"Навіть Чорнобиль не завдав такої шкоди природі, як російський напад на дамбу Каховської ГЕС", - зазначив еколог Олексій Василюк.

Олексій Василюк, лідер громадської організації "Українська природоохоронна група", в інтерв'ю для УНІАН поділився думками щодо серйозних екологічних наслідків війни. Він звернув увагу на те, як обстріли руйнують ліси та степи, що, в свою чергу, сприяє зміні кліматичних умов. Крім того, Василюк обговорив можливі шляхи відновлення заповідних територій.

Олексій Василюк - український природоохоронець, який спеціалізується на заповідних територіях та збереженні біорізноманіття. Ще з 2014 року науковець відслідковує вплив на довкілля через вторгнення Росії у Крим та східну Україну.

В інтерв'ю для УНІАН він поділився думками про загрози, які артилерійські та мінометні обстріли несуть природі, а також обговорив можливість відновлення Серебрянського лісу, острова Джарилгач і національного природного парку "Нижньодніпровський", який опинився під водою через російський теракт на дамбі Каховського водосховища. Він також зазначив, що жодні репарації не зможуть повернути до нормального стану мертві зони, які українські природні заповідники перетворилися через дії росіян, і розповів про шляхи збільшення природоохоронних територій за рахунок тимчасово окупованих Росією земель.

Шановний Олексію, ми часто обговорюємо шкоду, яку Російська Федерація завдає українським містам та інфраструктурі своїми обстрілами. Проте, питання про вплив війни на природу залишаються поза увагою. Які наслідки кількарічних збройних конфліктів ми спостерігаємо в цій галузі?

Мені сумніво, що зможу задовольнити ваш запит щодо статистики, оскільки я їй не довіряю. Наприклад, існує офіційний ресурс під назвою Екозагроза, але цифри, які там представлені, не можна вважати достовірними. Насправді, ці дані занижені. Адже за останні роки жоден з експертів не мав можливості провести дослідження на природоохоронних територіях, які зазнали шкоди внаслідок бойових дій. Отже, будь-яка статистика в даному випадку - це лише інформація, отримана з віддалених джерел.

Наприклад, статистика фіксує лише ті ліси, які знищені вщент. А ось ті, що отримали часткові пошкодження, залишаються непоміченими. Проте вони також зазнали обгорання. З часом рослинність в цих місцях засохне, і ми отримаємо ще більш негативні результати в статистичних даних, адже тоді вже будемо спостерігати ліс, який згорів повністю.

Фіксуючи пошкодження хоча б дистанційно, чи можемо ми говорити про те, що саме несе найбільшу шкоду довкіллю?

Безперечно, існує кілька видів ушкоджень. Перш за все, це наслідки від вибухів боєприпасів. Від цих подій потерпають не лише птахи та ссавці, а також великі тварини, дрібні ґрунтові організми й комахи, які зазнають ще більшого впливу, ніж наземна фауна. Це пояснюється тим, що на них діють не лише самі вибухи, а й хімічні речовини, що містяться у боєприпасах. Для багатьох ґрунтових істот середовище існування стає непридатним. Таким чином, в областях, де відбуваються вибухи, формуються так звані мертві зони.

Мова йде не лише про зони активних бойових дій чи лінії фронту. Наслідки війни відчуваються в кожному куточку України, адже обстріли відбуваються скрізь. Основна мета цих атак — завдати шкоди людям. Проте, варто зазначити, що від вибухів боєприпасів страждає все, що має життя.

Слід усвідомлювати, що росіяни навряд чи мали на меті свідомо знищити саме Джарилгацький національний парк чи Національний парк "Святі Гори", чи будь-які інші природні території. Їхня справжня мета полягає в тому, щоб перетворити всю Україну на безлюдну пустелю. Якщо б вони прагнули лише захопити східні регіони для власного проживання, то не знищували б ці райони дощенту. Проте, звичайно, деякі з територій, які зазнають ушкоджень внаслідок бойових дій, є частиною природоохоронного фонду.

Можете сказати, які території природозаповідного фонду України постраждали найбільше?

Зона відчуження Чорнобильської АЕС, що слугує біосферним заповідником, зазнала значних руйнувань. Це унікальна територія з дикою природою, розташована в самому серці Європи. Проте під час відступу з Києва російські війська активно використовували артилерію, внаслідок чого ліси зазнали масштабних пожеж, і ніхто не мав можливості їх загасити в таких складних умовах.

Друга територія - острів Джарилгач. Цей національний парк згорів майже повністю.

Ще один національний парк, який зазнав серйозних руйнувань, — це Кремінські ліси, більш відомі серед українців як Серебрянський ліс. Значних втрат також зазнали Національний парк "Святі гори" та заповідник "Крейдова флора". Коли я чую новини з фронту, для мене назви міст та сіл, такі як Святогірськ, Бородичне, Білогір'я, стають символами того, що бойові дії відбуваються на території цих національних природних парків...

Чи є відомості про те, що трапилося з фауною в зонах, де нині фактично розгортається бойові дії? Чи змогли тварини покинути небезпечні території та знайти нові місця для життя?

Звісно, вимушена міграція може бути зумовлена різними чинниками. Це стосується, зокрема, великих тварин, які здатні пересуватися, а також птахів. Водночас варто пам’ятати, що у птахів розумова діяльність не настільки розвинена, щоб вони могли в разі небезпеки вирушити у далеку подорож на багато кілометрів.

Той самий Серебрянський ліс - це для них звичне середовище. Однак втрата цього лісу, очевидно, призвела до того, що деякі птахи, зокрема крупні, кудись перемістились, втративши гнізда й пташенят. Так само втекли копитні. Але, на жаль, переважна більшість фауни, основна маса видів, нікуди не тікає. Більшість ховаються в нори, а потім загинуть. Так само земноводні ховаються у воді. Риба з місцевих водойм також нікуди не може мігрувати... Тому втрати там - величезні.

Одночасно я натрапила на дані від Державного агентства лісових ресурсів, які свідчать про помітне зростання популяцій диких тварин в Україні.

По-перше, якщо ми стали частіше бачити диких тварин, це не означає, що їх стало більше. Їх не могло побільшати через те, що вони дійсно гинуть. Але, коли вони тікають нажахані, то можуть, приміром, перебігати дороги (хоча раніше намагались не потрапляти на очі людині). А люди тоді говорять: "Ого! Я ніколи не бачив раніше стільки оленів...".

По-друге, деяких видів на територіях, де немає бойових дій (кажу про окремі частини тимчасово окупованих територій, а також про підконтрольні території, де через воєнний стан заборонено мисливство) дійсно стало більше. Приміром, байбака - найкрупнішого нашого гризуна, занесеного в Червону книгу. З супутника видно його нори і їх стало більше. Таким чином, виявилось, що саме мисливці були головною причиною скорочення його популяції. Тому, звісно, коли немає полювання, не дивно, що мисливських видів тварин може ставати більше.

По-третє, як я вже згадував, оцінити масштаби втрат стане можливим лише після того, як ми отримаємо доступ до всіх постраждалих регіонів. Наприклад, після вибуху на Каховській ГЕС затопило низинні території Дніпра. На цих островах мешкали два види мурах, один з яких є ендеміком України. Формально у мене немає підтверджень їхнього вимирання, але я маю великі сумніви, що ці мурахи могли вижити під товщею води та мулу протягом двох тижнів. Отже, скоріше за все, вони загинули в перші години після затоплення. Однак підтвердити це ми зможемо лише через багато років, коли закінчиться війна та розмінування, і ми знову зможемо проводити дослідження в цьому районі.

Ви торкнулися теми підриву дамби Каховської ГЕС російськими військами. Внаслідок цього стали жертвами декілька охоронюваних природних територій, зокрема "Кам'янська січ" та національний парк "Нижньодніпровський". Яка ситуація спостерігається на цих землях сьогодні?

Після теракту сформувалися кілька зон впливу. Перша з них - це територія, що виникла внаслідок осушення водосховища. З погляду дикої природи, це стало позитивною зміною. Раніше ця національна територія була водною поверхнею, а тепер вона перетворилася на те, чим мала бути - природа почала відновлюватися, і ліс став активно проростати. Хто б міг уявити, що три роки тому хтось скаже, що Каховське водосховище буде зруйноване, а через два роки тут виростуть дерева висотою до восьми метрів?

Проте ця ситуація є винятком. Умови склалися таким чином. Наприклад, на річці Оскіл у Харківській області також сталося знищення Оскільського водосховища. Це сталося в інший час року, коли насіння дерев ще не висаджувалося, і колеги в цьому регіоні не висловлюють оптимізму щодо відновлення ситуації.

Друга зона впливу - це затоплена територія, що виникла двома тижнями нижче по течії. Ця зона частково або повністю охопила 23 населені пункти, включаючи частину Херсона. Зона затоплення займає майже 100 тисяч гектарів, що є природоохоронною територією. Це в кілька разів більше, ніж площа Києва разом із навколишніми лісами. Отже, це безумовно є найсерйознішим одноразовим ударом по природі. Навіть Чорнобиль не завдав настільки масштабної шкоди природному середовищу в плані знищення живих організмів. У цьому випадку вся фауна, принаймні тваринний світ, була знищена без сліду, і трагедія сталася в період, коли тварини розмножуються.

Ще одна величезна проблема - в зоні затоплення ми бачимо, що рослинність не повністю змило. Якщо дивитись по супутникових знімках, ця зона зелена. Але ми розуміємо, що під нею - густий шар мулу, забрудненого металами. Цей мул занесло аж до Туреччини, але основна маса осіла в плавнях Нижнього Дніпра. Фактично, вся територія національного парку токсично заражена.

Чи вплинула війна на національний парк "Олешківські піски", розташований на лівому березі Херсонської області?

Олешківські піски можуть бути охарактеризовані як штучна пустеля, що виникла внаслідок техногенної катастрофи. У радянський період ця територія використовувалась як військовий полігон, що заважало природному відновленню екосистеми. Проте, незважаючи на це, тут можна знайти чимало рідкісних видів рослин. Наприклад, у нашій Червоній книзі представлено небагато дерев, і серед них є береза дніпровська. Цей вид унікальний тим, що переважно зустрічається лише на Олешківських пісках, оскільки незважаючи на піщані дюни, грунтові води знаходяться близько до поверхні. Після теракту в Каховці рівень води піднявся суттєво, і це викликає занепокоєння — береза може постраждати від надмірної вологості, що призведе до загибелі частини дерев, адже цей вид не переносить занадто вологих умов.

Війна на такій великій за площею території впливає на клімат?

Глобальні зміни клімату викликані комплексом різноманітних факторів. Важко уявити, що один конкретний чинник може кардинально змінити ситуацію на Землі. Проте, військові конфлікти в Україні спричинили величезні пожежі та шкоду ґрунтам, що, в свою чергу, призвело до вивільнення значних обсягів парникових газів у атмосферу.

Приміром, недоторканий степ безкінечно накопичує атмосферний вуглець. В атмосфері його стає менше, клімат стає стабільніше. А вирви від вибухів розкидають грунт, починають його ерозію, хімічне забруднення вбиває дрібні грунтові організми, які підтримують його існування...

Проте ми вже обговорювали, що натомість можуть виникнути нові зелені території. Наприклад, ліс на місці Каховського водосховища.

Ця територія - чи не єдина, де з'являються наші, українські дерева. Натомість інші заростають чужорідними - акаціями, айлантами, кленами, різними північноамериканськими інвазійними видами. І нічого хорошого в цьому немає.

Чому це відбувається?

Ми звикли бачити ці рослини, головним чином, біля дорожніх узбіч. Це сталося не випадково: ми не дозволяли цим деревам розширювати свої межі. Коли люди активно займаються господарством, агресивним видам, таким як амброзія, просто немає простору для росту. Ідеться не лише про дерева, а й про інші рослинні види.

В даний час, коли значні площі перестали культивуватися, а населені пункти зазнали руйнувань, агресивні види рослин починають активно поширюватися самостійно. Місцевим видам надзвичайно важко конкурувати з ними, і на це потрібен тривалий час.

Отже, з одного боку, для кліматичних умов це може бути позитивним явищем – інвазивні рослини, що швидко розширюються на великих територіях, починають акумулювати вуглець з атмосфери. Проте, з іншого боку, конфлікти тривають, і пожежі залишаються неконтрольованими. Без сумніву, ми ще станемо свідками того, як ця рослинність буде стрімко розвиватися і знову знищуватися в полум’ї...

Також таке неконтрольоване поширення інвазійних рослин жахливе з точки зору майбутнього розмінування територій. За деякими оцінками, за тих умов, які маємо зараз, повне розмінування України може тривати понад 700 років - в десять разів довше, ніж ми з вами можемо прожити. Але навіть якщо припустити, що розмінування триватиме 100 років, то міни будуть глибоко під коренями старих дерев. І як уявити тоді це розмінування? Це катастрофа.

Розуміючи ці ризики, як ми можемо їм запобігти, чи використати чийсь досвід?

Поки що ми можемо за цими процесами лише спостерігати. Раніше теж були війни, правда. Але в ті часи не було такої кількості цих чужорідних видів. Вони з'явились, стали поширюватись і захоплювати території досить недавно. Відтоді, як клімат почав активно змінюватись.

Крім того, екологічна тематика почала розвиватись у світі десь в 70-х роках минулого століття. Тож все, що ми знаємо, приміром, про Першу та Другу світові війни, не допоможе нам бути готовими до подій, які зараз відбуваються саме в екологічному плані.

У світовому масштабі ми не можемо запозичити досвід інших. Проте наш власний досвід стане безцінним для багатьох. Насправді, ми стали піонерами в дослідженні екологічних наслідків великомасштабного збройного конфлікту.

Як ви вважаєте, чи є можливість отримати від Росії компенсацію за завдану екологічну шкоду?

На жаль, ми не лише дослідники і новатори, але й ті, хто зазнав шкоди. Однак я не маю великої надії на ефективність компенсацій.

Некомфортно проводити такі порівняння, але у кожного з нас є загиблі на війні друзі або родичі. Скільки треба заплатити, щоб компенсувати нам цю втрату? Це навіть дико звучить. Адже це те, що не оцінюється в грошах. Втрату не можна компенсувати. А довкілля - це теж втрата.

І все ж таки, підрахунок завданої шкоди варто вести?

Якщо порівнювати з подіями Другої світової війни, то агресор зазнав колективного придушення, а не він визначав свою долю, а світ. Тож, якщо ця війна завершиться перемогою над агресором, ми можемо сподіватися на можливості, які нині видаються нездійсненними.

Та знову наголошу: припустімо, теоретично, Росія, якимось чином, виплачує нам якусь величезну суму. Що можна відновити? Будинки - так, інфраструктуру - так, побудуємо аеропорти, піднімемо рівень життя і будемо самою класною країною в Європі. Але чи можна відновити за гроші довкілля? Забруднені грунти, ерозія, яка розвивається, згорівші ліси, зникла флора і фауна... Це все ні за які мільярди євро неможливо відновити.

Тому тема компенсацій не має зараз бути пріоритетом. Якщо вони колись будуть - добре. Але тільки тривалий час дозволить природі відновитися.

Які аспекти охорони навколишнього середовища повинні стати найважливішими у цей момент?

Не можемо заперечувати, що частина природозаповідного фонду, який колись існував, безповоротно втрачена. Наприклад, Серебрянське лісництво вже не є тією унікальною заповідною зоною, якою було раніше. Багато людей бачили фотографії та відео з цього місця. Зараз це територія, де відбувається масове знищення всього живого. Сподіваємось, що в майбутньому тут з'явиться можливість для відновлення природи, але наразі на цій території все ще тривають бойові дії. Юридично Кремінні ліси залишаються національним парком, проте фактично лісів там вже не існує.

Отже, першочергово потрібно забезпечити охорону максимальної кількості територій, які залишилися природними, надавши їм статус охоронюваних природних зон. Також слід оголосити заповідниками незаймані природні ділянки, що наразі знаходяться під російською окупацією, зокрема в південній частині Луганщини та в Криму. Адміністрації таких національних парків можуть бути створені, коли ці території знову опиняться під контролем України.

Суть у тому, що самопроголошені організації, як, наприклад, у Криму, які вважають себе владою, вживають подібні дії – створюють нові заповідні зони. Їхньою метою є продемонструвати, що Росія піклується про природу, тоді як Україна цього не робить. Чому б нам не вжити аналогічних заходів? Не вступаючи в конфлікт з бізнесом, зацікавленим у певних територіях, ми могли б оголосити їх заповідними. Коли ці землі повернуться під контроль України, ми зможемо сказати: "Бачите, ми не лише сподівалися на повернення, а й надали цим територіям охоронний статус і відкрили нові можливості для життя".

І тоді вся Україна стане "охоронюваною територією"?

Не зовсім так. Цінні ділянки землі, які наразі не мають статусу охоронюваних, повинні обов'язково його отримати. Перед початком повномасштабного вторгнення в Міністерстві екології існувало чимало таких територій, їхнє значення було доведено. Однак заповідники так і не були створені вчасно.

Загалом, станом на зараз у нас всього 7% заповідних територій, і то - з морськими акваторіями. А, приміром, у Словаччині - 36% - у п'ять разів більше, ніж в Україні. В середньому по ЄС - 19% територій є заповідними. Тому у створенні нових я бачу великий потенціал.