Міжнародне право та його вплив. Які наслідки можуть виникнути внаслідок рішення Монголії не виконувати ордер Міжнародного кримінального суду щодо арешту Путіна?

Задача Кремля - зробити так, щоби Путіну було не страшно подорожувати за кордон. Перший крок до цього він вже зробив...

Цього тижня Росія досягла безсумнівного міжнародного успіху.

Візит Путіна до Монголії, що спричинив хвилю емоцій серед українців та публічні протести в Україні, насправді має набагато серйозніші наслідки, ніж просто погіршення україно-монгольських відносин, які й до цього моменту були, швидше, формальними. Це був перший візит російського лідера до країни, що є учасницею Міжнародного кримінального суду (МКС) з початку повномасштабної війни, і в той же час ордер на арешт Путіна, виданий МКС, залишився без виконання з боку монгольської влади.

Це встановлює прецедент, який може зменшити міжнародну ізоляцію російського керівника та забезпечити Путіну можливість налагодження контактів з іншими державами.

В даний момент важливо, чи зможе Київ переконати своїх союзників зробити цей крок незручним для Улан-Батора.

Проте наразі немає підстав стверджувати, що Кремль зазнає поразки й у другому етапі: все може звестися до символічного "покарання", яке буде накладено на Монголію в Гаазі. Навіть незважаючи на те, що такий сценарій підриває основи роботи Міжнародного кримінального суду.

Розглядаємо причини даної ситуації та можливі наслідки, які можуть виникнути.

3 вересня 2024 року літак президента Росії Владіміра Путіна приземлився в Улан-Батор, столиці Монголії. Цей візит до країни, яка значною мірою залежить від своєї північної сусідки, міг би залишитися малопомітною подією, але насправді привернув увагу всіх провідних міжнародних медіа, які докладно висвітлили його деталі.

Від міжнародних інформаційних агентств до американських телевізійних каналів - всі звернули увагу на червону доріжку, де президента Росії Володимира Путіна зустрічав чинний президент Монголії Ухнаагійн Хурелсух, який представляє партію з комуністичним минулим.

Ця буденна протокольна деталь виявилася значущою для західних медіа, бо свідчила про урочистий, почесний прийом російського очільника - попри те, що за вимогами міжнародного права Монголія мали б його не вітати, а заарештувати.

З 2002 року Монголія є учасницею Римського статуту МКС, який зобов'язує її до співпраці з судом, включно з виконанням ордерів МКС на арешт підозрюваних у вчиненні міжнародних злочинів - а саме такий статус має Владімір Путін. З 2023 року проти нього вчинене обвинувачення у масовому викраденні українських дітей на територіях, окупованих РФ, їхньої депортації до Росії і спроб позбавити їх української ідентичності.

Проте, всього за кілька днів до прибуття російського делегата, уряд Монголії повідомив, що не має наміру виконувати цей ордер.

Варто зазначити, що арешт Путіна не був єдиним можливим кроком для уряду Монголії (зрештою, було зрозуміло, що керівництво цієї держави навряд чи наважилося б вдягти наручники на воєнного злочинця Путіна біля виходу з його літака). Набагато реалістичнішим варіантом була б відмова візиту російського президента. Проте монгольська влада свідомо вирішила порушити цю можливість.

А вже після прибуття російського лідера в уряді додатково пояснили, що погодилися на російські умови, бо це вигідно.

"Монголія отримує 95% своїх нафтопродуктів та більше 20% електричної енергії від сусідніх країн. Ці поставки є критично важливими для підтримки життя та добробуту нашого народу", - зазначив речник уряду Монголії в коментарі для видання Politico.

Варто зазначити, що Монголія є країною з обмеженим економічним розвитком, яка не має виходу до океану і межує лише з двома країнами - Російською Федерацією та Китаєм.

До 1991 року, коли обидва сусіди перебували під комуністичним режимом, Монголія також була під контролем комуністів. Після цього в країні розпочалися демократичні перетворення, які сприяли зміщенню зовнішньої політики Монголії в бік США та зміцненню зв'язків з Японією та іншими країнами. Західні держави почали вважати Монголію важливим партнером у цьому регіоні. В результаті Монголія стала підписантом Римського статуту Міжнародного кримінального суду, при цьому в Південно-Східній Азії лише Камбоджа, Бангладеш, а також дві розвинені демократії - Південна Корея та Японія, також підтримують цей статут.

З часом монголи стали менш зацікавленими у співпраці із Заходом, а Росія почала презентувати їм привабливі проекти, зокрема, газопровід "Сила Сибіру-2".

Отже, в підсумку вдалося домовитися про візит, що приніс користь кожній зі сторін.

Отже, Монголія не заарештувала воєнного злочинця Путіна.

Чи повинна вона була це зробити? Так, безсумнівно.

У цьому випадку немає жодних різночитань. Навіть самі монголи, які спочатку намагалися маніпулювати термінами, вже не висловлюють думок щодо імунітету "президента" Путіна та подібних питань. Факт порушення зобов'язань залишається незаперечним.

Яка буде відповідальність за це порушення?

Тут стає більш заплутано.

Автори Римського статуту МКС передбачали, що колись держава-учасниця суду відмовиться виконувати свої зобов'язання і співпрацювати з Судом - це описане у ст. 87 Статуту МКС.

А тепер найцікавіше: виходячи зі статуту, у цьому разі порушнику фактично нічого не загрожує!

Суд не має права накладати на державу-порушницю жодних санкцій, а може лише "передати питання на розгляд Асамблеї держав-учасниць МКС". Ця асамблея теж украй обмежена у можливості "карати": навіть у найкритичніших випадках вона хіба що може позбавити державу-порушницю якихось процедурних можливостей всередині суду - аж до права держави пропонувати кандидатури нових суддів МКС. Але Монголії навіть тут нема чого стерегтися: цього року до МКС уперше в історії обрали монгольського суддю Ерденебалсурена Дамдіна, який тепер вважається незалежним від держави і працюватиме дев'ять років. Тож в осяжному майбутньому нової можливості обрати суддю МКС Монголія все одно не матиме.

Вибуття Монголії з МКС через відмову затримати Путіна навіть не підлягає обговоренню — в Азії й так небагато країн, які є членами Римського статуту.

Чому так складається? Чому автори Римського статуту не передбачили покарання за порушення державою обов'язків?

Це, безсумнівно, звичайна проблема міжнародного права, яке в значній мірі залежить від готовності держав виконувати свої зобов'язання. Міжнародні угоди, як правило, не передбачають механізмів примусу для їх учасників, і ситуація з Міжнародним кримінальним судом є яскравим прикладом цього.

Безумовно, в умовах сучасних міжнародних відносин часто не вистачає такої "доброї волі"; у таких випадках необхідно вдаватися до тиску на державу, що порушує норми, запроваджувати економічні санкції, а іноді навіть робити її ізгоєм у світовій спільноті.

Але чи буде застосоване це щодо Монголії?

Після дій монгольського керівництва міжнародні актори опинилися в ситуації, коли потрібно було вирішити, як реагувати на ці події.

Проте, на сьогодні лише одна країна в світі офіційно висловилася з рішучими заявами, що наближаються до погроз на адресу держави, що порушує правила. Це - Україна.

"Монголія дозволила обвинуваченому злочинцю уникнути правосуддя, тим самим розділивши відповідальність за його воєнні злочини. Ми будемо працювати з партнерами над тим, щоб це мало наслідки для Улан-Батора", - заявив відразу після візиту Путіна речник українського МЗС Георгій Тихий.

Треба відзначити, що сама Україна не здатна завдати монгольській владі помітного клопоту. Товарообіг між державами - украй низький, впливової діаспори немає ні там, ні тут, політичний перетин - мінімальний. Саме тому в заяві Тихого йдеться про намір "працювати з партнерами" - тобто тими державами, які мають важелі впливу на Монголію. Але успіх цих зусиль України - малоймовірний.

За два дні після візиту Путіна Київ так і не домігся заяв про можливий тиск на Монголію від жодного з партнерів.

Виступ речниці Європейської комісії наступного дня після візиту Путіна став дуже показовим. Відповідаючи на запитання про стратегію ЄС щодо Улан-Батора, вона зазначила: "Монголія, як і інші країни, має право розвивати свої міжнародні відносини відповідно до власних інтересів". Ці слова прозвучали від офіційної представниці ЄК перед тим, як вона висловила своє розчарування через невиконання рішення Суду.

У Вашингтоні також виявили стриманість у своїх заявах, що не є несподіваним, оскільки США не є учасником Міжнародного кримінального суду.

Отже, якщо в Улан-Баторі хтось переживав через можливі наслідки своїх вчинків, то, здається, можна трохи заспокоїтися. Негативні наслідки, скоріше за все, торкнуться лише України.

Візит Путіна до Монголії сам по собі не має великого значення, проте він створює прецедент безкарності, який може мати серйозні наслідки.

Нагадаємо: до кінця літа 2024 року Путін мав серйозні обмеження у пересуванні світом. Рівно рік тому Кремль, зокрема, був змушений скасувати візит Путіна на саміт організації БРІКС у південноафриканській Преторії, оскільки до останнього не було ясно, чи не загрожує йому арешт.

ПАР є членом Міжнародного кримінального суду (МКС), подібно до багатьох інших африканських країн. Влада ПАР активно співпрацює з Москвою, водночас прагнучи підтримувати позитивні стосунки із західними державами. У той час не було зрозуміло, як саме західні країни відреагують на можливість "помилування Путіна", тому в ПАР тривалий час коливалися щодо своєї позиції з питання виконання ордера.

Тепер ми знаходимося в іншій реальності.

Якщо Монголія не зіткнеться з реальним тиском або економічними проблемами в майбутньому, то інші країни світу не переживатимуть тих же сумнівів, з якими минулого року стикалася Південна Африка. Нова реальність показує, що нормалізація зв'язків з Росією не приносить ніяких загроз.

То навіщо ризикувати своїми відносинами з Росією (а може, й з Китаєм), якщо можна просто заплющити очі на свої зобов'язання перед МКС? Як наслідок, переслідування Владіміра Путіна та його поплічників з боку МКС стає дедалі більше декларативним…

У Києві добре усвідомлюють можливі наслідки цієї ситуації. Невиконання Монголією обов'язкового ордеру Міжнародного кримінального суду на арешт Путіна "є серйозним ударом по МКС та міжнародному кримінальному праву", зазначив Георгій Тихий. Проте, окрім визнання цього сумного факту, у Києва, по суті, немає інших дієвих засобів.

Безумовно, ця історія ще не дійшла свого завершення. Ясно, що Міністерство закордонних справ продовжує вести переговори з міжнародними партнерами. Крім того, особливе геополітичне положення Монголії, що знаходиться між Росією та Китаєм і має незначну залежність від європейських країн, також відчувається. Проте, вже зараз можна з упевненістю стверджувати, що в цьому раунді Кремль здобув свою перемогу.

Автор: Сергій Сидоренко