Європейського Союзу, що надає законні та політичні підстави для залучення ЄС до цих переговорів, адже ми на порозі отримання статусу повноправного члена Союзу.
Після останньої телефонної розмови між Путіним і Трампом стало відомо, що розпочинається підготовка меморандуму для Росії та України. У документі планується обговорити питання про припинення вогню, терміни та принципи врегулювання, які кожна зі сторін має на увазі. Згідно з повідомленнями міжнародних медіа, Трамп звернувся до європейських лідерів та президента України Володимира Зеленського з проханням до російського лідера уникати формулювання, які можуть бути одразу відкинуті, і натомість запропонувати більш збалансований підхід. Але що відповів Путін? Він заявив, що готовий працювати над меморандумом, проте він має містити "усунення першопричин" конфлікту та відповідні угоди. Усі розуміють, про що йдеться. Це викликає два запитання: чи може скластися враження, що Путін просто використовує час, отриманий від Трампа, імітуючи переговори, продовжуючи при цьому війну та терор проти України?
Безумовно, Путін намагається виграти час, вважаючи, що це на його користь, хоча насправді це не так. Його уява про переговори та створення якогось "меморандуму" з невизначеною юридичною та політичною сутністю є просто спробою затягнути процес. Це абсолютно нелогічно: вести діалоги й одночасно працювати над документом без навіть припинення вогню. Це суперечить самій суті. Путін використовує цю ситуацію як прикриття для продовження агресії. Це також дозволяє йому сподіватися, що Трамп не запровадить санкції проти Росії. Таким чином, це виключно політичний маневр, що має на меті обман.
Що стосується самого меморандуму, то його зміст зрозумілий з позиції Путіна: він має виглядати як акт капітуляції з боку України. Насправді, це так званий список бажань агресора, що містить вимоги до жертви. А щодо "первинних причин", про які згадує Путін, це його власні вигадки, які не мають жодного відношення до дійсності. Якщо оцінювати ситуацію об'єктивно в контексті міжнародного права, єдина справжня причина цієї війни – це агресивний злочин, здійснений Росією проти України. З політичної точки зору, першопричиною є сам Путін, який ухвалив рішення про початок агресії. Тому необхідно усунути саме цю причину. Якщо вже йдеться про можливе врегулювання, то варто обговорити, яким чином планується усунути цю першопричину.
Коли йдеться про цю концепцію, важливо згадати про історію Будапештського меморандуму. Якщо з’явиться новий меморандум, він навряд чи принесе якісь реальні зміни. Укласти угоду з тією стороною, яка вже неодноразово порушувала всі раніше досягнуті домовленості, не має сенсу. Такий документ стане дійсно значущим лише за умови, що за ним стоятимуть конкретні гарантії — як для України, так і щодо механізмів примусу Росії до виконання своїх зобов’язань. Це має стати основою будь-якої угоди. Інакше, навіть якщо текст буде складено, він залишиться лише порожнім формулюванням, оскільки Росія порушить його, як тільки це стане їй вигідно.
Чому ми не згадуємо Мінські угоди? Якщо ми обираємо цей напрямок, то варто повернутися до їхнього обговорення. Росія порушила ці угоди, які були політичним документом. На мій погляд, критично важливо, щоб у процесі обговорення будь-якого меморандуму, документа чи угоди дотримувалися чітких правових рамок і не виходили за їх межі. Що саме цими рамками є? Це Статут Організації Об'єднаних Націй, який визначає основи міжнародного права. Наприклад, принципи невтручання у внутрішні справи, повага до суверенітету, а також заборона використання сили або погроз силою у міжнародних відносинах. Також слід згадати Гельсінський заключний акт, який містить 10 принципів міжнародного права. І Україна, і Росія є підписантами цих документів, які є обов’язковими для обох сторін. Додатково, маємо рішення Міжнародного суду ООН, що стосується припинення агресії з боку Росії, а також резолюції Генеральної асамблеї ООН. Таким чином, існує безліч чинних міжнародних документів, які повинні лежати в основі будь-якого процесу врегулювання конфлікту та припинення агресії з боку Росії. Саме на цьому ми повинні зосередитися.
На мою думку, у варіанті меморандуму, представленому Путіним, не буде жодного посилання на ці документи. Замість цього ми побачимо лише ті ж самі вимоги, які висуває Путін — капітуляцію України. В Україні це добре усвідомлюють, в Європі також. Чи дійсно Трамп настільки наївний, що сподівається на щось інше від Путіна на цьому етапі?
- Трамп не наївний політик. У нього великий досвід, дійсно значний. Якщо він "ведеться", то це тому, що йому це вигідно. У нього інші політичні інтереси. Він лише робить вигляд, що не розуміє, що відбувається. Насправді він чудово все усвідомлює. У нього є такі радники, які йому все пояснюють дуже чітко. Звернімо увагу, наприклад, на Марко Рубіо. Він не говорить багато, але його виступи в Сенаті показують: він добре орієнтується в ситуації. Просто з політичних міркувань зараз він не може сказати все, що думає насправді. Можливо, Трамп вичікує. Він сам до кінця не знає, як діяти. І вичікує, якою буде поведінка Путіна -- чи буде вона вигідною для нього. Бо Трамп має головну мотивацію - особистий успіх. Він хоче виступити в ролі миротворця, якого всі визнають. І саме на це він робить ставку.
Американські влади оцінюватимуть прогрес у вирішенні конфлікту в Україні, спираючись на зміст меморандуму, надісланого Росією з вимогами для припинення вогню. Цю інформацію озвучив держсекретар США Марко Рубіо під час свого виступу в Конгресі. Слід зазначити, що позиції Європи та США щодо відмови Москви від компромісів у справі України суттєво відрізняються. Європейський Союз і Великобританія вже ввели санкції проти російського "тіньового флоту", що свідчить про намір Європи забезпечити тривалий тиск на Росію. У той же час США вирішили відмовитися від попередньо оголошених планів накладення санкцій, оскільки це може викликати негативну реакцію Москви і зашкодити переговорам. Дональд Трамп висловив думку, що Путін не припинить війну, адже вважає, що має перевагу, незважаючи на те, що ці слова суперечать його попереднім заявам про те, що Путін щиро хоче миру, і він буде тиснути на сторони, якщо вони не продовжать рухатися до згоди. Тиск на Україну тривав і триває, тоді як щодо Росії його фактично не було, і наразі ситуація виглядає так, що в найближчому майбутньому цього може не статися.
Щодо коментаря Рубіо, я не можу повністю з ним погодитися. Важливо не лише аналізувати текст меморандуму, а й звертати увагу на реальні дії. Можливо, його заява була спробою попередити Путіна про те, що в документі не повинно бути лише вимог до капітуляції України. Це могло бути певною мірою застереження.
Щодо тиску - так, безумовно, Штати мають усі можливості для цього. Але чому не впроваджуються санкції? Американці пояснюють це тим, що близько 10% нафти на світовому ринку - це російська нафта. І запровадження санкцій може викликати стрибок світових цін і вдарити по глобальній економіці - зокрема по США і ЄС. Тобто справа не в тому, що вони не можуть. На жаль, вони не хочуть. Бо побоюються економічних наслідків. Нам же потрібно пояснювати, що це буде тимчасовий ефект. Коли агресора буде зупинено, це матиме позитивний вплив на світову економіку в довгостроковій перспективі. Треба ставити вище принципи міжнародного правопорядку і життя людей, ніж короткострокову економічну вигоду. І це дуже важливе питання. Нам потрібно постійно працювати, щоб переконати у цьому як Сполучені Штати, так і наших європейських партнерів. Адже США, як провідна економічна держава, дійсно мають важелі впливу на Росію. Але важливо мати політичну волю, щоб цими важелями скористатися. І над цим потрібно системно працювати - як Україні, так і її союзникам у Європі.
На завершення варто згадати ще одну заяву Рубіо під час його виступу в Конгресі: "Сполучені Штати більше не можуть бути відповідальними за вирішення всіх глобальних проблем. Необхідно зосередитися на національних інтересах". Яка це несе загроза для світу, якщо США почнуть дистанціюватися від своєї ролі світового гегемона і відмовляться активно залучатися до врегулювання міжнародних суперечностей?
- Хочуть вони цього чи ні, але світовий порядок, створений після Другої світової війни, передбачає, що хтось має бути шерифом, який підтримує закон і порядок. Цим шерифом і є США - з огляду на те, що це найбільша економіка і найсильніша військова держава у світі. Хоч би як вони не намагались самоусунутись - без їхньої ролі система почне руйнуватись. І це небезпечно. Історія це чітко доводить: щоразу, коли США самоусувалися з європейських процесів, результатом ставала світова війна. Це дуже небезпечний шлях. Якщо США справді спробують відмовитись від своєї ролі, система почне розвалюватися. І на нас чекає війна всіх проти всіх, як казали ще філософи. Тому ця роль США не просто право, це відповідальність. Це не питання ізоляціонізму чи не бажання втручатися. Європа повинна залишатися стратегічним пріоритетом. І в американських інтересах - не допустити, щоб якась держава (імперія), скажімо, євразійська, якою себе уявляє Росія, стала гегемоном у Європі. Це було б небезпечно спочатку для Європи, потім і для самих США.
Що стосується України, то ми не вимагаємо, щоб США відправляли свої війська на нашу територію. Ми лише просимо про надання адекватної військової підтримки, яка допоможе встановити баланс сил з агресором. Це не вимагає значних ресурсів, особливо в контексті американського оборонного бюджету. Для США це незначні витрати, але результати можуть мати вирішальне значення як для Європи, так і для самих Сполучених Штатів. Адже у випадку перемоги Росії наслідки можуть бути вкрай негативними для світової безпеки. З економічної точки зору, набагато доцільніше зупинити агресора зараз, ніж згодом.
