"Нехай руйнують Москву!" Як переживає Запоріжжя після обстрілів КАБами та які настрої щодо Росії панують у місті.

З кінця вересня Запоріжжя піддається атакам з використанням авіабомб, що призводить до значних руйнувань житлової інфраструктури. Як місто реагує на ці бомбардування, і які настрої панують серед його мешканців щодо росіян, розповідають журналісти РБК-Україна Юлія Акимова та Віталій Носач у своєму репортажі.

Запоріжжя, розташоване всього за 30 км від лінії фронту, вже більше тижня піддається атакам бомбами КАБ. Російські військові розширили можливості своїх авіаційних ударів, що дозволяє їм досягати цього обласного центру. Майже щодня повідомляють про випадки, коли КАБ влучає в житлові будівлі, навчальні заклади чи медичні установи.

У цьому місті проживає приблизно 800 тисяч осіб, серед яких є ті, хто прибув з гарячих точок — з прифронтових районів та вже окупованих територій. Запоріжжя намагається підтримувати своє звичне життя: швидко ремонтують пошкоджені внаслідок обстрілів будівлі, а ввечері мешканці шукають притулок у укриттях.

Аркадій Григорович стоїть поруч зі своїм зруйнованим домом, намагаючись знайти в собі слова. Лише кілька хвилин тому він безтурботно сидів у затишному дворі літньої кухні, насолоджуючись чаєм та ставлячи чашку на блюдце, розташоване на сусідньому стільці. Спочатку ми помітили уламки його будинку, потім маленьку надбудову за ними, а біля неї – самого Аркадія Григоровича. Двір чоловіка обвивав виноград, а навколо розташовувалися коробки з речами. Над дверима висіла клітка з пластиковою пташкою, що нагадувала про краще. Ми попросили його поділитися історією про те, що трапилося з його домом, і тепер він стоїть перед нами, стримуючи сльози. 25 вересня його житло стало жертвою російської авіабомби.

Я опинився у часівці, поки моя дружина залишалася в будинку. Цей будинок, що починався тут, охоплював усе, що було до стіни, й усе це було на землі. Дружина виявилася в руїнах, потрапила під обвал каміння, її спина була в синцях, а голова вдарилася. Швидка допомога прибула, порадивши звернутися до лікаря. Але жінку не примусиш до цього.

Те, що було будинком - стіна зі шматками шпалер та кут. Вікна часівки обшиті фанерою, а біля двору стоїть машина, що обгоріла. Її вже теж не відремонтувати, тільки на запчастини. Аркадій Григорович боїться, що не отримає компенсацію, бо будинок був дуже старий, а документи на нього датуються ще п'ятдесятими. Ми обіцяємо допомогти і говоримо про те, що російська армія продовжує воювати із мирним населенням. Чоловік сердиться і стискає руки в кулаках. "Я не знаю, це дебіли такі, що... Злочинці".

Путін стверджує, що Запоріжжя є російським містом. Яку відповідь ви б йому дали?

- Вдар по Москві! Це також місто Росії!

Аркадій Григорович намагається зберігати спокій, але раптом махає рукою, і його губи починають трястися. У такій обстановці важко підібрати слова, і в голову приходить звична фраза - найголовніше, що ми залишилися живими. Почувши це, чоловік намагається усміхнутися і випрямити спину.

Я погоджуюсь. І багато хто так вважає, безсумнівно. Життя - це дар, наданий нам Вищими силами, і зраджувати його - це справжній злочин. Але... що є, те є.

Ми обіймаємо чоловіка і просимо триматися, а він обіцяє, що буде. Насправді іншого виходу, окрім як триматися, Аркадій Григорович не має. І він, і ми це знаємо.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.

Запоріжжя - місто, яке славиться своїми просторими проспектами, величними мостами та мальовничим Дніпром, а також Хортицею, що розташована між двома берегами. Сьогодні воно наповнене теплом та натовпами людей. Якщо не знати, що всього за 30 кілометрів триває фронт, а вночі місто піддається обстрілам, можна було б подумати, що тутешнє життя тече в звичному, мирному ритмі. Люди насолоджуються часом на літніх терасах кафе, прогулюються парками з дітьми та ласують морозивом - південно-східна осінь дарує такі моменти.

Війна стала невід'ємною частиною повсякденності, немов знайшла своє місце в ритмі міста. Ось ти зупиняєшся, щоб купити каву на винос, а поруч комунальні служби прибирають уламки вікон одного з торгових центрів, на який вплинула вибухова хвиля. Повертаючи з проспекту до двору, натрапляєш на пошкоджений будинок, що постраждав від авіаудару.

Один із таких будинків розташований у густозаселеному дворі, зовсім поруч із парком. Ми приїхали в той ранок, коли на нього скинули КАБ. На третій рік великої війни сцена виглядає звично, але жахливо - чорний від сажі двір, каркаси автомобілів, уламки дерева та сам будинок. Він завжди викликає найбільший страх, адже там щойно були люди. Їхні сліди можна побачити в шматках квартир, які тепер звисають над жовтим екскаватором - чиїсь настінний годинник, полиця з тарілками, що дивом вціліли, розмальовані дитячими малюнками шпалери. Ці інтимні, домашні речі, які зазвичай бачиш під час візитів у гості, раптом опиняються на загальному огляді.

У цьому будинку на щастя ніхто не загинув. Останню жінку, яку не могли знайти, дістали з-під завалів за годину до того, як ми туди приїхали, вона у тяжкому стані, але жива. Пошуково-рятувальні роботи закінчено, тепер розгрібають завали, спилюють дерева та розчищають територію. Голова Запорізької ОВА Іван Федоров, який приїхав на місце події, розповідає про будні міста.

Протягом минулого тижня, починаючи з понеділка, Запоріжжя стало свідком початку обстрілів з КАБів, що стало новим явищем для цього регіону. За цей період було здійснено понад 30 атак на житлові райони міста. Наразі зафіксовано 300 пошкоджених будівель, з яких кілька десятків знищено дощенту. Так завершився тиждень обстрілів з КАБів.

Причина, чому російські війська почали атакувати Запоріжжя авіабомбами, досить проста: вони отримали можливість завдавати ударів з нових відстаней. Нещодавно російські сили розширили зону, з якої можуть здійснювати бомбардування, і виявили, що тепер здатні досягати цього міста. І якщо є можливість вдарити, то вони не вагатимуться.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.

Близько третьої ночі в місті починає звучати сирена. Ми спускаємося в укриття під будинком. Це ціле бомбосховище, яке збудували ще в середині минулого століття. Його коридори, тунелі та кімнати ніби віддзеркалюють будинок над землею і йдуть у різні боки, розростаючись у великий підземний вулик.

В укритті пахне вогкістю, над головами висять гірлянди з павутиння. У деяких кімнатах сплять люди - ми сидимо на пластикових стільцях та чуємо, як вони спокійно соплять. Сьогодні вони обрали виспатися та не орієнтуватися на сигнал тривоги.

Періодично до укриття заходять місцеві. Двоє з них - чоловік та жінка, сідають біля нас. У жінки в руках папка з документами, а чоловік тримає полотняну сумку з їжею. Сигналу тут майже немає, але іноді вдається оновити месенджери.

- Що там пишуть? Летять КАБи?

- Так, у район. Сволоти.

Цієї ночі в області лунали авіаудари, тоді як місто могло відпочити. Проте вже за день російські війська знову обрушать удари на Запоріжжя, цього разу в світлу пору доби, завдаючи шкоди житловим районам.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.

Насправді, у Запоріжжі важко натрапити на численні зруйновані споруди, адже їх відновлення відбувається надзвичайно швидко. Наш супутник під час поїздки вказує на відремонтовані будівлі, які вражають свіжими фасадами та яскравими білими вікнами.

Ми відновлюємося, щоб створити комфортні умови для життя, адже жити серед руїн – це не те, чого прагне серце. І так, триває війна.

Проте деякі будівлі все ще очікують на свою чергу. У одному з таких будинків проживає Людмила Іванівна. Вона готова продемонструвати свою квартиру, яка зазнала ушкоджень від вибуху. Жінка відкриває двері, вказує на обрушену штукатурку в коридорі та ділиться історією свого будинку.

Обговорюється питання, чи можна відновити цей будинок, або ж його краще демонтувати. Минула пора робити вирішальні кроки.

Усередині квартира виглядає так, ніби її хтось узяв і щосили довго тряс. У ванній та на кухні попадала плитка, місця, де до цього були вікна, обшиті фанерою, тож у квартирі темно як уночі, хоч на вулиці сонце. У будинку не залишилося жодного цілого скла чи дзеркала.

Чи відвідуєте ви ванну кімнату?

- А що мені робити, якщо газу немає? Я вже виглядаю як нечиста сила, немає де помитися. Сказали, що коли газ з'явиться, невідомо.

Кухня, оформлена у зелених плитках та прикрашена штучними квітами, що обвивають труби опалення, виглядає занедбаною. Людмила Іванівна намагається продемонструвати все одразу, і тому виглядає дещо розгубленою. В той момент, коли біля будинку пролунав вибух, вона вже збиралася лягати спати. Ударна хвиля буквально розбила вікна квартири, але жінка, на щастя, залишилася неушкодженою.

- Сипеться, я не можу зрозуміти! У мене навіть у думках такого не було! Я швидко схопилася, скотилася з ліжка, а тут уже уламки, я не можу знайти взуття, ходжу босоніж! Прийшла сюди, сіла. А толку, що я тут сіла? Воно і тут все валиться.

Вона веде нас у вітальню, де стоїть сервант із осиротілою рамою. Людмила Іванівна, мабуть, дуже любить свій сервант і показуючи його побитий бік, кладе на нього руку, ніби намагається вилікувати.

- Мені один товариш каже - виноси його на смітник, я кажу, здрастуйте, Олексію, а як же я буду?...

Ще два будинки, які постраждали від прильоту КАБу, схожі на маленьку реконструкцію знаменитих одеських двориків. Це двоповерхові будинки із загальними балконами, які йдуть суцільним коридором. Місцеві жителі - переважно літні, виходять на ці балкони та перемовляються один з одним.

Ми наближаємось до двох жінок, які помітили нас ще здалеку, але не виявили цього. Одна з них сидить на балконі, спершись на палицю, а інша стоїть поруч. Вони охоче діляться своїми переживаннями, і головною з них на сьогоднішній день є війна.

- Я з паличкою навіть зі сходинки не зійду, лежу на ліжку. Що Бог дасть.

- Хоч ми й спимо вдома вночі, у людей вікна розбиті, і нічого не залишилося.

На запитання "Чи стало гірше?" бабусі лише злегка знизують плечима і відповідають: "Ну, вчора не було вибухів". В умовах нової реальності для Запоріжжя один спокійний день без звуків вибухів уже можна вважати успіхом. Поки ми спілкуємося, до сусідніх дверей наближається жінка з папкою, і бабусі швидко втрачають до нас інтерес. "Тамара, до нас прийшли перевіряти лічильники!"

З нами залишилася бабуся з ціпком і ми ставимо своє запитання.

Путін стверджує, що Запоріжжя є містом Росії. Які у вас думки з цього приводу?