Посол Василь Боднар: Туреччина залишається активним посередником у відносинах між Україною та Росією.
У інтерв'ю РБК-Україна посол України в Туреччині Василь Боднар поділився своїми думками про еволюцію ролі Туреччини в переговорах між Україною та Росією. Він також розповів про співпрацю між Києвом та Анкарою у різних сферах, від оборонних питань до торговельних відносин, а також про завод, де в Україні виготовляють "Байрактари".
Останніми роками Туреччина виступає не лише як ключовий союзник України, але й активно підтримує практичні зв'язки з Росією. Яскравим прикладом такої стратегії є те, що, будучи частиною НАТО, Анкара вирішила подати заявку на членство в БРІКС — організації, що прагне стати альтернативою західним структурам.
Ще один прояв такої позиції полягає у постійній залученості Туреччини як посередника між Україною та Росією. Починаючи від політичного посередництва на початку повномасштабного вторгнення, і закінчуючи медіацією щодо повернення заручників та судноплавства у Чорному морі. Зокрема, щодо останнього питання голос Туреччини важливий і в якості регіонального гравця зі зв'язками на Близькому Сході та в Африці.
"Турецька сторона вже здобула значний досвід у реалізації зернової угоди протягом 2022-2023 років. Вона вела переговори з українською стороною, ООН, країною-агресором, а також активно взаємодіяла з державами Близького Сходу та Африки, які отримують нашу допомогу і які прямо очікують постачань з України," - зазначає в інтерв'ю РБК-Україна надзвичайний і повноважний посол України в Туреччині Василь Боднар.
Окрім того, існує безліч інших важливих аспектів співпраці між Україною та Туреччиною: оборонно-промисловий сектор, розмінування акваторії Чорного моря, а також двостороння торгівля. Про події в цих галузях дипломат також надав детальну інформацію в інтерв'ю для РБК-Україна.
Розглянемо дипломатичні ініціативи Туреччини в рамках конфлікту між Україною та Російською Федерацією. Зокрема, Анкара брала участь у кількох обмінах військовополоненими. Однак у політичній площині Туреччина, схоже, не проявляє такої ж активності в ролі посередника, як це було на початку війни. Які ж фактори вплинули на ці зміни?
Насправді ситуація залишилася незмінною. Туреччина, як і раніше, виступає активним посередником у багатьох питаннях. Більше того, країна систематизує свої зусилля в цій сфері: у Міністерстві закордонних справ Туреччини був створений спеціальний департамент, що займається питаннями медіації. Туреччина прагне брати участь у вирішенні різноманітних конфліктів, не обмежуючись лише російсько-українською війною. Щодо переговорів з питань звільнення військовополонених та заручників, то триває багаторівневий діалог.
Важливим аспектом є спілкування між Президентами України та Туреччини, а також взаємодія керівника Офісу Президента, Міністра закордонних справ і Міністра оборони України зі своїми турецькими партнерами. Зокрема, у березні цього року в Стамбулі це питання стало одним із центральних на зустрічі президентів.
Важливим у цьому плані є нещодавнє призначення Главою МЗС України Андрія Сибіги, який у 2016-2021 роках був Послом України в Туреччині. Пан Міністр прекрасно розуміє пріоритети стратегічного партнерства між Україною та Туреччиною, реалії турецької політики та важливість подальшого поглиблення нашої взаємодії.
Триває робота на рівні омбудсменів - наприкінці березня Україну відвідав турецький омбудсмен Шереф Малкоч. Він зустрічався тоді і з родинами наших військовополонених, і відвідував місця утримання російських військовополонених в Україні. У липні Туреччину відвідували члени родин оборонців Азовсталі, які також зустрічалися з паном Малкочем. Він перебуває в діалозі з російською стороною, під час якого узгоджуються терміни і умови його поїздки до Росії для відвідання наших військовополонених та вирішення питань їх повернення додому.
Минулого року опрацьовувалася ідея створення так званого гуманітарного коридору, який би дозволив певним категоріям затриманих окупантами українських громадян повернутися додому через Туреччину. На жаль, російська сторона, яка спочатку погодилась на це, потім за вказівкою Міністерства оборони (Росії - ред.) відмовилась від цієї ідеї. Проте, зусилля ні нашої сторони, ні турецької в цьому плані не припиняються.
Окрім того, ми працюємо з Міністерством закордонних справ Туреччини і з відповідними відомствами щодо звільнення політичних заручників. Це мається на увазі насамперед кримських татар, які були затримані на території окупованого Криму і зараз перебувають у російських в'язницях. Тому можливо немає гучних політичних заяв, але робота постійно ведеться і з порядку денного це питання ніколи не знімалось.
Яка роль Туреччини в контексті мирного плану, запропонованого президентом Зеленським? Чи можна виявити якісь специфічні аспекти в її позиції в порівнянні з іншими державами?
Туреччина активно підтримує впровадження мирної формули та бере в цьому процесі безпосередню участь. Як відомо, країна була представлена на мирному саміті, що відбувся в червні в Швейцарії. Туреччина підписала відповідний комюніке і співпрацює в рамках групи, яка займається питаннями продовольчої безпеки.
Турецька сторона здобула великий досвід у реалізації зернової угоди протягом 2022-2023 років. Вона активно брала участь у переговорах, залучаючи українську сторону, представників ООН, а також країну-агресора. Крім того, Туреччина налагодила комунікацію з державами Близького Сходу та Африки, які отримують нашу допомогу і чекають на постачання з України.
Хочу навести на розум, що ми також є співпартнерами у реалізації ініціативи Grain from Ukraine за підтримки Продовольчої програми ООН. Ця організація займається питаннями продовольчої безпеки на глобальному рівні. Наша роль полягає в постачанні зерна, частина якого зберігається в Туреччині, а інша частина може бути перероблена на готові продукти для споживання. Ці продукти надходять до країн Африки та Азії. Нещодавно ми організували постачання до Афганістану через територію Туреччини, щоб задовольнити гуманітарні потреби населення.
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган обговорював зернову угоду ще в червні на саміті НАТО. Які ж можливості має Туреччина для впливу на Росію, яка відмовилася від участі в цій угоді? Який прогрес можна очікувати в такій ситуації?
На сьогоднішній день Україна організувала коридор для експорту своєї продукції, зокрема агропромислової, через територіальні води Румунії, Болгарії та Туреччини. Цей маршрут працює успішно і показує кращі результати, ніж зерновий коридор. Проте, високі ставки страхування на вантажі, що вивозяться, залишаються суттєвою проблемою. Турецька сторона зацікавлена у відновленні прямого сполучення через міжнародні води, оскільки це безпосередньо впливає на діяльність турецьких компаній та економічну ситуацію в країні. Також важливим є питання забезпечення більш безпечних умов для судноплавства в Чорному морі. Зрозуміло, що ці ініціативи не суперечать нашій стратегії.
Колись проводилися переговори щодо потенційного укладення спеціальної угоди, що стосується безпеки морського судноплавства. Наразі ми обговорюємо цю тему в контексті другого пункту Формули миру президента Зеленського. Ми продовжуємо працювати над цим питанням, щоб воно стало одним із пріоритетних у нашому плані дій на забезпечення продовольчої безпеки, що є важливим елементом для досягнення стабільного і справедливого миру в Україні.
Вантажний корабель, що проходить через територіальні води Туреччини (зображення: Getty Images)
Для Туреччини, безумовно, важливим є аспект впливу на Росію. Сучасний погляд вимагає комплексного аналізу всіх аспектів двосторонніх відносин між цими державами. Звичайно, не все в цих стосунках може приносити задоволення, але Туреччина має свої цілі, які вона прагне досягти. Водночас, ми також активно розвиваємо наше стратегічне партнерство, орієнтуючись на власні інтереси.
Отже, яким чином Туреччина може впливати на Росію? Перш за все, це стосується співпраці в енергетичному секторі. Нині Туреччина виступає одним з головних імпортерів російських енергоресурсів, зокрема газу та нафти. Відповідно, це створює умови для взаємного впливу між країнами.
Другим важливим аспектом є атомна енергетика, оскільки в Туреччині наразі зводиться перша й єдина атомна електростанція, яку реалізує російська компанія Росатом. Це, безумовно, є елементом взаємного впливу. Деякі фахівці вважають, що це дозволяє Росії зміцнити свій вплив у регіоні. Однак у турецьких чиновників є інша точка зору, адже більшість електроенергії в країні виробляється з газу, що також імпортується з Росії. Тому у Туреччині вважають, що це є оптимальним рішенням для задоволення потреб зростаючої промисловості, не збільшуючи, на їхню думку, залежність від російських енергетичних ресурсів.
Третім аспектом є, безумовно, туризм, адже щороку мільйони російських туристів відвідують південні райони Туреччини. Це приносить значний прибуток місцевим жителям. Таким чином, регулюючи туристичні потоки, формується певна взаємозалежність у цій сфері.
Торгівля, транспорт і транзит з третіми країнами справляють значний вплив на обсяги перевезень і асортимент товарів, що проходять через територію Туреччини або імпортуються в країну. У цьому контексті важливо відзначити питання санкцій. Як відомо, Туреччина не підтримала санкції, введені Європейським Союзом або Сполученими Штатами. Проте Анкара намагається запобігти обходу цих санкцій через свою територію, активно співпрацюючи з нами та західними партнерами. Ми сподіваємося, що всі порушені питання будуть вирішені з боку Туреччини.
- Щодо взаємозалежності. Дозвольте навести витяг із дослідження аналітичного центру Atlantic Council: "Турецька столиця застосовує підхід, що поєднує як стимулювання, так і примушення, підтримуючи обороноздатність України та водночас закликаючи до мирних переговорів для завершення конфлікту". Чи можна сказати, що така ж взаємозалежність існує і в контексті відносин з Україною?
- Будь-які двосторонні відносини передбачають собою взаємозалежність. Звичайно, через турецькі територіальні води проходить український транспортний коридор з наших портів на міжнародні ринки. Через територію Туреччини проходять транзитні вантажі, які доходять до нас наземним шляхом.
Двостороння торгівля активно розвивається. Ми працюємо над завершенням ратифікації угоди про вільну торгівлю. Турецький парламент її вже ратифікував, наша Верховна Рада незабаром планує ратифікувати. Ми очікуємо на осінь відповідні процедури щодо обміну ратифікаційними документами і започаткування імплементації цієї угоди. Це також двостороння взаємозалежність, оскільки торгівля буде йти в обидві сторони. І я вважаю, що ця угода якраз відкриває більше можливостей для нашого бізнесу отримати доступ до турецького, доволі закритого ринку на сьогодні. Головне - активність і бажання займати ці ринки.
Ключовими аспектами є питання, що стосуються оборонної промисловості та співпраці в цій галузі. Турецькі компанії вже виявляють інтерес до участі в проектах з відновлення України. Значним для нашої країни є турецький досвід у створенні та функціонуванні індустріальних парків, які можуть суттєво підвищити промисловий потенціал України та створити нові умови для залучення іноземних інвестицій. Для нас надзвичайно важливо, щоб у процесі розвитку двосторонніх відносин завжди враховувалися інтереси української держави, бізнесу та громадян.
Ви підняли питання щодо зони вільної торгівлі. Чи є вже якісь аналізи або прогнози щодо того, як це може вплинути на обсяги торгівлі між Україною та Туреччиною? У яких саме секторах це може дати найбільший ефект?
Безперечно, саме для цього була укладена ця угода, адже аналіз показав потенціал для зростання українського експорту до Туреччини. На сьогоднішній день існують значні тарифні бар'єри для українських товарів, які коливаються від 30% до 180%. Проте, найближчим часом ці обмеження будуть поступово скасовані, особливо для промислової продукції, адже понад 90% такої продукції зможе постачатися до Туреччини без митних зборів. Щодо аграрного сектору, ситуація дещо інша, оскільки обидві сторони прагнуть захистити свої ринки. Спочатку приблизно 7,5-8% агропромислових товарів зможе постачатися без митних зборів.
Проте були визначені специфічні перехідні етапи, які нададуть можливість окремим категоріям товарів проходити через них за зниженими митними ставками або в межах квот. Це також створить умови для тестування ринку, щоб оцінити, чи може певна продукція з конкретної країни вплинути на внутрішній ринок.
Для контролю за імплементацією Угоди створюється відповідний торговий комітет, на чолі з двома заступниками міністрів торгівлі і економіки. Вже є відповідна домовленість про можливість перегляду цієї угоди на більш корисні для нас умови. Тому робота в цьому плані ведеться.
На даний момент обсяги торгівлі становлять приблизно 7 мільярдів доларів на рік. Прогнози свідчать, що протягом наступних 2-3 років ми можемо досягти рівня понад 10 мільярдів, з подальшою тенденцією до зростання, зокрема завдяки українській продукції, що буде представлена на турецькому ринку.
- Туреччина разом з Болгарією та Румунією нещодавно розпочали розмінувати Чорне море. Як тут відбувається комунікація з Україною і, можливо, конкретна співпраця?
Ця ініціатива, що впроваджується в рамках НАТО, є надзвичайно корисною. Вона має велике значення для забезпечення безпечного коридору для доставки українських товарів на міжнародні ринки. Ця мирна програма не викликає агресії з боку країни-агресора, проте є проактивним кроком, що сприяє створенню більш надійних умов як для нас, так і для сусідніх держав, які входять до НАТО, і які також розташовані в акваторії Чорного моря.
З самого початку реалізації цієї ініціативи ми вийшли на турецьку сторону з пропозицією стати повноправним учасником. У зв'язку з тим, що Україна має статус кандидата на вступ до НАТО, формальних заперечень з цього питання не виникло. Проте існують певні часові обмеження, в рамках яких необхідно співпрацювати з турецькою стороною.
Перш за все, їх турбує можливість того, що наша участь через певні судна чи військових може стати загрозою для всього проєкту, оскільки російська сторона може сприймати ці судна як потенційні цілі для атаки.
Звичайно, ми активно працюємо над покращенням внутрішньої комунікації через відповідні канали. Ми обмінюємось доступними даними про потенційні зони, які можуть бути забруднені мінами, а також обговорюємо шляхи вдосконалення цієї ініціативи. Я впевнений, що впродовж цього року ми зможемо створити механізми, які дозволять українській стороні брати участь у цьому проєкті, щоб отримувати інформацію з перших рук та згодом використовувати наші ресурси.
Яким чином загалом трансформувалася позиція Туреччини стосовно безпеки в Чорному морі? Адже регіон стикається з небезпекою з боку Росії, проблемами замінування та ризиками екологічних катастроф, пов'язаними із діяльністю "тіньового флоту" РФ.
Проблем існує безліч. Важливо зазначити, що з 2014 року позиція Туреччини зазнала змін, адже окупація Криму суттєво вплинула на ситуацію в Чорноморському регіоні, породивши нові загрози для безпеки та морської навігації. Крім того, ряд ініціатив, які реалізовувалися як на двосторонньому рівні, так і в рамках Організації Чорноморського економічного співробітництва, на жаль, зупинилися через неможливість їх реалізації у контексті агресивної політики Росії.
Безумовно, Туреччина активно розвиває свої військово-морські потужності. Завдяки зусиллям Сил оборони України, країна зайняла провідні позиції в Чорному морі за кількістю військових кораблів. Для Туреччини критично важливо, щоб це море стало безпечним простором, де зупинилася б російська агресія, а також щоб знову стало можливим налагодження повноцінного економічного співробітництва на користь всього регіону.
Звісно, до моменту завершення конфлікту важко говорити про повноцінне відновлення конкурентоспроможності регіону, однак вже зараз можна відзначити, що інтереси України та Туреччини значною мірою збігаються. Офіційна влада Анкари безумовно підтримує територіальну цілісність України та не визнає анексію Криму. Відомо, що Туреччина активно сприяє відновленню військово-морських сил України, зокрема шляхом будівництва нових корветів, і я впевнений, що це тільки початок!
Ви згадали про корвети класу Ada. На якому етапі їх розробка? Чи є шанси, що вони будуть передані Україні до завершення конфлікту?
Зазначені корвети є власністю України, і лише наша країна має право приймати рішення щодо їхнього використання. Туреччина виконує свої контрактні зобов'язання з виробництва та передачі цих кораблів Україні, і готова надати їх відповідно до рішень української сторони. Наразі перший корвет "Іван Мазепа" проходить тестування в порту та на ходових випробуваннях, і очікується, що він буде готовий до введення в експлуатацію наприкінці цього року. Другий корвет "Іван Виговський" був спущений на воду 1 серпня за участю української делегації, до складу якої входили перша леді України Олена Зеленська, Міністр оборони Рустем Умеров та Командувач Військово-морських сил Олексій Неїжпапа. Заплановано, що цей корабель буде введений в експлуатацію у 2026 році. В даний час тривають роботи з його оснащення, встановлення силової установки, озброєння та інших необхідних елементів, а також вже визначено екіпаж для цього судна.
Звісно, два кораблі, навіть якщо вони будуть в стані повної бойової готовності, вони не зможуть повністю змінити оперативну обстановку в самому регіоні, але вони потрібні будуть Україні для того, щоб відновити свій флот. Тобто за участі коаліції тих країн, які вже зголосилися передати Україні інші кораблі. Будемо бачити коли це буде потрібно, Відповідно, рішення буде прийнято керівництвом держави.
Продовжуючи морську тематику, варто зазначити, що Туреччина виявляє інтерес до спільного виробництва дронів з Україною. Наприклад, завод "Байрактар" в Україні наближається до завершення етапів свого запуску. Але чи існує також зацікавленість у розвитку українських морських дронів?
Так, безумовно. Туреччина активно розвиває свою галузь морських дронів. Їх цікавить наш досвід, виробничі можливості та практичне використання таких технологій. Нещодавно ми почали обговорювати можливості співпраці в цій області. У жовтні в Стамбулі відбудеться велика виставка SAHA-2024, де ми сподіваємося на конструктивні дискусії щодо майбутньої взаємодії. Не можу розкрити всі деталі, але варто зазначити, що Туреччина проявляє значний інтерес до всіх наших розробок, які використовуються на фронті в протистоянні з Російською Федерацією. Без сумніву, Україна є одним із ключових партнерів для Туреччини в оборонній промисловості.
Байрактар TB2 в складі Збройних сил України (зображення: Getty Images)
Це не лише про дрони; мова йде про безліч інших технологій, IT-інновацій, а також про впровадження досвіду цифровізації на полі бою. Україна демонструє свої лідерські якості в багатьох напрямках.
Що стосується "Байрактарів"?
- Роботи тривають. Як тільки буде готовий до запуску, відразу про це буде повідомлено. Я би не хотів забігати наперед, щоб не створювати інформаційних приводів, оскільки деякі мої слова перетворювались в заголовки, які звучали занадто голосно. Але те, що такий високотехнологічний об'єкт буде на території України, буде допомагати зміцнювати як нашу обороноздатність, так і експортний потенціал, оскільки частина цих виробів буде також йти на закордон з позначкою "вироблено в Україні".
Окрім того, діяльність цього заводу сприятиме залученню значної кількості фахівців з високотехнологічного сектора нашої економіки. Серед них будуть представники виробництв авіаційних двигунів, авіоніки та багатьох інших галузей, що мають відношення до зміцнення нашої оборонної та технологічної інфраструктури.
Якщо розглядати інші турецькі фірми, які могли б долучитися до відновлення України, то, безумовно, найбільш відомою є компанія Onur, відома своєю діяльністю у сфері дорожнього будівництва в Україні. Які ще компанії проявляють інтерес?
Компанія Onur здобула велику популярність завдяки своїй непохитній присутності в Україні, навіть у найскладніші часи. Вона активно займається відновленням дорожньої інфраструктури та мостів, а також будує різноманітні об'єкти, залучаючи як державні, так і приватні інвестиції.
Насправді, на сьогоднішній день списки компаній, що бажають долучитися до процесу відновлення, налічують близько 34-36 учасників. Ми вже провели комунікації з ними, а в січні організували бізнес-форум. Також була створена необхідна правова основа: між Міністерством інфраструктури України та Міністерством торгівлі Туреччини укладено відповідний меморандум.
Створено робочу групу, яка має на меті визначити ключові проекти. Незабаром очікуємо на візит цієї групи до України, в складі якої будуть представники як турецької держави, так і бізнесу. Вони зможуть окреслити для себе пріоритетні сфери та разом з українською стороною розпочати реалізацію відповідних об’єктів і проектів.
Міністр транспорту та інфраструктури Туреччини Абдулкадір Уралоглу виступив на Форумі відновлення України, який відбувся у Стамбулі 31 січня 2024 року.
Залучення сторонніх учасників є ключовим аспектом. На сьогоднішній день ми успішно встановили контакти з японськими партнерами. Минулого року ми провели тристоронній форум, що підтверджує наші зусилля. Вже деякі турецькі компанії знайшли японських союзників, з якими співпрацюють у різних секторах постачання обладнання та розробки проєктів для відновлення певних галузей в Україні.
Хотів би підкреслити, що ще до початку війни в Україні працювало близько 15 тисяч турецьких підприємців, які активно залучалися до реалізації інфраструктурних проектів, створення бізнес-центрів та виробничих потужностей. Вони інвестували в українську економіку приблизно 3,5-4 мільярди доларів. Наразі частина цього бізнесу продовжує функціонувати в Україні, а деякі підприємці, які були змушені виїхати, повертаються назад. Крім того, вони залучають нових партнерів для більш активної участі у відновленні України, а також у постачанні найнеобхідніших ресурсів для оборони та підтримки економічної стабільності країни.
Давайте обговоримо питання санкцій. Туреччина офіційно не підтримала їх, проте є дані, що багато турецьких банків поступово скорочують співпрацю з Росією. Яка тепер ситуація в цій області?
У Туреччині існує особливий підхід до санкційної політики. Країна підтримує лише ті санкції, які були затверджені Організацією Об'єднаних Націй або Радою Безпеки ООН.
Таким чином, санкції, які введені Європейським Союзом, Сполученими Штатами або іншими організаціями, Туреччина не вважає обов'язковими. Ця практика існує з 2014 року. Ми регулярно підтримуємо комунікацію з Туреччиною з цього питання, закликаючи її зайняти більш активну позицію, особливо в контексті запобігання обходу санкцій.
Ця тема набула особливої актуальності у 2022-2023 роках, коли Росія намагалася транспортувати викрадене зерно з тимчасово окупованих українських територій через Туреччину на інші ринки або безпосередньо до Туреччини. Одночасно західні компанії шукали шляхи для перевезення товарів подвійного призначення, електроніки та інших продуктів до Росії через територію Туреччини.
На сьогоднішній день більшість з цих фінансових потоків вдалося зупинити. Турецька сторона також зацікавлена в цьому процесі, щоб уникнути вторинних санкцій. У нас встановлений активний двосторонній діалог з цього питання. Делегації вже відвідали Туреччину, маючи можливість спілкуватися з багатьма державними органами, які мають відношення до зовнішньої торгівлі, а також з банківським сектором. Крім того, ми мали певні контакти з бізнес-структурами, які відкрито висловлюють бажання співпрацювати, щоб уникати компаній чи пропозицій, пов'язаних з обходом санкцій.
Звісно, не завжди вдається досягти результату одразу – це факт. Кожен випадок має свій специфічний контекст і шлях розвитку. І справа не лише в Туреччині та Росії; є й інші країни, такі як Грузія або Казахстан, які можуть бути залучені в цю ситуацію. Існує ймовірність, що постачання не дійдуть до призначеного місця, або ж реципієнтом стане країна-агресор. Тому ми ретельно аналізуємо кожну компанію та кожен конкретний випадок.
Тут є чимало механізмів, проте ключовим є двостороння комунікація, спільне розуміння та взаємна довіра.
- В цьому контексті хотів би запитати про так званий російський тіньовий флот танкерів, який вивозить російську нафту.
Цей аспект також є важливою складовою санкційної стратегії. Ключовим тут є накопичення даних та взаємодія з міжнародними партнерами для підтримки Туреччини в боротьбі з діяльністю цього тіньового флоту. Варто зазначити, що існує Конвенція Монтре, яка надає можливість будь-якому комерційному судну з різними вантажами проходити через протоки без жодних обмежень.
Ці питання регулюються з 1936 року, і Туреччина не має жодної зацікавленості у зміні цих правил чи створенні будь-яких бар'єрів, які, на її думку, можуть негативно вплинути на її економіку або на її права щодо забезпечення свободи судноплавства через протоки Босфор і Дарданелли. Тому діалог у цій сфері продовжується. Ми, звичайно, ретельно опрацьовуємо кожен випадок, але, на мою думку, нам ще знадобиться чимало часу для досягнення результатів.
- Наостанок питання про турецьку політику на Близькому Сході, де стабільно високий рівень напруження. Наскільки готова Туреччина до активних дій, якщо, велика війна таки розпочнеться? І наскільки це може її відволікти від дій у Чорноморському регіоні?
Для Туреччини Близький Схід є сусіднім регіоном, який, безумовно, характеризується значною нестабільністю. Кожне загострення ситуації викликає в країні потужну реакцію. Турецьке суспільство вкрай чутливо і навіть агресивно сприймає триваючу війну в Газі, що призводить до звинувачень на адресу Ізраїлю та Заходу. Це, в свою чергу, підсилює антизахідні настрої та риторику в політичному середовищі Туреччини. Влада не може залишитися осторонь від цих настроїв, тому робить різкі заяви як у бік Ізраїлю, так і щодо можливого втручання. Реальний інтерес Туреччини полягає в забезпеченні справедливих умов для перемир'я, а згодом — і для досягнення справедливого миру.
У цьому контексті Туреччина розглядає даний регіон як один із найнебезпечніших і активно використовує дипломатичні засоби для впливу на ситуацію. Вона також прагне надати гуманітарну підтримку палестинцям, яких, на її думку, найбільше торкнулася тривала війна. Крім того, Туреччина веде комунікацію з країнами Близького Сходу, щоб запобігти можливому спалаху, як ви зазначили, великої війни.
Безперечно, війна між Росією та Україною, а також тривале напруження на Південному Кавказі, залишають ситуацію складною та неврегульованою, адже мирні угоди досі не досягнуті. Нестабільність на Близькому Сході оточує Туреччину численними конфліктами. Це, безсумнівно, негативно впливає на економічну ситуацію та загальну стабільність у регіоні. Турецька сторона докладає всіх зусиль, щоб поступово, як кажуть, зменшити вогонь конфліктів і вести переговори в більш конструктивному руслі. Хоча не завжди це вдається, робота не зупиняється. Це залишається важливим акцентом, який завжди був у центрі турецької зовнішньої політики.
Ми сьогодні вже бачимо, що Туреччина активно задіює свою військово-морську потугу. Ми знаємо, що в Сомалі зараз планується відкриття військово-морської бази, Туреччина розмістила свою базу в Катарі, є військова база в Лівії, звичайно, є присутність військових в Сирії і Іраку. Тому тут вже не тільки дипломатія, але і дипломатія підкріплена військовою силою має, на думку Анкари, серйозно вплинути на існуючі зони нестабільності і принаймні створити більш сприятливі умови для безпеки самої Туреччини.
