Системний підхід завжди має перевагу над спонтанними рішеннями: конфлікт між Росією та Європою виявляється тривалим, і залишається питання, яку роль у цьому відіграватимуть Сполучені Штати.
Свого часу Дуайт Ейзенхауер, складаючи президентські повноваження, сказав, що "він дуже хотів дати Землі мир, однак виявився спроможним лише на те, що разом з іншими завести її в глухий кут".
Це я до того, що проблема "завищених очікувань" може бути застосована і до лідерів глобальних країн. Питання у тому, чи самі ці лідери здатні визнавати помилковість/недієвість тих чи інших підходів.
Існує навіть поняття "когнітивна ілюзія", що описує ситуацію, коли помилкові переконання сприймаються як істина. Це означає, що людям притаманно дотримуватися своїх переконань, навіть коли вони вже довели свою невірність.
Здається, минуло вже чимало часу, аби усвідомити, що стратегії, які використовувала адміністрація Дональда Трампа для припинення конфлікту між Росією та Україною, виявилися неефективними. Проте їх все ще дотримуються. Цей підхід ґрунтується на пропозиції поступок без належних умов, які б спонукали Росію зробити аналогічні кроки у відповідь.
У цьому контексті викликає подив аналогія, яку навів Трамп, порівнюючи Росію та Україну з "дітьми", що посварилися, і які потребують дозволу на невелику бійку. Також варто зазначити, що Україна, знищивши третину російських авіаційних сил, створила підґрунтя для ударів Росії по українських містах.
Тому виникає одразу два питання або коментарі.
По-перше, "бійка" (в дусі стилю Трампа) триває вже понад три з половиною роки, і з боку Російської Федерації це явно не просто бажання "трохи побитися", а реальна мета – знищити українську державність. Саме це відображає список політичних вимог у російському меморандумі. Російські удари по українських містах та цивільній інфраструктурі відбуваються безперервно, оскільки Кремль відкрито висловив намір створити "буферну зону" за рахунок українських територій. Якщо ми не будемо чинити опір, Кремль буде прагнути окупувати ще більше українських областей.
По-друге, виникає природне запитання: чим займаються дорослі в цей момент? Якщо слідувати логіці "діти-дорослі", то дітям властиві спонтанні вчинки, тоді як дорослі, в теорії, повинні діяти усвідомлено та з ясною метою. Проте, це зовсім не відноситься до Трампа.
Крім того, Трамп у своїх публічних коментарях та постах часто демонструє, якщо не підтримку, то певну лояльність до авторитарних лідерів, таких як Путін і Сі. Це може свідчити про недооцінку ним складної політичної історії. Автократи, особливо ті, хто проявляє агресію, можуть приймати будь-які імпульсивні рішення, оскільки не зобов'язані узгоджувати їх з іншими. Це може призводити до руйнівних наслідків для їхніх країн. Однак, саме через брак об'єктивної та незалежної думки, вони рано чи пізно опиняються на краю краху. Системний підхід, що ґрунтується на ретельному аналізі та зваженості всіх факторів, завжди переважає над спонтанними авантюрами.
В Європі усвідомлюють цю необхідність, перебудовуючи свою оборонну політику в напрямку довгострокового стратегічного бачення, в якому Україна стає невід’ємною частиною безпекового середовища європейського регіону. Це чітко проявляється, зокрема, в активізації заходів щодо стримування, які будуть предметом обговорення на саміті НАТО, що відбудеться 24-25 червня.
У цьому контексті хотілося б сподіватись, що США найближчим часом визначаться зі своєю роллю у глобальних процесах на цьому етапі. І що поряд із лояльною стилістикою, яку обрав Трамп, принаймні дії, підштовхувані законодавчою владою США (щодо створення передумов всередині РФ для руху до миру) з часом будуть балансувати позицію Сполучених Штатів.
