"Згадую, як двічі на добу готувала по 20 літрів борщу": розповідь української жінки, яка заснувала ресторан у Німеччині.
Українка поділилася історією свого підприємництва в Німеччині.
Наталія Сергієнко здійснила свій переїзд до Німеччини 11 років тому. Вона походить із Сумської області, а до свого переїзду в Європу проживала в Харкові. Нещодавно, разом із родиною, вона відкрила ресторан "Мавка" у Франкфурті. Хоча Німеччина не є найбільш сприятливим місцем для ведення бізнесу, Наталія була рішуче налаштована реалізувати свої амбіції. Її підприємство служить яскравим прикладом того, як українські жінки успішно інтегруються в німецьке суспільство.
В інтерв'ю для ТСН.ua вона поділилася своїми спостереженнями щодо гастрономічних вподобань німців, їх готовності до нових кулінарних експериментів, а також про те, як українці сприйняли відкриття нового закладу.
Я не очікувала, що буде так складно, хоча я готова до різних викликів. Коли я переїхала до Німеччини, у мене, скажімо, не було тимчасового захисту (відомий, як "параграф 24" - ред.), тому я думала, що буде легше. Зараз для реєстрації треба було показати гроші на рахунку, зібрати купу документів. Я думала, що мій досвід підготував мене до німецької бюрократії, але ні (сміється - ред.). Мені багато хто казав, що в Україні все швидко можна зробити через "Дію". Тут, якщо ви відкриваєте невеликий бізнес, ви можете впоратися за 15 хвилин. Але якщо мова йде про ресторан з продажем алкоголю, потрібна ліцензія. Проблема полягає навіть не в самих документах, а в тому, як їх зібрати. Зараз Німеччина переходить від паперової бюрократії до цифровізації. Частково доступні цифрові рішення, тому ви можете зареєструватися онлайн. Але зрештою все одно доведеться надіслати багато документів поштою.
Крім того, процес набору співробітників виявився досить складним. Існує безліч деталей, які потрібно враховувати. Наприклад, у сфері гастрономії важливо зареєструвати нових працівників ще до того, як вони розпочнуть виконувати свої обов'язки.
Це сімейний бізнес. Ми знайшли це приміщення після довгих пошуків. Коли ми отримали ключі, то з родиною почали прибирати та готувати приміщення. Ми довго чекали карту України для інтер'єру, яку привезли з Чернівців, і хотілося, щоб вона була до відкриття. Зрештою, без будь-яких гучних оголошень, у нас був майже аншлаг. Ми спонтанно вирішили відкритися. Ми зробили історію в Instagram, купили кульки, і все сталося. Відтоді активність у соціальних мережах лише зростає. Ми навіть не замовляємо рекламу. Я сама веду Instagram, пишу дописи та фотографую.
Приблизно 50-70% наших відвідувачів – це молодь, яка знаходить нас через Instagram або Facebook. Орієнтовно 20% гостей складають німці, а решта – українці. Українці, як правило, приходять, щоб насолодитися домашніми стравами.
Я обрала страви, які відповідають моїм уподобанням, намагаючись відтворити смак рідної кухні, який мені не вистачало після переїзду до Німеччини. У нашому меню немає рецептів з усіх регіонів України, які ми не можемо втілити у життя. Ми зосередилися лише на тих стравах, які добре вміємо готувати. Проте, якщо буде попит, ми можемо розширити асортимент. До речі, молоді люди часто цікавляться нашим меню та найближчими новинками, такими як сирники, які ми плануємо незабаром додати.
Звісно, борщ вже знають, але пробують і інші наші страви (посміхається - ред.). Також німцям сподобався оселедець під "шубою", який вони замовляють регулярно. Вони цікавляться новинками й навіть намагаються прочитати назви українською.
Щотижня ми раді запропонувати унікальну акцію. Наші відвідувачі мають можливість голосувати в соціальних мережах за страву, яка потім стане доступною для дегустації в нашому закладі.
Є чимало спільних рис. Коли німці скуштують наші традиційні страви, наприклад, голубці, вони часто порівнюють їх з Kohlrouladen. Хоча у них є свої особливості в начинці. Німці зазвичай обмежуються лише м'ясним фаршем з спеціями, не використовуючи рис чи гречку. І, звісно, вони високо оцінюють наш борщ та випічку.
Я маю пристрасть до зеленого кольору, і саме тому "Мавка" чудово вписалася в концепцію. Крім того, нам потрібна була коротка назва, яка б легко сприймалася обома мовами, не викликала асоціацій із кітчем, але водночас звучала сучасно. І найважливіше, що це слово невідоме росіянам (посміхається - ред.). Тож ми вирішили, що це відмінний вибір.
Мене завжди приваблювало експериментувати з рецептами. Наприклад, враховуючи, що деякі німці не споживають свинину, спочатку ми приготували борщ з яловичиною. Проте, незважаючи на позитивні відгуки, мені він не припав до душі. Я усвідомила, що не можу подавати страву, яка мені не подобається. В результаті ми вирішили адаптувати рецепт і приготували борщ з ребер.
Наразі ми обрали лише ті страви, які можемо приготувати самостійно. Наприклад, разом з мамою ми створюємо печінковий паштет, який подаємо зі спеціями та маслом, так само, як це робимо вдома. Ми постійно аналізуємо реакцію наших гостей і вносимо корективи в меню. У планах — подальші експерименти, особливо з традиційною західноукраїнською кухнею. Я завжди спробую кожну страву перед подачею, адже смак страв, приготованих на 2-3 особи, суттєво відрізняється від того, що готується на 20 літрів.
Пам'ятаю, як двічі за день варила по 20 літрів борщу, бо все з'їли. Отже, нам потрібно адаптувати домашні рецепти до кількості гостей.
Ми також розмірковуємо над тим, як уникнути асоціацій нашого меню з російською кухнею. Наприклад, ми розглядали можливість додати солянку, але з’ясувалося, що це блюдо має російське походження, тому вирішили його не включати до нашого асортименту.
Наразі нашою головною метою є забезпечення безперебійної роботи закладу. Ми поступово вивчаємо, у які дні відвідувачі приходять найчастіше, і на основі цього коригуємо наш розклад. Наприклад, ми вирішили, що вівторок буде вихідним, оскільки у мене є інша робота. Стабільний дохід є критично важливим, адже відкриття кафе пов'язане з великими ризиками.
Так, я дуже хочу, але зараз є деякі труднощі. Наприклад, у роботі з постачальниками від великих компаній проблем немає, а ось із сільським господарством в Україні зараз дуже важко вести бізнес. Мені потрібен офіційний рахунок-фактура для всіх закупів, щоб я могла відобразити його у своїх витратах. На жаль, зараз це дуже складно організувати. Тому ми навчилися використовувати місцеві продукти, що схожі на наші. Я, наприклад, роблю пюре не на молоці, а на вершках, і воно виходить як домашнє. Хоча це важко, але ми знаходимо альтернативи.
На Полтавщині розташоване село, яке славиться своїми традиціями гончарства. Я прагну підтримати місцевих майстрів, купуючи глечики для свого закладу. Я вже зверталася до них, адже через війну багато гончарів опинилися на фронті або стикаються з різними труднощами. Мені здається, що було б чудово подавати, скажімо, узвар у таких глечиках.
Так, я думала про це. Якщо я відкрила український ресторан тут, то в Україні я повинна відкрити німецький.
У Харкові у мене залишилося чимало друзів. Мій тато з сестрою наразі мешкають у Сумах. А мама перебуває в Німеччині. Суми, на жаль, не є найбезпечнішим місцем.
Моє рішення було добре продуманим і зваженим. Мені було важко і я тільки можу уявити, як важко було моїй мамі, коли вона евакуювалася з Харкова на початку війни. Складно, коли хтось інший вирішує твоє життя за тебе, а ти до цього не готовий.
Цілком ймовірно. Я буду працювати і продемонструю, як створювати заклади. В мене завжди була мрія відкрити ресторан, хоча я й не є шеф-кухарем, і це здійснилося. Я просто дуже прагнула до своєї мети, і все вдалося.
Звичайно! Ось перероблений текст: Так, українські жінки — це справжня сила. Вони вміють знаходити в собі сили та продовжувати йти вперед. Коли я розпочала свій шлях в Instagram, багато людей почали слідкувати за мною та підтримувати. Навіть у найскладніші моменти я отримую повідомлення, що надихають. Це неймовірно мотивує, і я відчула щиру підтримку від українців.
