Олексій Позняк з Інституту демографії зазначив, що примусове повернення біженців є абсолютно недопустимим.

За кордоном зараз живе близько 5 мільйонів українців, які виїхали туди через війну. За різними оцінками, готові повернутися додому близько половини. Як впливає на економіку і кризу кадрів виїзд людей та що має зробити держава для їх повернення - читайте детальніше.

Після майже трьох років запеклої війни стало ясним, що частина біженців, які рятувалися від обстрілів, не повернеться на батьківщину. Проте наразі неможливо точно визначити, скільки людей оберуть життя за кордоном — навіть соціологічні опитування не зможуть дати відповідь на це питання. За словами Олексія Позняка, старшого наукового співробітника Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи та кандидата економічних наук, справжня картина стане зрозуміла лише в перший рік після завершення конфлікту.

Ще однією складністю є те, що з України, разом із своїми сім'ями, виїжджають підлітки, які ще не досягли повноліття. Батьки приймають рішення вивезти їх через страх перед можливим призовом на фронт. Додатково, існує заборона на виїзд за межі країни, коли діти стануть повнолітніми.

З якими викликами може стикнутися Україна, якщо велика частина біженців не повернеться, і що все ж стимулюватиме українців повертатися - в інтерв'ю Олексія Позняка для РБК-Україна.

- Буквально днями в ВР оприлюднили звіт ТСК з питань захисту прав ВПО. Заявили, що за кордоном зараз перебуває 7,7 млн українців. З них 5,3 млн - в ЄС. Це навіть більше, ніж називає Євростат. Чому такі великі розбіжності?

Ймовірно, до загальної цифри в 7,7 мільйонів включили також трудових мігрантів, які виїхали за межі країни та вже тривалий час проживають і працюють за кордоном, ще до початку повномасштабного вторгнення. У той же час, дані, надані Євростатом, стосуються українців, які прибули до країн ЄС після 24 лютого 2022 року та отримали тимчасовий захист.

Як ви сприймаєте ці показники? Адже Україна ніколи раніше не стикалася з таким великим обсягом виїздів.

- Це справді значні масштабні явища. Це суттєвий виклик як для демографічної ситуації, так і для здатності економіки забезпечити себе трудовими ресурсами, а також для нормального функціонування держави в цілому. Це дійсно велика проблема.

- Які наслідки цього ми побачимо в перспективі і в найближчому майбутньому?

- На ринку праці спостерігаються певні труднощі. Пошук кандидатів на специфічні вакансії, особливо в окремих галузях, може виявитися складним завданням. Щодо заробітних плат, можливі деякі підвищення, однак це питання також має свої обмеження. Бізнесмени не можуть постійно підвищувати зарплати, якщо це призводить до збитків, і це слід враховувати.

Знімок: Втрати через міграцію сприятимуть збільшенню старіння населення, Олексій Позняк (РБК-Україна/Віталій Носач)

Зменшення чисельності молодих людей і осіб середнього віку, особливо жінок, матиме наслідком падіння рівня народжуваності та, як результат, зменшення попиту на дитячі садки та школи. Це, у свою чергу, спричинить збільшення безробіття серед фахівців у цих сферах.

Крім того, міграційні втрати призведуть до посилення старіння населення і збільшення навантаження на ті прошарки суспільства, які є виробниками матеріальних благ та платних послуг.

Віддалені прогнози залежать від подальшого розвитку подій. Якщо значна кількість мігрантів повернеться, це може позитивно вплинути на економічний ріст. Це стане можливим, зокрема, при завершенні конфлікту та забезпеченні стабільності. Ще одним важливим фактором є наявність можливостей для працевлаштування.

В останній час активно обговорюється тема інвестицій, які можуть бути направлені в українську економіку в рамках відновлення після війни. Якщо це справді реалізується, ми можемо сподіватися на повернення великої кількості наших громадян, що виїхали, а також на приплив мігрантів з інших держав.

Якою мірою повинні поліпшитися економічні умови для досягнення цього? Чимало біженців у Європі в даний час отримують досить значні соціальні допомоги та заробітки, яких їм не вистачало в Україні.

Згідно з оцінками експертів, ще до початку повномасштабного вторгнення та гібридної війни, існувала думка, що якщо заробітна плата на батьківщині становитиме приблизно 70% від рівня доходів у країні-реципієнті, це стане вагомим мотивом для повернення біженців. Ця 30% різниця може бути компенсована тим, що людина проживає у правовому полі своєї країни, а також тим, що оточення є рідним і знайомим.

Який вплив має тривале життя українців за межами батьківщини? Якою мірою це може спричинити їх ментальне відчуження від реалій України та втрату розуміння подій, що там відбуваються?

- Звичайно, коли людина перебуває за межами країни, то отримує зовсім інший пласт інформації: частково інформація йде з батьківщини, частково - з країни перебування. І плюс - там у інформаційний простір легше проникають всілякого роду пропагандистські матеріали. Якщо в нас стоїть певний заслон, то в країнах, які приймають наших мігрантів, такого немає.

Загалом існує усталений принцип міграції: чим тривалішою є сама міграція, тим вище ймовірність того, що мігранти не повернуться. Цей фактор спостерігається в усі епохи та серед усіх народів.

Щодо факторів, що спонукають до повернення, варто зазначити, що певну роль можуть відігравати мігранти, які цінують свої попередні професійні досягнення. Це стосується тих, хто займав престижні посади в Україні, оскільки за кордоном їм часто важко знайти подібні можливості. Більшість вакансій, які пропонуються за кордоном, є досить простими.

Зображення: Внаслідок дефіциту населення в країні ми можемо зіткнутися з недостатньою кількістю спеціалістів у різних секторах (Getty Images)

Відчуття зниження соціального статусу може стати серйозним психологічним ударом. Відновлення статусу навіть при скромніших доходах може стати стимулом для повернення до попередніх позицій. Однак, говорячи про доходи, варто пам’ятати, що в Україні, хоч і зарплати нижчі, ціни зазвичай також менш значні, ніж у країнах Євросоюзу. Купівельна спроможність не є простою відображенням зарплати.

Чи вплине на рішення повернутися наявність різних послуг, таких як соціальні та медичні? Багато хто вже знає про тривалі очікування, які можуть досягати кілька місяців для запису до лікаря в Європі.

- Це теж може стимулювати, але це не буде найголовнішим. Головні чинники - це безпека, це робота. Ще до найбільш важливих чинників можна віднести житло. Бо багатьом немає куди повертатися, і якщо немає можливості отримати житло без того, щоб віддати геть усі свої гроші, то це буде утримувати біженців від тяги до повернення.

Високопосадовці все частіше наголошують на необхідності зосередитися на поверненні громадян. Вже розроблена відповідна стратегія. Які першочергові дії варто вжити в цій сфері?

- Біженців, які виїхали саме через широкомасштабну війну, повертати легше. Тому що серед трудових мігрантів досить небагато тих, хто займався висококваліфікованими роботами в Україні, і вони загалом задоволені рівнем тих робіт, які вони мають. Тобто вони задоволені не тільки заробітною платою, але й саме роботою.

Частина вимушених мігрантів теж задоволена рівнем заробітних плат за кордоном. Але, як я вже казав, вони не завжди задоволені зі своїм соціальним статусом, який визначається цим видом їхньої зайнятості.

На сьогоднішній день стимулювання повернення, на мою думку, не є доцільним. Адже наші громадяни там знаходяться в безпеці, і держава зацікавлена в їх збереженні. Це дозволить після закінчення війни вжити конкретних заходів для повернення цих людей.

На цьому етапі важливо підтримувати комунікацію з ними, підкреслюючи, що держава зацікавлена у їхньому добробуті і пам'ятає про них. Необхідно демонструвати готовність до співпраці з ними. Слід також активно взаємодіяти з українськими громадськими організаціями за межами країни.

Також важливо забезпечити навчання наших дітей в українській міжнародній школі, а також використовувати інші можливості відповідно до нашої національної програми. Якщо дитина навчається в школі в країні, що приймає, це може бути непросто, проте потрібно створити умови для того, щоб учні мали можливість вивчати ті предмети, які не викладаються в навчальних закладах, які вони відвідують. Серед таких предметів варто виділити історію України, українську мову та літературу (українознавчий аспект - ред.).

Зображення: Основна причина, чому біженці повертаються, — це безпека та відсутність збройних конфліктів (РБК-Україна/Віталій Носач)

Проте, більшість людей, які вже кілька років проживають за межами України, вирішують віддати своїх дітей до місцевих навчальних закладів. Як це може позначитися на їхніх подальших рішеннях щодо повернення до України?

Не просто так дітей віддають до місцевих навчальних закладів — це є вимогою країн, що приймають. Деякі з них з самого початку наполягали на необхідності відвідування шкіл, тоді як інші почали висувати такі вимоги пізніше. Важливо розуміти, що якщо дитина продовжує навчання в українській освітній системі, це не означає, що вона паралельно опановує дві повноцінні програми. Насправді, українська програма для таких учнів охоплює лише кілька предметів. Кожен батько чи опікун самостійно обирає, як діяти в цій ситуації.

Ті, хто за межами країни займається вивченням української мови та літератури, мають більшу ймовірність повернення до України разом із родинами, ніж ті, хто не займається цим. Проте, слід зазначити, що ситуація є дуже індивідуальною, і в даний момент важко точно спрогнозувати, хто із цих людей вирішить повернутися, а хто залишиться за кордоном.

Чи можемо стверджувати, що значна частина нового українського покоління - дітей, які нині отримують освіту за кордоном, може втратитися для України, адже вони почнуть ідентифікувати себе з країнами, в яких перебувають?

Безумовно, мігранти, особливо неповнолітні, після тривалого життя в інших країнах можуть стикатися з труднощами в адаптації до українського суспільства. Проте їхня реінтеграція є цілком здійсненним завданням.

Важливо підтримувати контакти з українцями за кордоном. Маємо яскраві приклади сильних українських діаспор у США та Канаді, які функціонують вже понад сто років, і їхні члени досі ідентифікують себе як українці. Безперечно, не всі люди українського походження відчувають зв'язок з батьківщиною, і це реальний факт. Однак, незважаючи на це, діаспора залишається досить впливовою.

І якщо в нас бути такі ж потужні діаспори в європейських країнах, то це можуть бути наші лобісти. Бо завжди в світі потужна діаспора, яка лояльна до держави свого походження - це посилення впливовості цієї держави.

Які дискусії можуть виникнути серед людей, коли частина з них повернеться з-за кордону? Можливо, хтось заперечить, що залишався в Україні весь цей час, сплачуючи податки і переживаючи обстріли.

Це також досить суттєва проблема — ризик виникнення антагонізму між різними групами українців. Один із напрямків, який потрібно активно реалізовувати на державному рівні, полягає в роз'ясненні населенню важливості наших співвітчизників, які виїхали за кордон. Так, вони не сплачували податки в Україні, але їхня безпечна присутність за межами країни може стати корисною для нашої держави в майбутньому. Підтримка толерантності в суспільстві є одним із ключових аспектів нашої політики.

Протягом певного часу мали місце кілька рішучих заяв від державних діячів стосовно теми повернення.

- Звичайно, все треба робити акуратно. Ніякого примусового повернення бути не може - ні з боку України, ні з боку держав, які приймають українців. Це ні до чого хорошого не призведе.

Зрозуміло, що деякі з них не повернуться. Однак необхідно створити такі умови, щоб хоча б частина українських вимушених мігрантів бажала повернутися на батьківщину.

Фото: На повернення впливатиме і те, як будуть розбудовувати громади після завршення війни (Getty Images)

На першому місці завжди повинна стояти безпека. Безпека охоплює не лише відсутність збройних конфліктів, а й проведення розмінування територій. Мати не повинна хвилюватися, коли відпускає свою дитину погратися на вулицю, адже поруч можуть бути небезпечні зони, де все ще залишилися міни і існує ризик травмуватися. Це також не сприятиме бажанню повернутися додому.

Можливо, хтось би і хотів повернутися зараз. Але якщо у них повністю втрачене, зруйноване житло. У нас є і внутрішньо переміщені особи, у яких теж не вирішене питання з житлом. А тут якщо приїде ще група людей, це створить з житлом додаткову напругу.

Відновлення громад також відіграватиме важливу роль. Навіть якщо людина проживає в зручному житлі та має стабільну роботу, вона може відчувати дискомфорт, пересуваючись з одного місця в інше і спостерігаючи руїни навколо. Це може негативно вплинути на її емоційний стан, викликати відчуття пригніченості. В результаті, такі переживання можуть позначитися на її продуктивності, атмосфері в родині та загальному психологічному благополуччі.

Звісно, будуть відігравати роль доступ до медичних послуг, до соціальних послуг, освіта. Дітям важливо мати можливість конвертувати свої знання, які вони отримали в приймаючих країнах, вже в українській школі. Щоб їм було зараховано ті предмети, які співпадають або є близькими.

Людям необхідно усвідомлювати, що в Україні триває активна боротьба з корупцією і забезпечується верховенство права. Держава повинна бути спрямована на інтереси своїх громадян.

З останніх часів почали активно обговорювати нове явище: батьки намагаються виїхати за кордон зі синами, які ще не досягли 18 років. Основними причинами такого рішення є ймовірне обмеження виїзду після досягнення цього віку, а також ризик призову на фронт. У регіонах це явище набуває навіть масового характеру. Які наслідки це може мати в майбутньому?

Це дійсно так, хоча оцінити масштаби ситуації досить складно. За інформацією Держприкордонслужби, у цьому році спостерігається збільшення на 200 тисяч осіб у порівнянні з минулим роком між кількістю виїздів і в'їздів з початку повномасштабної війни. Проте ми не можемо з упевненістю сказати, скільки з цих людей складають юнаки, що підлягають призову. Вони зазвичай виїжджають не самостійно, а в супроводі батьків.

На жаль, проблема існує. Однак точно оцінити її масштаби неможливо. Серед населення панує страх, і люди вживають заходів обережності. Що робити в цій ситуації? Можливо, варто переглянути підходи до комплектування Збройних Сил, хоча я не є експертом у цій сфері.

Які наслідки це матиме? Статевий баланс серед населення у віці 17 років, а згодом і в перші роки повноліття, зазнає змін – спостерігатиметься помітна перевага жінок. Хоча це не таке масштабне явище, як масова еміграція в перші місяці війни, проте це все ж буде додатковим викликом для демографічного розвитку.

Можливі певні труднощі на ринку шлюбів: багатьом молодим жінкам буде важко знайти партнера серед своїх однолітків. Водночас існує й інша сторона медалі — серед старшого покоління жінок виїхало більше, тоді як чоловіки залишилися в Україні. Таким чином, ситуація може розвиватися по-різному.

Які емоції та почуття домінують серед біженців, які опинилися за кордоном, коли вже майже три роки минуло з моменту їхнього вимушеного переселення?

Люди мають різноманітні думки та емоції. Дехто вирішив використати можливість виїзду для реалізації запланованих професійних поїздок. Проте, більшість все ж таки прагнула втекти від загроз.

Я не зустрічав таких досліджень, де можна було б кількісно оцінити співвідношення настроїв між різними групами. І, по-друге, при відповіді на питання не всі будуть говорити те, що вони відчувають. Тому що ситуація така. Багато хто думає, як би при цьому виглядати покраще на загальному тлі. І будуть говорити про такі речі, які їх насправді менше турбують. Може бути і навпаки.

В даний час існує безліч досліджень, що аналізують наміри людей щодо повернення. Однак у таких дослідженнях респонденти відповідають на запитання, спираючись на актуальну ситуацію. Проте, обставини можуть суттєво змінитися. Наприклад, деякі особи зараз отримують соціальну допомогу і вважають, що так буде завжди, тому не прагнуть повертатися. Інші ж, навпаки, мають бажання повернутися, оскільки їхнє життя не склалося так, як хотілося б. Але коли настане момент ухвалення рішення, у людей можуть виникнути зовсім інші погляди.

Важливо досліджувати наміри щодо повернення, адже це відображає зміни в настроях українських вимушених мігрантів. Проте слід враховувати, що ці відомості можуть бути недостатньо достовірними.

Зображення: Олексій Позняк зазначає, що українцям важливо зберігати контакти з тими, хто виїхав за межі країни.

- Можливо, комусь з них соромно зізнатися, що вони не хочуть повертатися?

Цілком можливо. Особливо на початку повномасштабної війни багато людей навіть не наважувалися визнати собі, що не прагнуть повертатися в Україну, а бажають залишитися в більш заможних і комфортних країнах. Нині ж вимушені мігранти все частіше висловлюють свої думки відверто, хоча не завжди.

Якщо вважати, що конфлікт закінчиться в 2025 році, скільки осіб буде готово повернутися?

Все залежить від того, яким чином завершиться ситуація. Якщо це призведе лише до заморозки конфлікту без реальних гарантій відновлення, то це одне. Але якщо з'являться суттєві гарантії, і відновиться контроль над хоча б частиною територій, які були захоплені Росією, то ми матимемо зовсім іншу картину. Можна припустити, що близько половини території може бути повернуто, тоді як інша половина залишиться під контролем.

Чи будуть обіцяні інвестиції? Якщо будуть, то повернеться більше людей. На жаль, зараз маємо дуже багато невизначеності з усіма величинами, які пов'язані з вимушеною зовнішньою міграцією наших громадян.

Що нам повідомляє міжнародний досвід? Більшість людей, які вирішили повернутися, робили це в перші роки після завершення конфлікту. Це підтверджується прикладом війн у колишній Югославії. Проте деякі з тих, хто виїхав, залишилися в інших країнах і досі там живуть.