Вшанування пам'яті старшого сержанта Віталія Трухана, відомого під позивним "Біцуха".
Вибір боронити країну від загарбників зробив ще у 2014 році
Віталій Трухан ще на початку російської збройної агресії на сході України кинув студентське життя й одним із перших добровольцем пішов на війну.
Віталій з'явився на світ 8 вересня 1994 року в Чернігові. Він отримав освіту в ліцеї №15, розташованому в рідному місті. Пізніше хлопець вирішив продовжити навчання в Харківському національному університеті цивільного захисту населення, обравши спеціальність "рятувальник". Проте, він не завершив курс навчання — у 2014 році, напередодні однієї з вечірніх перевірок, Віталій зібрав свої речі в мішок з-під борошна і вирушив у зону АТО. На той момент йому було всього 19 років.
"Я пакую свої речі в мішок з-під муки і вночі, перед вечірньою перевіркою, вирішую втекти. Своїм друзям в академії відправляю повідомлення, що вирушив до Донецька. Мене розшукують на вокзалах, а я організовую поїздку з водієм, заплативши 150 грн, і виїжджаю з Харкова в багажнику автобуса. Коли повертаюся додому, бачу матір зі сльозами на очах, вона умовляє мене повернутися до навчання. Але я рішуче налаштований – я вже готовий до боротьби," - розповідав юнак.
Він став одним з перших, хто приєднався до добровольчого батальйону "Чернігів", де розпочав свою службу в травні 2014 року. Через рік він перевівся до полку "Азов" і переїхав до Маріуполя. Разом із товаришами він пройшов шлях становлення справжнього вояка: спочатку виконував обов'язки кулеметника, а згодом продовжив навчання у Військовій школі імені полковника Євгена Коновальця. Після завершення навчання він став викладачем, обіймав посаду головного сержанта полку та керував курсом базової бойової підготовки в рамках школи.
Побратим Віталія, "азовець" Олександр Тарнавський, ділиться спогадами: "Він мав справжній внутрішній стержень, і служба давалася йому легко. Коли "Азов" перетворився на полк, "Біцуха" завершив сержантські курси і взявся за відбір новобранців для частини. Він виховував молодь на власному прикладі, готовий разом з ними пройти марш-кидок, віджатися чи підтягнутися на перекладині. Постійно підбадьорював і надихав нове поповнення".
У вільні хвилини Віталій із задоволенням насолоджувався катанням на сноуборді, занурювався у світ комп'ютерних ігор, досліджував околиці на велосипеді та практикував віндсерфінг. Він також багато читав про військові конфлікти. Особливо захоплювала його наукова фантастика, а одним з найулюбленіших романів стала "Дюна" Френка Герберта.
Дружина Віталія, Марина, згадує: "Він завжди був вдячний полку, бо саме там всьому навчався, розвивався і ніколи не зупинявся на досягнутому. В полк він прийшов у 2015 році, шлях до головного сержанта був довжиною в 7 років і я впевнена, що він би не зупинився на досягнутому".
Марина та Віталій познайомилися на платформі для знайомств. У той момент він перебував у відпустці у своєму рідному Чернігові. Він поцікавився, як знайти її в Instagram, і пообіцяв, що, щойно повернеться до служби в Маріуполі, обов'язково напише їй, щоб вони вийшли прогулятися разом. І дійсно, їхня зустріч відбулася влітку 2019 року, після чого вони стали нерозлучні. Через два тижні Віталій зробив пропозицію жити разом.
"Він поспішав жити - брав від кожного дня максимум. У вихідні приділяв час своїм захопленням і родині. Я пишалася своїм чоловіком і казала: "У всіх 24 години на добу, а в нього набагато більше", - розповідає дівчина.
21 лютого 2022 року, всього за кілька днів до початку російської агресії, Віталій вирішив відправити Марину з дітьми до її батьків у Чернігові. "Цього не може статися, я обов’язково повернуся, я не можу загинути," - запевняв він свою дружину в повідомленнях.
З самого початку масштабного вторгнення російських військ в Україну Віталій очолював захист північної частини Маріуполя в складі полку "Азов".
24 лютого Марина отримала від Віталія текстове повідомлення: "Зараз не час для слабкості, потрібно мобілізувати себе. Ми повинні продемонструвати, що нас не зламати. Вся країна покладається на нас". Поки зв'язок не зник, вони продовжували обмінюватися повідомленнями. Віталій зауважив своїй дружині: "Найголовніше, що ти повинна знати: незалежно від того, що станеться, ти повинна витримати це і залишатися сильною".
Останнє повідомлення від чоловіка Марина отримала 12 березня, він пообіцяв наступного дня вийти на зв'язок, але більше не вийшов.
12 березня 2024 року Віталій загинув під час боїв за Маріуполь. Йому виповнилося 27 років. Марина отримала звістку про його загибель лише через тиждень.
"18 березня мені подзвонили з патронатної служби полку і повідомили про загибель чоловіка. Проте до літа, коли я змогла поговорити з побратимом, який був з ним на одній позиції, я все ще сподівалась, що це помилка. Але дива не сталося", - розповіла дівчина.
Марина й її близькі досі не змогли провести Віталія в останню путь, адже тіло героя залишилося недоступним для родини.
У пам'яті друзів він залишиться відкритим і щирим, справжнім бойовим другом.
"Він став справжньою легендою. У нашому полку його знали всі. Молоді бійці, що приєднувалися до "Азова", неодмінно проходили через навчання у Віталика. Він передавав їм свої знання та формував їх як особистостей. Тисячі людей знали, ким був "Біцуха". Це величезна втрата для нас усіх", - зазначає Олександр Тарнавський.
"Його енергетика вражала, це було просто фантастично. Віталик був простим і щирим хлопцем. Досі не можу повірити, що його вже немає," - ділиться спогадами шкільний товариш Павло Пінхусович.
За виявлену особисту відвагу та самовідданість, а також за зразкове виконання своїх службових обов'язків, головний сержант Віталій Трухан був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно) відповідно до указу Президента України.
У Віталія є мама з татом, дружина та двоє малих синів.
У Чернігові на фасаді ліцею, де навчався захисник Маріуполя, з'явився новий мурал. На знак вшанування пам'яті його побратима "Біцухи", табір 1-го навчально-механізованого батальйону у Військовій школі імені Євгена Коновальця отримав його ім'я.
Вічний спомин про Героя!
