На честь бойового медика Миколи Максимовича, відомого під позивним "Бетмен".

"Універсальний солдат", володіючи вміннями десантника, розвідника та снайпера, загинув, рятуючи своїх товаришів на Луганщині.

Микола з'явився на світ 17 грудня 1987 року в Чернігові. Він отримував освіту в навчальних закладах №20 та №9. Після завершення 9 класу він вирішив продовжити навчання в Чернігівському вищому професійному училищі №15, де освоїв професію слюсаря, спеціалізуючись на ремонті легкових автомобілів.

У червні 2006 року майбутній бойовий медик 1-го інженерно-саперного взводу 3-ї окремої штурмової бригади склав присягу на вірність Україні, проходячи строкову службу у внутрішніх військах Збройних Сил України. Після завершення служби він повернувся до Чернігова, де розпочав кар'єру в регіональному підрозділі Управління поліції охорони, а згодом долучився до спецпідрозділу судової поліції "Грифон".

У 2015 році Микола разом із товаришами по службі пройшов своє бойове випробування в рядах 13-го батальйону територіальної оборони поліції особливого призначення "Чернігів", що виконував місії в зоні АТО.

Не залишаючи свою роботу, я здобув диплом бакалавра права в Чернігівському міжнародному науково-технічному університеті, названому на честь академіка Юрія Бугая.

На початку 2017 року чоловік звільнився з посади старшого інспектора спецпідрозділу "Грифон" та уклав контракт із 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою Збройних Сил України. Протягом служби здобув військовий фах снайпера, розвідника, виконував стрибки з парашутом із літаків та гелікоптерів як десантник, а також уперше пройшов британські курси, завдяки яким отримав навички інструктора з надання медичної допомоги в умовах бою.

У 2019 для реабілітації після кількох травм і контузій Микола повернувся до Чернігова, а з наступного року відновив службу в підрозділі судової охорони.

Повномасштабну війну я зустрів у столиці, у Києві. 25 лютого 2022 року я став частиною ТРО "Азов" Київ, який тепер відомий як Третій армійський корпус. Тоді я вирішив обрати собі позивний "Бетмен". Під час навчального процесу я виконував роль інструктора з тактичної медичної допомоги для всього підрозділу.

Перший в умовах повномасштабної російської агресії бойовий вихід здійснив під час оборони селища Мощун Київської області. Микола врятував життя побратима, який, окрім помітних поранень руки й ноги, мав ще й пробиту легеню.

Упродовж 2022-2024 років були сотні бойових виходів і врятованих життів - зокрема у Лютежі, Гостомелі, Сухолуччі на Київщині, а згодом - на Запоріжжі, Херсонщині, Донеччині, у Харківській та Луганській областях.

На початку лютого 2023 року Валерій Залужний, який тоді обіймав посаду Головнокомандувача Збройних Сил України, вручив Миколі Максимовичу нагрудний знак "Золотий хрест". У листопаді того ж року, на пропозицію козацької громади Запоріжжя, Православна Церква України удостоїла його медалі "Хрест Свободи" за самовіддане служіння на благо збереження Божого дару свободи та незалежності.

Досить тривалий період Микола фактично виконував функції заступника командира батальйону, відповідального за медичне забезпечення. Він займався розробкою евакуаційних маршрутів та організацією місць для стабілізації.

14 серпня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Нововодяне в Сватівському районі Луганської області, трагічно загинув Микола. Він був членом евакуаційної команди і, рятуючи поранених товаришів, потрапив під вогонь артилерії. Унаслідок обстрілу він отримав серйозні ушкодження ніг. Коли Миколу та інших поранених завантажили до броньованого транспортного засобу для евакуації, ворог знову відкрив вогонь, використавши артилерію та цілу групу FPV-дронів. На жаль, усі, хто перебував у машині, загинули.

Евакуювати тіло Миколи Максимовича з поля бою вдалося лише у вересні. А офіційно загибель військового після тривалих експертиз підтвердили лише у квітні 2025 року.

25 квітня Героя поховали на кладовищі в селі Новий Білоус, що неподалік Чернігова. Микола, серед іншого, був Почесним донором Чернігова. Хоча дітей у нього не було, за словами його матері, пані Людмили, він завжди мріяв про сім'ю.

Вічна пам'ять Захисникові!

Фото: Фейсбук-сторінка Володимир Максимович, з відкритих джерел