Атаки, підготовка та кафе "Богота": як латиноамериканські добровольці підтримують Україну в "Хартії".

Тихий весняний день. Сонце припікає. По ґрунтовій дорозі серед лісу ледь суне цивільна "Нива". Здивовані водій і пасажири виглядають із автівки.

Не щодня побачиш, як на узбіччі чимчикують смагляві військові в нацгвардійському пікселі, слухають запальну латиноамериканську музику на телефоні й голосно розмовляють між собою незрозумілою для більшості українців іспанською мовою.

Це нові військовослужбовці 13-ї бригади Нацгвардії "Хартія", які повертаються на свою базу після тренування тактики бойових дій у лісовій місцевості.

Несподівано з-за дерев виринають кози.

- Можемо зімітувати наступальну операцію: нехай наші amigos (друзі) візьмуть стадо в оточення, а кількох кіз - у "полон", на шашлик, - жартує український інструктор із позивним "Фіма".

На бронежилеті військового розташований шеврон з фразою "Навчаємо всіх. Цінуємо кожного". Цей вислів є одним із принципів "Хартії", оскільки бригада самостійно організовує базове навчання для нових військовослужбовців. Процес триває два тижні, після чого розпочинається професійна підготовка, термін якої залежить від спеціалізації бійця.

Нещодавно ми пояснювали, як Україна рекрутує іноземців до свого війська. З'ясувалося, що в українських підрозділах багато латиноамериканців.

Ми відвідали базу бригади "Хартія", де функціонує окремий підрозділ іспаномовних бійців - "Гуахіро". Наша мета - поділитися історією про те, як amigos живуть, тренуються та беруть участь у бойових діях в Україні.

Мале село на північному сході України. Побачити людей на вулицях тут - справжня рідкість. Життя в цьому населеному пункті триває за замкненими дверима, оскільки деякі будівлі слугують базами для підрозділів та штабів "Хартії".

Протягом приблизно року команда займається набором іноземців, серед яких переважно колумбійці. На початку 2025 року вони всі стали частиною новоствореного батальйону, що під керівництвом підполковника Антона Баєва. Йому присвоїли позивний "Француз" через те, що він протягом року проходив навчання на базі Національної жандармерії у Парижі.

Штаб батальйону Француза нагадує мурашник: військові в реальному часі координують бойові дії з тактичного операційного центру (ТОЦ), метушливо пересуваючись з купами документів з однієї кімнати в іншу, активно обговорюючи нагальні питання, часом проявляючи нервозність. Вся ця метушня під контролем спокійного і ретельного комбата, з яким ми зустрілися в конференц-залі.

Серед різноманітних символів, представлених на хартії, можна побачити прапор підрозділу "Гуахіро". Назва цього підрозділу походить від позивного першого бійця, який загинув з-поміж іспаномовних військових у російсько-українській війні. На прапорі виразно зображено кондора — символ Колумбії, що гармонійно вплетений у загальну символіку бригади.

Імена всіх латиноамериканців, які загинули під час операції "Гуахіро", вирізьблені на гранітному пам'ятнику, що знаходиться на території бази. Перед першим бойовим виходом новобранці збираються тут, аби вшанувати пам'ять своїх fallen comrades та підготуватися до майбутньої місії.

Під час формування батальйону настав момент, коли іноземні добровольці не брали участь у бойових операціях на передовій. Проте більшість з них прагнули отримувати не лише основну зарплату, а й премії. Вони почали наполягати на тому, щоб їх залучали до виконання завдань. Я пояснив, що це неможливо, оскільки у мене не було достатньої кількості антидронових плащів, радіостанцій і дронів. В результаті 70% іноземців вирішили залишити наш підрозділ, - згадує Француз.

Співпраця з іноземними громадянами вимагала створення нових підходів. У батальйоні було організовано маленький рекрутинговий центр, який не лише залучає іноземців до нашого підрозділу, але й допомагає вирішувати їхні проблеми під час служби — від фінансових до особистісних. Іноді латиноамериканці звертаються до рекрутерів з досить незвичайними запитаннями.

Колумбійці часто цікавляться у мене: "Де ж ваші корови?". Для них це дивно, адже в Україні корови не бродять скрізь, як у Колумбії. У підрозділі, де я працював раніше, іспаномовним колегам подарували телятко. Вони дбали про нього, а на Великдень його приготували на свято, - ділиться своїм досвідом керівник рекрутингової групи Алекс.

Алекс був поруч із УП протягом усього часу, проведеного на базі "Хартії", знайомився з новими рекрутами та надавав допомогу у перекладі з іспанської на українську мову.

- Вам варто вивчити іспанську, - підколює мене колумбієць із позивним Єйко. Він обрав собі цей позивний, бо так звуть героя улюбленого мультфільму його сина.

- А ви вже опанували українську? - жартую у відповідь.

Найчастіше вживаються такі фрази: "Привіт!", "Як ти?", "все добре", "так", "ні-ні-ні". Іноді також звучать деякі нецензурні слова, наприклад, "щука", що насправді означає "сука", - усміхається Єйко.

Він віддав більше 22 років служби в армії Колумбії. У лютому 2025 року прибув на війну в Україні, взявши з собою особливий оберіг – чотки з хрестом, що їх подарувала йому мати.

У той день, коли ми розмовляли, колумбієць вирушав на своє перше бойове завдання в Україні. Він взяв із собою свій талісман. Мати Єйко досі не здогадується, що її син служить в українських військах. Він має намір зберігати це в таємниці, аби не турбувати її.

В батальйоні чимало українців, які вільно володіють іспанською, тому в латиноамериканців не виникає проблем у комунікації з командирами і побратимами.

- Buenas tardes, señora (Добрий день, пані)! "Гуахіро" чи "Грінго"? - запитує двометровий велетень, щойно я залізла в невелике прохолодне приміщення крізь розбите вікно.

Куди ж я вирушила і з якою метою? До так званого логістичного хабу, де пакують посилки для військових. На передову їх транспортують за допомогою безпілотників "Вампір".

Оскільки на той час я знала лише первісну назву іспаноязичного підрозділу, я з легким здивуванням відповіла: "Гуахіро".

- Чудово! Радий вітати вас! - усміхається статний чоловік - 36-річний колумбієць на прізвисько "Вікінг". Він є кулеметником і бере участь у бойових діях в Україні з листопада 2024 року.

Вікінг усе життя мріяв стати бійцем, але не зміг реалізуватися у військовій справі в Колумбії. Він не бачить на праве око, а в колумбійській армії треба бути абсолютно здоровим. В Україні Вікінг відкрив для себе три можливості: бути військовим, допомагати українцям і заробляти гроші.

Виявилося, що "Грінго" – це підрозділ, що складається переважно з англомовних, в основному американських військовослужбовців, які наразі формуються в рамках батальйону. Латиноамериканські бійці не взаємодіють з ними під час виконання своїх обов'язків.

Низькорослий чоловік зі смаглявою шкірою та густою чорною бородою акуратно укладає медикаменти, воду та їжу до великої коробки. На його руці красується татуювання з символом, що прикрашає прапор "Гуахіро". Це головний сержант підрозділу - 35-річний колумбієць, відомий під позивним "Гвадані".

Він воює в Україні вже півтора року, серед яких дев'ять місяців - у "Хартії". Брав участь у боях на Запорізькому, Луганському та Харківському напрямках.

Гвадані понад 12 років служив у колумбійській армії, воював проти повстанських і кримінальних структур, зокрема Національної Армії звільнення (ELN).

- Ми воювали з повстанцями, а потім влада відпустила їх, як звичайних селян, а військових зробила злочинцями. Проти мене порушили кримінальні справи в Колумбії. Мені дали можливість обрати: або звільнитися зі збройних сил, або сісти в тюрму. Я звільнився, - каже воїн.

У серпні 2024 року Гвадані взяв участь у штурмі ворожих укріплень поблизу Липців у Харківській області. У цій битві зійшлися вісім хартійців та вісім російських бійців.

Багато дронів кружляло навколо. Один з безпілотників спробував атакувати мене ззаду. Проте мій товариш активував систему радіоелектронної боротьби. Дрон впав і вибухнув поруч, уламки поранили мені спину та ребра — бронежилет не витримав і розкрився через вибух.

Під час евакуації в небі також було чимало дронів. Був скид. Мене знову поранило. Я думав, що помру, бо втратив багато крові. Тоді загинуло двоє моїх побратимів, один "вагнерівець" здався в полон, - розповідає головний сержант "Гуахіро".

Після кількох місяців терапії та відновлення Гвадані знову приступив до виконання своїх обов'язків. Він стверджує, що ніколи не розглядав можливість розірвання угоди з українськими збройними силами. Гвадані також відкритий до ідеї залишитися в Україні після завершення війни, якщо це стане реальністю.

Вечірня пора. Біля однієї з споруд у селищі скупчилася компанія латиноамериканців.

Вони одягнені в повсякденний одяг, але з військовими акцентами - хтось у кепці з піксельним малюнком, інший у берцях, а ще один у тактичній сорочці зі шевроном "Ласкаво просимо в Україну".

На пункті постійної дислокації батальйону працює окрема їдальня для латиноамериканців, яку називають кафе "Богота". Готують для бійців "Гуахіро" колумбійки, які також підписали контракт із "Хартією". Меню майже не змінюється: рис і картоплю подають із куркою або рибою, іноді з яйцями.

На вході в їдальню кілька колумбійців вітаються зі мною українською. В приміщенні грає весела латиноамериканська музика. Пахне смаженим м'ясом і спеціями. Бійці за столами щось жваво обговорюють і сміються.

Єдине, що справді вражає мене в Україні, це кухня. Я спробував борщ з пампушками — це було досить незвично та пряно, і мені довелося запивати його колою, — ділиться враженнями колумбієць Єйко.

Латиноамериканці люблять кока-колу настільки, що часом просять передати кілька пляшок на позиції. Дехто "замовляє" у командирів їжу з KFC на фронт. Коли бійців у батальйоні було менше, на позиції доставляли фастфуд, але з часом перестали через завантаженість.

Ранком команда з чотирьох латиноамериканців разом із двома інструкторами, серед яких є перекладач, направляється до лісу для тренування тактичних навичок.

Ліси на північному сході України кардинально відрізняються від колумбійських джунглів, тому подібні тренування сприяють адаптації іноземців до незвичного для них природного середовища.

Їхнє завдання полягає в тому, щоб подолати більше ніж 10 кілометрів, переміщуючись від однієї точки до іншої. Водночас вони повинні зберігати кругову оборону та ховатися від уявних безпілотників.

Латиноамериканці в повному екіпіруванні вирушають виконувати завдання. Звідкись доносяться постріли і вибухи - тренуються сусідні підрозділи.

Першим іде колумбієць "Гладіатор".

Цього разу він провідник у групі - працює з компасом і бойовою системою "Кропива".

- Ходімо, ходімо! - підкреслює інструктор-перекладач, відомий під позивним "Іспанець".

- Друже, тримай дистанцію! - суворо говорить інструктор із позивним "Фіма". Військові повинні зберігати відстань у 15 метрів між собою, щоб бути в безпеці у разі скиду боєприпасів з дронів.

Іспанець одночасно транслює кожне слово, яке вимовляє його товариш. Тим часом Фіма намагається вивчити основні слова та вирази іспанською, щоб мати можливість спілкуватися з бійцями без сторонньої допомоги.

Протягом кількох годин ми просувалися через зарослі. Раптово інструктори виявили, що вийшли з запланованого маршруту. Нервуючи, Гладіатор почав вибачатися і зізнався, що вперше в житті користується компасом. Однак провини колумбійця в цій ситуації не було. Як з'ясувалося, неподалік діяла система радіоелектронної боротьби (РЕБ), що призвело до збою в навігації.

Швидке повернення на маршрут відбулося без затримок. Бійці досягли галявини, де розпочали навчальні вправи з евакуації поранених із зони бою. Вони освоюють різноманітні техніки, зокрема, як витягувати поранених і переносити їх на плечах, як поодинці, так і в парі.

Один із мешканців Латинської Америки, 47-річний аргентинець на прізвисько "Тайсон", потребує евакуації трьома людьми, адже його зріст великий, а вага складає приблизно 113 кілограмів.

- Тайсон! Тайсон! - вигукують троє колумбійців, коли на своїх плечах несуть величезного товариша.

Після того як бійці відпрацювали різні сценарії евакуації, вони направляються в глиб лісу, щоб виконати останнє завдання тренування на сьогодні - холощення. Це означає, що вони будуть імітувати стрільбу з автомату, не використовуючи бойові набої.

З різних боків доноситься:

Втомлені латинські американці схилилися під деревами, жадібно смакуючи воду. Боєць на прізвисько "Гладіатор" вважає, що на передовій буде простіше, ніж під час навчань. Інструктор, відомий як Іспанець, попереджає, що інтенсивність тренувань лише зростатиме.

— Спочатку солдат мчить, скільки вистачає сил, а потім — стільки, скільки потрібно, — усміхається Іспанець.

- Melo caramelo (дуже добре)? - іспанською запитує Фіма, щоб переконатися в тому, що тренування вдалося.

- Мело кармело! - втомлено відповідають військові з Латинської Америки.

- Чудово, друзі! - усміхається тренер.

Військові займають місця у мінівені та вирушають назад до місця постійного розташування. Невдовзі кожен з них відправиться на своє перше бойове завдання.