Вшанування пам'яті героя тероборони Херсона Юрія Полов'юка.

Після його смерті рідні кілька днів залишалися в невіданні щодо долі захисника.

Юрій Половʼюк не проходив службу у лавах ЗСУ, не мав військової професійної підготовки, не мав військового досвіду. Але у перші дні широкомасштабного вторгнення РФ став на захист Херсонщини як солдат 2-ї роти 194-го батальйону 124-ї окремої бригади Херсонської ТрО.

Юрій загинув 1 березня 2022 року в Бузковому парку Херсона, який став символом відваги та вірності під час жорстокої війни Росії проти України.

Чоловікові виповнилося 35 років.

Мама солдата, Лариса Михайлівна, каже, що син був добрим, справжнім. Народився 26 листопада 1986 року у селищі Білозерка. Жінка згадує, що в день, коли Юра з'явився на світ - вдарив перший мороз, повітря стало чистим, прозорим, світило сонечко.

Незважаючи на те, що після розлучення батьків Юра зростав у колі переважно жінок, він не став "м'яким" хлопцем; навпаки, вирізнявся спокоєм і врівноваженістю. У віці 7-8 років, як і багато його однолітків, він захопився японськими аніме. Юра не просто дивився ці мультфільми, а й з великим захопленням ліпив з пластиліну персонажів, які йому подобалися. У мами збереглися кілька його витворів.

Ще у шкільні роки захоплювався радіотехнікою, читав спеціальну літературу, відвідував гурток радіооператорів та користувачів персональних комп'ютерів, був учасником та переможцем у районних та обласних змаганнях. Його керівником та наставником став Віталій Грозинський, який загине з ним в один день у тому нерівному бою проти росіян у Херсоні.

Коли Юра був школярем, він брав участь у гуртку радіотехніки та їздив на різноманітні змагання. Здається, саме Віталік заповнював ту чоловічу підтримку, якої не вистачало вдома. А згодом, коли Юра навчався в ліцеї та коледжі, він часто звертався до Грозинського за консультаціями з курсових робіт і просив допомогти з роздруківкою навчальних матеріалів, адже вдома в них ще не було відповідної техніки, - розповідає мама.

Лариса Михайлівна згадує, що Юра підлітком дуже полюбив музику гурту "Бі-2". Він завжди був при ділі, по вулиці не тинявся, вдома допомагав.

А ще мама згадує, як на випускних іспитах у 11 класі син складав історію і змусив нервувати класну керівницю Надію Іванівну. Юра зайшов з першою групою учнів, на листочку записав кілька фраз і сидів, чекав, не йшов відповідати. Коли його запитали, чи не потрібна допомога, то лише пояснив, що все знає.

Іспит приймав директор школи Антон Іванович, Юра вийшов відповідати.

- Перше питання відповідає, друге, Антон Іванович щось йому каже, а Юра починає своє доводити. Всі вже думають: все, Юру зараз завалить. Але він отримав тверду четвірку. За кілька днів був екзамен з хімії, зустрілися з Антоном Івановичем, кажу йому, що розумію: у Юри складний характер, він просто мовчазний, якщо на нього десь напором, він перемикається і не йде на контакт. А Антон Іванович відповідає мені: "Ой, я б не переживав за вашого Юру, ми на історії з ним так чудово порозмовляли, якщо він всі екзамени так буде відповідати, то ніяких проблем". І хімію, до речі, він теж на четвірку склав, - ділиться Лариса Михайлівна.

Пригадує, що Юра не виносив тиску з боку інших.

- Вдома знову потрібно щось встигнути, ти намагаєшся його підштовхнути, а він просто зупиняється, ставить руки на стегна і відповідає "нет" (не російською "нєт", а саме "нет"), при цьому ще й усміхається, - пригадує мама.

Після завершення школи я вступив до Херсонського професійного ліцею, де отримав спеціальність електромеханіка, спеціалізуючись на ремонті та обслуговуванні обчислювальних машин. Далі я вирішив продовжити свою освіту в Херсонському політехнічному коледжі, вибравши спеціальність техніка-програміста.

Отримував освіту заочно, бо в родині працювала одна мама, а ще була молодша сестра - і на її навчання потрібні були гроші. Юра спочатку пішов у друкарню в Білозерці, потім охоронником у Херсоні. А вже згодом вирішив працювати у торговельному маркеті будівельно-господарчих товарів "Ґазда", що в центрі Білозерки.

- Ми порахували, що це вигідно, бо гроші на дорогу витрачати не треба - це квартал від нашого будинку, обідати можна і вдома буде. Так і зачепився в "Ґазді", пропрацював там понад десять років. А радіотехніка та комп'ютери залишилися хобі, - розповідає Лариса Михайлівна.

Його описують як щиру, небайдужу до оточуючих, чесну, відкриту, доброзичливу та спокійну людину, яка володіє розсудливістю. Друзі та знайомі підкреслюють, що поруч із ним завжди панувала атмосфера комфорту, де кожен міг вільно ділитися своїми думками та почуттями. Він був надійним співрозмовником і порадником. Його справжність вражала — не було ніяких прихованих мотивів, і він ніколи не слідував модним трендам чи шаблонам, просто тому що це вважалося звичним.

На роботі він відзначався відповідальністю та розважливістю, був старанним і ввічливим, завжди знаходив спільну мову з оточуючими. Його простодушність і невимушеність сприяли ефективному спілкуванню з колегами під час виконання завдань, а також з керівництвом і клієнтами під час обслуговування.

Родина дізналася з новин, що вибухи, які вони почули 24 лютого 2022 року, стали сигналом про початок повномасштабного вторгнення.

Перші два дні Юрчик ще працював до обіду, потім заходив до мами, допомагав по господарству. Налякані і стривожені, розмовляли. А він заспокоював, казав вірити у краще.

- Ми не знали, що він пішов у ТрО. У військкоматі він перебував на обліку як придатний у військовий час. Думала, коли вже скажуть, що треба - то будемо вирішувати. Ми ж лишилися одні жінки, у мене батько після інсульту майже лежачий, я за ним доглядала, донька з маленькою онучкою, зять взимку перед війною поїхав на заробітки за кордон. У нас Юра був один чоловік. А він відповідав мені, мовляв, ні-ні, все нормально, поки ми ніде нічого не йдемо, - розповідає жінка.

Ми домовилися, що 26 лютого він знову прийде допомогти з домашніми справами. Але о 14 годині почали його шукати – на дзвінки не відповідав, а згодом зв'язок зовсім обірвався. Настала паніка, адже його друзі також не брали трубку. Лише пізніше стало відомо, що вони вирішили стати добровольцями у районному військкоматі і їх одразу відправили до Херсона.

Таня, рідна сестра Юри, зателефонувала йому 27 лютого. Спочатку не відповідав, а потім вийшов на зв'язок, і тоді вже все стало відомо. На питання, чому нічого не сказав, відповів: "Якби розповів, то ви б мене не пустили". Це було його рішення. А потім подзвонив ввечері, сказав, що все добре, і попросив передати теплі речі. Він же як був одягнений в останній свій робочий день: у комбінезоні робочому, кросівках, - у тому і пішов. А ще холодно було.

Мама підготувала теплі одяги, кнопковий телефон і 28 лютого відправила їх автомобілем. Того ж дня Юрій зателефонував, запевнивши, що все гаразд — вони не голодують і в комфорті. Він додав, що перебувають у Комишанах, оглядаючи територію, тому не варто панікувати. Проте насправді вони з початку були в Херсоні, розташувавшись в інтернаті.

На жаль, більше зв'язку не було... Про бій, що відбувся 1 березня, мати дізналася від друзів сина, яких зустріла в Білозерці. Про Юрчика ніхто нічого не знав.

- А 1 березня... Я не знала про бій, не знала нічого. Зранку він не вийшов на зв'язок. Розуміла, що зайнятий. Надіялась, що передзвонить пізніше. Йшла по селищу, і тут побачила хлопців, серед них Сергій, з якими був Юра. Боже, я підбігаю, за лікоть тримаю Сергія, в очі дивлюся, а він їх опустив додолу. "А Юра де, ви ж були разом", - запитую. А він каже: "Тьотя Лариса, там таке робилося, я не знаю, де Юра. Ми були на різних позиціях, з ним був командир, він його виведе". Ми потім дізналися, що Юра був у Бузковому парку, - каже жінка.

У всіх була впевненість, що Юра залишився живим.

- Коли мені сказали, що Віталік Грозинський загинув, то мене накрило, виплакалася. Прийшла додому, сказала доньці, що так тисне. Я перед тим борщ зварила, кажу: наллю собі 50 грам, вип'ю, може, розслаблюся. Випила ту горілку, борщем закусила, а сама сиджу і кажу доньці: таке враження, що я і Юру пом'янула. Донька у відповідь: "Що ти таке кажеш, будемо шукати".

Шукали всіма можливими способами, чіпляючись за найменші деталі. Родичі, друзі, знайомі, волонтери, колеги з Херсона та Музиківки, працівники лікарні, моргу, адміністрації кладовища, а також співробітники СБУ. Жоден з них не зміг підтвердити інформацію про загибель.

Це були найтриваліші дні в моєму житті. Наче постійний День бабака. Відчуття, що нічого не хочеться робити, лише бажання лягти і залишитися в тиші, щоб ніхто не турбував. Щоранку потрібно зібрати себе до купи, піднятися з ліжка. Змушуєш себе це робити. День проходить у клопотах про старого дідуся, маленьку онучку та Юрину оселю. Лариса Михайлівна зізнається, що робота допомагала їй відволіктися.

Родина дізналася про загибель Юри ввечері 5 березня. Оля Осіння, яка шукала свого чоловіка, впізнала його за фотографією та прийшла, щоб поділитися горем.

Він носив зачіску з довгим волоссям, як співак "Фагот". Потім, у морзі, це допомогло його впізнати. Та ще робочий комбінезон сірого кольору і бейджик "Юрій справжній майстер".

Поховати вдалося лише 7 квітня 2022 року - мама забрала тіло сина у Білозерку, щоб спочивав біля бабусі.

- Ми приїхали забрати тіла наших хлопців разом з Любою Даніловою: вона везла свого чоловіка Дениса, а я - Юру. Дуже хвилювалися, як донести їх, адже росіяни перевіряли всі автомобілі. Ми вже знали, що перед цим везли на поховання чоловіка, який помер у сусідньому селі, і росіяни відкривали гроби, перевіряли все, навіть під тілом. Ми наділи маски, щоб сказати, що це через ковід, адже тіла були в пакетах. Поки їхали через Херсон, нас зупиняли тричі, а потім ще двічі по дорозі, - згадує жінка.

Коли Білозерка була в окупації, до них три рази приходили з обшуками: і до Лариси Михайлівни, і в хату поряд, де жив Юрин дідусь. Той переніс інсульт, і жінка попросила російського військового, щоб старенького не турбували.

Росіянин, мовляв, просто згоджується: "Так-так". Але коли він входить у хату, відкриває двері на кухню і привітно промовляє російською: "Здрастуйте". Дідусь, побачивши людину в військовій формі, дивиться на нього з великим подивом. Йому пояснили, що це знайомий, який приїхав, щоб подивитися, як ми живемо.

Дідусеві не повідомляли ані про війну, ані про те, що Юри вже немає серед живих.

- А дідусь же розумів, що онук не приходить, як він звик. У них навіть був свій ритуал вітання - у дідуся права сторона паралізована, і Юра, коли приходив, то навмисно брав саме праву його руку, і казав: "Добрий день". А той у відповідь каже: "Добрий", - і голову нахиляє та сміється. Дідусь довго чекав його, все питав: "А де Юра, а коли він приїде?" А я все відповідала, вигадала, що він поїхав у Залізний Порт, там новий магазин відкрили. А дідусь: "А коли він вже приїде?" Я пояснювала, що Юрі, мовляв, там сподобалося, він там лишився. Коли дідусь помер, я казала: "Тату, вибач, що брехала", - плаче жінка.

Нині вона живе під обстрілами - у хаті її батьків і дах, і вікна пошкоджені, прильоти постійно. Лариса Михайлівна доглядає хати та радіє, що донька з маленькою онукою зараз у більш безпечному регіоні.

А ще з нею залишилися спогади. Знаходить сили розповідати про сина журналістам - розуміє, як це важливо, хоч і боляче для неї. Вирішили от із будинку Юри забрати всі речі, знайшли брусок дерева, з якого Юра почав вирізати шаблю. Згадала, що передивлялася його папери і бачила - він собі ту шаблю замальовував. Романтик, світла душа, її хлопчик.

За свій героїчний вчинок та безкорисливе служіння на благо збереження Божого дару свободи і незалежності, Юрій Половʼюк був удостоєний медалі "Хрест Свободи" Православної Церкви України. Нагороду він отримав посмертно.

На річницю визволення міста Херсона від окупації російських військ, за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Українському народові Указом Президента України Юрій Половʼюк нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Родини тероборонівців, які практично без зброї стали на захист рідної землі від агресії росіян і загинули 1 березня 2022 року в Бузковому парку Херсона та поблизу ліцею обласної ради, ініціювали петицію з проханням присвоїти цим героям звання "Герой України". Петиція вже зібрала необхідну кількість голосів і знаходиться на розгляді у Президента.

Вічна слава і пам'ять Захиснику!

Зображення з сімейного архіву.