Справжня свобода не визначається національними символами, а виникає з внутрішньої чесності перед власною істотою.
журналіст та творець документальних фільмів
Тридцять років тому автор цього тексту вперше публічно сказав: "Я гей". Відтоді світ змінився -- але не настільки, щоб у медіа тема камінґ-аутів перестала бути табу.
Поки популярні телеведучі, актори та журналісти утримуються від обговорення своїх особистих життів, українське суспільство продовжує залишатися в тіні мовчання.
Але саме медійники, які мають голос і вплив, здатні зробити найбільший внесок у нормалізацію відкритості -- і прискорити шлях до справжньої свободи.
Право на самовираження: три десятиліття після мого відкриття себе світу.
Право на самовираження. Право не відчувати сором. Право заявити: я існую, я відрізняюся, і я маю ті ж права, що й усі інші члени суспільства.
Це не лише слова — це постійне рішення обирати чесність у повсякденному житті.
Релігійні догмати й традиційні уявлення, що сформували в суспільстві упереджене ставлення до меншин, -- не вічні. Це лише один із періодів розвитку людства. І він мине. Як і будь-який інший період, коли свободу намагалися обмежити страхом або "моральними нормами".
Отже, настав момент -- висловитися. Чітко і ясно. Без вибачень та страху. Адже сексуальна орієнтація не є ні гріхом, ні злочином. Це особиста свобода кожного.
Мій перший публічний камінґ-аут відбувся рівно три десятиліття тому — у 1995 році. Це сталося в Тольяті, місті, яке на той час дотримувалося "понять" та шанувало силу. Я дав інтерв'ю місцевому телеканалу і просто заявив: я гей.
У той час у мене не було нікого, до кого можна було б звернутися за порадою щодо правильних дій. Проте я усвідомлював, що мовчання означало б зрадити власні почуття.
Сьогодні я — українець, який перебуває у шлюбі (за законами США) з чоловіком, що зараз захищає нашу країну в Збройних силах України. Я відчуваю гордість за нього і за себе.
Бо бути собою -- це теж форма служіння свободі.
Чи стикалися я з упередженим або агресивним ставленням через свою відкриту позицію щодо гомосексуальності? Так, це траплялося неодноразово. Як в Росії, так і в Україні.
Чи виникли внаслідок цього труднощі на роботі? Так, такі ситуації мали місце як у країні-агресорі, так і в українських засобах масової інформації.
Але я не шкодую про свій камінґ-аут. Бо з кожним роком в Україні бути відвертим гомофобом -- дедалі більше означає бути маргіналом.
Отже, наше оточення може обговорювати нас із партнером у неприємному ключі, проте вже не так багато людей наважуються висловити це нам особисто. І це є наслідком, зокрема, багатьох відкритих зізнань.
Кожного дня тисячі представників ЛГБТІК-спільноти здійснюють свої невеликі камінґ-аути: в черзі до медичного закладу, під час бесіди на роботі, в поштовому відділенні або ж у спілкуванні з сусідами.
Коли тебе запитують: "А в тебе є дівчина чи чоловік?", і ти відповідаєш чесно -- це теж крок уперед. Маленький, але сміливий.
Кожна така відповідь -- це частина великої історії про право бути собою в країні, що воює за свободу.
На минулому тижні я переглядав інтерв'ю з відомим українським телеведучим. Він зазначив: "Я маю право самостійно вирішувати, чи говорити про свою сексуальну орієнтацію. Це не повинно турбувати інших."
Це, без сумніву, правда. Однак парадокс полягає в тому, що завдяки тим, хто наважився вимовити "я є", сьогодні існує можливість залишатися в тиші.
Під час інтерв'ю ведучий з ентузіазмом ділився враженнями про Прайд в Іспанії: "Це справжня свобода! Як же це свято!"
Так, Прайд — це справді свято. Але за цим святом приховано десятиліття боротьби. Це історія людей, які не боялися висловлювати свої думки. І я постійно замислююся: поки ми радіємо свободі інших, ми ще не здобули свою власну.
На мою думку, наше суспільство зможе швидше трансформуватися, якщо відомі особистості — телеведучі, актори, музиканти, політики та журналісти — вийдуть з тіні. Адже нам необхіден авангард.
Коли одна з тих осіб, які мають можливість висловлюватися, проголошує "я існую", це відкриває уста тисячам, які досі залишаються в тиші.
Окрема тема -- військові.
Камінґ-аут у війську -- це подвійна сміливість. Коли поруч ті, з ким ти стоїш за одну країну, але хто ще не готовий прийняти тебе як рівного. І водночас ти знаєш: твоя правда не менш вартісна, ніж їхня зброя.
Україна ще має пройти довгий шлях до справжньої свободи.
Кожен камінг-аут в нашій країні є справжнім актом мужності. Саме з таких вчинків формується шлях до суспільства, яке приймає правду без остраху.
Справжня свобода не визначається прапором, а народжується з відвертості перед своїм власним єством.
