Вшанування пам'яті сержанта територіальної оборони Костянтина Ковбаснюка, відомого за позивним "Комок".
Восени 2023 року військовий зазнав поранення обличчя від кулі, але після проходження лікування і реабілітаційного курсу знову повернувся на передову.
За кілька тижнів перед своєю трагічною загибеллю Костянтин отримав звістку, що командир батальйону попередньо схвалив його запит на закордонну відпустку. Наприкінці весняного сезону він планував разом із дружиною та п’ятирічною донечкою вирушити до Парижа. Вони вже встигли купити квитки на літак…
4 травня 2025 року сержант трагічно загинув під час виконання бойового завдання на Сумщині. Йому назавжди залишилося 37 років...
Костянтин виріс у Чернівцях, де пройшло його дитинство та навчання. Після закінчення школи він поступив на географічний факультет Чернівецького національного університету. Його захоплення горами, походами, скелелазінням і дослідженням печер стало не лише хобі, а й привело до знайомства з Уляною, його майбутньою дружиною. Вони створили сім'ю, і в них з'явилася донечка.
Друзі запам'ятали Костю як життєрадісного, енергійного та відвертого друга. Він завжди був готовий вислухати і надати допомогу, коли хтось із них потребував поради чи підтримки.
Я не можу згадати, коли саме ми познайомилися, напевно, я був занадто маленьким. Проте останні 16 років стали для нас справжнім спільним шляхом. Ми разом відвідували печери, підкорювали гори, брали участь у палеонтологічних і археологічних експедиціях, здійснювали сплави, судили на змаганнях і допомагали в їх організації. Ми працювали пліч-о-пліч, підтримували один одного, проводили час разом, святкували дні народження, нові роки, весілля, хрестини та річниці...
...На тебе завжди можна покластись. Саме з тобою, твоїм братом і ще кількома товаришами ми РАЗОМ пішли до війська, де познайомилися з різноманітними людьми, але і з такими ж, як ми, які прагнуть захистити своїх близьких від східної орди. Ми разом приймали присягу, несли наряди, вивчали і опановували нову нелегку справу", - написав після загибелі друга його побратим Олесь Рідуш.
Перед початком масштабного вторгнення Росії Костянтин заробляв на життя в якості альпініста, займаючись висотними роботами, такими як утеплення будівель та ремонт або заміна дахів. Зокрема, він працював на дахах Чернівецького університету та обласного музично-драматичного театру. Окрім цього, він був співвласником веломайстерні в центрі Чернівців, де активно підтримував місцевих велолюбителів.
- Я навчалася на одному курсі зі старшою сестрою Кості і пам'ятаю його з тих часів, коли ми разом ходили в походи. Він завжди був веселим і яскравим хлопцем. Тоді ми активно займалися альпінізмом та гірськими мандрівками. Пізніше Костя допомагав мені вибирати велосипеди у своєму магазині. Він завжди міг детально пояснити та розповісти про всі нюанси різних моделей. З точки зору підтримки велолюбителів, Костя був справжнім генієм, - ділиться спогадами випускниця географічного факультету та депутатка обласної ради Юлія Грицку.
На початку широкомасштабної війни Костянтин разом зі старшим братом Іваном вирішили приєднатися до місцевої територіальної оборони. Вони стали частиною 107-ї бригади ТрО, де активно брали участь у звільненні Харківщини в 2022 році. Пізніше їх шляхи привели на Бахмутський фронт, де в жовтні 2023 року Костянтин зазнав поранення в обличчя від кулі. Під час свого відновлення він поділився деталями цього інциденту в одному з інтерв'ю:
Сутінки огортали навколишній світ. Наша маленька група тихо просувалася до укриття. Я йшов попереду, коли раптово почався обстріл. Ми впали на землю, і я вирвався вперед, зупинившись, щоб перевірити, чи мій товариш іде слідом. Саме в цей момент я отримав кулю в щелепу, всього за кілька метрів від цілі. Відчуття було ніби хтось сильно вдарив мене по обличчю. Я відчув, як щелепа оніміла, а кров почала текти. Перша думка: "Ось і кінець". Але наступна: "Чому кінець? Я ж ще можу думати і рухатися. Отже, не все втрачено".
Костянтин зв’язався через рацію та повідомив про своє поранення, попрохавши про підтримку. Він самостійно обробив рану на обличчі й вирушив до своїх товаришів, які надали йому допомогу в досягненні евакуаційного транспортного засобу.
Після проходження лікування та реабілітації в Чернівцях, чоловік знову повернувся на фронт. Він брав участь у бойових діях на Сумському напрямку. На жаль, 4 травня цього року Костянтин Ковбаснюк загинув у бою.
"Мама розповідала, що в момент твого народження я сказала: 'Для чого він нам потрібен, адже ще й ходити не вміє...' І потім я так тебе полюбила, що запитувала: 'Як би ми могли жити без нашого Костика?' Тепер нам потрібно навчитися... відпускати і приймати, що більше не буде зустрічей, розмов і спільних сміхів. Як це усвідомити? Ти завжди залишишся в нашій пам'яті, добрий і світлий. Спи спокійно, брате," - написала після втрати Кості його сестра Надія.
Побратими загиблого згадують його із теплотою.
- Костя був "клеєм" нашого підрозділу. Під час такого тривалого перебування в одному колективі у нас бували всілякі суперечки. Але заходив Костя у бліндаж - і всіх заспокоював та виводив на позитив, - пригадує військовий Леонід Прокопчук.
Командир загиблого бійця Андрій Кучуран ділиться своїми почуттями, зазначаючи, що після втрати товариша він відчуває глибоку порожнечу. Сержант Ковбаснюк не лише виконував роль його помічника, але й став близьким другом, який допомагав у вирішенні питань, пов'язаних з логістикою та забезпеченням роти.
Костя, починаючи свою службу простим солдатом, зумів досягти звання командира відділення. Із квітня він став головним сержантом роти. Його організованість та відповідальність вражали всіх. Коли перед ним ставили завдання, я завжди був переконаний у їх виконанні. Він підходив до розв'язання будь-яких проблем спокійно і зважено, - поділився командир роти.
Андрій Кучуран каже, що для їхньої роти і усього батальйону загибель Костянтина стала великою втратою. Тримати себе в руках допомагає активна залученість до виконання обов'язків на фронті. Наразі на Сумському напрямку, де несуть службу побратими загиблого, спостерігається активність ворожих КАБів та обмін штурмовими діями.
Костянтина Ковбасюка поховали 9 травня 2025 року на Центральному кладовищі у Чернівцях разом із двома іншими бійцями, які загинули в один день - Олегом Звенигородським та Дмитром Пую.
У нього є батьки, старший брат і сестра, а також дружина і донька.
Безмежна хвала і пам'ять Героям!
