Вшанування пам'яті військового інженера Олега Марчишина.

За період військової служби нагороджений п'ятьма відзнаками за доблесть

У січні 2024 року під час виконання бойового завдання командир саперного відділення, молодший сержант Олег Марчишин отримав важке осколкове поранення в грудну клітину. Лікарі провели йому кілька складних операцій, зокрема на легенях, видалили чотири ребра. Військовий близько шести місяців лікувався та проходив реабілітацію у рідному Хотині на Буковині. Олег мав можливість звільнитися за станом здоров'я або проходити службу в тилу. Але не захотів. Наприкінці літа 2024 року повернувся до своїх побратимів на передову, адже прагнув принести якомога більше користі у боротьбі із ворогом. У вересні під час виконання бойового завдання у місті Часів Яр на Донеччині воїн загинув унаслідок осколкового поранення російськими снарядами.

Олег з'явився на світ і провів свої юні роки в Хотині. У дитинстві його захоплювали футбол і баскетбол, він був активним, енергійним і артистичним хлопчиком.

Мій брат захоплювався танцями і навчався в музичній школі. Він грав на піаніно, співав у хорі, а також виступав соло. Не раз він був ведучим різноманітних культурних подій у Хотині. Брав участь у творчих конкурсах, зокрема у "Містері Хотина", - ділиться спогадами молодша сестра героя, Анна.

У навчальному закладі Олег демонстрував відмінні результати, не раз виборюючи призові місця на олімпіадах і шкільних змаганнях. Його особливо приваблювала дисципліна "Історія України". У старших класах він отримував високі оцінки, завдяки чому мав можливість навчатися в Криму на базі знаменитого дитячого табору "Артек". Після завершення шкільної освіти Олег вирішив продовжити навчання в "Буковинському університеті", де здобув юридичну освіту.

Родичі згадують, що Олег завжди відзначався патріотичними поглядами. Ще вісімнадцятирічним юнаком він прагнув піти на строкову військову службу, але його зуміли відмовити, переконавши вступити до університету. Проте після завершення навчання він все ж таки вмовив батьків дозволити йому служити.

Свою строкову службу Олег проходив у Львівській області в 2008-2009 роках. Після цього деякий час працював в структурах Міністерства внутрішніх справ. Коли розпочалася Антитерористична операція, він вирішив приєднатися до захисту батьківщини. Олег тричі підписував контракт із Збройними силами України. У липні 2016 року йому було видано посвідчення учасника бойових дій.

Перед стартом масштабної агресії Російської Федерації Олег проживав зі своєю сім'єю в Хотині. Протягом деякого часу він працював охоронцем, а також виконував обов'язки робітника в фруктових садах та різноробочого.

На другий день після початку масштабного вторгнення мій брат вирушив до місцевого військкомату. Він повідомив родині, що йде служити заради нас усіх, заради захисту сім'ї, рідних, друзів та всіх українців, у яких ворог відібрав найцінніше – життя. За незалежність України, адже він складав присягу на вірність українському народу. У ті важкі часи він постійно підкреслював, що його місце – на передовій, а його обов'язок – захищати близьких, - розповідає Анна.

Олега спочатку призначили на посаду командира взводу в артилерійській бригаді, де він брав участь у бойових діях на Житомирщині, поблизу кордону з Білоруссю. Згодом його перевели до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, де він став командиром відділення інженерно-саперного взводу. Протягом своєї служби чоловік виконував завдання на фронтових ділянках Херсонщини, Донеччини та Луганщини.

Олег розповідав сестрі, що служба після початку повномасштабного вторгнення дуже відрізняється від АТО/ООС, що ворог став хитрішим і потужнішим. І якщо раніше на передовій переважно застосовували артилерію, то тепер, наголошував боєць, велике значення мають дрони.

- Він порівнював дрони із бджолами, які постійно літають над окопами, невпинно шукаючи цілі серед наших захисників. Небезпека чатувала буквально на кожному кроці, - пригадує слова Олега сестра.

Військовослужбовець не закінчив реабілітаційний курс після серйозного поранення і самостійно подав до частини заяву про відновлення служби в зоні бойових дій.

- Родина не знала, що Олег уже оформив документи для повернення на службу. Напередодні відправлення в зону бойових дій лише зателефонував і сказав "Дівчата, їду до вас, зайду трохи додому побачитися, а потім їду до хлопців", - пригадує Анна.

Дівчина згадує, що під час їхньої останньої зустрічі її охопило відчуття тривоги. Вона зазначає, що ніколи раніше не помічала сліз у братових очах під час прощання. Того дня, здається, плакали всі.

Мене охопило відчуття, наче це наш останній погляд один на одного, і воно не обмануло...

Олег провів удома лише кілька годин, коли на зустріч з ним зібралися всі близькі. Ближче до вечора ми провели його на автобус, що прямував у бік Часового Яру, - згадує Анна.

Під час оборони саме цього міста Олег Марчишин отримав смертельні поранення. Це сталося 22 вересня 2024 року.

Поховали Героя у рідному Хотині на Алеї Слави. Йому назавжди залишиться 38 років.

Олег Марчишин нагороджений п'ятьма відзнаками за доблесть. Три нагороди отримав уже під час повномасштабного вторгнення. Нагрудний знак "Хрест хоробрих", нагрудний знак "Червона калина", медаль "За оборону міста Бахмут" та дві медалі - за проходження служби та виконання бойових завдань під час АТО.

Автор цієї публікації, журналіст Укрінформу Віталій Олійник, був однокласником Олега:

Протягом усіх років навчання я не пригадую жодного моменту, коли Олег був би сумним. Його позитивний настрій та невичерпна усмішка робили його, безсумнівно, найрадіснішим учнем нашого класу. Олег завжди вмів знайти час для серйозності, коли це було необхідно. На жаль, після закінчення школи ми нечасто перетиналися, хоча залишалися на зв'язку через соціальні мережі. Цього року він поділився зі мною історією свого поранення та важким процесом відновлення після операції. Ми говорили про новини, плани на майбутнє... Я шкодую, що так і не вдалося зустрітися особисто... Але пам'ять про нього назавжди залишиться з нами.

Безмежна слава та визнання Герою!