Політична нестабільність у Франції та ослаблене становище Макрона створюють можливості для ультраправих сил, які вже висловлюють загрози Україні та викликають занепокоєння в ЄС. Які наслідки це матиме для Києва і Брюсселя? Інтерв'ю з колишнім послом Шамшу

Франція знову опинилася в епіцентрі політичного землетрусу. Відставка прем'єр-міністра Себастьяна Лекорню після лише 27 днів на посаді стала не просто епізодом політичної турбулентності, а симптомом глибокої системної кризи, яка може зруйнувати баланс усієї П'ятої Республіки.

Президент Еммануель Макрон, який ще нещодавно виступав як символ стабільності в Європі та модернізатор французької політики, зараз опинився перед дилемою без вигідних рішень: або призначити дострокові вибори, що загрожує утворенням ультраправого уряду, або намагатися створити уряд меншості, який, скоріш за все, не витримає довго. У будь-якому разі, це є політичним провалом для президента, який обіцяв захистити країну від радикалів і запобігти популістському впливу в Європі. Політична криза в Парижі становить загрозу для всього континенту: послаблення позицій Макрона може знизити французький вплив у ЄС і поставити під загрозу підтримку України, особливо у разі приходу до влади сил Марін Ле Пен.

Але ця криза не лише французька. Вона б'є по самому серцю Європи. Якщо у Франції до влади прийдуть ультраправі, це стане найсерйознішим викликом європейській єдності від часів Brexit. Політична лінія "Національного об'єднання" - це курс на ослаблення інтеграції, згортання спільної оборонної політики, дистанціювання від Брюсселя та більш м'яке ставлення до Москви. Для України це означатиме ризик зменшення політичної підтримки, адже саме Париж під керівництвом Макрона був одним із ключових ініціаторів "коаліції охочих" і одним із найбільш послідовних союзників у боротьбі проти російської агресії.

У цій ситуації від внутрішньої слабкості Франції залежить не лише доля Макрона - на кону стоїть стабільність Європейського Союзу та ефективність його політики, у тому числі щодо України.

Унікальні сценарії розвитку подій, які можуть включати парламентські вибори та дострокові президентські вибори, а також їх вплив на Францію, ЄС і Україну, обговорив у ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA надзвичайний і повноважний посол України в США та Франції Олег Шамшур.

- Країна, яка важлива не лише для Європи та Європейського Союзу, для стабільності всієї цієї конструкції, але й для України - з огляду на її роль у питаннях підтримки й допомоги. Політична нестабільність, урядові кризи, падіння вже третього кабінету за рік - усе це, безумовно, вдарило по позиціях президента Франції Еммануеля Макрона. Що зараз відбувається у Франції?

У країні спостерігається глибока політична криза, яка не є новим явищем — вона накопичувалася протягом тривалого часу і не почалася лише вчора. Сьогодні постає важливе питання: чи йдеться лише про політичні проблеми, чи це вже свідчить про кризу самого режиму П'ятої Республіки? Я схиляюся до того, що ми маємо справу з кризою саме цього політичного режиму. Інституційні механізми, закладені генералом де Голлем, вже не функціонують ефективно і не відповідають сучасним потребам французького суспільства.

Сучасна ситуація є результатом помилки, закладеної ще в червні 2024 року. Тоді, намагаючись перехопити ініціативу після перемоги ультраправих на виборах до Європарламенту, Макрон вирішив розпустити Національні збори. Проте його стратегія не спрацювала: "Національне об'єднання" Марін Ле Пен отримало безпрецедентну кількість місць, що призвело до паралічу парламенту та тимчасового характеру урядів. Протягом року Макрон втратив контроль над політичним курсом, знизився рівень довіри до нього в його власному таборі, а також його здатність ухвалювати важливі рішення. Європейські медіа вже відверто характеризують його як "кульгаву качку", яка завершує свій термін без надії на відновлення колишнього впливу.

- Це стало спусковим курком, що прискорило процес, але нестабільність розпочалася значно раніше. Як на мене, переломний момент - це перехід від Олланда до Макрона. Вже тоді почалося накопичення соціальних суперечностей, а рух "жовтих жилетів" став лише симптомом глибшої хвороби. Фактично криза розвивалася ще під час першої каденції Макрона, наростаючи поступово. А події 2024 року - це радше кульмінація. Поразка пропрезидентських сил на виборах до Європарламенту стала тригером. І рішення Макрона розпустити Національні збори - головну палату парламенту - було, без сумніву, ризикованим кроком. Для Макрона це типово: він політик, який грає ва-банк, часто спираючись на інтуїцію. Але цього разу вона його підвела.

У результаті він опинився в ситуації, коли його політична сила програла дострокові вибори, а пропрезидентська більшість, здобута після його переобрання, зникла. Ба більше, зараз у парламенті взагалі немає стабільної більшості. Центральні сили, які мали б його підтримувати, виявилися неспроможними сформувати навіть ситуативну коаліцію. Щоразу доводиться шукати голоси під конкретні рішення - це дуже нагадує українську політику часів Кучми. Нині Макрон - один із найменш популярних президентів за всю історію П'ятої Республіки. За останніми опитуваннями, його підтримують лише близько 22% французів.

Для Макрона це вже третє падіння його уряду за менше ніж рік, і тепер він опинився перед складним вибором: знову розпустити парламент чи намагатися сформувати нову парламентську коаліцію та призначити іншого прем'єр-міністра. Чутки навіть свідчать про можливість дострокових президентських виборів...

На мою думку, найменш імовірним є останній варіант. Макрон чітко висловив намір залишитися на своїй посаді до завершення терміну. Проте, очевидно, його політичні позиції зараз значно послаблені. Те, що у США називають "кульгавою качкою", цілком можна застосувати і до ситуації з Макроном.

Якщо ранжувати, то найреальнішим, на мій погляд, виглядає варіант дострокових парламентських виборів. Поясню чому. Макрон, за словами його оточення, має буквально кілька діб, щоб визначитися з новим прем'єр-міністром. Але важко уявити, хто саме зможе отримати підтримку парламенту. Фактично вже перепробували всі можливі конфігурації - від центристів до поміркованих правих. Лише лівоцентристський фланг і досі не тестували, тож, можливо, Макрон звернеться до когось із соціалістів-центристів. Навіть озвучують певні прізвища. Але головне питання - чи отримає така кандидатура підтримку в Національних зборах.

Марін Ле Пен вже висловила намір підтримати будь-який вотум недовіри новому прем'єру, оскільки її основна мета - дострокові вибори. Цей сценарій стає все більш реалістичним. Чутки навіть свідчать про те, що Макрон може знову звернутися до Габріеля Атталя, хоча його найближче оточення заперечує такі припущення. Проте, найбільш імовірним варіантом залишаються дострокові парламентські вибори. І тут виникає питання: що вони можуть принести? Згідно з соціологічними даними, "Національне об'єднання" Ле Пен впевнено веде з приблизно 34% підтримки. На другому місці розташувалася ліва опозиція, представлена "Нескореною Францією" та екологістами, а пропрезидентська партія "Відродження" Макрона має лише близько 16%, займаючи третє місце. Таким чином, ситуація для Макрона виглядає безвихідною. В одній з французьких газет навіть зазначили, що "Макрон опинився в безвихідному становищі". У будь-якому разі, його вплив на внутрішню політику, безумовно, буде зменшуватися.

Хоча сам він категорично відкидає ідею дострокових президентських виборів, останнім часом цю тему почали просувати не лише радикали, а й політики з умовного "мейнстріму" - правоцентристи, такі як колишній прем'єр Едуар Філіпп. До них долучився і Габріель Атталь, який прямо сказав, що не розуміє логіки рішень, що ухвалюються в Єлисейському палаці. І це показовий момент: Атталь - людина, яка буквально всім завдячує Макрону. Він був його політичним "молодшим братом", якого Макрон створив, підняв і зробив прем'єром. Якщо навіть він публічно дистанціюється, це сигнал, що проблема не лише у крайніх флангах, а й у самому центрі французької політики. Якщо ж справа дійде до дострокових президентських виборів, це лише поглибить кризу: інституції П'ятої Республіки ослабнуть ще більше, а питання про необхідність радикальної політичної реформи стане неминучим.

- Ви назвали Макрона "кульгавою качкою" - і це визначення активно цитують і французькі, і європейські ЗМІ. При цьому він формально залишається президентом із дуже широкими повноваженнями. Наскільки реальними тепер будуть ці повноваження?

- Формально повноваження президента П'ятої Республіки - майже монархічні, але тільки тоді, коли він має пропрезидентську більшість у парламенті. У таких умовах французький президент дійсно перетворюється на політичного монарха. Проте були й інші періоди, коли президент і уряд представляли різні політичні табори. Такі випадки відомі, але нинішня ситуація унікальна. Сьогодні у Франції фактично немає жодної сили, яка б мала більшість. Ні опозиція, ні президентська партія не здатні самостійно сформувати стабільний уряд. Теоретично Макрон зберігає за собою широкі повноваження, надані йому конституцією Франції. Насправді він є ослабленим лідером, нездатним нав'язати свою політику роздробленому і роз'єднаному парламенту.

Після виборів 2022 року Макрон мав можливість маневрувати, укладаючи тимчасові угоди з різними політичними групами. Однак після 2024 року ця схема перестала діяти. Пропрезидентська більшість фактично розпалася, і тепер навіть для затвердження бюджету необхідно шукати випадкову підтримку. Проблема полягає в тому, що політична система П'ятої Республіки не передбачає формування коаліцій. На відміну від Німеччини та більшості інших європейських держав, у Франції немає традиції коаліційного управління. Як результат, цей процес відбувається болісно, з непередбачуваними наслідками та політичним паралічем, що вже починає негативно впливати на економічну ситуацію.

Франція, зокрема президент Еммануель Макрон, продовжує відігравати ключову роль у забезпеченні європейської підтримки для України. Вони є одними з ініціаторів "коаліції охочих" та інших ініціатив, спрямованих на боротьбу з російською агресією. Як ви вважаєте, чи можуть поточні політичні труднощі у Франції призвести до зниження рівня підтримки Києва з боку Парижа?

Ситуація, безсумнівно, є для нас складною. За останні два роки Франція стала одним із основних двигунів підтримки України в рамках Європейського Союзу. Як колишній посол, мені приємно це визнати. Проте, слід бути відвертими: у французькій політиці, що дуже характерно для Макрона, підтримка часто обмежується правильними лозунгами, яскравими ініціативами та символічними висловлюваннями, тоді як конкретні показники – цифри, обсяги, виконання – виглядають значно менш вражаюче.

Проте, загальний напрямок абсолютно ясний: Франція підтримує Україну. Більшість політичних партій, незважаючи на свої відмінності, дотримуються цього курсу. Навіть "Національне об'єднання" Марін Ле Пен змушене було внести корективи у свої погляди. Інше питання полягає в тому, наскільки це щире і як довго триватиме. Я вважаю, що це не надто щиро і, можливо, ненадовго.

Ось буквально напередодні Ле Пен на пресконференції знову говорила про "шкоду", якої нібито завдають французьким фермерам європейські преференції для українського аграрного експорту. Вона виступає проти членства України і в ЄС, і тим паче в НАТО. Тобто, якщо говорити прямо, перспектива для нас несприятлива.

Політичне послаблення Макрона неминуче вплине і на його позиції в Євросоюзі. Його здатність висувати та просувати європейські ініціативи, формувати спільну політичну лінію зменшиться. Інші європейські лідери почнуть дивитися на Париж не як на лідера, а як на проблему.

Включіть до цього чисто технічний аспект: на даний момент вся політична арена Франції охоплена внутрішньою кризою, і для більшості учасників ключовим є політичне виживання. У таких умовах навіть питання міжнародної політики, особливо ті, що стосуються України, відходять на задній план.

Ще один аспект, який варто врахувати, - це процедурний. Оскільки уряд наразі виконує лише технічні функції і не має стабільної більшості, всі програми, які були затверджені або вже реалізуються, можуть опинитися під загрозою затримки. Таким чином, незалежно від нашого сприйняття ситуації, криза у Франції обов'язково вплине на рівень підтримки України.

Якщо реалізується ключовий сценарій - проведення дострокових виборів - і ультраправі вперше отримають владу, це може призвести до формування уряду на чолі з Марін Ле Пен. Які наслідки це матиме для України? А також для Європейського Союзу в цілому, зважаючи на те, що Франція є другою за величиною економікою ЄС після Німеччини і відіграє важливу роль у стабільності всієї спільноти?

Це, безсумнівно, серйозний виклик. За останні роки національне об'єднання пережило певні зміни. Ле Пен змогла зробити партію більш прийнятною для широкої аудиторії. Тепер, практично ніхто не висловлює думки про необхідність її "ізоляції" — хоча такі погляди ще існують, вони стають все менш помітними. Проте, незважаючи на зовнішні зміни, ідеологічно це не є класичні праві — це скоріше популістський рух. Їхня риторика нагадує позиції партії Джорджії Мелоні в Італії або американських республіканців під проводом Дональда Трампа. Це важливо враховувати. Так, їм довелося адаптувати свої погляди щодо війни в Україні, оскільки французьке суспільство загалом стоїть на стороні Києва. На рівні заяв Ле Пен тепер стверджує, що визнає агресію Росії і виступає за мир. Але це "мир за будь-яку ціну". У політичному сенсі це означає "мир за рахунок України".

На мою думку, якщо ультраправі отримають контроль над владою, вони, ймовірно, будуть дотримуватися стратегії, подібної до тієї, що використовувалася під час президентства Трампа. Вони спробують заговорити про війну, використовуючи фрази на кшталт "жахлива ситуація", "необхідність миру", "втома від конфлікту". Однак за цією риторикою насправді приховуватиметься курс на поступки Москві. Це, в свою чергу, призведе до важких часів для України. І не лише для неї, адже це також негативно вплине на сам ЄС, оскільки друга економіка спільноти може перетворитися з потужного двигуна інтеграції на гальмо цього процесу. Ле Пен представляє собою типовий приклад євроскептицизму, хоч і в оновленій формі. Її партія вже не закликає до виходу Франції з ЄС чи скасування євро, як це було у 2017 році. Наразі вони акцентують на "захисті національних інтересів у рамках Європи". Але це, в свою чергу, означає постійні суперечки стосовно бюджету, внесків, аграрної політики та оборони – тобто всіх тих питань, що формують європейську єдність.

Якщо розглянути ситуацію в більш широкому контексті, стає очевидно, що це не лише проблема Франції. В сьогоднішній Європі крайні праві сили набирають популярність у багатьох країнах. Навіть у Великій Британії, де політична система здавалася стабільною, партія Фараджа вже активно конкурує за правий електорат. Особливо тривожна ситуація спостерігається в Центральній Європі. Ми можемо опинитися оточеними державами, де влада або значний вплив мають сили, які не підтримують Україну. Це не обов'язково відкриті проросійські елементи, але й байдужість може бути небезпечною. Серед таких країн - Угорщина, Словаччина, а також частково сучасна Чехія. Орбан, який фактично прагне до створення "Великої Угорщини", є для нас, м'яко кажучи, одним з найнебезпечніших сусідів. Його позиція не лише далека від дружньої, але й активно деструктивна для України.