Путін володіє двома значними конкурентними перевагами, проте існує лише один чинник, здатний примусити його відступити. Інтерв'ю з російським опозиційним діячем Яковенком.
Росія найближчими двома місяцями має намір посилити свій наступ в Україні, пише видання Axios, посилаючись на подробиці нещодавньої розмови російського диктатора Володимира Путіна і президента США Дональда Трампа. За інформацією видання, Путін заявив президенту США, що "протягом наступних 60 днів він докладе нових зусиль із захоплення територій аж до адміністративних кордонів українських регіонів, у яких Росія має значні позиції".
Чи можуть змінити ці плани Путіна кроки Трампа щодо посилення України та санкційного тиску на економіку Росії та ситуація у середині РФ, де диктатор має купу значних проблем, які можуть вистрілити вже зовсім скоро?
В ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA російський опозиційний журналіст і соціолог Ігор Яковенко висловив свої міркування з приводу цих та інших важливих тем.
Після попередніх висловлювань Трампа, якщо Вашингтон дійсно вирішить застосувати жорсткі заходи, це може поставити під сумнів впевненість Путіна в його можливостях "пережити" цю ситуацію та примусити Захід піти на поступки для здобуття перемоги у війні. Чи, можливо, для нього це взагалі не матиме значення?
Суть питання полягає в тому, що ми маємо на увазі, коли говоримо про термін "жорстко". Якщо мова йде про законопроєкт Ліндсі Грема, то в ньому дійсно міститься певний потенціал. Цей документ дозволяє Трампу встановлювати мита в обсягах, які він сам вирішить. Хоча в ньому згадується цифра 500%, насправді це в основному спрямовано проти Китаю та Індії. Ми вже спостерігали, як Китай реагує на торговельний тиск — Трамп вже намагався вплинути на ситуацію через тарифи, і всі пам’ятають, до чого це призвело. Закон, безперечно, отримав широку рекламу. Сам Грем називає його "кувалдою", якою тепер володіє Трамп. Однак у мене є великі сумніви щодо того, що ця "кувалда" буде використана на повну потужність. Ще більше сумнівів у тому, що це змусить Путіна щось змінити.
Чого не скажеш про питання зброї - це вже серйозніше. Бо доля цієї війни вирішується на полі бою. І саме зброя - критичний фактор. Перш за все - ППО, системи Patriot і ракети до них. Те, що Трамп погодився продати Україні певну кількість установок і снарядів - саме продати, а не подарувати, - це важливо.
Ще більш значущим є те, що Трамп, здається, вперше натякнув на можливість передачі Україні не лише систем Петріот, а й ракет дальнього радіусу дії. Однак, тут виникає інша проблема: американське законодавство. Наразі Трамп може надавати лише те озброєння, яке вже затверджене його попередником, без необхідності погодження з Конгресом. Щоб змінити обсяги та тип допомоги, йому потрібно буде прийняти новий закон. Це, в свою чергу, вимагатиме досягнення консенсусу. Чи зможе він його отримати? Можливо. Але для цього доведеться створити нову юридичну основу. І головне питання полягає в тому, чи буде він до цього готовий. Існує відчуття, що особисте обурення через хамську поведінку Путіна може стати поштовхом. Адже Путін, м'яко кажучи, поводився з Трампом вкрай непристойно. Після того як Трамп публічно закликав його припинити війну, Путін лише усміхався, збільшуючи при цьому інтенсивність атак. Це відверте знущання. І, здається, Трамп усвідомив це належно. Сподіваюся, що його особиста образа буде достатньо сильною мотивацією для рішучих дій.
- Проте чи зможе це призвести до закінчення конфлікту?
Моя думка: шанси на це надзвичайно низькі. Путін не має наміру припиняти війну. Він просто не планує цього робити. І, здається, це усі вже усвідомили.
- Що ж може спонукати його до дії?
- Тільки важка військова поразка. Знищення ВПК Росії. А поки що ми цього не бачимо. Так, Україна проводить дуже потужні й талановиті операції у тилу ворога - зокрема, легендарна операція "Павутина". Але для реального знищення ВПК таких "павутин" треба сотні. Так, Україна сама виробляє зброю, отримує її від Європи, буде отримувати й від США. Але для прориву на фронті потрібен зовсім інший рівень постачання. Тому, на мою думку, поворот Трампа та США до підтримки України відбувся. Це очевидно. Це хороша новина. Але цього недостатньо, щоб змусити Путіна зупинитися.
А що стосується внутрішніх викликів у Росії? Яким чином вони можуть вплинути на роздуми в Кремлі: можливо, настав час для змін? Зокрема, економічний спад. Чи може катастрофа в економіці спонукати Путіна переглянути свої плани і, можливо, зупинити військові дії? Адже Міністерство фінансів Росії нещодавно повідомило про суттєве зменшення доходів від нафти. Якщо ціни на нафту й далі падатимуть - а прогнози вказують саме на це, оскільки ОПЕК+ збільшує видобуток, - то бюджет країни зазнає ще більших потрясінь. Чи це змусить Кремль щось змінити, або ж "гроші на війну завжди знайдуться"?
Я вважаю, що правильнішим є другий варіант. Дійсно, зниження доходів – це реальність. Однак, коли ми використовуємо термін "обвал", важливо уточнити, про що саме йдеться.
Отже, на даний момент спостерігаємо зниження на 30% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.
Так, справжній стан економіки Росії залишає бажати кращого. Проте вона чітко розділена на цивільний та військовий сектори. Перший, безумовно, потерпатиме більше. Військовий же сектор залишиться на своєму рівні. Це очевидно: Путін готовий зробити все, щоб армія та озброєння не зазнали шкоди. Що стосується соціальної сфери, медицини та житлово-комунального господарства, то вони підпадуть під "оптимізацію". Але снаряди, танки та дрони продовжать надходити. Не слід забувати і про міжнародну підтримку. Ми звикли сприймати допомогу Україні з боку США та Європи, але Росія також отримує підтримку. Наприклад, 12 мільйонів (!) снарядів від Північної Кореї — це серйозний внесок. Він має критичне значення для військових потреб. Що стосується Китаю, то довгий час намагалися створити враження, що він постачає лише продукцію "подвійного призначення". Насправді все інакше: завод у Хабаровську, побудований за сприяння Китаю, забезпечує основну частину дронів для фронту. Отже, за спиною Росії стоїть Китай, а поруч — Північна Корея.
Чи хочу я, щоб економіка Росії обвалилася? Хочу. Ще й як. Але зображати ситуацію так, ніби зараз усе завалиться і війна припиниться - це самообман. Ймовірність завершення війни цього року - практично нульова. Реальність така: економіка РФ здатна тягнути цю війну далі. І головна проблема - не Шойгу чи Герасимов. Головна проблема - голова Центробанку РФ Набіулліна. Вона своїм економічним талантом тягне цю систему з прірви. І в цьому сенсі - вона ворог України №1. Так, доходи від нафти падають. Так, росіяни все більше відчувають війну. Так, вона приходить на територію самої Росії.
У Путіна є дві значні конкурентні переваги, які не можна ігнорувати. По-перше, він має нульове ставлення до вартості людського життя. Це дозволяє йому безперервно відправляти людей на загибель. По-друге, відсутність механізмів, які б перетворювали злидні на політичні наслідки, робить ситуацію ще більш стабільною для нього. Росіяни можуть страждати від голоду та холоду, але це не призведе до змін у владі. Ці дві фактори Путін використовує максимально ефективно, що є причиною тривалості війни.
- Це ви сказали про простих, скажімо так, росіян. А що стосується еліти? Оця смерть чи, як деякі вважають, убивство міністра Старовойта - вона ж виглядає як тріщина в системі. Ну подивіться: міністр транспорту - класичний персонаж російської вертикалі, він не стрибає вище від свого рівня, як і всі працює у звичній парадигмі "розпилу". І тут його, фактично, "випилюють" із цієї системи. Це що, скорочення "кормової бази", і тепер - хто не встиг, той запізнився? І чи це якось може розхитати путінську піраміду - змусити еліту бодай замислитися над своєю долею? Ну або, можливо, над долею самого Путіна?
Дуже хочеться відповісти, що так, прямо зараз міністри, губернатори та вся ця еліта в жаху кинуться до бункера з ручками та скріпками. Але насправді цього не станеться. Що ми маємо на увазі? Смерть Старовойта виглядає щонайменше підозрілою. Чи то самогубство, чи то ліквідація. Багато спостерігачів вже в курсі: схоже, його усунули всього за кілька днів до офіційного "оголошення". Путін, до речі, спокійно звільнив міністра, який уже не був живим. Справжній сюжет для чорної комедії. Але якщо говорити серйозно, це частина загальної картини – падіння з висоти топменеджерів з нафтогазового сектору, хвиля арештів генералів та очищення "своїх". Це вже не поодинокі випадки, а чітка тенденція. І тут є два важливі аспекти. По-перше, те, що ви правильно відзначили: скорочення "кормової бази". Так, пиріг зменшується, отже, кількість тих, хто має до нього доступ, також потрібно скоротити. І це робиться традиційними для російських силовиків методами. По-друге, виникає логічне питання: чи дійсно за мільярд рублів вже вбивають? Це ж не мільярд доларів або фунтів. Старовойт діяв як типовий чиновник. Ну вкрасти мільярд – хто ж цього не робив? Але проблема полягає в тому, що цей мільярд був вкрадений з коштів на будівництво оборонних укріплень у Курській області. А тут вже йдеться про війну. І крадіжка під час війни виходить за межі "нормального" російського розподілу. Це вже загроза для самої військової системи. І ось тут система потрапляє у конфлікт із самою собою.
Путін чудово розумів, що корупція - це скелет його вертикалі. І він почав війну саме з цією корумпованою конструкцією. Але виявилося, що ця конструкція в умовах війни - уже не просто шкідлива, а небезпечна. Тобто: система не може не красти, бо всі звикли, що це - валюта лояльності. Але водночас красти під час війни - це шкодити фронту. І от тут уся ця еліта в ступорі: схеми залишились, але ризики стали смертельними. А от зупинитися - ніхто не вміє.
Однак саме можливість крадіжки була тією ціною за вірність. Еліту не переконували, її просто купували. Гроші, потоки, "відкати" - ось що діяло. А тепер все змінилося: красти стало небезпечно під час війни. Лояльність більше не пов’язана з ідеалами, а з вигодою. Якщо вигоду зменшити, чи не зменшиться і вірність?
- Звісно. Але тут з'являється другий стовп системи - страх. Тобі не обов'язково бути лояльним. Але ти зобов'язаний боятися. Не хочеш бути лояльним - добре. Тоді будеш наступним. Як Старовойт - із пістолета в груди. Або як пів сотні топів, які "випали" з вікон. Або як генерали, яких зараз десятками пакують у тюрми. Це і є новий "договір" між Путіним та елітою. Якщо раніше все трималося на купівлі лояльності, то тепер усе - тільки на страху. І в цьому сенсі ми бачимо часткове повернення до сталінської моделі. Сталін не купував лояльності. Він змушував до неї. Лояльність через терор, не через прибуток. Тому так, умовно кажучи, ми бачимо, як старий договір анулюється. І на його місці формується новий: або ти боїшся - і живеш, або не боїшся - і тебе не існує.
Отже, виходить, що система вже не є "системою угоди", а перетворюється на механізм залякування?
Звісно. Це вже не просто система з балансами, а структура з гільйотиною. Путін усвідомлює, що піраміда нестійка, і єдиний спосіб утримати її в рівновазі - перетворити страх на основний ресурс. Умовна "еліта" все ще має можливість красти, але лише в межах дозволеного і в тих місцях, де це не заборонено. Головне, що крадіжка стала небезпечною, а відмова від неї - невигідною. Жити без дій - це взагалі ризиковано. І тут виникає ситуація, схожа на "колоду, що пливе річкою": всі пливуть, усвідомлюючи, що попереду водоспад, але ніхто не хоче бути першим, хто зробить крок.
На мою думку, ця модель лояльності через купівлю є більш актуальною і стійкою в XXI столітті, аніж підхід, заснований на страху. Навіть у такій країні, як Росія, це виявляється правдою.
Я вас розумію. Проте, варто врахувати, що 25 років правління путінського режиму не пройшли безслідно. Чистка, яка відбулася в політичній сфері, медіа та громадянському суспільстві, справила серйозний вплив. Тому всі ці надії на те, що ось-ось щось зміниться, що еліта злякається і почне скуповувати символи зміни - я не вірю, що це трапиться. Рівень контролю і репресій настільки високий, що розраховувати на внутрішній "вибух" не варто. Так, незадоволеність серед них давно відчувається. Це очевидно. Вони втратили всі ті переваги, які мали до війни: безкарність, офшори, елітну нерухомість, можливість навчати своїх дітей в Оксфорді та Принстоні. Тепер цього всього немає. Звісно, це викликає обурення. Але що з того? Страх прекрасно замінив будь-яку форму лояльності. Я ще раз підкреслюю: єдиний реалістичний сценарій для завершення війни - це або фізичне усунення Путіна, або серйозна воєнна поразка. Усе інше - це лише мрії. Спецоперації, перевороти, отруєння - наразі нічого з цього не видно. Але я щиро сподіваюся, що помиляюся.
- То, виходить, єдиний чинник, який реально може зрушити режим, - це українська армія?
Так, безумовно. Лише серйозна військова невдача може викликати ефект "короля без корони". Путін мусить зазнати поразки. Тоді виникне питання: чи дійсно це цар? І саме тоді, можливо, з'являться нові "пригожини" - з гранатами в одній руці та контрактами в іншій. Адже ззовні Росію подолати складно, але зсередини вона вкрай слабка. Необхідний лише потужний поштовх, і цим поштовхом повинна стати невдача на фронті.
- Повертаючись до внутрішніх справ Росії. Там же зараз готують розширення практики примусових робіт для засуджених за легкі злочини. Це все на тлі того, що мінекономіки прямо говорить: у Росії не вистачає двох мільйонів робочих рук. На ваш погляд, це такий собі "міні-ГУЛАГ" по-путінськи? Сталін же будував ГУЛАГ не лише як каральну систему, а й як спосіб отримати дешеву робочу силу. В'язні будували великі об'єкти. А тут що - повторення?
Частково. Хоча це не досягає масштабів сталінських часів, певні елементи все ж помітні. У Росії в'язні справді розглядаються як ресурс — як трудовий, так і воєнний. Багато засуджених отримують вибір: або йти на фронт, або залишитися у в'язниці. І чимало з них обирає боротьбу. Таким чином, колонії стають не лише виробничою базою, а й джерелом живої сили. Так, вони певною мірою "підтримують" економіку, але без належної мотивації і умов це не принесе результатів. Ідея про те, що робоча сила може бути безкоштовною, залишається лише на папері. Насправді ж, це зношені тіла, брак кваліфікації та повна демотивація.
Росстат зупинив публікацію статистики щодо демографічних показників, зокрема інформації про кількість новонароджених і померлих. Останні звіти на початку року вказали на суттєвий негативний баланс: кількість смертей перевищує кількість народжень на фоні військових дій. Чи не намагаються вони приховати справжні втрати?
Причини зрозумілі - закриття інформації викликане не лише фронтовими втратами. Це спроба накрити всю націю темрявою. Проте така тактика безрезультатна. Щоб приховати масштаби трагедії, недостатньо лише закрити статистику - потрібно закрити також і кладовища. Адже саме вони є справжнім показником ситуації. Офіційні цифри не мають великого значення, щоб усвідомити реальний стан справ - досить поглянути на ряди нових могил і помітити відсутність молодих чоловіків на вулицях. Закритість є намаганням виграти час, затягнути ситуацію на місяці. Але правду вже не приховати. Щоб країна перестала страждати, необхідно завершити війну. Але Путін не здатен на це. І не бажає.
