"Виникла надзвичайно тривожна обставина." Ольга Сумська розповідає про критику на адресу сестри щодо радіодиктанту, негативні відгуки про пам'ятник матері та сімейні секрети.
У Києві відбулася прем'єра українського фільму "Батьківські збори". Уже завтра, 30 жовтня, ця стрічка з'явиться на великих екранах по всій Україні.
OBOZ.UA відвідала презентацію нового фільму, яка відбулася в одному з кінотеатрів Києва. На прем'єрі зібралася велика кількість зірок. Ми мали можливість поспілкуватися з акторкою Ольгою Сумською, котра поділилася спогадами про свої шкільні роки, розкрила деталі складних стосунків у родині, а також висловила свої думки щодо негативу в соцмережах і встановлення пам'ятника на могилі своєї матері.
- Олю, цікаво, хто з вас зазвичай ходив на батьківські збори: мама чи тато?
- Якщо згадати нашу школу №106, де навчалися мої доньки, то, чесно кажучи, частіше на збори ходив саме батько. Я, зізнаюсь, була всього кілька разів. Мама моя також ходила. Для старшої Тоні мої батьки - дідусь і бабуся - були, можна сказати, другими мамою й татом. Чому я рідко відвідувала збори? Усе банально: не вистачало часу. Та й щойно приходиш у клас, одразу починалась фотосесія - стільки емоцій! Спогади про педагогів залишилися найтеплішими. З багатьма вчителями зберегла дружні стосунки. Особливо з тими, хто вів молодші класи - світлі, віддані справі люди.
Чи виконували ви сьогодні, 27 жовтня, радіодиктант?
- Так, звісно, писала. Чи встигала? Зізнаюсь чесно - не завжди (усміхається). Записувала скороченими словами, а потім уже намагалася дописати те, що не встигла. Бо відчула, що Наталія В'ячеславівна задає ритм! І він мені знайомий з дитинства. Одразу згадала, як колись писала диктанти під диктування сестри. Вона мала такий самий наполегливий темп, що не дає розслабитися. До речі, сестра завжди допомагала мені з навчанням, особливо з математикою. Вона навчалася у школі з математичним нахилом - у Запоріжжі, у школі №44, а я - у школі №1.
Сьогодні, слухаючи диктант, я раптом відчула, ніби повернулася в своє дитинство — голос, який лунала, нагадував мені про ті часи. Це було настільки зворушливо, що я вирішила поділитися своїми враженнями в соцмережах, адже пережила справжній емоційний сплеск. Чи перевірю свою роботу на правильність? Якщо чесно, я не завершила диктант до кінця, але це дрібниці. А тембр голосу Наталії В'ячеславівни просто вражає. До речі, колись ми разом створювали радіовистави. Наприклад, є унікальна постановка "Кайдашева сім'я", де я виконую роль Мотрі, а Наталія - Кайдашихи. У цьому проекті також брала участь наша мама, вона зіграла одну з ролей, а моя молодша донька Ганнуся додала родзинку. Три покоління об’єдналися в одному виступі! Наталія В'ячеславівна була режисером цього чудового дійства.
Не секрет, що озвучення радіодиктанту Наталією Сумською спричинило численні дискусії. Багато слухачів зазначили, що темп читання був надто прискореним, інтонації – дещо заплутаними, а структура речень часом "втрачалася" в швидкому потоці слів. Чи сталося це через хвилювання?
Мабуть, ні. Це не стільки про нерви, скільки про унікальний ритм, який Наталія інтуїтивно встановила. Їй знайомий сценічний темп і жива енергія, де найважливіше - передати емоції та динаміку, а не дотримуватися точності, як у диктанті. Вона, здається, забула, що ми тут - учні, а вона - вчителька, і що потрібно трохи сповільнитися.
Щодо хвилі негативу, що виникла після ефіру... На жаль, це вже, можна сказати, наша національна особливість. Ми навіть створили фільм на цю тему - "Десять блогерят". Справді, сьогодні хейтять майже за все. Наприклад, коли я написала добрий пост про радіодиктант, згадуючи, як голос ведучого повернув мене в дитинство, мені теж не уникнути критики. Дехто "побачив" у моєму дописі те, чого насправді не було. Я лише прагнула поділитися своєю вдячністю та ностальгією, а не підливати масла у вогонь суперечок. Як ви можете, запитують. А я відповідаю: навпаки, я хочу зменшити цей шквал хейту, що навколо нас.
- Олю, як ви особисто справляєтеся з цим потоком хейту, який іноді буквально накриває? Можливо, маєте свої внутрішні рецепти спокою?
Я сприймаю це, чесно кажучи, як ще одну форму піару. Так, іноді це може бути негативом, але водночас це стимулює людей до активності: вони починають пишуть, обговорюють і поширюють інформацію. В результаті публікація потрапляє в топ, і навіть негативна реакція може обернутися на певний позитив. Якщо люди реагують, це означає, що ти викликаєш у них емоції. Щодо рецептів спокою? Я намагаюся відсторонитися. Якщо коментар зовсім грубий, просто блокую і йду далі. Що я можу зробити? Хіба можу "вкласти розум" у людину, яка бачить лише зло? Якщо вона звертається до мене на "ти", я не збираюся виховувати. Це не має сенсу.
Чому навколо нас так багато агресії? Моя думка — це наслідок виснаження людей. Війна, постійна напруга, страх — усе це накопичується, і деякі виливають свій біль у соціальних мережах. Часто жертвою стають відомі особистості, оскільки вони на виду. Можливо, це свого роду спосіб полегшити власні переживання. Проте, насправді, нам потрібно діяти навпаки — об'єднуватися та підтримувати один одного. Зараз, як ніколи, важливі взаємне тепло, співчуття та людяність. Погляньте на інші країни: там навіть за найменші зусилля надають підтримку, не засуджують за вік, помилки чи манеру спілкування. На жаль, у нас, українців, це не завжди так. Але я сподіваюся, що ми зможемо навчитися бути добрішими.
- А що б ви порадили Наталії? Вона не надто активна в соцмережах, але все одно, мабуть, чує про весь цей негатив на свою адресу.
Вона володіє сильною особистістю. Зараз, мені здається, вона знаходиться в стані самоізоляції — і це абсолютно природно. Вона сприймає ситуацію з філософським підходом, мовляв: «Це теж мине». Наталя завжди була готова до критики, адже її професія акторки передбачає постійну оцінку і увагу з боку публіки. Проте навіть найсильніші особистості можуть зазнавати болю. Я розумію її почуття, бо сама вже багато років стикаюся з негативом. Це нелегко. Ми всі — люди, і жоден з нас не застрахований від непорозумінь чи образ. У наших стосунках також бувають важкі моменти. Пам’ятаю, як вона першою відкрито заявила, що ми не спілкуємося. Я не бажала, щоб це стало відомо широкому загалу. Для мене сім’я — це найцінніше, що може мати людина. Це опора, те, що підтримує. І коли в родинних стосунках виникають проблеми, коли неприємні деталі стають відомими, повернути назад вже неможливо.
Чи все ще у вас немає спілкування?
На жаль, так. Але я хочу, щоб ви це обов'язково зауважили: я завжди готова до спілкування. Завжди. Я можу обійняти, простягнути руку допомоги, подарувати теплоту сестринства. Чому ми не спілкуємося? Не знаю… Людина просто не пише, не дзвонить. Не вітається під час зустрічей — і так триває вже довгий час. Це справді боляче. Цей біль став глибшим, закріпився і зміцнився в своїй негативності. І, на жаль, я вже дещо звикла до цього.
Але Наталія залишається для мене найріднішою людиною у світі. Це моя друга мама. Моя хрещена мама в кіно, яка відкрила двері у світ кіно. Саме вона привела мене за руку на кіностудію, де я отримала роль Панночки у фільмі "Вечори на хуторі біля Диканьки". Мені було лише 16 років, режисер затвердив. Все роками складалося добре, а потім щось зруйнувалося. Так уже склалося життя. Інколи доля розводить навіть найближчих людей, і не завжди можна знайти точну причину. Але я не тримаю образи... А сьогодні - гарний день. Ми на прем'єрі фільму, навколо - творчість, нові зустрічі.
- У грудні минулого року в нашому інтерв'ю ви розповідали, що плануєте встановити пам'ятник на могилі мами, але на той момент не знали, чи братиме в цьому участь родина вашої сестри.
- Так, я вже поставила. Наталя не запропонувала своєї участі, а я би радо розділила цей момент із нею. Але справа не в тому. Сталася одна дуже страшна ситуація: є блогери, які стежать за могилами відомих людей, особливо там, де пам'ятники ще не встановлені. Знімають це на відео, виставляють назагал. І починається хвиля ганьби - цинічна, бездушна. Один із таких блогерів зняв відео про нас, коли я саме займалася проєктом. Я так ретельно його готувала - він народжувався в моїй душі. Старша донька Тоня запропонувала використати листи, які мама і тато писали одне одному. Це пам'ятник про кохання наших батьків. І він вийшов неймовірним - усі, хто бачив, кажуть так.
Проект виявився тривалим і коштовним, вимагав чимало зусиль для збору фінансування та часу. І раптом цей блогер оприлюднив інформацію про те, що на могилі нашої матері немає надгробка. Це спровокувало хвилю критики на нашу адресу з Наталією. Я була просто вражена. Як можна так вчиняти? Яке право має людина відвідувати цвинтар і знімати могили відомих осіб лише для того, щоб публічно критикувати? Я не можу зрозуміти, як люди можуть наважитися на таку ненависть. Звідки у них беруться сили на це? І що залишається в їхніх серцях після всього цього?
Раніше OBOZ.UA повідомляв, що Ольга Сумська розповіла про те, яку значну суму грошей вона інвестувала в бізнес своєї молодшої доньки, а також пояснила, чому не одягає її продукцію.
