Радикали в русі. Чому Європа підтримує популістські рухи і які наслідки це має для України.
Радикальні популісти приходять до влади або здобувають відчутну присутність у парламентах багатьох країн Європи. Чим це загрожує та чи все так погано для України - читайте у матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
ЗМІСТ - це структура або перелік основних тем та розділів документа чи публікації, що дозволяє швидко знайти потрібну інформацію.
Привид бродить по Європі - привид популізму. Ультраправі та ультраліві партії у багатьох країнах Європи або отримують двозначні відсотки підтримки на виборах, або взагалі приходять до влади. Цю реальність потрібно брати до уваги. Втім, вона не така страшна, як здається на перший погляд.
Ультраправа політична сила "Альтернатива для Німеччини" (АдН) вже давно зайняла позицію найвідомішої опозиційної партії у ФРН. Її рейтинг коливається в межах 18-20%, що дозволяє їй займати друге місце в громадських опитуваннях. Минулого року АдН зробила значний крок, здобувши перемогу на місцевих виборах у Тюрінгії, а згодом отримала позитивні результати на інших виборах. Водночас, партія вже кілька років перебуває під увагою "Федеральної служби захисту конституції" через підозри у зв'язках з екстремістськими ідеями.
У 2021 році АдН у Тюрінгії була класифікована службою як "відверто правоекстремістська" організація. Лідера партії в цьому регіоні, Бйорна Гьоке, визнали винним у використанні забороненого гасла, яке колись застосовували штурмовики СА на чолі з Адольфом Гітлером. Відповідно до рішення німецького суду, Гьоке також цілком справедливо можна називати "фашистом".
З іншого боку, ультралівий рух "Союз Сари Вагенкнехт" (ССВ), що має приблизно 6% підтримки, використовує теми соціальної справедливості та зниження життєвого рівня для своїх політичних цілей. Ця партія виникла нещодавно внаслідок розколу серед колишніх членів німецьких комуністів, які раніше були частиною "Лівої" партії.
Тільки завдяки диву традиційним політичним силам вдається утримувати Альтернативу для Німеччини (АдН) у політичній ізоляції. Основні партії країни дали обіцянку уникати коаліцій з праворадикальними силами. Проте це не стосується Соціал-християнської партії (ССВ). У листопаді минулого року вона вперше увійшла до складу правлячої коаліції в Тюрінгії.
Схожа ситуація у Франції. На парламентських виборах минулого року ультраправе "Національне об'єднання" здобуло 20% мандатів та посіло друге місце. Колишня лідерка партії (але при цьому і надалі одне з її облич) Марін Ле Пен наразі перебуває під слідством за звинуваченням у розкраданні коштів Європейського Союзу та прихованому фінансуванні партії. А в 2014 році вона заявляла про підтримку терористів "Л/ДНР", казала, що розділяє з Путіним єдині цінності та хоче федералізації України.
Одночасно ультралінійна партія "Нескорена Франція" отримала 12% мандатів. Вибори вона проводила в коаліції з іншими лівими силами, тому фактично зараз має вплив на третину парламенту. Проте в лівій фракції вже чітко простежуються ознаки розподілу.
Тільки політична гнучкість президента Макрона, який має право самостійно призначати прем'єр-міністра, разом із мажоритарною двотуровою виборчою системою Франції, допомагають країні уникнути повного політичного безладдя. Проте, варто зауважити, що ліві та праві радикали вже мали успіх у скиданні прем'єра, обраного Макроном.
Після виборів 2022 року в Італії сформувалася коаліція, до якої увійшли популістські партії "Брати Італії", "Ліга" та "Вперед, Італіє!". Джорджія Мелоні, очільниця "Братів Італії" і теперішня прем'єр-міністерка, раніше не приховувала своїх симпатій до диктатора Беніто Муссоліні. Лідер "Ліги", Маттео Сальвіні, прославився в попередньому уряді як міністр внутрішніх справ, коли активно виступав проти прийому мігрантів на італійських берегах. Сільвіо Берлусконі, який очолював "Вперед, Італіє!" і вже пішов з життя, мав давню дружбу з Володимиром Путіним.
Ультраправа "Австрійська Партія свободи" (АПС) 29 вересня вперше в своїй історії здобула перемогу на національних парламентських виборах в Австрії, заручившись приблизно 29% голосів виборців. Крім того, вперше президент країни надав їй мандат на формування коаліційного уряду.
З 2022 року в Словаччині на чолі з урядом перебуває лівопопулістська партія SMER-SD ("Курс") в альянсі з праворадикальною Словацькою національною партією. Колишній лідер цієї останньої, Ян Слота, висловив ідею "залити угорців бетоном" і оголосив про можливий танковий наступ словаків на Будапешт.
Мітинг "Альтернативи для Німеччини" у Тюрінгії, що відбувся в серпні 2024 року, супроводжувався особливими символами. На німецькому прапорі було зображено "залізний хрест", який широко використовувався в період нацистської Німеччини (фото: Getty Images).
На парламентських виборах, які відбулися в Румунії наприкінці минулого року, праворадикальні партії "Союз об'єднання румунів", "SOS Румунія" та "Партія молодих людей" разом здобули третину всіх мандатів. А на президентських виборах незалежний ультраправий кандидат Келін Джорджеску в першому турі отримав найбільшу кількість голосів. Проте згодом результати цих виборів були скасовані через серйозні підозри у втручанні з боку Росії.
У Швеції спостерігається унікальна ситуація. Правопопулістська партія "Шведські демократи" у 2022 році формально не стала частиною коаліції. Проте її члени отримали ненадмінні позиції в уряді, що дозволяє їм фактично контролювати його діяльність, мати доступ до всієї інформації та накладати вето на будь-які рішення, які можуть їм не підійти.
В Угорщині довгий час сильні позиції займала праворадикальна партія "Йоббік". Втім, протягом останніх років вона стала більш поміркованою. Натомість різко вправо у своїй риториці змістився багаторічний прем'єр-міністр країни Віктор Орбан.
Цей перелік можна продовжувати безкінечно. Спільною рисою всіх цих партій є їхня спроба підірвати владу поміркованих політичних сил, які уже багато років домінують у Європі. При цьому не так важливо, яку саме риторику вони обирають — чи то ультраправу, чи ультраліву.
"Не скрізь, звичайно, але в багатьох контекстах ультраправі та радикальні ліві мають одну спільну ціль, одного спільного ворога. Це в основному ліберальний мейнстрім, як вони його називають", - сказав РБК-Україна асоційований професор європейських студій Тартуського університету (Естонія) Стефано Брагіролі.
Крім того, у сфері політології вже давно існує поняття "ефект підкови". Це явище свідчить про те, що крайні ліві та крайні праві насправді не є ворогами, як вони часто намагаються себе представляти.
"Вони нечасто співпрацюють у офіційному форматі. Проте дедалі частіше висловлюють схожі думки, хоча їхні дії можуть відрізнятися. Спільною метою для них залишаються однакові інтереси, а також спільна аудиторія. Таким чином, виборці, які сьогодні підтримують АдН у Німеччині, завтра можуть віддати голос за Вагенкнехт," - підкреслив Брагіролі.
Тривале зростання впливу право- і ліворадикальних течій у Європі має кілька визначальних чинників. У довгостроковій перспективі, цей процес розпочався ще після закінчення "холодної війни", що поставило під сумнів легітимність традиційних партій, які діяли в рамках двополярного світового порядку. Про це повідомив професор міжнародних відносин Бертьян Фербеек з Радбодського університету Неймегена (Нідерланди) в інтерв'ю РБК-Україна. В результаті цього, з'явився політичний і виборчий простір для нових рухів і партій, які змогли залучити підтримку, проголошуючи "нездатність" традиційних сил задовольняти потреби суспільства.
Наступним кроком стало підсилення глобалізаційних тенденцій та європейської інтеграції. Популісти поширювали думку серед населення, що воно зазнало поразки в цих процесах, а традиційні політичні сили не докладають достатньо зусиль для захисту інтересів "народу".
"Додатково, міграційні процеси, які в певній мірі пов'язані з глобалізаційними тенденціями, а також уявні загрози для населення, стали основними темами для численних популістських рухів і партій", - підкреслив у своєму інтерв'ю Фербеек.
Засідання партій правого популізму відбулося у Флоренції, Італія, у грудні 2023 року. (джерело: Getty Images)
Невизначеність в питанні майбутнього та постійний ризик втрати стабільності формують емоційне середовище, яке вигідно використовують популісти.
"Люди відчувають страх перед змінами, вони побоюються невизначеності та втрати частини свого добробуту й ідентичності з різних причин. На цих страхах і ґрунтуються наративи партій, які можна назвати популістськими," - зазначив аналітик Західного Інституту в Познані (Польща) Віктор Савінок у коментарі для РБК-Україна.
Він зазначив, що в даний момент популістські партії застосовують два основних повідомлення.
Перший аспект полягає в тому, що вони представлені як "свіжі обличчя", що протистоять усталеним політичним елітам.
Другий аспект полягає в критиці демократичної системи, яка, на думку деяких, є в принципі нездатною до оперативних дій, оскільки будь-яке важливе рішення вимагає численних і затяжних процесів узгодження.
Водночас популісти грають на емоціях та простих рішеннях, які найлегше сприймають певні категорії виборців, які не завжди розуміють причинно-наслідкові зв'язки.
"Популісти, зокрема ультраправі партії, пропонують неймовірно швидкі рішення, що, насправді, і хочеться чути (середньостатистичному європейцю, - ред.). Це наживка, яка спрацьовує в короткостроковій перспективі", - сказала виданню співдиректорка програми "Майбутнє України" Центру геополітики Кембриджського університету (Великобританія) Вікторія Вдовиченко.
Ще одним важливим аспектом є те, що популісти в переважній більшості випадків успішно використовують соціальні мережі, що надають їм можливість взаємодіяти зі своєю аудиторією безпосередньо, оминаючи традиційні медіа.
За радикальними угрупуваннями як правого, так і лівого спрямування вже давно закріпилося прізвисько "друзі Путіна". Щодо деяких партій це прізвисько має під собою вагомі підстави. Є численні задокументовані випадки їхньої співпраці з російськими дипломатичними установами, отримання кредитів від російських банків, поїздки депутатів-популістів до Росії, а також пряма діяльність окремих осіб на користь російських спецслужб.
Глобальна мета Росії - розхитати європейську політичну систему і створити хаос. Водночас Кремль використовує європейських радикалів і для тактичних завдань.
Перед початком масштабного вторгнення Росія систематично організовувала поїздки для представників популістських партій до окупованих Криму та Донбасу. Хоча в основному це були місцеві депутати з малих міст, такі візити мали на меті продемонструвати, що захоплені регіони не є ізольованими на міжнародній арені, і нібито європейські політики визнають "незалежність" Криму та Донбасу від України. Крім того, Росія залучала своїх союзників як "спостерігачів" під час різноманітних "виборів", що проходили на цих територіях.
Зрештою, для просування інтересів Росії в Європі також використовувалися різні засоби. Наприклад, партія "Альтернатива для Німеччини" відкрито визнає свої зв'язки з Москвою. Її члени неодноразово відвідували окупований Крим за запрошенням РФ. Дослідження, проведене виданням Spiegel, виявило, що у липні 2023 року фракція АдН, виконуючи вказівки з Росії, звернулася до Федерального конституційного суду з вимогою призупинити постачання озброєння Україні.
Лідер італійської партії "Ліга" Маттео Сальвіні в Москві, 2017 р. (фото: Getty Images)
Для популістів Росія є однією з небагатьох світових сил, які готові надати їм свою підтримку.
З іншої сторони, важливим є психологічний аспект. Викладачка та наукова співробітниця Університету "Ліон 3" імені Жана Мулена Оксана Мітрофанова пояснила це на прикладі "Національного об'єднання" у Франції у своєму інтерв’ю для видання.
"Для депутатів "Національного об'єднання" був привабливим образ Європи, заснованої на християнських європейських цінностях. І президент Російської Федерації мав образ її міцного лідера", - сказала Мітрофанова.
Але проблема в тому, що представники партії не розуміють, що таке авторитарний режим. Адже диктатура зокрема передбачає й відсутність свободи слова та порушення прав людини.
Зрештою, після повномасштабного російського вторгнення в Україну багато популістів публічно відхрестилися від РФ. Лідер італійської "Ліги" Маттео Сальвіні у березні 2022 року публічно засудив російську агресію та Путіна особисто.
Цікавим прикладом у цьому контексті є позиція угорських правих популістів з партії "Йоббік". Лідер партії Мартон Дьондьоші у грудні 2022 року висловив думку, що обрання Росії союзником у боротьбі "за права угорської меншини" в Україні стало помилковим кроком, і приніс свої вибачення.
"Я захищав їх, коли я виступав проти України в той час. І, на жаль, визнаю, робив це у співпраці з Росією. Зараз я би вже не зробив цього. Не поїхав би до Донбасу, бо вже розумію наслідки та приховані наміри Росії, коли вона нас підтримала. Це було занадто. Я би цього ніколи не зробив тепер і я перепрошую за це", - заявив політик в інтерв'ю "Європейській правді".
Водночас, до 2022 року існувала значна кількість популістських партій, які мали антиросійську орієнтацію.
У країнах Центрально-Східної та Північної Європи популісти опираються на історичну спадщину та географічну proximity до Росії, що значно впливає на їхню діяльність.
"Це Польща, яка впродовж своєї історії пережила численні трагедії у відносинах з Росією. Польські популісти виявилися втомленими від впливу Росії. Схожа ситуація спостерігається і в скандинавських країнах, де також втомилися від російських геополітичних амбіцій, що тривають вже багато років", - зазначив у розмові з виданням Бертьян Фербеек.
"Шведські демократи" активно підтримують Україну. "Наше зобов'язання надавати як військову, так і гуманітарну допомогу Україні існувало ще до початку повномасштабного вторгнення в 2022 році. Ми плануємо продовжувати нашу підтримку та розглядати можливості її збільшення в майбутньому. Щодо санкцій проти Росії, ми виступаємо за їх посилення в цілому та досліджуємо нові шляхи для введення додаткових обмежень", - зазначили представники партії "Шведські демократи" у відповіді на запит РБК-Україна.
Щодо внутрішньої політики, позиція "Шведських демократів" залишилася майже незмінною.
"Наш детальний аналіз негативних ефектів міграційної політики останніх десятиліть для суспільства в цілому підтвердився. Наші принципи, що стосуються соціальної держави, необхідності надання допомоги тим, хто її потребує, а також стимулювання промисловості та економічного зростання, залишаються незмінними. Безсумнівно, процес розробки політики ніколи не є завершеним, і ми постійно підлаштовуємося під нові обставини", - зазначили представники "Шведських демократів".
Ситуація в країнах Балтії, а також у Данії, Норвегії та Фінляндії демонструє подібні тенденції. Варто зазначити, що спікер парламенту Фінляндії від Фінської партії (раніше відомої як "Справжні фінни") Юссі Халла-ахо, став відомим завдяки своїй ініціативі замовити напис на українському снаряді за рахунок донатів. Крім того, він також виступав українською мовою з трибуни Верховної Ради.
Ситуація в Італії виглядає інакше. Уряд під керівництвом Джорджії Мелоні постійно підтримує Україну. В певному сенсі, її можна вважати одним із захисників Києва в межах Європейського Союзу.
Володимир Зеленський і Джорджія Мелоні (зображення: Getty Images)
"Мелоні займає проукраїнську позицію, оскільки це відповідає інтересам Італії. Проте, політична партія 'Брати Італії' не може вважатися цілком проукраїнською, хоча деякі її члени підтримують погляди прем'єр-міністра," - повідомила Вікторія Вдовиченко в інтерв'ю РБК-Україна.
За словами фахівця, італійські підприємства проявляють інтерес до інвестування в Україну, зокрема в масштабні енергетичні інфраструктурні проекти та ініціативи, пов'язані з морською безпекою. Крім того, важливу роль у цьому процесі відіграють особисті зв'язки.
"Це результат діяльності Володимира Зеленського. Він справді зачарував її. Прем'єр Італії із задоволенням спілкується з Зеленським, і я можу стверджувати, що її ставлення до України змінилося саме з моменту його приходу до влади. Проте не всі члени партії підтримали свого лідера," - зауважила Вдовиченко.
Партнери "Братів Італії" в коаліції, зокрема партії "Ліга" та "Вперед, Італія", відкрито висловлюють свою критику щодо Мелоні в контексті українських питань. Проте їхні зауваження звучать значно м’якше в порівнянні з більш різкою позицією іншої популістської сили - "Руху 5 зірок", які наразі знаходяться в опозиції.
У Нідерландах праві популісти з "Партії свободи" змушені враховувати загальний антиросійський настрій у суспільстві, який виник після трагедії з боїнгом MH17 у 2014 році. У 2016 році партія Вілдерса виступала проти угоди про асоціацію України з ЄС на референдумі. Однак минулого року вона увійшла до урядової коаліції і зобов'язалася підтримувати Україну. Цей випадок ілюструє, як популісти можуть адаптувати свої погляди в залежності від політичної ситуації.
Не існує єдиної моделі, за якою популісти змінюються у своїх намаганнях дістатися влади. Проте можна виявити кілька помітних трендів.
З одного боку, популісти завжди прагнуть пом’якшити свої радикальні ідеї, щоб залучити ширшу аудиторію виборців. Це можна спостерігати на прикладах Італії, Франції та Нідерландів.
Вдовиченко зазначила, що традиційним є сценарій, коли ультраправі прагнуть досягти влади, використовуючи хамелоноподібні методи маскування своїх меседжів. Це дозволяє їм залучити більше підтримки та отримати більше мандатів. Після цього вони адаптуються, щоб зберегти актуальність свого "хайпового підходу".
Фербеек вважає, що зниження радикалізму спостерігається в тих країнах, де декілька популістських партій конкурують за однакову електоральну підтримку. Це змушує їх не тільки визначати свою позицію по відношенню до виборців, але й протиставляти себе іншим популістським утворенням, що, в свою чергу, підштовхує деякі з них до більш поміркованих поглядів, а інші — до посилення радикалізму.
Наприклад, у випадку Італії партія Мелоні виявилася менш радикальною, в той час як "Ліга" стала більш радикальною. Схожа ситуація спостерігалася в Нідерландах у 2023 році, коли "Партія свободи" висловлювала намір займати більш помірковану позицію щодо Європи та ісламу (принаймні в своїх заявах), тоді як "Форум за демократію" проявив більшу радикальність, – зазначає експерт.
Процес зниження радикальності "Національного об'єднання" у Франції триває вже досить давно, і його результати не з'явилися лише за останній рік, зазначила РБК-Україна Оксана Мітрофанова. Партія вже відмовилася від планів щодо виходу Франції з Європейського Союзу, а також відкинула ідею про вихід з зони євро.
І що варто підкреслити, відбулася зміна в позиції щодо НАТО. Якщо раніше партія, очолювана Марін Ле Пен, підтримувала ідею виходу Франції з інтегрованих військових структур альянсу, то в умовах повномасштабної війни в Європі новий лідер партії Жордан Барделла висловив думку, що зараз не час для таких кроків.
"Ми бачимо, що "Національне об'єднання" хоче трансформувати свій імідж і стати класичною правою партією, - сказала виданню Мітрофанова, - якщо це вдасться, то партія матиме шанси прийти до влади. Але поки залишається цей імідж крайності, це лякає французьку консервативну громадськість. Але передбачити цю еволюцію достатньо важко".
За її словами, чіткої зовнішньополітичної програми партія не має, адже концентрується переважно на внутрішній політиці. Це може змінитися ближче до президентських виборів. Президент у Франції якраз і відповідає за зовнішню політику держави.
"Безумовно, вони уважно слідкують за настроями суспільства. Наприклад, французи не надто схвально сприйняли пропозицію щодо відправлення своїх військових до України. Проте, варто зазначити, що населення з теплом зустріло українських біженців, і цим моментом "Національне об'єднання" повинно було врахуватися", - зазначила експертка.
У цьому контексті популісти стикаються з важливим викликом: як забезпечити баланс між залученням нових виборців і підтримкою традиційного, радикального електорату. Вирішальну роль у цьому процесі відіграє позиція, яку займають популістські партії в правлячій коаліції. Так звані "основні партії" зазвичай прагнуть до поміркованості, тоді як їх молодші партнери можуть схилятися до радикальніших поглядів.
"У випадку з Мелоні ви - головна партія, і ви фактично керуєте урядом. Якщо ви очолюєте уряд, ви можете отримати певну свободу. Якщо ви стаєте молодшим партнером, то ризик полягає в тому, що вам доведеться піти на компроміс із основною партією. І якщо компромісів буде надто багато, ви можете втратити своїх виборців. Бо ваші виборці мобілізовані вашим радикалізмом", - пояcнив виданню Стефано Брагіролі.
Це також стосується партій, які займають опозиційну позицію, але не самостійно, а в рамках коаліцій з іншими. Наприклад, можна відзначити позицію французьких ультралівих щодо України, яка в цілому характеризується критичним ставленням до Сполучених Штатів.
На думку Меланшона, який очолює партію "Нескорена Франція", агресором в цій ситуації вважається НАТО. Він стверджував, що розширення НАТО створює ризики для Росії. Саме тому на початку конфлікту він висловлювався на користь нейтралітету України, - зазначила Мітрофанова.
Спочатку Жан-Люк Меланшон виступав проти багатьох ініціатив, спрямованих на підтримку України. Його партія "Нескорена Франція" проголосувала проти угоди про безпеку між Україною та Францією, тоді як "Національне об'єднання" вирішило утриматися під час голосування. Проте на минулорічних парламентських виборах "Нескорена Франція" об'єднала зусилля з іншими лівими партіями, створивши блок "Новий народний фронт" (ННФ). Оскільки соціалісти та екологи чітко і однозначно підтримують Україну, Меланшон також змінив свою риторику і підкреслив єдність ННФ щодо військової допомоги Україні.
Є й інші тренди. "Альтернатива для Німеччини" з роками стає тільки радикальнішою. Вона була створена як партія професорів економіки, які говорили, що не треба вирішувати проблеми Європи за рахунок Німеччини. У 2015 році відбулася міграційна криза, і ця партія взялася за антиміграційну риторику. Це досі одна з коронних тем партії.
Лідерка партії "Альтернатива для Німеччини" Аліс Вайдель (зображення: Getty Images)
"Вони в даний момент переконані, що їм варто стати "нішевою" політичною силою, і саме цим зараз займаються - зосереджуючись на Східній Німеччині. Завдяки цьому АдН прагне стати "коаліційно здатною" партією. І вони поступово рухаються в цьому напрямку, здобуваючи перемоги на виборах у східних регіонах", - зазначив Віктор Савінок.
За словами Брагіролі, еволюція популістів у бік більшої радикальності або поміркованості залежить від кон'юнктури в тій чи іншій країні, з огляду на те, яка стратегія працює для них краще.
"Якщо ви погоджуєтеся на надто багато компромісів, ви ризикуєте втратити підтримку виборців. Проте, якщо ви зовсім не готові до компромісів, ніхто не захоче об'єднуватися з вами у коаліцію," - підсумував Стефоно Брагіролі.
Європейські популісти можуть отримати новий імпульс після можливого успіху Дональда Трампа на президентських виборах у США. Його висловлювання під час кампанії викликали резонанс серед багатьох правих політиків у Європі. Крім того, деякі з них підтримують з ним зв'язок ще з часів його першого президентського терміну. Серед таких політиків - Віктор Орбан, який ще до виборів відвідав Трампа в його резиденції та відкрито висловив йому свою підтримку, на відміну від інших європейських лідерів.
Орбан прагне взяти на себе роль посередника між Сполученими Штатами, Україною та Росією, але результати цих спроб викликають сумніви. Трамп надає перевагу безпосередній комунікації з Зеленським і Путіним. Водночас, в Будапешті були здивовані тим, що США продовжують наполягати на збільшенні оборонних витрат від Угорщини та інших країн НАТО в Європі.
Джорджія Мелоні вже давно має зв’язки з Дональдом Трампом. Ще до того, як вона стала прем'єр-міністром Італії, вона брала участь у консервативних конференціях у Сполучених Штатах. Після того, як Трамп був переобраний, обидва політичні діячі мали можливість кілька разів зустрітися. Крім того, вона стала єдиним європейським лідером, який відвідав інавгурацію Трампа.
На більш неформальному рівні європейські популісти почали отримувати підтримку від Ілона Маска, близького до Трампа мільярдера та власника соцмережі Х. Зокрема, на тлі дострокових парламентських виборів у Німеччині він почав відкрито підтримувати "Альтернативу для Німеччини" та критикувати нинішнє керівництво цієї країни. Водночас у Великій Британії Маск підтримує правопопулістську партію "Реформувати Сполучене королівство" (Reform UK).
Питання залишається відкритим: чи узгоджувалися ці дії з Трампом? Який вплив матиме підтримка популістів з-за океану? Проте, загальна тенденція до боротьби з "лівацькою ідеологією", яку Трамп започаткував з першого дня свого президентства (серед іншого, відмова від "зелених" ініціатив та консервативні рішення у гендерній політиці), напевно, надасть поштовх правопопулістам в Європі. Як мінімум, вони отримують можливість безперешкодно використовувати платформу Х для розповсюдження своїх ідей.
Дональд Трамп та Віктор Орбан (зображення: Getty Images)
"Соціальні мережі зараз роблять політично те, що вони робили, наприклад, щодо трендів моди протягом останніх 20-30 років. По суті, вони усувають кордони. Те, що відбувається в Польщі, можна обговорювати у Великобританії, і в першу чергу те, що зараз відбувається в США, має резонанс і впливає на те, що відбувається тут", - сказав виданню Стефано Брагіролі.
Він зазначив, що численні праві політичні сили вивчали діяльність Трампа, прагнучи перейняти його підходи. Таким чином, можна говорити про можливе виникнення певного популістського "правого інтернаціоналу".
Вплив Трампа та Маска на ультралівих не є таким вже зрозумілим. Хоча обох політиків не можна віднести до прихильників лівих ідей, їх атаки на традиційні політичні сили, в певному сенсі, сприяють підйому лівих популістів.
Навіть якщо ставлення до популістських рухів різниться, їх зростаючий вплив у політичному житті Європи є безсумнівним. Їх можна або проігнорувати, або ж спробувати вести діалог так само, як це роблять з традиційними партіями. Важливо зазначити, що вже існує позитивний досвід у цій сфері. Наприклад, Україна підтримує контакти з деякими з цих партій на рівні міжпарламентського співробітництва, зокрема між відповідним комітетом Верховної Ради та комітетами інших країн, а також у рамках Європейського парламенту.
"Україна представляє свою боротьбу з Росією як боротьбу демократії проти автократії. Коли цей наратив почав формуватися, Захід був налаштований на ліберально-демократичні цінності. Я вважаю, що важливо підтримувати цей наратив. Однак, одночасно необхідно підкреслити, що Росія не є такою християнською країною, як вона намагається себе подати, і не так уже й спирається на традиційні цінності, як стверджує", - вважає Брагіролі.
Проте це може бути ефективним лише для певної групи популістів, які мають менш міцні зв’язки з Росією. Що стосується інших, важливо вести практичний діалог.
"Вести подібний діалог з такими партіями, як АдН, "Національне об'єднання" у Франції чи Австрійська партія свободи було б значно важче, оскільки ці політичні сили мають тісні зв'язки з Кремлем. Передусім, необхідно донести до них, що у разі поразки України та перемоги Росії, вони також відчують наслідки своїх дій", - вважає експерт.
Проте, така ситуація не буде ефективною для всіх. Відверті та задокументовані агенти Росії заслуговують на покарання у в’язниці.
Of course! However, I need the specific text you'd like me to modify in order to help you. Please provide the text you want to make unique!
Популісти в Європі є відображенням певних сегментів суспільства, в яких вони діють. Вони маніпулюють проблемами, що роками залишаються невирішеними традиційними політичними структурами: економічна stagnація, міграційні виклики та, зрештою, брак чіткої перспективи щодо майбутнього континенту.
Та для вирішення проблем популісти пропонують радикальні методи, на які традиційний істеблішмент не може чи не хоче піти з різних причин. В деяких випадках такий підхід виправданий - якщо популістські лідери, зіштовхнувшись із реальністю, обирають конструктивний підхід. І тоді вони стають "свіжою кров'ю", яка тільки зміцнює ту чи іншу країну.
Проте існує чимало випадків, коли радикали обирають курс "політики заради політики", безглуздо використовуючи невдоволення людей і не прагнучи до реального вирішення конкретних питань.
Росія, а тепер і США, та деякі інші міжнародні гравці намагаються використати популістів у своїх цілях. Так само самі популісти прагнуть отримати бонуси від співпраці із "сильними світу цього". В кожному випадку це виходить по-різному, залежно від світогляду та рівня порядності політичних лідерів. Відповідно, і різним є результат такої співпраці. Все це слід брати до уваги і Україні. За правильного підходу зміни у політичному ландшафті Європи можуть бути Києву більше на користь, ніж на шкоду.
