По сусідству з агресором: як прикордонні райони Сумщини переносять життя під тиском КАБів та дронів.
В ході Курської операції Сили оборони змогли відтиснути війська РФ від кордону, але росіяни знайшли нові способи терору місцевого населення. Як нині живуть мешканці прикордонних територій Сумщини поряд із зоною бойових дій - в репортажі військової кореспондентки РБК-Україна Богдани Лясківської.
Сумська область, що межує з Російською Федерацією, змогла витримати натиск на початку повномасштабного вторгнення, і окупантів вдалося відкинути досить швидко. Проте, близькість до ворога не давала можливості жителям прикордонних територій насолоджуватися спокійним життям. Міста та села постійно страждали від артилерійських обстрілів та атак з використанням КАБів. Однак ворог не полишав своїх намірів щодо повторного наступу на Сумщину. У відповідь, Сили оборони України провели превентивну Курську операцію. Наразі російські війська намагаються здійснити свій контрнаступ, що робить цей регіон, включно з українським прикордонням, одним із найгарячіших місць на фронті.
Військові ухвалили рішення не їхати до одного з сіл, що знаходиться в прикордонній зоні, неподалік від бойових дій у Курщині. На цій території російські війська активно використовують безпілотники та ударні дрони. Проте в дощовий день отримано дозвіл на поїздку — в умовах негоди дрони, як правило, не можуть здійснювати польоти, тому можна спробувати ризикнути.
Шлях не довгий, від Сум це зовсім близько, а війна вже зовсім поруч із обласним центром. На узбіччі ми помічаємо знак "Контрольована прикордонна зона". Тож одразу активуємо "цукорок" — наш знайомий пристрій, який слідкує за рухом ворожих безпілотників. У цьому населеному пункті ми будемо для ворога на виду, тому вмикаємо "цукорок", щоб у разі небезпеки швидко залишити автомобіль. Якщо з'явиться дрон, ми розбігаємося в різні сторони, ховаючись під дерева або в кущі.
Першим свідченням того, що ми наближаємося до Росії, стало підірване авто на краю дороги. Потім ми помітили кілька повністю зруйнованих будівель. Останні півроку суттєво змінили звичний ландшафт: кількість руїн різко зросла, а людей стало помітно менше.
Вулички села тихі й безлюдні. Людських облич не видно. Ще навесні можна було натрапити на місцевих жителів, але тепер ті, хто залишився, переважно ховаються у своїх домівках. У центрі села колись був великий і привабливий магазин, але тепер, коли ми під'їжджаємо до нього, бачимо лише руїни. Дах протікає, і краплі дощу повільно стікають по розбитих вікнах. На диво, кілька товарів все ще залишилися на прилавку.
На кожен кадр маю обмежену кількість часу. Довго залишатись на одному місці не можна. Рушаємо далі: розбита пожежна частина, знищене відділення пошти, ще один зруйнований магазин. Усе, що могло забезпечувати життя людей - росіяни зруйнували.
У селі залишилася місцева педагогиня. Школа зазнала ушкоджень, діти були евакуйовані, але вона не зупиняє навчання навіть під час обстрілів. Пані Людмила запрошує мене до підвалу. Там розташовані два ліжка, телевізор, роутер і ноутбук, а на поличках, мов у турботливої господині, стоять банки з овочами на зимовий період.
"Мої чоловіки все організували для мене. Інтернет тут працює навіть без електрики. Тож під час обстрілів я можу продовжувати навчати дітей," - ділиться пані Людмила.
Вона ділиться своїми переживаннями, зазначаючи, що залишатися в селі стало надзвичайно складно. Російські війська постійно обстрілюють територію з КАБів та використовують безпілотники різних моделей, полюючи на мирних жителів. На жаль, траплялися й трагедії. Один чоловік, який колись працював учителем, загинув у власному будинку внаслідок попадання снаряда.
Місцеві жителі стверджують, що безпілотники постійно патрулюють повітряний простір, здійснюючи десятки вильотів за день і викликаючи страх серед населення. Нещодавно FPV-дрон вразив родину, що прогулювалася вулицею.
Тепер усвідомлюю, чому навколо таке безлюддя. Люди остерігаються покидати свої домівки, оскільки на вулиці їх підстерігає небезпека.
Один із мешканців села вступив до ДФТГ з початку війни, нині працює бойовим медиком, та каже, що неодноразово доводилося надавати допомогу цивільним при пораненнях.
"Коли почалися масовані обстріли, то лікарні та всі структури виїхали. І тепер нікому крім нас надавати допомогу людям", - розповідає він.
Юнак зазначає, що після старту Курської операції ситуація покращилася: ворога вдалося відсунути від кордону, і тепер він не має змоги обстрілювати прикордонні села з артилерії. Проте супротивник не зупиняється на досягнутому, продовжуючи тероризувати населення за допомогою дронів і авіаційних бомб.
Мешканцям села часто доводиться самотужки захищати свої домівки від ворожих БПЛА. В гаражі у місцевого чоловіка - вже ціла колекція збитих безпілотників різного типу, від великих "крил" до маленьких дронів. Цікаво, що деякі дрони зроблені з підручних матеріалів, з пінопласту та картону. Вочевидь, їх складали якісь студенти. За словами чоловіка, в РФ вироблення дронів поставлено на потік, що дозволяє запускати їх щоденно у величезній кількості.
"Ми знищували дрони як із мисливських рушниць, так і зі стрілецької зброї. Наші військові друзі також надавали нам допомогу, а в деяких випадках РЕБ глушить сигнали. Захищаємо свої домівки всіма можливими способами," - ділиться місцевий мешканець.
Володимир Артюх, очільник Сумської обласної військової адміністрації, зазначає, що російські війська свідомо намагаються знищити інфраструктуру та основні об'єкти, які забезпечують життєдіяльність місцевих мешканців, з метою очищення території від населення. У той же час, адміністрація активно працює над організацією евакуації людей, щоб захистити їх життя.
"З початком Курської операції збільшились обстріли по території Сумської області із застосуванням КАБів у сотні разів, тобто в цілому на добу - це 30-40 випадків бойового застосування цих засобів. Якщо минулого року це були поодинокі випадки, то зараз ці застосування системні, зокрема по нашим об'єктам критичної інфраструктури, і по населеним пунктам. Це приватні будинки або багатоповерхівки. Мета - деморалізувати населення, примусити його покинути території", - розповідає Артюх.
Це містечко безперервно зазнавало артилерійських атак з боку російських військ. Центральна вулиця буквально пронизана слідами від "Градів". На фасадах залишилися вмʼятини від осколків снарядів, свідчачи про жорстокість обстрілів. Ворог знаходиться всього в п'яти кілометрах від цього місця.
З одного з височин добре проглядається територія Російської Федерації. Хоча зараз погода похмура, у ясні дні місцеві жителі можуть спостерігати за пересуванням російських військ та населеним пунктом Тьоткіно.
На цьому ж пагорбі з видом на Росію стоїть зруйнована хатина і позаду неї ж видніється ще ціла вулиця руїн, які раніше були чиїмись домівками. Місцеві згадують ту страшну ніч, коли росіяни масовано обстрілювали касетними боєприпасами - застосували проти цивільних зброю, що заборонена Женевською конвенцією.
Заступник голови Білопільської міської ради Володимир Відуєв розповідає: особливість цієї громади в тому, що вона знаходиться на пагорбі і тому легко проглядається ворогами, які можуть завдавати ударів по місту та околицях.
"Нещодавно був випадок на прикордонні, там внаслідок обстрілів загинуло двоє чоловіків. Та через постійні обстріли їх неможливо було забрати. Лиш за місяць військові змогли евакуювати тіла. І ми їх поховали по-християнськи", - розповідає Відуєв.
У місті сталося значне руйнування: знищено численні будівлі, включаючи школу, дитячий садок, культурний центр, поліцейське відділення та сотні житлових будинків. Російські війська також завдали удару по футбольній роздягальні, а на стадіоні можна досі побачити наслідки авіаударів у вигляді глибоких вирв.
Міська лікарня постійно піддається обстрілам, і російські війська не раз вдавалися до атак на її приміщення. Після останнього нападу було знищено кабінети, а всі вікна вибито. Проте медичний персонал не має можливості зупинити свою роботу, адже щодня до них приходять постраждалі з травмами, які потребують термінової допомоги.
Медики вимушені підлаштовуватися до воєнних реалій, адже працювати доводиться і під авіабомбами. В підземеллі лікарні облаштували палату для пацієнтів. В кілька рядів стоять ліжка з охайно заправленими покривалами, обабіч стоять тумбочки з набором харчів та запасами води. Тут є все необхідне, аби пацієнти могли перечекати небезпеку.
Та найголовніше знаходиться за дверима наступної кімнати. Тут облаштували підземну операційну.
"Часто ми змушені виконувати операції під час обстрілів. Пацієнти звертаються до нас з травмами, переважно від мін і вибухів. Щоб убезпечити наших лікарів, ми проводимо хірургічні втручання у підвалі", - ділиться Ірина Охріменко, заступник головного лікаря Білопільської міської лікарні.
В місті досі залишається багато людей похилого віку. Вони прожили тут все своє життя і навіть попри важку ситуацію не хочуть покидати домівки.
На вулиці зустрічаю жінку похилого віку, пані Галину. Вона з чоловіком пережила обстріл авіабомбами. КАБ влучив поряд з будинком пенсіонерів. Жінка проводить нас у сусідню домівку, яка всередині повністю зруйнована і більше не придатна для проживання, а згодом веде і до себе додому.
У її маленькому будиночку вже проведено часткову реконструкцію зруйнованого даху. На стінах помітні тріщини, а також відпали шматки обробки.
"Я добре пам'ятаю ті жахливі вибухи. Наче будівлю підняло в повітря, а потім знову жорстоко швирнуло на землю. Усе, що було на стелі, обрушилося на нас. Мій чоловік впав і закричав. Я швидко пробралася в кімнату і стала свідком цього страхіття," - розповідає пані Галина.
Жінка розповідає, що їх врятувало диво. В сусідній кімнаті вона зберігала багато ікон, які сама вишивала бісером. І на диво, саме в тій частині немає жодної тріщини.
Мешканці прифронтових зон змушені сподіватися на чудеса. Вони звертаються до небес, щоб наступного дня прокинутися в безпеці, не ставши жертвами ворожих обстрілів, які націлені саме на їхні домівки. Адже російські війська свідомо атакують цивільне населення.
Of course! Please provide the text you would like me to make unique.
Місто оповите снігом. Настала та пора, на яку світ з нетерпінням чекає у зв'язку з різдвяними святами та зимовими розвагами. Проте наші реалії суттєво відрізняються від загальносвітових. Я ступаю на покриту снігом землю і чую характерний хрускіт. Але це не лише сніг — під ним приховані уламки скла від будівель, де колись жили люди. Вони також сподівалися на Різдво та милувалися зимовими пейзажами, але тепер їхні домівки знищені війною. Можливо, єдиним виходом для нас стане створення сірої зони на території Росії, щоб їхні снаряди не загрожували життю мирних українців.
