"Незабаром штучний інтелект займе місце дублерів. Олекса Негребецький ділиться своїми думками про 'пластмасову' українську мову, пропозицію від Klavdia Petrivna та спогадами про ЧАЕС."

Деякі вважають його основоположником українського дубляжу. Олекса Негребецький, справжнє ім'я якого Леонід Дмитренко, є талановитим перекладачем, редактором та режисером дубляжу. У його творчому доробку можна знайти такі популярні серіали, як "Альф", "Паровоз Томас та його друзі" і "Телепузики", а також відомі анімаційні фільми, серед яких "Тачки", "Шрек", "Сезон полювання", "Мадагаскар" і "Панда Кунг-Фу". Крім того, він працював над художніми стрічками "Третій зайвий", "Прибулець Павло" та кількома фільмами про супергероїв з всесвіту Marvel і трансформерів.

З початком повномасштабного вторгнення Олекса Негребецький залишив столицю України, але не зник з інформаційного поля. Наразі він активно веде свій Facebook та обговорює різні теми з користувачами соціальних мереж. У інтерв'ю для OBOZ.UA режисер дубляжу поділився думками про те, як мовознавці використовують мовні помилки для побудови кар'єри, а також надав українцям корисні поради щодо покращення мовних навичок у професійному та повсякденному житті. Крім того, він висловив свої погляди на сучасну культуру, розповів про свою любов до Івано-Франківська і пояснив, чому його приваблює музика співачки Klavdia Petrivna.

Пане Олексо, добрий ранок чи доброго дня вам?

- Доброго дня, шановні глядачі та читачі! Або, як в минулі часи кажуть, читачики та глядачики (усміхається). Безумовно, добрий день!

Чому, на вашу думку, досі можна почути вирази "на Україну" або "на Україні"? Яких типових помилок часто припускаються українці в своєму мовленні?

- Українці припускаються так багато помилок у мовленні, що деякі мовознавці на цьому будують свою кар'єру - випускають книжки з антисуржиковими назвами, ведуть канали в YouTube, TikTok чи Instagram, де повчають, як правильно і неправильно. Хоча самі не дуже добре знають, як правильно. Мораль така - звичайним людям не треба боятися мови і можливих помилок, а просто говорити, бо будеш, як та стонога, думати, з якої ноги починати ходити, і взагалі не підеш.

А якщо ви є спеціалістом у своїй галузі, то це вже зовсім інша справа. Якщо ваша діяльність приносить вам прибуток і забезпечує ваше життя, не зволікайте: вдосконалюйте свої навички, вивчайте нові аспекти мови та працюйте над собою!

- Ви казали, що в 90-х роках боялися появи українського дубляжу, та у 2006 році він з'явився. Українці із задоволенням ходили на фільми з вашим перекладом. Через менш як 20 років постало питання скасування українського дубляжу та переходу на субтитри. Що з цього приводу думаєте ви?

- Так, я у 90-х боявся появи українського дубляжу, тому що вже тоді розумів, яка це тяжка та невдячна праця, надіявся, що до цього не дійде. Але у 2006 році цей процес почався завдяки так званій постанові В'ячеслава Кириленка, який на той час був віцепрем'єр-міністром з питань культури.

Мене запросили на цей проект, оскільки вважали, що я добре справляюся з перекладом фільмів. Моєю першою задачею стали "Тачки". Це було досить складно, незвично, але водночас дуже захопливо. Я тоді ще не знав, як виконувати укладку — тобто створювати текст, що гармонійно поєднується з рухами губ акторів у оригіналі. Я справді витратив багато часу на це! Проте згодом я навчився, що не потрібно буквально рахувати склади. Головне — відчути мелодію оригінальної фрази та адаптувати до неї українські слова і речення. А вже потім підбирати слова до рухів губ. Це справжня технологія, яку варто вивчати окремо.

Після цього з'явився фільм "Пірати Карибського моря". Хтось уже зробив його переклад, і мені надали готовий текст для дубляжу, але він абсолютно не підходив для цієї мети. Це вже був не анімаційний фільм, як "Тачки", а реальні люди на екрані. На щастя, персонажі мали бороди, що значно полегшувало процес дублювання. Борода приховує губи, тому можна було точніше і естетичніше вкласти більше слів. Я вирішив перекласти фільм заново, але фінальний результат мені зовсім не сподобався. Існує безліч причин цього, проте це окрема історія.

Тоді був анімаційний фільм "Сезон полювання". Здається, у 2009 році у Львові на кінофорумі "Кінолев" визначили, що це найкращий дубляж. Мене нагородили гіпсовою чи порцеляновою головою, доволі страшною (сміється).

Протягом цих років я здійснив переклад близько ста фільмів. Щодо чуток про можливе скасування українського дубляжу, вважаю, що це нереалістично. Глядачі вже звикли до українського дубляжу, і багато хто його полюбив, тому обговорення його скасування викликає жваві емоції у фанатів. Особисто я не відчував симпатії до дубляжу ні в 90-х, ні тепер, адже це дуже складний і виснажливий процес, що не завжди оцінюється належним чином.

Серіали "Альф" та перші два сезони "Друзів" стали вашим візитним карткою. Чому саме вам доручили переклади? Адже ви отримали освіту на біологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка? (Примітка: Олекса Негребецький навчався на філологічному факультеті цього ж університету з 1998 по 2002 роки. - Ред.).

- На той момент я вже звільнився з телекомпанії ICTV і був фрилансером. Почав перекладати зі словником, бо я ж не перекладач, власне кажучи. Виявилося, що в мене виходить не гірше, ніж у дипломованих спеціалістів. Тоді перекладачів на українську мову в Києві було обмаль. Були професіонали високого класу, але вони сиділи навколо видавництва чи гуртувалися навколо журналу Всесвіт" і не хотіли йти у таку сумнівну царину, як кінопереклад чи телепереклад, тому що не вірили, мабуть, у майбутнє цього авантюрного жанру. І приходили переважно студенти, якісь перекладачі четвертого ґатунку.

Потрібно визнати, що серед перекладачів траплялися й справді талановиті особистості. І це були не обов'язково професіонали з дипломами. Мені досі на пам'яті, як лікарі виконували переклади на вищому рівні, а ще одна жінка-перекладач була фахівцем у галузі хімії. Схоже, що художній переклад, як і письменство, вимагає природного дару, а не лише освітнього ступеня.

- Ви були дуже критичні в роботі до інших. А до себе самого? Чи можна вас назвати перфекціоністом?

О, ні, я теж роблю помилки і не завжди переглядаю те, що написав. Сподіваюся, що неосвічений не зверне на це уваги, а розумний просто промовчить (сміється). Але якщо порівнювати зі зразками, які іноді зустрічаю, то, можливо, у мене не так вже й багато недоліків у порівнянні з іншими перекладачами.

Ви активно користуєтеся Facebook, постійно берете участь у дискусіях з коментаторами та іноді відчуваєте роздратування через сучасні переклади. Чи могли б ви назвати авторів, які допомогли б українцям вдосконалювати свою мову як у професійній, так і в повсякденній сферах?

Не варто вивчати мову лише через переклади. Я вже багато разів це підкреслював і повторюю ще раз: для освоєння мови потрібно звертатися до класиків української літератури. Наприклад, почати з творів Котляревського. Треба поринути в їхні тексти, адже там справжні перлини. Саме в таких творах можна знайти автентичні зразки української побудови речень. Читайте Коцюбинського, Панаса Мирного та, без жодних жартів, народні казки; слухайте і співайте народні пісні. У них така структура слів, що допомагає правильно дихати, не заплутуючи слова. Наприклад, слово "кшталт" важко вимовити окремо, але в контексті речення воно може стати справжнім викликом. Це може привести до плутанини, і ти починаєш губитися в думках (сміється).

Коли я займаюся письмовими перекладами, зокрема книгами, я вимовляю кожне речення, виходячи з досвіду, здобутого під час роботи в телебаченні та кінодубляжі. Я уявляю, що актор, який озвучуватиме текст, легко впорається з усіма його складовими, не спіткнеться на жодному слові, та зможе зробити необхідні паузи для дихання. Це ж стосується й тих, хто читатиме мій переклад вголос, скажімо, для аудіокниги. Я прагну, щоб у них була можливість вдихнути або видихнути в потрібний момент. Якщо я помітно, що якесь слово може створити труднощі в вимові, я замінюю його на більш просте. Такий підхід можна вважати досить технологічним.

У моєму житті був етап, коли я писав сценарії для лотереї "Капітал-шоу". Я вирішив втілити свої ідеї у віршах. Це виявилося досить технологічним процесом, адже ведучий озвучував два рядки у одну камеру, а у нас їх було шість або сім, і два рядки в іншу. Це створювало динамічну атмосферу і спрощувало роботу — режисер чітко знав, коли необхідно вимкнути або перемкнути камеру, а також, в який момент подати сигнал. Творчість — це не лише самовираження і реалізація потенціалу, але й технологічний аспект. Коли креативність поєднується з технологією, народжуються дійсно цікаві проекти.

Знову торкнуся теми перекладу. Я переклав безліч західних фільмів і звернув увагу (та й не лише я), що багато стрічок створюються за однаковою схемою – вже наперед відомо, що викликатиме сміх, а що – сльози. Це вже не стільки мистецтво, скільки ремесло. І це досить якісне ремесло. Одні його виробляють, інші приходять, щоб насолодитися переглядом.

Щодо технологічності іноземних фільмів. Помітив улюблені точки операторів - різні фільми, але одну і ту саму місцевість знімають. От Сан-Франциско. Може, бачили у фільмах горб, через який під час поліцейського переслідування автомобілі добре підстрибують і приземляються? Я знятих на тому місці сцен бачив десь у доброму десятку кінокартин.

Розглянемо фільми, що були зняті в Шотландії. Існує місце з величними горами та мальовничими долинами. У цій долині мчить карета, запряжена кіньми. А в іншому фільмі з того ж кута зору вже можна побачити автомобіль. Оператори вміють правильно розташовувати камеру та вибирати відповідні об'єктиви. Технології в кінематографі завжди демонструють свою ефективність. Чому ж шукати нові рішення?

- У своєму Facebook ви зізнались, що лише недавно дізналися про співачку Тейлор Свіфт, яка, на вашу думку, поступається зірці українського шоу-бізнесу Klavdia Petrivna. Чим саме полонила вашу увагу Klavdia Petrivna?

Ні, я знайомий зі співачкою Тейлор Свіфт (сміється), але ніколи не слухав її музику! Коли ж нарешті послухав, вона не викликала у мене жодних почуттів. Можливо, справа в тому, що я представляю іншу культуру, адже я не американець, а американці її обожнюють. Тейлор Свіфт не поступається Klavdia Petrivna (сміється), просто Klavdia Petrivna для нас - це щось нове та свіже, з цікавим голосом і оригінальним підходом. За умови належного продюсерського супроводу вона могла б стати популярною та неповторною артисткою. Мені хотілося б, щоб вона виконувала блюз. Однак не знаю, як це може статися, адже хто навчить її цьому жанру? І хто в нашій країні готовий за це платити? У нас лише кілька людей справді цінують блюз.

Я не раз питала своїх гостей, коли саме вони почали говорити українською. Вам це питання неактуальне, адже ви завжди спілкувалися цією мовою, що суттєво вас вирізняє серед інших. Нині українська культура та мова переживають бурхливий розвиток. Які у вас відчуття з цього приводу?

Я дуже побоююся, що це може статися, як у випадках тяжко хворих людей, коли перед смертю раптово виникає покращення самопочуття. Мої думки вкрай песимістичні через війну, і, на жаль, ми маємо всі підстави вважати, що з таким керівництвом у нас є великі шанси програти. Мені здається, що українська мова поступово зникає, а їй на зміну приходить нова мова, що має слов'янське походження. Вона фонетично, лексично та фразеологічно майже не нагадує стару українську.

Буквально щойно їхав в авто, поставив собі записи українських народних пісень, і до мене раптом дійшло, що це була геть інша мова! Та, якою співали народні пісні, якою писали класики, і та мова, якою пишуть книжки теперішні письменники, якою перекладають теперішні перекладачі - це дві різні, хоч і чимось схожі, мови. Ту, давню, вже, мабуть, не повернути. Буде оця нова, пластмасова, якою неможливо добре висловити думку, бо вона неточна, неоднозначна, неконкретна. Та ще й основна маса населення не знає понад 90 слів. Я дивлюся, люди виписують у Facebook: "Ось слова, яких я ніколи не чув/чула і хочу їх регулярно вживати!" І там звичайнісінькі слова: панькатися, пантрувати. А люди їх описують як рідкісні. І це так трагічно...

Щодо культури як мовної, так і загальної, то я намагаюся стежити, як люди говорять і що говорять, бо це потрібно для мого ремесла. Так і вивчаю людей у TikTok та на різних платформах, тому що там вони розкриваються, не бояться, не соромляться і прямо вивалюють те, що в них на споді (усміхається). І, як кажуть, плачевно, бо мораль як явище, як система табу для багатьох людей перестала існувати. Люди не соромляться матюкатися на публіці, і вважається, що це цілком нормально. А я такої думки дотримуюсь: матюк - це дуже гостра зброя, яку треба застосувати у відповідний момент, щоб вона зіграла, щоб розрубала навпіл! А коли ти гострою шаблею вимахуєш у побуті на кухні туди-сюди, то й сам поріжешся. Не варто...

У TikTok можна зустріти не лише дивакуватих персонажів, які демонструють свої туалетні пригоди, а й безліч талановитих творчих особистостей, які відчувають красу навколишнього світу. Є також гумористи, які здатні викликати сміх без вживання нецензурних слів, адже справжній талант полягає в умінні веселити без грубощів.

Людство досі не усвідомлює, що опинилося на порозі важливих змін. Війна та зниження народжуваності охоплюють всю планету. Які наслідки це матиме? Чи зможе штучний інтелект прийти нам на допомогу, і чи є в нього на це бажання? Яким чином відбуватиметься взаємодія між живими людьми та комп'ютерними системами? Які ролі кожен із нас візьме на себе в цій новій реальності?

Наприклад, я вже не раз підкреслював, що професія перекладача поступово зникне, адже її функції беруть на себе комп'ютери. Що стосується дубляжу, про який ми згадували раніше, то штучний інтелект, безсумнівно, витіснить акторів, адже вже сьогодні з'являються короткі відео, де губи героїв ідеально синхронізовані з озвученням. У майбутньому так будуть створюватися всі фільми, і актори дубляжу опиняться в невигідному становищі. Ті, хто вирішить здати свій голос в оренду, зможуть отримувати роялті за його використання, що виглядає більш розумно. Боротися зі змінами — це як битися з вітряними млинами. У свій час текстильники протестували проти верстатів, але це не принесло результату. Так само й сьогодні, спроби протистояти новим технологіям навряд чи щось змінять. Згодом професія перекладача втратить свою актуальність, адже програми для перекладу ставатимуть дедалі досконалішими.

Ви брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Які спогади залишилися у вашій пам'яті?

Я отримав освіту на біологічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціалізуючись на кафедрі загальної генетики та молекулярної біології. Моя професійна діяльність пов'язана з генетикою. Після завершення навчання, я працював у відділі цитології Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України, а згодом проходив службу в армії.

Пізніше я працював у Ботанічному музеї імені Д.М. Доброчаєвої, а згодом перейшов до науково-дослідного гідрометеорологічного інституту (тепер відомого як Український гідрометеорологічний інститут ДСНС України та НАН України). Коли сталася Чорнобильська катастрофа, ми всі виїжджали на місце події для дослідження цього трагічного випадку. Я провів там чотири-п’ять років, працюючи в центрі радіаційного контролю, і за той час мені довелося обробити чимало землі (усміхається). Ми брали проби ґрунту для аналізу на радіонукліди, які потім потрібно було перетворити на однорідний порошок, використовуючи м'ясорубку. Я, напевно, перекрутив близько 20 тонн. Цей процес був необхідний, щоб забезпечити однорідну структуру зразків. Потім ми запаковували порошок у спеціальні пластикові контейнери, і в Інституті ядерних досліджень проводили вимірювання, визначаючи вміст цезію та стронцію. Ми облетіли всю Україну на гелікоптері, що стало для мене безцінним досвідом.

Ця робота була надзвичайно цікавою, але потім, коли почалася те, що я називаю національною революцією в кінці 80-х - на початку 90-х, і відбувався розвал Радянського Союзу, я відчув покликання до журналістики. У той час багато професійних журналістів ще залишалися в газетах, але не всі з них мали сміливість висловлювати свої думки щодо різних, і навіть не стільки антирадянських, скільки загалом проти системи.

Ви походите з Черкащини, здобували освіту та трудились у Києві, а тепер оселилися в Івано-Франківську. Поділіться враженнями про ці етапи вашого життя.

- Так, я родом із Черкащини, народився в селі Гусакове Звенигородського району. Це те село, де у 1918 році з'явилося вільне козацтво, там відбулося Звенигородсько-Таращанське повстання. Батько мій із цього села, а мати - із села Шевченкового, колишня Кирилівка, де народився і жив Тарас Шевченко. Я вважаю, що він народився саме там, а не в Моринцях. Це мій такий локальний патріотизм, тому що є суперечливі речі в книзі записів, які священники вели. Саме сторінка, де Тарас Григорович, написана іншим почерком, ніж попередні. Або це інший священник, або якимось чином її замінили. Не знаю, це в мене детектив (усміхається).

Цікаво те, що Гусакове - це початок південно-західних говорів, які тягнуться аж туди, до Львова і далі. Немає галицького діалекту, є цілий вінок південно-західних говорів, які починаються за Звенигородкою, де Гусакове. А там, де Кирилівка, це, власне, той ареал, з якого пішла літературна мова. У тих краях багато відомих людей народилося, таких як Іван Нечуй-Левицький, композитор і співак Семен Гулак-Артемовський, письменник Петро Гулак) Артемовський, генерал-хорунжий Юрій Тютюнник. Агатангел Кримський ріс і виховувався в Звенигородці. На Звенигородщині народився й Сергій Єфремов, перший український професійний публіцист. Та й наш сучасник, письменник Василь Шкляр родом з Лисянського району. Це тільки деякі, яких, так би мовити, можна згадати, а взагалі наш край дав доволі багато творчих особистостей.

У 1973 році я вступив на біологічний факультет без сторонньої допомоги чи хабарів, оскільки наш вчитель Лазар Григорович Шиленко, що викладав у Шевченковому, чудово навчив нас математики. Тоді я мав непогані знання з цього предмета, хоча тепер, на жаль, багато чого забув (сміється). Перший іспит з математики я здав на відмінно, що дало поштовх і для інших предметів. Здається, у повсякденному житті математика не є надто корисною. Проте це надзвичайно цікава і важлива наука, основи якої варто знати, адже вона формує наше мислення!

Київ завжди був непростим містом. Українцям було не легко в ньому жити та пристосовуватися. Постійний тиск російської мови відчувався скрізь. Ці нахабні мешканці столиці часто зверталися до тебе, коли ти розмовляв українською, з презирством: "А шо такЭ, кумЭ?" — це були ті самі чотири слова, які вони вміли вимовити.

Коли ти намагаєшся щось купити в магазині або вирішити якусь справу, спілкуючись українською, часто стикаєшся із ставленням, яке змушує почуватися, як ідіот. Потрібно вміти обрати правильний тон, висловлюватися так, щоб справити враження, адже говориш ти не з кимось, а з людьми, що не мають підстав вважати тебе недоумком. Не так, як ті, хто зараз викрикує: "Чому не державною?!" Я особисто вважаю їх дещо легковажними. Вибачте, але без цього крику можна досягти бажаного результату. Усе це зміцнювало мій характер, хоча й забирало багато сил.

Тепер перебрався в Івано-Франківськ, частково через війну, а частково через те, що моя дружина звідси і тут значно комфортніше, ніж у Києві. Київ став непридатним для життя. Ці велетенські будинки, навколо яких море автомобілів, через які не пройдеш. Я приїжджаю іноді в столицю, а наш двір перетворився на автостоянку! Між автомобілями треба пробиратися. Я ще й живу на дев'ятому поверсі, у нас уже два роки не працює ліфт.

Івано-Франківськ, безперечно, залишається містом з українською мовою. Навіть у зрілому віці прагну відчути затишок, а не це київське "шокання" і "гекання" російською, яку я вважаю не зовсім російською. На щастя, її стало значно менше. Коли я повертаюся, складається враження, що опиняюся в українському місті! Це зовсім не те, що було в 70-80-х роках, коли тут панувала атмосфера гноблення і тиску на всіх, хто відрізнявся...

Вас часто величають батьком українського дубляжу. А яким ви є татом для своїх трьох дітей?

Я дозволив їм з раннього віку робити вибір, і вони виросли українцями. Не екстремістами, а звичайними україномовними особистостями. Це не ті люди, які протестують, чому щось не є державною мовою, а ті, для кого українська – це невід’ємна частина їхнього життя, щось таке ж природне, як вода або повітря...

Чим ви наразі займаєтеся, і які основні принципи керують вашим життям?

Зараз я на пенсії і час від часу займаюся редагуванням. Моя життєва філософія полягає в тому, щоб, незважаючи на всі труднощі та виклики, які маємо в Україні, намагатися зберігати свій психічний стан для можливих ще більших випробувань у майбутньому.

Дізнайтеся більше на OBOZ.UA про те, де і як зараз перебуває Євген Пашин, голос легендарного серіалу "Друзі".

На OBOZ.UA відбулося інтерв'ю з Олексієм Гнатковським, зіркою фільму "Довбуш". Він поділився своїми думками про очищення нації, про наявність психічно неврівноважених людей серед акторів та про загрозу програшу у війні. Гнатковський зазначив: "Українська стане мовою еліт, тоді як російська залишиться мовою маргіналів".