У вшанування пам'яті художника-анархіста Давида Чичкана.
Людина, що діяла за переконаннями
Дружина Давида Чичкана, Анна, висловила свої почуття у соціальних мережах: "Не можу змиритися з думкою, що ніколи не побачу його у старості. Я сподівалася, що коли він посивіє та відпустить довгі вуса, як у Івана Марчука, українське суспільство нарешті оцінить його належно, визнає його метром, сприйматиме його старечі роздуми за істину, як це і повинно бути, і організовуватиме виставки та ретроспективи в музеях... Давид шалено любив життя, але пожертвував ним заради України, за мрію про демократичну, справжньо соціальну державу, населену відкритими, терпимими та політично свідомими людьми. При цьому не очікуючи визнання чи вдячності".
Давид Чичкан з'явився на світ у мистецькій родині: його батьками є київські художники Ілля Чичкан та Тетяна Ілляхова, і це сталося в 1986 році. Ілля Чичкан, його батько, є представником Нової хвилі в українському сучасному мистецтві. Дід Давида, Аркадій Чичкан, славився як художник-нонконформіст і брав участь у знаменній "Виставці 13-ти" у 1979 році, яка стала актом спротиву соцреалізму в мистецтві. А прадід Давида, Леонід Чичкан, був українським радянським художником, що працював у стилі соцреалізму.
Не отримавши формальної освіти в мистецтві, Давид Чичкан невпинно вдосконалював свої навички як художник. Свій творчий шлях він розпочав на початку 2000-х, сприймаючи мистецтво як засіб для соціальної та політичної критики. Він визначав себе як художника-анархіста. Активно підтримував різноманітні протестні ініціативи, зокрема ЛГБТ-рухи та акції профспілки працівниць PinchukArtCentre. Давид охоче називав себе не художником, а "рисувальником", адже його творчість поєднувала графіку, плакати, живопис, стріт-арт, перформанси та текст. Він прагнув створювати мистецтво для звичайних людей, а не для елітних галерей.
Він ілюстрував "Адміністративний кодекс України", створював об'єктні проєкти та інсталяції, брав участь у Київському та Одеському бієнале, його роботи експонувалися в Україні та за кордоном.
Творчий шлях художника завжди був переплетений із численними конфліктами та заборонами виставок, що викликані його поглядами та політичними творами. Наприклад, виставка "Втрачена можливість", присвячена подіям після Майдану в Україні, була атакована невідомими особами в масках 7 лютого 2017 року в Києві. Однак вже 12 лютого експозицію було відновлено.
У січні 2024 року виставку "Зі стрічками та прапорами" в Одеському художньому музеї скасували через негативні відгуки та погрози. Ця експозиція була присвячена українським захисникам і захисницям, а також представникам анархістських і антиавторитарних соціалістичних рухів, які активно підтримують Україну, перебуваючи в лавах Збройних Сил України.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, європейські організації запропонували Давиду Чичкану можливість виїзду та роботи у них. Проте Давид вирішив обрати шлях служби в армії і влітку 2024 року добровільно мобілізувався до Збройних сил України, де виконував обов'язки мінометника в піхотному підрозділі. Незважаючи на це, він активно продовжував коментувати соціально-культурні події в мережі.
Військовий і товариш Чичкана, Микита Козачинський, ділиться спогадами: "Я добре пам'ятаю нашу бесіду під час вторгнення. Тоді відомі європейські організації пропонували йому житло і фінансову підтримку... щомісячно кілька тисяч євро, щоб він виїхав і працював на них... Але він відмовився, заявивши, що якщо хтось хоче йому допомогти, то нехай підтримують його тут. Він вважав, що заробляти на війні, створюючи мистецтво за межами України, це дуже непристойно. Після цього він вирушив на фронт добровольцем у складі мінометного розрахунку..."
Він дійсно втілював дух анархізму. Але анархізм — це не про хаос, а про свідому особисту відповідальність, що протистоїть нав'язаним владним структурами. Давид жив у відповідності до своїх ідеалів та принципів. Я пам'ятаю, як ми дискутували, коли він відмовився взяти участь у моїй виставці, адже на неї продавалися квитки. "Я хочу, щоб працівники мали змогу вільно і безкоштовно насолоджуватися моїми роботами", — наполягав він, - згадує Костянтин Дорошенко, арт-критик, публіцист, колумніст і куратор сучасного мистецтва.
9 серпня, під час відбиття атаки російської піхоти на Запорізькому фронті, митець отримав тяжке поранення, яке виявилося несумісним із життям. Вранці 10 серпня Давид Чичкан відійшов у вічність. Він був послідовним анархістом і антифашистом, активно впроваджуючи у своїй творчості соціалістичні ідеї Івана Франка, Михайла Драгоманова та Лесі Українки. Художник загинув неподалік від рідного краю Нестора Махна та території, де діяла його Революційна повстанська армія України, що надихала його творчість.
За словами побратимів, Давид Чичкан завжди сумлінно підходив до будь-якої роботи, ніколи не ховався за спинами інших чи за власний соціальний капітал, щиро ділився з побратимами і посестрами думками щодо політики, етики та соціальної справедливості.
"Давид вірив, що істинні анархісти повинні разом долати найважчі виклики, з якими стикається їхній народ. Його смерть стала величезною втратою для нас", - зазначили вони у своїх соціальних мережах.
Анна, дружина художника, поділилася своїми думками у Фейсбуці: "Мені б хотілося, щоб ті, хто цькував і ображав його, зривав його виставки та погрожував, висловили свої вибачення. Щоб ті, хто дозволяв таке ставлення, хоч зараз зрозуміли свою помилку. Він загинув у бою на фронті, пройшов рік у справжньому пеклі, поки деякі патріоти з тилу критикували його за його погляди. Вам із цим жити. А нам доведеться зберігати пам'ять про героя, митця та найкращу людину, яку ми знали".
Давид Чичкан, якому виповнилося 39 років, залишив по собі дружину і маленького сина.
