Ми повинні безперервно бути готовими до конфлікту з Росією: велике інтерв'ю з Олександром Сирським.
Генерал Олександр Сирський, головнокомандувач Збройних сил України, у своєму інтерв'ю для РБК-Україна аналізує загрози нових атак з боку Росії, розповідає про трансформації в українській армії та підкреслює важливість постійної готовності до війни — як у випадку її продовження, так і щодо можливого початку нових конфліктів, незважаючи на наявні гарантії безпеки та активні переговори.
Генерал Олександр Сирський керував обороною Києва та контрнаступом на Харківщині у 2022 році - операція, завдяки якій вдалось звільнити значні території України. На той момент він уже мав за спиною вісім років війни та протистояння російській агресії на Сході.
На початку 2024 року він очолив Збройні Сили - в один з найважчих періодів війни: українська армія була змушена перейти до оборони, в той час як росіяни активізували свою стратегічну наступальну операцію, щоби захопити всю Донецьку область, просунутись на Харківщині, а згодом - і у Запорізькій, Херсонській та Сумській областях.
Загалом, їм досі не вдалося реалізувати всі свої наміри. Як зазначив Головнокомандувач, частина цих планів була зірвана внаслідок наступу українських сил на Курську область – це ще одна операція Сирського, але вже на ворожій території. Однак наразі агресор прагне знову спробувати реалізувати деякі зі своїх планів, які були розроблені минулого року.
Кожен кілометр нашої території обходиться ворогу величезними втратами. Проте окупаційні сили не зважають на ці жертви, прагнучи виконати вказівки Путіна, і перетворюють цілі українські міста на руїни, приховуючи під ними своїх вояків.
- Розкажіть про ситуацію на фронті і які напрямки ви можете назвати зараз найскладнішими?
Ситуація на фронті в даний момент дійсно викликає занепокоєння. Вона відзначається продовженням стратегічних наступальних дій з боку Росії. Наразі супротивник проводить перегрупування сил і зосереджується на двох ключових напрямках. Першим є Покровський напрямок, який залишається для росіян критично важливим. Крім того, ворог перекидає свої підрозділи з Сумщини на Запоріжжя, що стане другим напрямком, де противник планує активізувати свої наступальні операції.
Станом на сьогодні там (на Запорізькому напрямку, - ред.) тривають дії невисокої інтенсивності. Але реалізуючи цілі та вказівки путіна, окупанти намагаються завдати також і там потужного удару, що планувався ще рік тому. Ви ж пам'ятаєте, що Курська операція якраз зірвала їхні плани...
Вони перевели підрозділи із Запорізької області до Курщини, зокрема...
Отже, значна частина, включаючи 76-ту десантно-штурмову дивізію, була переміщена саме на Курський фронт.
Ситуація в цьому регіоні є напруженою, оскільки ворог постійно здійснює атаки. На Покровському напрямку щоденно спостерігається близько п’ятдесяти штурмових спроб з боку противника. В даний момент це найскладніша ділянка на фронті.
- Логістику в Покровськ можна забезпечувати зараз?
- Так. Ворог застосовує там так звану тактику "тисячі порізів" - тобто наступ на широкому фронті малих штурмових груп. Він мав певний успіх, коли його групи просунулись до 10-12 км до декількох наших населених пунктів і раптово там з'явилися.
Чому так сталося? Тому що місцевість там, по-перше, рясніє великою кількістю ярів, річок - ділянок, природні властивості яких дозволяють приховано пересуватись. А влітку ще й багато рослинності, тобто важко здійснювати контроль над лінією бойового зіткнення.
По-друге, варто зазначити, що через об'єктивні обставини у нас немає стабільної лінії фронту, і ворог скористався цим, зумівши просунутися вперед. Проте, після реалізації ряду рішучих заходів і перекидання додаткових сил з наших десантних підрозділів, ми змогли очистити населені пункти та території. Це призвело до того, що впевненість ворога змінилася на відчай. Спочатку їхні публікації в соцмережах були сповнені оптимізму та закликів до перемоги, а тепер звучать як "в оточенні, кінець". Таким чином, ситуація досягла свого логічного завершення.
Чи ви говорите про проникнення їхніх формувань поблизу Добропілля?
- Так.
Я помітила, що в п'ятницю Генштаб оприлюднив дані про втрати противника на цій території — близько 300 осіб, серед яких загиблі, поранені та полонені. Чи є відомості про загальну кількість тих, хто міг там перебувати? Яка була мета цих "бігунів"? Чи це частина наступальної операції на Покровськ, чи, можливо, у них була якась інша символічно-політична ідея?
- Ні, це частина наступальної операції там, де наносився, напевно, один з основних ударів. Противник намагається охопити Покровську агломерацію з двох сторін. Він наступає на півночі - північно-східному напрямку, і на півдні - південно-західному напрямку, намагаючись у такий спосіб сформувати своєрідні лещата.
Основною метою цих операцій у північному напрямку є блокування нашої логістики. Саме в цьому районі діє 51-ша загальновійськова армія Росії, що складається з трьох бригад, яка раніше була відома як 1-й армійський корпус так званої "ДНР". У результаті бойових дій до нас потрапили в полон і були знищені військовослужбовці 132-ї бригади, відомої як горлівська бригада.
Якщо ви зустрічали полонених, то помітили, що це молоді військові, які відслужили різні терміни та були призвані з різних регіонів, зокрема й з Росії. Але всіх їх об'єднує одна доля - потрапляння в полон.
Що стосується Сумщини, чи правильно я розумію, що нині наступ противника в цьому регіоні остаточно зупинено?
На території Сумщини противник, можна зазначити, зазнав серйозної невдачі. Попри те, що тут була зосереджена дійсно потужна група, що складалася з найелітніших підрозділів російської армії — десантників, морських піхотинців та кращих мотострілецьких частин, ворог не зміг досягти жодного успіху протягом останніх двох місяців. Навпаки, він втратив кілька населених пунктів. Остання спроба просунутися в напрямку Степного та Новокостянтинівки завершилася повною поразкою — загарбники були знищені та відкинуті за межі державного кордону.
На даний момент ми продовжуємо активні наступальні операції. Водночас ворог, усвідомлюючи безперспективність своїх дій у цьому напрямку, перекидає свої підрозділи на інші ділянки, головним чином - до Запорізького регіону.
Щодо Запорізького напрямку - яка ж у росіян мета? Чи прагнуть вони наблизитися до Запоріжжя?
Мета полягає в тому, щоб подолати нашу оборону та просунутися вглиб території. Їхнє завдання, безумовно, охоплює всю область.
- А що з Херсоном? Багато місцевих жителів дуже хвилюються через серію останніх атак на місто. Як би ви описали ситуацію там?
У цьому регіоні російські сили активізують свої дії переважно в приострівній зоні та поблизу мостів. Одночасно з цим, з цього напрямку було перекинуто один полк і бригаду морської піхоти, що свідчить про те, що найближчим часом не варто очікувати значних наступальних операцій на Придніпровському напрямку.
Хоча загроза, звісно, завжди існує, і не треба її скидати з рахунків.
Отже, чи можна стверджувати, що найближчими цілями та пріоритетами російських сил є напрямки Запоріжжя та Покровська?
Очевидно, що можливий розвиток подій на Новопавлівському напрямку. Водночас, на Лиманському напрямку тривають активні дії, де російські сили також прагнуть досягти успіху, хоча масштаб бойових дій там є меншим.
Якщо Путін намагається виграти час через імітацію участі в переговорах, щоб продовжити війну або підготувати нові наступи, чи вистачить Збройним Силам України сил, щоб витримати цю ситуацію, якщо він насправді має намір затягувати конфлікт?
У нас немає іншого вибору, окрім як захищати свою країну. Путін, по всій видимості, не прагне просто виграти час - його мета полягає у захопленні територій, а для цього йому потрібно більше часу. Незважаючи на постійні втрати, які у нього лише зростають, кожен новий кілометр і кожна позиція обходяться йому все дорожче в плані загиблих і поранених. Це підтверджується статистичними даними. По-перше, його наступальні темпи значно знизилися. По-друге, рівень втрат досяг вкрай високих показників. Проте, незважаючи на це, вони з незламною рішучістю намагаються досягти своїх цілей.
Яка у нас тепер ситуація з військовою технікою, і які види озброєнь є найбільш актуальними для Збройних Сил?
Ми орієнтуємося на інноваційне військове обладнання та передові технологічні рішення, які дозволять зменшити фізичну присутність наших військових безпосередньо на фронті. Особливу увагу ми приділяємо роботизованим платформам та безпілотним апаратам різного призначення, зокрема повітряним дронам. Окрім цього, ми активно розвиваємо наземні системи, включаючи логістичні та медичні рішення для евакуації поранених.
Ми вже розпочали випробування повітряних платформ для евакуації поранених - це наш шлях у майбутнє. Крім цього, нашою головною метою є технології дронів, які виконують роль перехоплювачів у боротьбі з ворожими ударними безпілотниками. Ми також досягли численних вражаючих результатів завдяки нашим морським платформам.
Це різноманітні технологічні види озброєння, що використовують елементи штучного інтелекту, якщо можна так висловитися. Наприклад, усі наші новітні розробки оснащені системами для виявлення, захоплення цілей і коригування вогню. Існують також системи, які можуть автоматично повернутися назад, якщо не вдалося здійснити захоплення чи вибух. Ця сфера є для нас надзвичайно перспективною.
- Тобто штучний інтелект зараз масово використовується?
Він має широке застосування в різних сферах. Проте варто пам'ятати, що він не застрахований від помилок. Це лише старт його еволюції та інтеграції. Тим не менш, ми вже організували в Генеральному штабі та інших підрозділах команди, які спеціалізуються на використанні штучного інтелекту в оборонній галузі.
Як я вже сказав, фактично все наше технологічне озброєння має елементи штучного інтелекту. Наприклад, системи протиповітряної оборони. Навіть звичайні зенітні установки - кулеметні чи гарматні - мають сучасні системи прицілювання, захоплення, автоматичного супроводження, класифікації та ідентифікації цілі, що дозволяє підвищити їхню ефективність в рази.
Яка ситуація з нашою системою протиповітряної оборони?
- Ми активно розвиваємо протиповітряну оборону, як я вже згадав, шляхом збільшення кількості систем з високотехнологічним обладнанням. Мобільні вогневі групи, які мають на озброєнні кулемети, автоматичні гармати, ми їх оснащуємо прицілами з елементами штучного інтелекту.
По-друге, ми використовуємо широкий спектр систем для боротьби з безпілотниками. Наприклад, як не дивно, але військова авіація показала себе дуже ефективно: гелікоптери, обладнані кулеметами, демонструють вражаючі результати. Можу зазначити, що з серпня минулого року до серпня цього року їм вдалося знищити понад 3200 дронів типу "шахед" — це вражаючі показники.
Ми застосовуємо легкі літаки у військових цілях. Маємо наміри збільшити їхнє використання в армійській авіації. Звісно, у нас також є зенітно-ракетні підрозділи.
Перспективною областю є дрони-перехоплювачі. У нас є безліч інноваційних рішень, здатних успішно конкурувати з відомими компаніями на кшталт Merops. Наші технології демонструють характеристики, які не лише відповідають, а в деяких випадках й перевершують їхні.
Ми досягли значних результатів у створенні дронів-перехоплювачів.
- Будь-яка війна - це змагання. Вони вдосконалюють свої дрони. Ми знаємо, що на "шахеди" теж встановлюються і системи оптичного донаведення, і 12-16- канальні антени, які дозволяють мати дуже високий ступінь завадостійкості, тобто їх важко давити звичайними засобами радіоелектронної боротьби. Вони мають датчики автоматичного ухилення від вогню, від зближення, наприклад, з дронами-перехоплювачами. Тобто ворожий "шахед" починає зниження і неконтрольовані рухи по курсу і по висоті. Зроблено все, щоб не можна було прорахувати його рух і ураження.
Противник не зупиняється. У нього є численні системи, що сприяють підвищенню ефективності його "шахедів". Це ставить перед нами серйозні виклики, з якими ми постійно стикаємося. Це справжнє змагання: ми прагнемо їх знищити, а вони намагаються вразити нас та досягти своїх цілей.
І фактично всі далекобійні дрони, які зараз застосовує противник, навіть "Гербери", які він використовує як хибні цілі, оснащені вибуховою речовиною для самопідриву - щоб цей дрон після падіння неможливо було захопити та для ураження всіх тих, хто наближається. Треба бути дуже уважним: коли такий дрон упав - він може вибухнути.
Звісно, ми маємо менше населення, ніж росіяни, що призводить до зменшення нашого мобілізаційного потенціалу. Я натрапила на деякі приблизні оцінки, які можна знайти в публічних джерелах: у російській армії налічується близько 20-25 мільйонів, тоді як у нас – лише 2-5 мільйонів. Яким чином ми можемо компенсувати цю різницю? Які кроки нам слід вжити?
Один із ключових напрямків полягає у використанні технологічної зброї. Це означає, що застосування озброєння та техніки проводиться без участі військових, або ж використовуються системи з дистанційним керуванням, що дозволяє значно зменшити ризики для людей.
Другим важливим аспектом є вдосконалення якості навчання. Солдат, який пройшов професійну підготовку, має значно вищі шанси на виживання в бойових умовах порівняно з простим військовим, що має менш ґрунтовну підготовку.
Як відомо, ми продовжили базову загальновійськову підготовку з одного місяця до 51 доби. Після цього також було подовжено курс адаптивної підготовки до 15 діб. Отже, військовослужбовець, який прибуває до навчального центру, проходить підготовку там, а потім продовжує навчання у військовій частині. В цілому, цей процес займає близько двох місяців. Іноді, залежно від умов бойової підготовки, курс у частині може тривати менше часу, але він не може бути коротшим ніж п'ять діб.
Цей курс підготовки включає в себе адаптацію та навчання військовослужбовця до специфіки конкретного театру бойових дій. Він готується до зустрічі з визначеним супротивником, який має свої особливості озброєння та тактики. Це забезпечує нашому військовослужбовцю найвищий рівень готовності до тих викликів, які можуть виникнути під час бойових дій.
Ви згадали про автоматизовані системи. Нещодавно з'явилося відео від 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний яр", на якому вони виконували операцію з очищення населених пунктів поблизу Добропілля, застосовуючи роботизовані апарати, оснащені кулеметами...
Так, я це спостерігав. Там також був динамік, через який росіянам пропонували скласти зброю і здатися.
Яка ступінь поширеності використання подібних роботів у нашій країні?
- Широко відомо. У поточному році ми плануємо постачання 15 тисяч наземних роботизованих платформ різного призначення до військових підрозділів.
Як ви вважаєте, чи можуть приклади кар'єрного зростання в армії, як у Роберта "Мадяра" Бровді та Юрія "Ахіллеса" Федоренка, сприяти збільшенню числа добровольців та підвищенню мотивації військовослужбовців?
- Звичайно, це один із шляхів і мотивації, і розвитку людини у Збройних Силах. Ви назвали, зокрема, Роберта Бровді - я його добре знаю, це професіонал з великої літери.
Можу навести ще безліч подібних прикладів. Наприклад, Олег Ширяєв, який керує 225-м штурмовим полком. Або ж Юрій Гаркавий, що очолює 425-й окремий штурмовий полк. Також варто згадати Валентина Манька, який відповідає за управління штурмовими військами (управління штурмовими підрозділами ЗСУ, - ред.).
Я можу назвати десятки і сотні таких людей, які з цивільного життя, з бізнесу пішли у Збройні Сили, у Сухопутні війська, у безпілотні сили. Бровді - це якраз яскравий приклад того, як успішний бізнесмен пройшов шлях від командира взводу до командувача нового технологічного роду військ - Сил безпілотних систем, що успішно розвивається.
На сьогоднішній день складно уявити, як би ми діяли без безпілотних систем та штурмових військ. Обидві ці інноваційні структури демонструють вражаючу ефективність. Лідери, які до початку повномасштабної війни були цивільними або проходили службу в Збройних силах України на початкових етапах, проявили свої таланти та здібності у військовій сфері за час конфлікту.
Таким людям я максимально надаю підтримку. Тому що ефективний командир - це запорука успіху. Неефективний командир - це означає втрату наших військовослужбовців та територій. Це, в принципі, характеристика будь-якого командира - чи зможе він виконати задачу та якою ціною.
Чи відбулася зміна в процесі переведення між підрозділами внаслідок цифровізації? Чи вдалося їй зменшити вплив людського фактора, коли, наприклад, командири без вагомих причин перешкоджають переведенню?
Не можна однозначно оцінювати цю проблему. З одного боку, процес переведення став значно легшим. Вже десятки тисяч військовослужбовців змогли перейти з підрозділів, де з тих чи інших причин їм не було комфортно служити, до інших частин. Це варто вважати позитивним аспектом.
Але ж ми на війні, і ми маємо певні обмеження. Ми не можемо переводити особовий склад з бригади чи полку, які виконують завдання на напрямку головних дій противника, в ті частини, які знаходяться на спокійніших ділянках. Бо в такому випадку така бригада чи полк не виконає поставлені перед нею задачі.
Війна встановлює певні рамки для переведень. Проте цей процес став значно легшим і фактично відбувається в автоматичному режимі за умови, що військовослужбовці відповідають визначеним критеріям. Переведення стосуються всіх, від рядового до офіцера, включаючи досить високі посади. Проте, звичайно, не всі можуть перейти туди, куди їм хотілося б.
В даний час в армії реалізується перехід на корпусну модель управління. Які ж цілі цієї реформи?
- Мета реформи - значно покращити керованість Збройних Сил, їхньої безпосередньо бойової компоненти на полі бою. Тому що збільшення кількості органів управління, які створені на постійній основі - управлінь корпусів, і створення корпусного комплекту дозволяє, по-перше, зменшити кількість суб'єктів, якими керує кожен такий орган.
Пам'ятаєте, раніше були оперативно-тактичні угруповання (ОТУ), в деяких ОТУ було більш ніж 20 бригад, що дуже ускладнювало процес управління. Потрібно було контролювати відразу, наприклад, 23 військові частини.
На сьогоднішній день комплектування значно скоротилося. Це призвело до покращення контролю над діями бригад, їх матеріально-технічним забезпеченням та присутністю особового складу. Таким чином, вдалося уникнути ситуацій, коли певна частина військовослужбовців залишалася без нагляду, опинившись у зоні бойових дій, але не беручи участі в них. У цьому контексті це є дуже позитивним розвитком.
Крім того, корпус може проводити свою корпусну операцію. Після створення корпусного комплекту, при набутті ним спроможностей, це корпусне угруповання набуває певної самостійності і може самотужки виконувати оперативне завдання, тому що в нього є всі засоби для цього - своя артилерія, засоби ППО, РЕБ, БПЛА тощо.
Впроваджувати таку масштабну реформу, ймовірно, набагато складніше в умовах війни, ніж у період миру.
Звісно, в умовах війни це є досить складним завданням, оскільки доводиться одночасно вести бойові дії та впроваджувати реформи. Проте ми вже тривалий час переходимо до нових структур: деякі з них оптимізуємо, а інші, навпаки, засновуємо. Наприклад, Сили безпілотних систем, які з моменту свого формування активно залучені до бойових операцій. Щодо штурмових підрозділів, спочатку було організовано лише три батальйони, які згодом розрослися у полки, і нині ми маємо потужну групу цих частин, що діють на всіх ділянках фронту.
- Є критики цієї реформи, які стверджують, що створення корпусів без достатньої кількості бойових бригад і їхньої достатньої укомплектованості - це нібито лише "ребрендинг без м'язів" і вона додасть лише зайвої бюрократії. Як би ви відповіли на це?
Ми прагнемо забезпечити комплектування всіх бригад на рівні 80-90%. Однак інтенсивність бойових дій та перевага ворога, який наразі чисельно втричі перевищує нас, накладають певні обмеження. Коли існує велика кількість бригад, які потребують управлінського контролю, і вони не повністю укомплектовані, стає зрозуміло, наскільки складно реалізувати будь-яке завдання. Саме тому впровадження корпусної системи є важливим кроком вперед.
Ми докладаємо всіх зусиль, щоб укомплектувати підрозділи військовослужбовцями та особовим складом, а також вживаємо необхідних заходів для підвищення привабливості служби у збройних силах. Як вам вже відомо, існує проект "Контракт 18-24". Наразі ми розробляємо новий контракт, який стане основою для тих, хто бажає продовжити свою професійну діяльність у Збройних Силах. Цей процес наближається до завершення. Окрім того, ми залучаємо добровольців з інших країн, і таких, хто готовий захищати нашу Батьківщину зі зброєю в руках, чимало.
Ми проводимо низку заходів, спрямованих на покращення умов військової служби, її привабливості, і одночасно - на зменшення чинників, яких сприяють самовільному залишенню військових частин. Зменшуючи рівень СЗЧ, ми збільшуємо укомплектованість бригад.
В умовах, коли наші ресурси обмежені, ми змушені встановлювати пріоритети у комплектуванні підрозділів. Підрозділи, які здійснюють штурмові або наступальні операції, а також ті, що забезпечують оборону на ключових напрямках, мають перевагу в отриманні особового складу. Це необхідний крок, але в теперішніх обставинах він є оптимальним.
Нещодавно ресурс DeepState прокоментував ситуацію на одному з напрямків у Покровському районі, зазначивши: "однією з основних причин успіху ворога є дезінформація у звітах про реальний стан речей, що ускладнює оцінку ризиків і реагування на зміни обстановки". Чи траплялися у вас ситуації, коли ви отримували недостовірні дані з місць, а після власної перевірки виявляли, що реальність зовсім інша — наприклад, підрозділ залишив свої позиції і відійшов? Які методи ви використовуєте, щоб уникнути таких ситуацій і підтримувати точність інформації про те, що відбувається на місцях?
На жаль, існують ситуації, коли з самих зон бойових дій надходить недостовірна інформація про стан та розташування певних підрозділів. Це, в першу чергу, створює загрозу для військових з інших підрозділів, які ведуть бої або обороняються в сусідніх районах. Якщо військові вважають, що з правого чи лівого боку є союзник, а насправді його немає, ворог може раптово атакувати. Це може призвести до серйозних втрат.
Для забезпечення об'єктивності нашої інформації, ми звертаємося до численних джерел. Наприклад, під час нашої розмови я отримав нове оновлення від DeepState. Ми використовуємо різноманітні інформаційні канали, включаючи DeepState, щоб забезпечити точність та різнобічність наших даних.
Не можу стверджувати, що це є "остання інстанція" у пошуку достовірної інформації, оскільки він також може помилятися. Проте це джерело часто виявляється корисним для отримання відомостей про ризик втрати позицій.
Крім того, ми користуємося даними від наших партнерів, від інших джерел розвідки - усі складові Сил оборони України надають нам інформацію. Є прямий контакт з військовими частинами. Великий обсяг такого роду інформації нам зараз надають Сили безпілотних систем. Вони з повітря повністю контролюють весь передній край і мають інформацію про наявність військовослужбовців на позиціях. Тобто саме отримуючи інформацію з багатьох джерел, ми добиваємося її об'єктивності.
Ваші критики висловлюють закиди щодо вашого стилю управління, який вони називають мікроменеджментом чи централізацією. Вони стверджують, що ви надмірно втручаєтеся в тактичні аспекти управління, фактично контролюючи дії підрозділів і частин майже вручну. Як би ви відповіли на ці зауваження?
- Реалії війни, високий рівень поінформованості та наявність величезної кількості засобів розвідки дозволяють отримувати інформацію фактично з усієї лінії фронту. Водночас реалії нашої війни такі, що втрата однієї позиції може призвести до втрати великої території, якщо не вживати там заходів. Знову ж таки, ми маємо технологічність та застосовуємо потужні види зброї, з одного боку. З іншого - є нестача людського ресурсу, яка не дозволяє нам тримати, контролювати і створювати суцільну лінію оборони.
Отже, якщо я маю можливість виявити чи усунути проблему на ранньому етапі, мені надзвичайно важливо бути в курсі подій на передовій. Це, в свою чергу, є однією з реалій ведення війни. Якщо я не матиму необхідної інформації, наші солдати можуть опинитися в полоні, що призведе до ще більш серйозних наслідків.
Противник переважає в силах, в засобах, в озброєнні, в кількості боєприпасів. Нам треба миттєво реагувати на всі зміни обстановки та швидко ухвалювати ті рішення, які дозволяють нейтралізувати загрозу ще на старті.
Це що стосується володіння обстановкою та ухвалення певних рішень. Але, звичайно, що на полі бою керує командир. Ти не можеш розказувати, як діяти військослужбовцям, відділенню, взводу безпосередньо на полі бою, тому що там рішення приймає командир - відділення, взводу, групи. Це прописано в його обов'язках, і він за це несе відповідальність. Коли він знаходиться на місці, він краще знає, як йому діяти.
Ми, до речі, відмовилися від великих і складних наказів, які колись отримували командири. Коли я керував "Хортицею", щодня, двічі на день, я отримував детальні інструкції з Генерального штабу, в яких були прописані всі необхідні дії для кожної позиції.
Наразі ми передаємо завдання за допомогою стислих інструкцій, інформуємо та формулюємо завдання по суті, а остаточні рішення приймає безпосередньо командир, який перебуває на передовій. Він усвідомлює, що не залишений на самоті, про нього піклуються та готові надати підтримку в будь-який час. Це підвищує його впевненість у власних силах та рішеннях.
У певних колах суспільства все ще виникають сумніви щодо доцільності тривалого утримання Бахмуту в 2023 році. Неоднозначні думки висловлюють військові, які вважають, що втрати в цьому районі були занадто великими. Подібні зауваження лунають і щодо Курської операції, де також фіксувалися значні втрати.
- По-перше, як ви знаєте, оборона Бахмута тривала вісім місяців. По-друге, на Бахмут наступала величезна кількість сил противника, і основу цього наступального угруповання складала група "Вагнера". "Вагнер" був найефективнішою структурою в російській армії. Не дивлячись на великі втрати, вони все одно просувалися вперед та досягали своїх цілей.
Проте в Бахмуті "Вагнер" зазнав остаточної поразки як організація. Це підтверджують численні джерела. Під час завершення боїв у Бахмуті Пригожин у своєму інтерв'ю зізнався, що втратив близько 20 тисяч своїх кращих бійців. За нашими даними, ця цифра могла досягати приблизно 23 тисяч. Оскільки їхні втрати були на рівні 50 на 50 між загиблими і пораненими, то загальна кількість втрат становила близько 40 тисяч осіб. У той час чисельність групи "Вагнер" не перевищувала 50 тисяч. Отже, структура "Вагнера" вже не змогла відновитися.
Якщо б Бахмута не існувало, то наступними ціллю стали б Часів Яр, Краматорськ, Костянтинівка, Дружківка... Якщо б ми відступили з Бахмута, не знищивши їх там, "вагнерівці" продовжили б свій наступ. Як ви пам’ятаєте, тоді вони атакували на широкому фронті - на 10 км в одну сторону від Бахмута, на 5 км в іншу. Проте врешті-решт бої в Бахмуті затягнули їх усіх у цей район.
Причини, чому Пригожин бажав самостійно захопити це місто, залишаються незрозумілими. У той момент відбулася ротація російських військових підрозділів, які відступили на позиції "Вагнера", що розташовувалися за межами Бахмута. Ми змогли зупинити їх, і весь підрозділ "Вагнер" опинився в епіцентрі боїв за місто. В результаті цього вони зазнали таких великих втрат, що вже не змогли відновитися.
Отже, Бахмут став ключовим фактором у захисті багатьох інших міст та значних територій. Якщо чесно оцінити ситуацію, то з урахуванням втрат, які зазнав "Вагнер", не говорячи вже про інші російські підрозділи, які також брали участь у цих боях, співвідношення втрат з нашого боку до втрат противника, за різними даними, складає 1 до 7 - 1 до 7,7. Це означає, що наші втрати були в сім разів меншими, ніж у ворога. Це найвищий показник за увесь час повномасштабної війни. Тому, говорячи про значення Бахмута, можна стверджувати, що він фактично врятував величезну ділянку фронту і багато територій.
Що стосується Курської операції, то там теж дуже високі показники втрат у ворога. За даними російських аналітиків, були періоди, коли втрати військ противника переважали наші в 5,5 разів. Тобто ми в наступі несли втрати в п'ять разів менші, ніж противник. Це теж найкращий показник за час повномасштабної війни. Можливо, це така особливість війни, хоча насправді це просто була продумана операція.
- Ви керували обороною і потім контрнаступом на Київщині, контрнаступом на Харківщині. Це дві операції зі звільненням наших територій, які консенсусно у суспільстві вважаються найбільш успішними. Нещодавно ви також казали, що наша армія не буде залишатися у глухій обороні, а буде поєднувати оборону з наступальними діями. Чи є сили і ресурс у нашої армії, щоби проводити ще такі операції, які були би співмірні за масштабами з Харківською операцією 2022 року?
- Ми дотримуємося принципу ніколи не вставати в пасивну оборону. Наша оборона активна. Якщо взяти статистику бойових дій за останній період, то фактично 1/6-1/7 всіх бойових дій, які відбуваються на фронті - це наші наступальні або контрнаступальні дії. Тобто ми постійно проводимо активну оборону. Там, де можливо, ми наступаємо, в першу чергу наступають штурмові підрозділи, десантно-штурмові війська. Тим самим ми постійно ламаємо всі плани ворога з просування вперед і наносимо йому істотні втрати.
Ви можете спостерігати, як довго триває, наприклад, захист Покровська. Перші оцінки стверджували, що місто впаде до кінця вересня минулого року. З'являлися різні думки, спираючись на дані з інформаційних платформ та аналітиків. Деякі скандально відомі особи навіть стверджували, що ми вводимо в оману щодо реального стану справ, запевняючи, що ситуація зовсім інша. Але якщо підрахувати, які втрати зазнав ворог у боях на цій ділянці, можна припустити, що поля будуть всіяні тілами його солдатів. Це справжня ціна кожного метра нашої території.
Саме тому ми дотримуємося цієї стратегії і плануємо її реалізацію в майбутньому. Проте, слід зазначити, що жодна інформація про конкретні місця або способи наших дій не буде розголошена.
Якщо виникне ситуація "заморозки", чи припинення бойових дій, або завершення війни, скільки часу знадобиться російським військам для відновлення та підготовки до нових агресивних дій проти України, якщо ми не матимемо надійних гарантій чи заходів безпеки?
Я вірю в професіоналізм і мудрість наших дипломатів. Однак, незважаючи на всі запевнення та переговори, ми повинні безперервно готуватися до можливих військових дій, які можуть бути ініційовані Росією, чи то продовження конфлікту, чи новий. Навіть якщо буде досягнуто миру чи оголошено про замороження бойових дій, ми повинні невпинно працювати над зміцненням обороноздатності нашої армії. Варто враховувати уроки війни та результати ретельних аналізів для створення сучасної, потужної та високотехнологічної військової сили. Я вважаю, що противник здатен відновитися значно швидше, ніж ми можемо собі уявити.
Тобто наша країна не має забути уроки цієї війни. Потрібно бути готовим до того, що війна може продовжитись у будь-який час. Тому що загроза залишиться. Тому що ворог не відмовляється від своїх намірів захопити всю Україну.
Ми усвідомлюємо, як було використано "травневе" перемир'я: супротивник просто зміг підвести свою артилерію та підрозділи безпілотників ближче до лінії фронту, чого не міг зробити під час активних бойових дій. Він провів перегрупування своїх сил і відразу ж перейшов до наступальних операцій. Це означає, що нам необхідно бути готовими до будь-якого сценарію.
