Вшанування пам'яті героїчної медички Олени Созонюк, відомої під позивним "Аліса".
Вона виявила неймовірну відвагу, рятуючи численні життя своїх товаришів під час війни.
Олена з'явилася на світ у селі Обенижі, що входить до Турійської територіальної громади Волинської області. Вона зростала поряд із сестрою-близнючкою Ольгою. Незважаючи на їхню вражаючу схожість, як дві краплі води, їхні характери були абсолютно різними.
- Я була спокійною, а Лєна - більш бойовою і рішучою, - згадує Ольга. - Їй у школі добре давалася математика, а мені - гуманітарні науки, тож ми допомагали одна одній. У батьків було велике господарство, то ми із сестрою розподіляли між собою всі обов'язки. Вона була справедливою і ніколи не відмовляла у допомозі. Ми постійно були разом.
Після закінчення школи сестри пішли різними шляхами. Олена з малих років мріяла про професію провідниці, тому вирушила навчатися до Львівського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту. Натомість Ольга вирішила присвятити себе ветеринарній справі.
Олена працювала провідницею на маршруті Ковель-Сімферополь під час літніх перевезень. Проте згодом її звільнили, і дівчина деякий час шукала себе в торгівлі, а також працювала кухарем у суші-барі. Врешті-решт вона вирішила навчатися заочно у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності, сподіваючись, що після здобуття освіти зможе влаштуватися на роботу в Державну службу з надзвичайних ситуацій.
Паралельно в Києві відбувався Євромайдан. Олена разом із сестрою опинилася в епіцентрі подій Революції Гідності. Як згадує Ольга, вони прагнули змін і кращого життя, тому не могли залишатися байдужими. Пізніше Олена знову вирушила до Києва і стала жертвою насилля під час розгону протестувальників. Про це вона не зізналася родині, лише запевняла, що десь впала. Лише згодом спільні знайомі повідомили Ользі, що її сестру побили правоохоронці.
- Після тих подій Олена вирішила приєднатися до ЗСУ, - ділиться сестра. - Вона сказала, що стомилася спостерігати за тим, що відбувається довкола, і прагне щось змінювати. Тому хоче бути військовою. Я поважала її вибір, а от батьки були проти. Наш тато пройшов Афганістан і полон. Мама намагалася її відмовили, апелюючи, що в дитинстві Олена часто хворіла і мала проблеми зі здоров'ям. Але сестра домоглася свого.
У 2015 році дівчина уклала трирічний контракт із 14-ю окремою механізованою бригадою імені князя Романа Великого. У 2016-му вона вирушила в зону проведення АТО. Спочатку працювала кухаркою, але мріяла стати бойовою медикинею. Після проходження численних курсів з тактичної медицини, які вели, зокрема, іноземні інструктори, їй вдалося досягти своєї мети й почати рятувати життя бійців.
У 2019 році Олена народила доньку, яку виховувала сама. Коли Оксанці не було ще й року, її мама повернулася в армію й одразу поїхала на схід. Дівчинку доглядали батьки захисниці.
На старті широкомасштабної війни медик з бойового підрозділу проходила навчання в Рівненській області, але незабаром її команда була направлена для захисту Київського регіону.
Ольга згадує, що Олена рідко розкривала деталі про свою службу та війну. Вона зазвичай згадувала лише регіон, де перебувала. Коли Олена служила на Київщині, вона розповіла матері, що разом із товаришами по службі збирала тіла розстріляних дітей, і ці спогади не дають їй спокою уві сні. Лєна неодноразово підкреслювала, що поки триває війна, вона не може залишити армію, адже не хоче, щоб її дитина стала жертвою подібної жорстокості. Ці безневинно загиблі діти завжди викликали в неї глибокий біль.
Після перебування в Київській області Олена брала участь у різних складних операціях. З близькими вона зазвичай спілкувалася через переписку, але одного разу вирішила зателефонувати своїй сестрі та попросила про розмову. В ході бесіди військова поділилася, що займається пошуками залишків тіла свого товариша, який також родом з її рідного краю, щоб його сім'я змогла провести його в останню путь.
Ольга відзначає, що Олена суттєво змінилася після тієї трагічної події, коли її командир помер у неї на руках, не доживши до евакуації. Після цього інциденту військова звернулася до сестри з проханням піклуватися про її доньку, якщо раптом з нею трапиться щось погане.
- Побратими сестри мені розповідали, що незадовго до своєї загибелі вона говорила, що жити їй залишилося недовго, - додає Ольга. - Вони намагалися заспокоїти Олену, але вона казала, мовляв, знає, про що каже. Коли сестра приїжджала у відпустку додому, то казала своїм друзям і однокласникам, що зустрічається з ними востаннє. У розмовах зі мною зазначала, що рано чи пізно всі помирають, і смерті вона не боїться.
В день, коли Олена загинула, вона ще спілкувалася з близькими. У своєму повідомленні вона зазначила, що перебуває на службі і запевнила, що почувається добре. Лише кілька годин до трагічної події її мама надіслала їй знімок доньки, а сестра - фотографії племінника. Олена пообіцяла зв’язатися, як тільки випаде нагода...
Сержант, бойова медикиня Олена Созонюк загинула 3 вересня 2022 року в населеному пункті Веселе на Харківщині. Їй було 28 років.
Як розповіли побратими, Олена вибігла з бліндажа, щоб надати допомогу пораненим, навіть не встигнувши одягти бронежилет. Вона допомогла двом воїнам, а третього накрила собою, поки чекала, що їй піднесуть аптечку, й загинула під час танкового обстрілу.
"Вічна пам'ять тобі, Оленко. Пам'ятаю тебе ще з учебки 2016 року. Світла, справжня, справедлива. Щира патріотка нашої держави. Завжди на позитиві, попри все. Не вірю та не хочу вірити... Як тепер доці пояснити, що мама більше не приїде?", - поділилася спогадами про Олену її знайома Анастасія Басіста.
Побратими згадують, що Олена не знала страху, коли йшлося про порятунок життів. Вона завжди першою мчала на допомогу пораненим, навіть у найнебезпечніші моменти. Їй неодноразово пропонували залишити армію, оскільки вона самостійно виховує малу доньку, але військовослужбовиця вперто стверджувала, що не може залишити своїх товаришів по службі.
"Олена витягнула з поля бою багатьох поранених хлопців. Врятувала чимало життів. Якби не вона - ці люди були б уже мертвими. Для багатьох хлопців із частини вона була справжнім другом. І ми теж дружили. Чи багато таких жінок у частині? Та там навіть таких мужиків, як вона, нема! Скажу чесно. Це скарб! Вона була дуже сміливою. Не кожен чоловік-військовослужбовець мав таку сміливість", - згадує військовий Юрій Сліпко.
Олену поховали в її рідному селі Обенижі. Залишилися батьки, сестра та донька. П’ятирічна Оксанка ділиться, що часто бачить маму у снах, де вона приходить погратися та розчісує їй волосся. Дівчинка також часто запитує, чому мама пішла на війну. Вона досі надсилає Олені свої фотографії.
Олена Созонюк була удостоєна численних нагород, серед яких - відзнаки "За участь в антитерористичній операції", "Захиснику України, за честь, за славу, за народ", а також нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій". Посмертно їй також присвоєно орден "За мужність" ІІІ ступеня та відзнаку "Князівський хрест Героя".
Сестра Олени також ініціювала петицію з проханням присвоїти їй звання Героя України. Ви можете підтримати цю ініціативу, перейшовши за цим посиланням.
Слава і пошана Героїні!
