Напруження між Іраном та Росією посилюється: Москва не може захистити Тегеран від американського тиску.
Активна зовнішня політика Дональда Трампа на початку його президентства не обійшла стороною таку важливу тему, як Іран. Зокрема, 5 лютого президент США висловив свою позицію: "Я б віддав перевагу мирній ядерній угоді, яка дозволила б Ірану розвиватися та процвітати в мирному напрямку. Нам слід терміново почати роботу в цьому напрямку, і коли угода буде підписана, ми відзначимо це грандіозним святом на Близькому Сході".
Отже, Сполучені Штати планують реалізувати стратегію, спрямовану на ослаблення тісних зв'язків між Росією та Іраном. Це може вплинути не лише на конфлікт між Росією та Україною, але й на глобальну безпеку в цілому. Незважаючи на їхнє активне військово-технічне співробітництво, між Іраном і Росією існує безліч політичних суперечностей, які заслуговують на більш детальний аналіз.
Зникнення режиму Асада завдало суттєвого удару по геополітичним інтересам Ірану.
Перш за все, необхідно відзначити, що на думку експертів Financial Times Іран перебуває у найбільш вразливій ситуації за останні десятиліття, адже поєднання регіональних геополітичних втрат, економічного тиску та загроз із боку США та Ізраїлю створює для Тегерана критичні виклики.
Зокрема, підтримувані Іраном проксі-групи, такі як Хезболла і ХАМАС, зазнали значних втрат, вступивши у безпосередній конфлікт з Ізраїлем, що призвело до їхньої поразки та суттєво ослабило військову міць Тегерана в регіоні. Це також дало змогу Ізраїлю здійснити кілька потужних атак на іранську військову інфраструктуру, зокрема знищити частину систем протиповітряної оборони, що ускладнило захист Ірану та його здатність стримувати потенційних супротивників, які, здебільшого, можуть нападати з повітря, оскільки Іран не має спільних сухопутних кордонів з ними. Цей підхід завжди застосовував Ізраїль, і подібні дії були характерні для США під час операції в Іраку у 1991 році. Третім важливим чинником є втрата Сирії як бази для іранських проксі-сил проти Ізраїлю; падіння режиму Асада, союзника Ірану, стало серйозним ударом по його геополітичним позиціям. Це фактично зруйнувало концепцію "поясу стримування", за якою Ізраїль мав бути оточений проіранськими силовими структурами в Сирії, Лівані, Секторі Газа, а також включати єменських хуситів. Слід зазначити, що командувач іранських військ генерал Бехруз Есбаті прямо звинуватив Росію у втраті контролю над Сирією та падінні їх спільного союзника Асада.
Іран опинився в складному економічному становищі.
Крім того, Іран опинився в критичній економічній ситуації, що стала наслідком багаторічних санкцій, які не покращуються навіть через постачання зброї до Росії. У відповідь на це новий президент Масуд Пезешкіан закликає до діалогу з Західними країнами, акцентуючи на тому, що подальше загострення конфлікту може призвести до серйозної кризи, оскільки економічні труднощі викликають зростання невдоволення серед населення. Водночас іранський режим, що має риси тоталітарного, не може запевнити, що зможе стримати країну від масових протестів, подібних до тих, що мали місце у 2022 році.
Водночас Іран має можливість отримати вигоду від санкцій, накладених на російську нафту, і конкурувати за ринки збуту в Азії, про що вже згадувалося в наших статтях.
Росія виявилася нездатною забезпечити Ірану необхідні гарантії безпеки.
На нинішньому етапі Іран значно просунувся в напрямку розвитку ядерної програми, зокрема у збагаченні урану для військових цілей. Проте в Тегерані усвідомлюють, що досягнення остаточної стадії створення ядерної зброї може викликати потужну військову реакцію з боку США та Ізраїлю, особливо враховуючи дружні стосунки між Дональдом Трампом і Біньяміном Нетаньягу. Тому нещодавня угода з Росією щодо стратегічного партнерства була покликана підтвердити стійкість іранського режиму як для внутрішньої, так і для міжнародної спільноти.
Проте, Іран сподівався, що за свою підтримку отримає від Росії угоду, подібну до тієї, що була укладена з Північною Кореєю, яка передбачала взаємний захист у випадку зовнішньої агресії. Тегеран прагнув отримати захист від Росії у сфері ядерної зброї, щоб завершити власну ядерну програму, але Кремль не наважився піти на такий крок. Є ймовірність, що режим Путіна намагався отримати від Ірану балістичні ракети та інші військові засоби, а також залучити іранських військових до конфлікту в Україні, однак Тегеран виявляв велику обережність навіть щодо участі у гібридних війнах на Близькому Сході.
Отже, можна зробити висновок, що на нинішньому етапі виникає сприятливий момент для посилення тиску на Іран, причому це має бути спільна позиція трьох ключових гравців. Провідну роль у цьому процесі відіграють Сполучені Штати, які повинні домогтися від Тегерана призупинення "ядерної програми" в обмін на певні поступки в сфері санкцій. Другим важливим учасником стане Європейський Союз, який вимагатиме від Ірану зменшення впливу агресивної політики Москви. Третім гравцем у цій ситуації є Ізраїль, для якого отримання Іраном ядерної зброї є абсолютно неприпустимим. З огляду на це, Ізраїль готовий у будь-який момент вжити всіх необхідних заходів для зриву іранської ядерної програми. Важливо також врахувати інших впливових акторів у регіоні — таких як Туреччина, Саудівська Аравія, Катар та інші, яким не вигідне ядерне зміцнення Тегерану. Таким чином, в умовах такої координації тиску на Іран Російська Федерація не зможе надати йому жодної суттєвої підтримки, ані військовими, ані економічними засобами.
