На вшанування пам'яті пластуна, воїна Василя Капустинського.

Обожнював Україну, цінував усе, що є в цій країні, а особливо людей.

У лютому 2023 року в селі Білий Потік Білобожницької громади на Тернопільщині відбулося прощання зі стрільцем-помічником гранатометника десантно-штурмового батальйону Василем Капустинським, який загинув на Луганщині.

Василь-Яків був членом Молодіжного націоналістичного конгресу (МНК) і Пласту, актором, любив історію, цікавився городництвом і мріяв розвивати свою громаду. Його численні проєкти зараз продовжують рідні та друзі.

Друзі описують Василя як людину з чудовим почуттям гумору, стійкість якої вражає, і справжнього інтелектуала.

Назар Свитак ділиться спогадами про знайомство зі своїм другом "Яковом", яке відбулося у таборі "Лисоня" в 2017 році: "Мені запам'ятався Яків своєю здатністю керувати своїм роєм та перемагати в численних конкурсах, що проходили на таборі. Це справило на мене велике враження".

Крім того, Василь був залучений до "Повстанського вертепу", з яким учасники МНК у 2020 році відвідували прифронтові міста на сході України. У цьому вертепі образ Ірода замінив Сталін, і саме цю роль виконував хлопець.

"Основний антагоніст, злочинний персонаж, втілення абсолютного зла, що суперечить християнським цінностям. Ми таким чином критикуємо і висвітлюємо в негативному світлі як комуністичний режим, так і залишки радянської системи", - так описував цей образ загиблий воїн.

Люлька, з якою Василь виступав у вертепі, досі зберігається, розповідає його подруга Оксана Семенець: "Василь отримав цю роль, адже у нього були відмінні акторські здібності. Він мав досвід участі в театральних виставах, тому ми вирішили, що саме він найкраще впорається з цим завданням. І справді, він вражаюче передавав акцент, а іноді навіть додавав щось своє, наприклад, коротенькі вірші. Ми згадуємо про це досі".

Протягом свого часу в МНК Василь активно брав участь у організації таборів, тренувальних зборів, змагань та різноманітних акцій, а також очолював обласний осередок. Особливу пристрасть мав до роботи з молоддю, тому докладав зусиль для розвитку цього напряму не лише в рамках МНК, але й у Пласті, до якого приєднався у 2020 році.

У Василя залишилася незакінчена справа, і його друзі вирішили продовжити її в його пам'ять.

Він сильно прагнув активізувати свій Чортківський район, місто Чортків та свою громаду. Одного року ми, нарешті, організували Чортківську офензиву — це була комбінація теренової гри та змагань між школами Чортківщини, зокрема Чортківського району. Він був надзвичайно задоволений, адже це стало втіленням його маленької мрії. І, звісно, він сподівався, що це стане довгостроковим заходом, який проходитиме щорічно. Цього року, на жаль, після його загибелі, наша організація вирішила реалізувати його задум. Можливо, спочатку це буде невеликий захід на честь Василя, але ми маємо намір продовжувати цю справу в майбутньому. Чортківська офензива буде присвячена його пам’яті і покликана привернути увагу молоді до Чортківщини як до регіону з багатою історією, - поділилася Оксана.

Окрім своєї активності в громадських організаціях, Василь також втілював свої ідеї на робочому місці. В агрокомпанії він очолював проєкт "Розумний город", у рамках якого навчав дітей основам вирощування овочів та лікарських рослин. Крім того, він не залишав без уваги й власний город: у 2023 році біля батьківського дому зібрав свій перший врожай полуниці.

"Чесно кажучи, я рідко виходжу на город, але сьогодні вирішила прогулятися. Пройшовши всього 5 метрів, я назбирала цілу тарілку полуниці. У нас ніколи не було такого врожаю — це перший збір, адже він посадив ці рослини два роки тому. На жаль, він сам не встиг їх спробувати. Але це, як і в житті Василя: те, що він почав, тепер приносить плоди — я можу насолоджуватися полуницею і посміхаюся так само, як і наші батьки", — зазначила сестра Олеся.

Пані Наталія, мама Василя, поділилася спогадами про предмети, які нагадують їй про сина: "Насамперед, це його улюблене горнятко, з якого він пив і обожнював крутити вухо. Це завжди викликало в нас усмішку і добре запам'яталося. Я вирішила зберегти це горнятко."

Серед речей - шкільні грамоти, медалі з різноманітних змагань, відзнаки з Пласту та МНК, а також нагороди, які Василю-Якову вручили вже посмертно.

"Він дуже швидко став зрілим у свої юнацькі роки, і ми вже могли брати з нього приклад. Від 14-15 років він проявив свою самостійність. Його присутність приносила радість, і кожен його крок був серйозним та обдуманим — це була його суть. Він був відданим націоналістом, глибоко любив Україну, цінував усе, що пов'язано з державою, і його любов до людей була його найяскравішою рисою," - розповідає батько, пан Григорій.

За його словами, на війну Василь хотів піти ще на початку повномасштабного вторгнення. Проте зробити цього одразу не зміг, бо вчився в університеті й на той момент не підлягав мобілізації за віком. Згодом таки пішов до місцевого військкомату і підписав контракт із ЗСУ.

Я сказав йому: "Василю, це не просто прогулянка. Я знаю, що ти здатний на багато, ти володієш багатьма навичками і все розумієш". Він відповідає: "Так, я це розумію". Після цього ми обговорювали професію, в якій ти міг би бути найбільш корисним. Він сказав: "Батьку, не має значення, де воювати. Люди потрібні всюди, і я знайду своє місце там, де зможу найкраще проявити себе". Оцінивши всі свої можливості, він вирішив приєднатися до 95-ї десантно-штурмової бригади, - розповідає пан Григорій.

Вибору сина - стати на захист держави, не суперечила й мати: "Я переживала і плакала, але, щоб сказати, що я йому перечила - я не перечила, я не могла казати: "Васильку, не йди". Він розумів, що всяке може бути, але йшов. Це його вибір. І так він завжди поступав правильно. Всі його кроки з дитинства правильні. І цей його крок болючий, але правильний".

Батьки регулярно відвідують могилу свого сина. У Білому Потоці Василь-Яків Капустинський став першим героєм, який пожертвував своїм життям за свободу України.

"Зазвичай діти наслідують своїх батьків, але я черпаю натхнення від свого сина," - ділиться думками батько Василя Капустинського.

Безсмертна слава Воїну!