Штучний інтелект у дитячій літературі: виклик чи засіб, що сприяє відновленню інтересу до читання?

Нещодавно натрапив на дослідження, яке змусило мене по-новому поглянути на давню дискусію про штучний інтелект у видавничій справі.

Нещодавно натрапив на дослідження, яке змусило мене по-новому поглянути на давню дискусію про штучний інтелект у видавничій справі. Група вчених представила систему StoryMate -- платформу, що використовує великі мовні моделі для створення персоналізованих інтерактивних історій для дітей. І знаєте, що найцікавіше? Це не про технології заради технологій, а про повернення дітей до читання.

Нещодавно група дослідників з кількох університетів завершила важливе дослідження платформи StoryMate — інноваційного інструменту, що використовує великі мовні моделі для створення персоналізованого інтерактивного читання. Результати вражають: 11 з 12 опитаних дітей, що складає приблизно 91,7%, висловили бажання мати StoryMate як постійного партнера для читання. Батьки відзначали, що система здатна підтримувати дітей у процесі читання та допомагати їм формулювати більш цікаві запитання, тоді як педагоги підкреслювали значущість та інтелектуальність діалогів.

Коли заходить розмова про ШІ в дитячих книжках, реакції зазвичай полярні. "Це кінець справжньої літератури!", "Роботи вбивають творчість!", "Де ж тут жива душа автора?". Я чую це постійно, разом з тим я розумію ці побоювання, адже сам їх відчував. Але після років роботи у видавництві я навчився розрізняти емоції та інструменти.

Штучний інтелект — це просто новітній інструмент, і не більше. Як друкарський верстат в минулому чи комп'ютерна верстка три десятиліття тому. Все визначається тим, яким чином ми, як видавці, його застосовуємо.

Один з батьків, який взяв участь у дослідженні, висловив важливу думку: "Незважаючи на те, що запитання дітей можуть здаватися незвичними або навіть абсурдними, вони насправді є способом вираження їхніх власних інтересів". Саме в цьому можна знайти вирішення проблеми.

Існуючі інтерактивні іграшки для читання ставлять дітям заздалегідь згенеровані питання. Вони не адаптуються під кожну конкретну дитину, не враховують її темп, настрій, рівень знань, тобто це як давати всім дітям однаковий розмір взуття і дивуватися, чому комусь незручно.

StoryMate має унікальний підхід. Команда дослідників розробила чотири основні функції: можливість налаштування режимів читання, персоналізований чат-бот, що використовує потужні мовні моделі, механізми, що привертають увагу, та систему керованої взаємодії, яка базується на зовнішніх знаннях. Технологія адаптується до віку дитини, її улюблених персонажів, інтересів та рівня активності.

Дослідження StoryMate виявляє важливий факт: діти з більшим задоволенням читають ті історії, які відображають їхнє власне життя. Коли персонажі нагадують їх самих, а обстановка є зрозумілою. Коли сюжет враховує їхні захоплення, рівень знань і навіть емоційний стан.

Проте, і це є надзвичайно важливим, автори дослідження підкреслюють: батьки, діти та фахівці в галузі освіти виступають проти безконтрольного створення контенту. У дослідженні взяли участь 12 дітей у віці від 6 до 8 років, 14 батьків та 13 освітніх фахівців. Це три різні точки зору та набори очікувань. Всі вони прагнуть до контрольованої та безпечної персоналізації. Йдеться не про "генерацію будь-якого контенту", а про створення історій, які враховують педагогічні цінності, емоційну безпеку та вікові особливості дитини.

ШІ може допомогти знайти цей резонанс. Але, знову ж таки, і в цьому моя головна теза -- не замість редактора, а разом з ним. Не замість письменника, а як навігатор, який підказує: "Ця книга саме для тебе. Саме зараз".

Для нашої країни ця тема набуває особливого значення. Війна залишила прогалини в навчанні багатьох дітей. Хтось пропустив пів року школи через евакуацію. Хтось рік сидів у підвалі без доступу до книжок. Хтось взагалі втратив зв'язок із систематичним читанням, бо треба було виживати, пристосовуватися, заново вчитися жити.

Ці діти повертаються до літератури з різними досвідами. Одна дівчинка застрягла на казках для малечі, хоча їй уже дев'ять років. Інший хлопець поглинає підліткове фентезі, але у нього є прогалини у знанні основних слів. Третя дитина взагалі боїться читання і навчання, оскільки відчуває, що "відстає" від програми, і боїться, що це помітять інші.

Традиційна освіта пропонує їм єдину програму, єдиний темп, єдиний підхід, а їм потрібні індивідуальні траєкторії, без сорому і тиску з книжками, які не лякають складністю, але й не ображають примітивністю. Отут ШІ може стати саме тим інструментом, який це забезпечить.

Чесно кажучи, я не ідеалізую технології. Я усвідомлюю всі ризики, які з ними пов’язані: від якості створеного контенту до етичних проблем авторства. Тому для мене очевидно, що штучний інтелект у видавничій справі завжди є командною роботою. Це стосується як авторів, які закладають основи, так і редакторів, що підтримують високі стандарти. Не можна забувати й про психологів та педагогів, які забезпечують безпеку та адекватність контенту.

Технології не здатні замінити живий голос автора, і, незважаючи на всі страхи, вони не створять нові шедеври на кшталт "Гаррі Поттера" чи "Маленького принца". Проте вони можуть слугувати своєрідним містком, що з’єднує дитину з вже існуючими книжками, які тільки й чекають на свого читача.

Тож чи варто боятися?

Ні, штучний інтелект не здатен повністю замінити книгу. Проте він може стати корисним помічником для дитини у пошуках "своєї книги" в потрібний момент. Саме тоді, коли читання може перетворитися з обов'язку на справжній порятунок.

11 з 12 дітей виявили бажання читати разом з роботом. Можливо, варто звернути увагу на їхні бажання і замислитись: що ми можемо зробити, аби зацікавити їх книгами? Використовуючи всі можливі засоби, навіть ті, що ще вчора виглядали як фантастика.