В Одеській області існують неповторні "гобітські будинки" XVIII століття.

У селі Шершенці Одеської області можна зустріти вимурувані за технологією сухої кладки "башки".

У Одеській області традиційним матеріалом для будівництва є природний піщаний камінь, відомий під назвою "дикун", що означає дикий камінь. Цей матеріал застосовують у технології сухої кладки, де каміння укладається одне на інше без використання розчину.

Протягом багатьох століть у селах Кодимського району, зокрема в Шершенцях, Грабовому, Загніткові та Олексіївці, а також у деяких населених пунктах Бессарабії, активно використовують суху кладку. Цей метод часто застосовують для зведення кошар для овець. У цьому регіоні вапнякове каміння доступне у великій кількості, і його продовжують використовувати для побудови парканів, оформлення будівель, організації господарських територій, а також для зведення житлових будинків. Крім того, за допомогою цього способу мурують підпірні стіни, що допомагає зміцнити ґрунти, що є особливо важливим у гористій місцевості Кодимщини.

У липні 2022 року метод будівництва "суха кладка" внесли до Національного переліку об'єктів нематеріальної культурної спадщини України. Детальніше - у репортажі Укрінформу.

МУРИ, ЩО ТРИМАЮТЬ СХИЛИ

Для того, щоб побачити суху кладку, ми вирушили до найвіддаленіших північних точок Одеської області - селищ Загнітків та Шершенців, які розташовані на межі з Молдовою. Про складність дороги до цих місць ми вже згадували раніше - фактично, її не існує. Саме через це Кодимщина, відокремлена бездоріжжям, досі зберігає безліч давніх традицій.

Сухою кладкою завжди займалися чоловіки, оскільки ця робота потребує фізичної сили. Технологія будівництва полягає в тому, щоб підібрати каміння різних розмірів та форми й викласти його так, щоб була стійка споруда. У Шершенцях, "Одеській Швейцарії", розташованій серед ярів і балок, можна побачити безліч мурів, зведених методом сухої кладки. Такі підпірні стіни забезпечують систему укріплення ґрунтів, яка застосовується у багатьох населених пунктах Кодимського району.

- Я сам опанував це вміння, - ділиться мешканець Шершенців Володимир. - Спостерігав, як працює мій дід, і намагався повторити його дії. Мій брат також займається муруванням, у нас у родині всі чоловіки мають цей навик.

Його товариш Роман вказує на довгу високу стіну, що простягнулася попід яром і наче формує русло струмка, який протікає в низині. Мур закінчується зсувом каміння - його виштовхнуло коріння дерев.

- Як бачите, ця частина була збудована Володею разом з дідом. Після смерті діда Володя продовжив роботи самостійно. А от там, де є проблеми, він захворів, і роботи виконували без нього, ось і результат. Ця стіна підтримує схил, її ширина не менша за метр. Навіть трактор може проїхати, і вона не руйнується, - розповідає Роман.

Крім мурів, які укріплюють ґрунти, суху кладку застосовували і для зведення хат, хлівів, криниць, льохів тощо. Багато споруд зведені сухою кладкою у XX столітті, хоча сам метод - дуже древній, кажуть місцеві мешканці.

«Зараз я самостійно зводжу по 10 кубів на день», - розповідає Володимир. - «Створюю фундаменти для будинків, які не «їдуть». Будую без розчину, так, як це робили наші предки. Інші теж вчаться від мене. Наприклад, коли я працюю у сусіда, він найняв помічника, щоб той передавав йому камені. Помічник спостерігає за моєю роботою, а потім і сам щось намагається зробити вдома».

У Шершенцях всі будівлі, розташовані на схилі, мають подібний фундамент. Інакше їхня конструкція може виявитися ненадійною і не витримає тривалого часу.

На тутешніх вулицях можна побачити й будинки, повністю вимуровані сухою кладкою, але вже з використанням "чамуру" - розчину з глини та піску.

ДОМІКИ, ЯК У ХОББІТІВ

Але найдивніша та найцікавіша конструкція в Шершенцях - вимуровані сухою кладкою башки. Це напівкруглі будиночки-печери, що нагадують оселі фентезійних гобітів у Ширі. Башки мають глибокий фундамент, тобто частина споруди - під землею.

Дослідниця історії Шершенців, бібліотекарка Людмила Олександрова розповідає, що башки почали споруджувати наприкінці XVIII століття.

Спочатку башки слугували як житлові приміщення. Сировини було в надлишку, адже територія Шершенців розділена на сім ярів, багатих на камінь. Деревина коштувала дорого, адже ліси вважалися панськими. Ті, хто не міг дозволити собі купити дерево, зводили башки. У таких конструкціях були всі необхідні зручності: піч та лежанка. Коли життя покращилося, люди почали будувати поряд із башками повноцінні будинки. У селі дуже цінують башки, адже взимку в них затишно, а влітку - прохолодно, - поділилася пані Людмила.

За її словами, такі башки є лише в Шершенцях та у Рашкові (Придністров'я). Кількість башок у селі фахівчиня не рахувала, але каже, що їх дуже багато.

- Існують як низькі, так і високі варіанти, а ширина може досягати трьох метрів, що дозволяє вмістити два ліжка. Є й одна стара конструкція, що давно не експлуатується, навіть накрита шифером, з дерев'яною підлогою. Це свідчить про те, що люди намагалися покращити умови для проживання, - ділиться Людмила.

Він зазначає, що одна з найдавніших башт у селі наразі знаходиться в занедбаному стані. Її остання власниця з'явилася на світ у цій будівлі в 1913 році і провела в ній все своє життя. У 1960-х роках будівництво нових башт припинилося, але сьогодні місцеві жителі все ще використовують їх для утримання тварин, птахів або як склад для зберігання продуктів.

ГІРСЬКИЙ КАНЬЙОН, ЯКИЙ КОЛИСЬ БУВ МОРСЬКИМ ДНОМ

У селищі Загніткові практично в кожному дворі можна помітити елементи, зведені за технологією сухої кладки: будь то літня кухня, сарай чи підмурок. Самі ж будинки зводять переважно з сучасних матеріалів. Нині цей спосіб будівництва найчастіше використовують для створення парканів та огорож.

- Так робили наші пращури, і їхні батьки, - ділиться місцевий мешканець Сергій. - Для цього потрібен якісний розколотий камінь різної величини. Важливо заглибити цоколь хоча б на 30 сантиметрів, щоб забезпечити міцність. Спочатку закладаєш основу, а потім продовжуєш вгору. Обов'язково потрібно зробити зв'язку, інакше кладка може розійтися. Для цього ставиш великий камінь, на нього накладаєш два менших - так утворюється зв'язка, а щілини заповнюєш зовсім дрібними камінчиками. Завдяки цьому мур стає міцним і витримує всі природні стихії - ні вітер, ні дощ йому не завада. Я збудував будинок одному дядькові в селі - вже минуло близько 25 років, а він стоїть міцно. Всередині, правда, я його поштукатурив.

Сергій переконаний: незважаючи на існування новітніх технологій у будівництві, традиційна суха кладка залишиться актуальною і в майбутньому.

- Мури обов'язково будують на схилах, де живуть люди. "Дикар" - екологічний матеріал, лежить просто під ногами. Камінь вимивають дощі, кругом села є гірський каньйон. За переказами тут було море, серед цього каміння знаходять морські мушлі. Тож бери - і муруй. У нашому селі ще чоловік 15 уміють мурувати. Є й діти, яким то цікаво. Кажуть мені: "Григоровичу, покажи". І я показую. Прийде їхній час, вони теж муруватимуть.