У шануванні пам'яті дитячого поета Вадима Прокопенка, відомого під позивним "Прокоп".
За допомогою своїх віршів він прагнув ознайомити дітей із українською історією.
Вадим з'явився на світ 24 серпня 1984 року в селищі Чоповичі, яке на той час належало Малинському району Житомирської області.
Я завжди мав пристрасть до живопису, створював з пластиліну погруддя відомих отаманів і багато часу проводив за читанням. Мене захоплювали історії про козаків. У 14-річному віці я розпочав писати свої вірші.
Рік, коли юнак закінчив школу - 2001 - виявився надзвичайно важким етапом у його житті: саме в той час він зазнав втрати батька.
В період з 2002 по 2004 рік Вадим служив за призовом у прикордонних військах, базуючись у Мукачеві.
Згодом я обрав шлях заочного навчання. Отримав ступінь бакалавра з обліку та аудиту в Державній академії статистики, обліку та аудиту Держкомстату України. Тим не менше, моя кар'єра склалася в будівельній сфері, де я не працював за фахом.
У 2015 році я став добровольцем і приєднався до АТО. Разом з товаришами по зброї боровся в Луганській області.
Після повернення до мирного життя він почав читати лекції з національно-патріотичного виховання. У компанії інших ветеранів АТО розповідав молоді про свої переживання під час служби на Сході України. Також приєднався до Братства козацького бойового звичаю "Спас".
У співпраці з товаришами ми реалізували проект і випустили дитячу поетичну книгу "Дідові історії". Автором текстів виступив Вадим Прокопенко, а художні ілюстрації створив талановитий художник Володимир Машевський з Дніпра. Видавцем цієї книги став Марко Мельник.
"Після повернення з війни я усвідомив, що мушу зайнятися чимось дійсно значущим," - ділився Вадим під час інтерв'ю для Чорноморської телерадіокомпанії у 2019 році в програмі "Важливо PRO".
Військовий досвід автора став важливим чинником при ухваленні рішення про публікацію твору для дітей.
"Мені важливо, щоб молодь пишалася своєю історією, усвідомлювала її значення та знала про неї. Ми справді є великою та прекрасною нацією," - висловився Вадим.
У віршованій розмові допитливого внука з дідом малі й дорослі читачі дізнаються історію козацтва. "Дідові історії" презентували у Холодному яру та у Львові на книжковому форумі. Тираж був невеликим через те, що на друк потрібні немалі кошти. Книжки швидко розійшлися.
У завершенні видання міститься довідковий розділ, в якому пояснюється, хто такі хазари та характерники. Наступна книжка планується про отамана Івана Сірка.
Вранці 24 лютого 2022 року, коли розпочалася повномасштабна війна між Росією та Україною, Вадим, не чекаючи на повістку, вирушив до військового комісаріату.
Пройшов службу в кількох військових підрозділах. На початку мене направили до 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу України, що брала участь в оборонних боях за Київ та Обухів. Після цього продовжив службу в 47-й окремій механізованій бригаді, а також у 78-му окремому десантно-штурмовому полку.
На початку червня 2023 року перед бригадою постала непроста задача: здійснити прорив російських позицій у Запорізькій області, просуваючись від Оріхова та Малої Токмачки вздовж фронтової лінії у напрямку Токмака.
Російські війська створили кілька оборонних ліній і замінували місцевість. Українські оборонці діяли, зокрема, командами по чотири особи, використовуючи піхоту під підтримкою артилерії.
8 липня 2023 року під час бойового завдання у Запорізькій області Вадим підірвався на міні. Тоді з чотирьох побратимів з групи вижив лише один...
"У наших серцях і душах, а також у пам'яті, назавжди зберігатиметься образ сильного, впевненого у своїх силах, відкритого до людей військовослужбовця, воїна, який пожертвував своїм життям за мирне завтра рідної землі", - зазначив голова Коростеньської державної адміністрації Юрій Тарасюк.
Прощалися із загиблим 19 липня у Володимирському соборі в Києві. Поховали на Алеї Слави Лук'янівського кладовища.
"Вадим завжди вирізнявся щирістю, ввічливістю та вихованістю, а його патріотичні погляди формувалися ще в дитинстві. Він мав величезну пристрасть до історії і чудово в ній орієнтувався. З початком російсько-української війни він не вагався і відразу мобілізувався. Останні місяці ми разом боролися на фронті", - розповів Назар Романюк, друг Вадима з дитинства та його побратим, в інтерв'ю виданню "Вечірній Київ".
Веселий, мужній, талановитий, легкий і завжди готовий допомогти, - так відгукується про захисника Олена Полозова.
Вадим Прокопенко удостоєний почесного нагрудного знака "Найкращий сержант ЗСУ", а також посмертно отримав орден "За мужність" III ступеня.
У захисника є сім'я і двоє малих дітей.
Безмежна слава Герою!
