Псилоцибін сприяв покращенню стану мишей, звільняючи їх від хронічного болю і симптомів депресії.

Науковці з Пенсильванського університету виявили, що одинична доза псилоцибіну здатна одночасно знижувати хронічний біль і симптоми депресії у мишей.

Науковці з Університету Пенсільванії опублікували у журналі Nature Neuroscience результати дослідження, яке показало, що псилоцибін може одночасно полегшувати хронічний біль та симптоми депресії й тривожності у мишей. Це відкриття може стати основою для розробки нових методів лікування, які не викликають залежності.

Особи, що страждають від хронічного болю, часто також мають психічні розлади, зокрема депресію чи тривожність, що ускладнює процес лікування обох проблем. Незважаючи на те, що вважається, що багато тих самих зон мозку можуть впливати як на відчуття болю, так і на емоційний стан, вчені досі не змогли знайти ефективні способи одночасного лікування цих станів.

У рамках свого дослідження науковці застосували дві різні моделі хронічного болю у мишей. Першу модель викликали через пошкодження нерва, тоді як друга була створена шляхом введення запального агента. Вчені зафіксували, що у цих тварин також з'явилися ознаки поведінки, схожі на тривожність і депресію.

Через чотири тижні після виникнення цих симптомів вчені провели введення псилоцибіну мишам. Вже наступного дня вони зафіксували зниження гіперчутливості у обох групах тварин, які страждали від хронічного болю, а також покращення їхньої поведінки, пов’язаної з настроєм. Ці позитивні результати спостерігалися протягом всього періоду дослідження, що тривало дванадцять днів.

Щоб підтвердити, де саме псилоцибін чинив свій вплив, команда вводила активний компонент сполуки, псилоцин, або в ділянку мозку, відповідальну за біль та емоції, або в поперековий нерв. Тільки введення в мозок призводило до знеболювального та покращувального настрій ефекту.

Наступним етапом дослідження стало вивчення механізму впливу псилоцину на цю конкретну область мозку, що дозволило отримати глибше розуміння його дії. Виявилося, що хронічний біль викликав гіперактивність нейронних зв'язків, тоді як введення псилоцину локально знижувало інтенсивність сигналізації до рівнів, які спостерігалися у мишей без хронічного болю.

Псилоцин взаємодіє з декількома серотоніновими рецепторами, тому для виявлення конкретного рецептора, відповідального за спостережувані ефекти, вчені застосували два фармакологічні препарати, що блокують зв'язування псилоцину з цими рецепторами. Коли зв'язування псилоцину з хоча б одним з серотонінових рецепторів було порушено, це призводило до втрати його знеболювальних та настроєвих ефектів.

Джозеф Чічон, анестезіолог з Університету Пенсільванії та співавтор новітнього дослідження, працює з пацієнтами, які страждають від одночасного хронічного болю і депресії — двох станів, що можуть взаємно посилювати один одного. "Це дослідження приносить надію. Отримані результати відкривають можливості для створення нових терапій, які не є опіоідними і не викликають залежності, адже псилоцибін і подібні психоделіки не потрапляють до категорії залежних засобів", — зазначив він у прес-релізі.

Дослідження виявило, що псилоцибін може бути корисним у терапії двох тісно пов'язаних станів одночасно. Хронічний біль і депресія часто супроводжують один одного, створюючи замкнуте коло, в якому кожен стан підсилює інший. Зазвичай традиційні методи лікування фокусуються лише на одному з цих розладів, залишаючи інший без належної підтримки.

Механізм впливу псилоцину на роботу мозку виявився складним і багатогранним. Ця сполука взаємодіє з активністю нейронів у зонах, що відповідають за сприйняття болю та емоцій. У ході експериментів, коли в мишей викликали хронічний біль, вчені помітили зростання активності нейронів у цій області. Проте псилоцин успішно відновив цю активність до нормального рівня, притаманного здоровим тваринам.

Не можна недооцінювати значення серотонінових рецепторів у цьому процесі. Серотонін виконує важливу функцію в регуляції настрою, болю й багатьох інших фізіологічних процесів. Псилоцин, взаємодіючи з цими рецепторами, має можливість змінювати їх активність, що, в свою чергу, впливає на сприйняття болю та емоційні реакції.

Висновки даного дослідження можуть мати суттєвий вплив на клінічну практику. Чимало пацієнтів, які страждають від хронічного болю, також переживають депресію та тривожні розлади, що значно погіршує їхнє життя. Сучасні підходи до лікування часто передбачають використання опіоїдних знеболювальних, які здатні викликати залежність і супроводжуються серйозними побічними ефектами.

Дослідження показали, що псилоцибін не має властивостей, які призводять до формування залежності, а також здатен забезпечувати тривалі ефекти після однієї дози. Це відкриває перспективи для його використання як альтернативи традиційним методам лікування. Проте важливо врахувати, що експерименти проводилися на мишах, тому для підтвердження отриманих результатів потрібні подальші дослідження на людях.

Дослідження також підкреслює важливість розуміння нейробіологічних механізмів, що лежать в основі хронічного болю та розладів настрою. Виявлення того, що одна сполука може впливати на обидва стани, свідчить про існування спільних шляхів у мозку, які можуть бути мішенями для майбутніх терапевтичних втручань.

Тривалість впливу псилоцибіну є важливим аспектом, який варто розглянути. У рамках дослідження було виявлено, що позитивні результати зберігалися щонайменше протягом дванадцяти днів після прийому однієї дози. Це значно перевищує тривалість дії багатьох звичайних знеболювальних препаратів та антидепресантів. Таке тривале вплив може свідчити про те, що пацієнтам знадобиться менше частих повторних доз, що, в свою чергу, зменшить ймовірність виникнення побічних ефектів і полегшить дотримання режиму лікування.