Що станеться раніше: Трамп зможе зосередити авторитарну владу у своїх руках, чи ж Сполучені Штати зіткнуться з економічною кризою, - вважає Аслунд.

Андерс Аслунд, шведсько-американський економіст та дипломат, вважається одним із провідних міжнародних фахівців у галузі національних економік України, Росії та країн колишнього СРСР. У своєму інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на каналі Еспресо, він обговорив проросійську політику Дональда Трампа та поділився своїми думками про те, як Україні адаптуватися і вижити в цих складних умовах.

Хотів би розпочати нашу розмову з найважливішої історії для українців - надзвичайно дивна політика США. До кінця не розуміла позиція самого президента Трампа. Також будо дивне інтерв'ю Стіва Віткоффа, який виконує певну функцію, яку свого часу реалізував Кіссінджер, але Віткофф - це антиКіссінджер. Ми в Україні переживаємо з того приводу, що США можуть нас полишити з РФ у форматі сам на сам. Звісно, є наші друзі з ЄС, але допомога Сполучених Штатів не оцінена. Просив би вас схарактеризувати поточний історичний момент.

На жаль, я вважаю, що таке сприйняття ситуації є обґрунтованим. Політику президента Трампа щодо Росії найкраще описати як позицію підлеглого партнера Путіна.

Під терміном "молодший" я маю на увазі, що Трамп слідує всім бажанням чи рекомендаціям Путіна, не додаючи жодних власних ідей до цієї політики.

У першому терміні президентства Трампа всі питання зовнішньої політики та врегулювання криз були під контролем його зятя Джареда Кушнера. У нинішній адміністрації цю функцію виконує Стів Віткофф. Зараз його вплив значно більший, ніж вплив державного секретаря Марка Рубіо чи радника з національної безпеки Майка Волтца, якого деякі називають "живим мерцем" через те, що він втратив кількох важливих асистентів і, зважаючи на обставини, навряд чи надовго залишиться на своїй посаді.

Політика Трампа була цілком очевидною. Він двічі голосував разом із Росією, Білоруссю та Північною Кореєю проти резолюцій, що засуджують російську агресію в Україні. Навіть Іран і Китай тоді утрималися. Росію підтримали лише близько десятка країн, але до них приєдналися і Сполучені Штати -- це серйозний і тривожний сигнал. Водночас понад 100 держав в обох випадках проголосували за засудження російської агресії.

Чи подобається Путіну USAID? Ні -- потрібно закрити. НАТО? Ні -- послабити. Радіо Свобода, Голос Америки? Ні -- вимкнути. Чи підтримує він просування демократії за кордоном? Теж ні -- згорнути. Трамп діє цілком передбачувано: він робить те, чого хоче Путін.

Єдиним обмеженням є громадська думка: приблизно дві третини американців підтримують Україну, серед яких майже половина республіканців. Тому Трамп не може діяти безконтрольно. Йому необхідно створити враження, що він чинить тиск на Росію. Він зробив кілька заяв, подібних до: "Це перебір, зупини бомбардування, Владімір", — але на цьому його дії закінчились. Сприймати це серйозно не варто.

Варто зауважити, що Трамп не скасував жодну з основних санкцій, накладених на Росію, а навіть продовжив деякі з них. Це свідчить про те, що він не готовий піти на такі кроки, які б дозволили багатьом, в тому числі і мені, відверто стверджувати, що він виступає в ролі підлеглого Путіна.

Що ж має робити Україна? На мою думку, ваш уряд діє виважено й правильно: з одного боку, веде діалог зі Сполученими Штатами, аби ті не заблокували ліцензії на постачання озброєння; з іншого -- відмовляється підписувати будь-які угоди, що можуть зашкодити.

Можливо, Трамп незабаром проголосить про свою перемогу та просто відійде в тінь, без огляду на фактичний результат. Тому вкрай важливо, щоб до цього моменту Україна не зазнала значних втрат.

А ви бачите перспективи певного дипломатичного урегулювання російської агресії проти України? Ми чуємо дуже багато різних меседжів, які дуже часто суперечать одне одному. Але бачимо, що Росія наступає, обстрілює наші міста. І водночас розуміємо, що частина нашого населення плекає певну ілюзію, що, можливо, вдасться про щось домовитись. Росіяни регулярно повторюють свій ультиматум: вимагають окупації навіть ще незахоплених наших територій, проведення так званої денацифікації, демілітаризації й так далі. Лавров постійно повторює путінський ультиматум трирічний давності. Але в той самий час росіяни повторюють мантру про перемовини. Як ви думаєте, що це за така складна гра?

На жаль, я налаштований доволі песимістично. Наразі, по суті, існує два можливі варіанти: або Україна підписує щось цілковито принизливе й неприйнятне -- фактично лише тимчасове перемир'я, -- або війна триває. Другий варіант виглядає кращим, адже Україна тримається впевнено й гідно, а Європа демонструє рішучу підтримку.

Після неприємного візиту президента Зеленського до Білого дому 28 лютого, Європа, за винятком Угорщини, об'єдналася на підтримку України. Військова промисловість ЄС, спільно з потужними українськими стартапами, активно працює над збільшенням обсягів та темпів постачання озброєння. У цьому році Україна може розраховувати на приблизно 100 мільярдів доларів західних інвестицій.

Отже, фінансування вже забезпечене, але я не бачу жодної реальної можливості, що з цих переговорів вийде щось змістовне. Показово, що під час візиту Віткоффа до Москви він прибув без жодного помічника, тоді як Путін приймав його у присутності Юрія Ушакова та Кіріла Дмітрієва. Я знаю обох -- Дмітрієв доволі вправний і досвідчений гравець.

Сергій Лавров більше не виконує функцій міністра закордонних справ -- приблизно так само, як Марко Рубіо тут, у Вашингтоні. Натомість Лавров виступає як рупор пропаганди -- не гірше, ніж Соловйов чи Симоньян.

Ситуація виглядає наступним чином: Лавров, наскільки мені відомо, не бере участі в жодних реальних переговорах. Взагалі, не варто сподіватися, що справжні переговори відбуваються. Натомість, Путін намагається заманити Віткоффа, щоб через нього мати вплив на Трампа.

Складається враження, що Віткофф і Трамп фактично формують політику Сполучених Штатів стосовно Росії. Наразі, на жаль, найефективнішим варіантом є підтримка діалогу та забезпечення того, щоб Україна не уклала жодних угод, які могли б завдати шкоди.

У Вашингтоні я слухав прем'єр-міністра Шмигаля. Він заявив, що передбачена міжурядова угода щодо видобутку корисних копалин в Україні, після чого має бути підписана рамкова угода, а далі -- конкретні домовленості по окремих проєктах. Це звучить як звичайний комерційний процес. Також Україна більше не повинна повертати грантову допомогу, яку вже отримала від США.

У загальному, обстановка почала змінюватися на краще — на відміну від минулого часу, коли все виглядало надзвичайно тривожно. Проте, виглядає на те, що переговори щодо миру або припинення вогню опиняються в безвихідній ситуації. Є ймовірність, що Трамп просто проголосить про якусь перемогу без реальних підстав і ухилиться від ситуації.

Що ви думаєте про нову угоду з приводу українських корисних копалин, яка постійно змінюється? Спочатку у адміністрації Трампа були дуже великі амбіції, а тепер ситуація, здавалося б, значно спростилася. Як ви вважаєте, яким чином може діяти така схема? Найголовніше, що ми досягли ясності: ми не є боржниками Сполучених Штатів. Допомога, яку нам надала адміністрація президента Джозефа Байдена після ухвалення Конгресом і Сенатом, була безкоштовною. Україні було передано певні ресурси, і хоча кредитні історії — це інша справа, нас намагалися змусити почуватися боржниками. Наскільки серйозною є ця угода щодо корисних копалин? Адже в минулому американська адміністрація вже укладала подібні угоди з урядом Афганістану, за кілька днів до виведення американських військ з цієї країни.

Я не вважаю, що зіставлення з Афганістаном є доцільним. Безперечно, позиція США змінилася кардинально. Тепер стало зрозуміло, що більше немає жодних вимог щодо того, щоб Україна віддавала кошти за отриману допомогу.

Також було відхилено концепцію надання Сполученим Штатам права першочергової пропозиції. Під час прослуховування виступу прем'єр-міністра Шмигаля, я звернув увагу на два основні принципи, які він підкреслив.

По-перше, жодна угода не повинна порушувати процес вступу України до Європейського Союзу. Я вважаю, що Україна повинна максимально залучати ЄС до цього процесу -- і, схоже, саме так і відбувається.

По-друге, жодні угоди не можуть бути в конфлікті з Конституцією України та іншими національними правовими нормами.

Виглядає на те, що ця міжурядова угода, яка по суті є двостороннім інвестиційним договором, просувається у вірному напрямку. Наступний етап передбачає укладення конкретних комерційних угод у рамках цієї угоди, однак вони не повинні надавати жодних переваг Сполученим Штатам. Це повинні бути стандартні інвестиційні угоди. На мою думку, український уряд послідовно дотримується правильних принципів, і наразі ми рухаємося саме в цьому напрямку.

Всі попередні висловлювання Трампа про те, що Україні необхідно повернути якісь нереалістичні суми, які вона, за його словами, отримала від США, – є абсолютно неправдивими. Як ви зазначили, адміністрація Байдена надавала Україні фінансову допомогу у формі грантів, а не кредитів. Проте Трамп продовжує чинити тиск, як справжній шантажист. Такій поведінці потрібно рішуче протистояти. Схоже, що український уряд діє впевнено і гідно в цій ситуації.

Хочу розпитати вас про масштабну торговельну війну. Сподіваюся, що ситуація стабілізується і перейде до більш усвідомлених дій. Проте ми стали свідками дивних рішень і реакцій, після чого все це знову переглядається, а важливу інформацію публікують через повідомлення в мережі X. Світова економіка переживає складні часи, і, відповідно, деякі намагаються на цьому заробити, а інші використовують ситуацію для тиску на різні уряди. Як ви вважаєте, чи є у цього процесу певна цілеспрямованість, чи вже спостерігається хаос, зокрема, у контексті Бреттон-Вудської системи?

На мою думку, важливо сконцентруватися на самій стратегії торгівлі. Її основа є абсолютно неприйнятною. Сполучені Штати отримали значні переваги від безпрецедентного рівня іноземних інвестицій.

Нині близько $32 трильйонів іноземного капіталу зберігається в американських цінних паперах -- облігаціях і акціях. Це стало можливим завдяки репутації США як надійної фінансової гавані. Однак ситуація змінилася, і тепер цілком імовірно, що значна частина цих коштів залишить країну. Чому ж тоді у США такий серйозний дефіцит торговельного балансу?

Це частково можна пояснити значним надлишком у секторі послуг. Іншою причиною є бажання іноземних інвесторів фінансувати великий дефіцит державного бюджету, який щорічно досягає близько 6,5% ВВП. З точки зору відповідальної політики, цей показник мав би зменшитися щонайменше вдвічі, проте наразі немає жодних свідчень на користь таких змін.

Саме тому Трамп і повторює наратив про те, що нібито весь світ обкрадає США.

Справжня ситуація полягає в тому, що світ виявив неймовірну щедрість, надавши Сполученим Штатам значні фінансові ресурси. Водночас саме США, за вс likelihood, понесуть найбільші втрати через нові тарифи, оскільки їхню вартість оплачуватимуть не іноземці, а самі американські громадяни.

Трамп настійливо розповсюджує дезінформацію, запевняючи, що витрати покриватимуть китайці, хоча це абсолютно не відповідає дійсності. Більшість його висловлювань є маніпулятивними. Так звані "взаємні тарифи", які ми бачимо сьогодні, в значній мірі є вигадкою без жодних доказів.

Найдивнішим прикладом є ситуація, коли навіть острів, на якому живуть тільки пінгвіни, зобов'язаний сплачувати 20% митних зборів. Це справжній абсурд.

У Детройті Трамп знову озвучив більшість своїх неправдивих тверджень, цього разу в надзвичайно агресивному стилі. Він не планує змінювати свою стратегію. Це, насамперед, є трагедією для самих США, але також завдає серйозного удару світовій економіці. Як ви вже зазначали, Трамп почувається найкомфортніше в умовах хаосу.

Глава держави дійсно має право встановлювати тарифи. Він визнає, що такі рішення можуть бути оскаржені в судовому порядку, оскільки ґрунтуються на особливому указі.

У Сполучених Штатах немає жодних серйозних проблем, проте Трамп намагається створити видимість кризи. Якщо країна введе 10% мита на всі імпортні товари, це може призвести до зниження ВВП на близько 1%. Додавши до цього кілька інших мит, загальний вплив може сягнути приблизно 2% ВВП. Хоча ці цифри виглядають вражаюче, їх недостатньо для покриття витрат федерального бюджету. Я впевнений, що Трамп продовжуватиме утримувати суспільство в стані невизначеності. Його тактика базується на страху та хаосі, тому боятися його — це помилковий підхід. Він лише сприятиме загостренню нестабільності.

Недавні статистичні дані вказують на те, що валовий внутрішній продукт США знизився на 0,3% у першому кварталі поточного року. Я прогнозую, що темпи цього зниження можуть лише посилитися через чинну політику. В даний момент спостерігається абсолютна непередбачуваність у різних секторах, і жодна розумна компанія не вирішить робити значні інвестиції в США в таких умовах.

Тарифи неминуче спричинять зростання цін, а отже, й посилення інфляції. Багато компаній усвідомлять, що за нових умов більше не здатні працювати з прибутком, і будуть змушені закритися. Долар уже втратив 10% вартості щодо євро і, найімовірніше, падатиме далі.

Фондовий ринок зазнав падіння приблизно на 20%, і, здається, це ще не фінальна точка. Економічна стратегія Трампа становить серйозну загрозу не тільки для економіки США, але й для глобальної фінансової стабільності. Його основний підхід полягає в тому, щоб нападати, заперечувати, проголошувати тріумфи, але ніколи не визнавати своїх помилок і не коригувати свій курс.

Ситуація, ймовірно, продовжуватиме погіршуватися. Питання лише в тому, що станеться раніше: Трамп устигне сконцентрувати в руках авторитарну владу чи натрапить на масштабну економічну кризу. І чи взагалі відбудуться демократичні вибори до Конгресу наступного року? Ми маємо справу з глибокою кризою -- і демократичною, і економічною.

На жаль, ми спостерігаємо, що сильні демократичні інституції, які повинні були б підтримувати та розвивати демократичні цінності, не змогли захистити демократію і правопорядок у Сполучених Штатах, які є колискою демократії. Ми прагнемо вірити, що Європа зможе вистояти в цій ситуації. Однак, одночасно ми спостерігаємо за формуванням військово-стратегічного альянсу між Північною Кореєю та Росією. Невідомо, які рішення можуть бути ухвалені в Китайській Народній Республіці. Світ опинився на межі небезпеки.

Сучасні глобальні проблеми мають серйозний характер, і це не може лишатися поза увагою, особливо коли ми говоримо про Україну. Мені цікаво дізнатися вашу думку щодо того, коли Сполучені Штати можуть зменшити свою військову присутність в Європі, враховуючи загрози, що нависли над континентом, зокрема над Балтійськими державами, Фінляндією та Швецією. Відомо, що ультиматум з боку Росії вимагав повернення до колишніх кордонів Євроатлантичного блоку. Проте, Швеція і Фінляндія вже є членами НАТО, що стало результатом, зокрема, зусиль президента Джозефа Байдена. Які кроки, на вашу думку, повинна вжити Україна в цій складній ситуації? Час не чекає, і дії необхідно вжити якомога швидше.

На жаль, все, що я спостерігаю, на жаль, є абсолютно правдивим. Я переконаний, що Україна сьогодні діє з максимальною обачністю — як задля власної безпеки, так і заради стабільності всієї Європи. Вона справді виконує роль щита, який стримує загрози. Європейським країнам слід зробити все можливе, щоб підтримати Україну фінансово та військово.

Європейські збройні сили, на жаль, виявилися недостатньо потужними. Наразі найбільш боєздатною армією на континенті є армія України, за якою слідує Туреччина. Європі вкрай необхідно мати таких партнерів, як близьких союзників. Україна має повне право очікувати ту підтримку, яку може надати Європа.

Особливо сумно, що Німеччина та Франція не змогли знайти політичну волю для арешту $200 мільярдів заморожених російських активів у Бельгії та їх передачі на підтримку України. Такий крок міг би кардинально змінити ситуацію в війні вже за рік. Проте для цього необхідно ухвалити відповідне рішення. Я щиро сподіваюся на позитивні зміни, особливо з огляду на можливе обрання Фрідріха Мерца канцлером Німеччини 6 травня.

Німеччина повинна стати лідером у Європі та надати Україні реальну, безумовну підтримку — на жаль, цього раніше не відбувалося.

Франція та Велика Британія діють у правильному напрямку, а найпотужніша підтримка, я б сказав, надходить від Північно-Балтійської вісімки, Швеції та, безперечно, Польщі. Європа дедалі рішучіше стає на бік України, але вона має йти до кінця -- адже те, чого Україна досягла за останні три роки, справді героїчно і заслуговує на глибоку повагу.

А що собою зараз являє російська економіка? Відомо, що росіяни перевели значну частину свого військового виробництва на військові рейки, але, як то кажуть, хтось за це має заплатити. Свого часу пані Набіулліна (голова Центробанку РФ) зробила, на превеликий жаль, економічне диво - російська економіка встояла. Я спілкувався з нашим спільним знайомим Деніелом Фрідом, який свого часу в Державному департаменті очолював напрямок пов'язаний із санкціями проти Росії. А санкції, які впровадили США та ЄС, проти РФ виявились заслабкими. Наскільки російська економіка в стані витримати тягар війни? Чи можна говорити про те, що є додаткові важелі, які міг би застосувати колективний Захід чи Дональд Трамп, чи Господь Бог для того, щоби російська економіка зупинилася? Я просто не володію розумінням, за рахунок чого вони не просто функціонують, а далі й далі підтримують свою агресію. Можливо, це останні пару місяців?

Так, я цілком згоден. Даніел Фрід -- справді видатна особистість. Санкції, загалом, дали три основні результати.

Перш за все, економічні санкції ефективно перекрили доступ Росії до міжнародного фінансування. Москва більше не має можливості залучати кошти на зовнішніх ринках.

Другий наслідок – це технологічні обмеження. Росія втратила можливість користуватися багатьма сучасними технологіями. Незважаючи на зусилля імпортувати окремі елементи контрабандним шляхом або через посередницькі держави, нестача критично важливих технологій стає все більш помітною, і країна відчуває серйозні труднощі.

Третій аспект стосується нафтових санкцій. Спочатку їхній вплив був незначним, проте зараз вони починають давати результати. Це частково пов'язано з тим, що адміністрація Байдена спочатку боялася підвищення цін на нафту в США. Однак тепер ми спостерігаємо зворотну динаміку: світові ціни на нафту знижуються. Вартість нафти марки Urals впала до $50 за барель, що на $20 менше від показників, закладених у російському бюджеті. Це суттєво знижує доходи Кремля і посилює економічний тиск на Росію.

Це обійдеться російському бюджету приблизно в 2,5% від валового внутрішнього продукту. Додатково, ліквідні резерви Фонду національного добробуту в Росії швидко зменшуються — наразі їх залишилося лише близько 2% від ВВП.

Це означає, що в другій половині року уряду доведеться скоротити державні видатки приблизно на 4% ВВП. Таке скорочення -- серйозне навантаження на систему.

На сьогоднішній день витрати на військові потреби в Росії складають приблизно 10% від валового внутрішнього продукту, тоді як в Україні цей показник досягає близько 50%. Теоретично Росія ще має можливість підвищити свої військові витрати, оскільки її економіка не функціонує в повністю воєнному режимі.

Ельвіра Набіулліна зазначила, що в Росії в 2023 році прогнозується стагфляція з темпами зростання ВВП на рівні 1-2%. Це не свідчить про катастрофу, проте й не є показником стабільної економічної ситуації. В даний час Уралвагонзавод виготовляє всього близько 300 танків на рік, що є занадто малим обсягом для ведення війни такого масштабу.

Схоже, що Військово-повітряні сили перебувають у значному стані виснаження. Таким чином, Росія вже не демонструє вражаючу силу, проте й не опинилася на межі краху.

Чи здатна українська економіка витримати негативний вплив з боку Сполучених Штатів, якщо США вирішать припинити свою участь?

Президент Байден домігся виділення приблизно $20 мільярдів американської допомоги, яка цього року надходить через трастовий фонд Всесвітнього банку.

Трамп більше не має можливості вплинути на цю ситуацію — гроші в основному залишили межі Вашингтона.

Допомогу Україні надають також Європейський Союз, Великобританія, Японія та Канада. Протягом останніх двох років Україна щорічно отримувала близько 100 мільярдів доларів зовнішньої фінансової підтримки, і в цьому році сума допомоги очікується на тому ж рівні. Можна навіть стверджувати, що бюджет було перефінансовано, але цього недостатньо. Україні терміново потрібно істотно збільшити витрати на озброєння, щоб мати можливість здобути перемогу у цій війні.