Стратегія Сполучених Штатів вносить значні зміни для України та Європейського континенту. Хоча шлях буде складним, надія все ще залишається.

Вашингтон надає перевагу ізоляційній політиці, активно критикуючи своїх союзників і намагаючись досягти "стратегічної стабільності" у відносинах з Москвою. Які наслідки це матиме для Києва?

5 грудня адміністрація президента США Дональда Трампа представила оновлену Стратегію національної безпеки. Цей 33-сторінковий документ виявився не просто формальним бюрократичним витвором, який цікавить лише вузьке коло експертів. Насправді, це маніфест нової епохи – епохи, в якій Сполучені Штати офіційно відмовляються від ролі "Атланта", що виконує функцію глобального охоронця, і повертаються до концепції "Фортеця Америка".

Документ, що визначає напрям зовнішньої політики США на найближчі роки, вже встиг шокувати європейські столиці та, можливо, викликати стримане задоволення в Москві й Пекіні. Він суттєво відходить від традицій, характерних не лише для демократичних адміністрацій, але й для класичного республіканізму епохи Рейгана. Замість просування демократичних цінностей акцент робиться на прагматичних угодах. Замість розширення альянсів звучить вимога "оплачувати рахунки" та погрози перегляду партнерських відносин. Замість безумовної підтримки України з’являються дискусії про "життєздатність" і "реалізм".

"АМЕРИКА НА ПЕРШОМУ МІСЦІ" В СВОЄМУ ЧИСТОМУ ВИЯВЛЕННІ: ЗАВЕРШЕННЯ ЕПОХИ ГЛОБАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Основна ідея нової Стратегії полягає в явному, без будь-яких прикриттів, державному егоїзмі. Якщо раніше американські доктрини базувалися на переконанні, що безпека США залежить від глобальної стабільності та процвітання демократій, то адміністрація Трампа радикально змінює цю парадигму. Тепер Вашингтон буде звертати увагу на світові справи лише в тих випадках, коли це приноситиме вигоду американським фінансам або безпосередньо загрожуватиме національній безпеці.

Документ чітко визначає ключові пріоритети: охорона зовнішніх кордонів США, контроль над Західною півкулею та забезпечення економічної незалежності. Америка відмовляється від витрат ресурсів на "безкінечні війни", підтримку ліберального світового порядку та намагання виховувати демократії в інших націях.

Дипломат Вадим Трюхан підкреслює, що факт виходу цього документа не є несподіванкою, оскільки законопроект передбачає періодичне оновлення стратегії. Однак його зміст вражає своєю консервативністю та відвертістю.

Адміністрація Трампа фактично об'єднала в одному документі всі розрізнені і часто суперечливі ідеї, які звучали протягом останнього року його правління та під час виборчої кампанії. У цьому контексті можна виокремити кілька важливих сигналів. Перший і найзначніший: Америка повертається до себе. Вона, по суті, повернулася на двісті років назад і більше не має наміру активно долучатися до світових справ — ані в Європі, ані в Росії, ані в Китаї, - зазначає Трюхан.

За його словами, географія інтересів США звузилася до масштабів, які можуть здатися катастрофічними для прихильників глобалізму: "Вашингтон концентрується на собі. Американські інтереси тепер уже не в Сирії, не в Україні, не в Саудівській Аравії. Вони починаються на кордоні з Мексикою і закінчуються на кордоні з Канадою. Все. Крапка. Тобто Америка з "great again" дуже швидко трансформувалася в Америку "в собі". І для світу, особливо для демократичних країн, які реально потребують підтримки США, це означає практично нульову залученість Вашингтона. Це - головний і доволі тривожний висновок, який випливає з нової стратегії".

Цей ізоляціонізм має свій глибокий економічний аспект. Нова стратегія сприймає міжнародні відносини не як гру цінностей, а як великий ринок, на якому кожен зобов'язаний сплачувати за своє місце в світі. Стиль документа також викликає сумніви у експертів.

"Виникає відчуття, що цей документ створювався не професіоналами, не представниками державних органів, а, можливо, якоюсь консалтинговою компанією, яка не має чіткого уявлення про реалії сучасного світу. У цьому тексті немає місця для цінностей чи ідей – тут домінують лише фінанси, фінанси і ще раз фінанси", - іронічно коментує Вадим Трюхан.

Він зазначає, що така відверта комерційність могла викликати виключно позитивні емоції у супротивників США: "Чесно кажучи, я майже впевнений, що в Росії та Китаї, напевно, гарно посміялися, коли це побачили. У Кремлі, ймовірно, задоволено потирали руки, тоді як у Пекіні, мабуть, спокійно святкували: знову виникають проблеми з конкуренцією".

Така позиція створює небезпечний вакуум сили. Добровільна відмова США від ролі глобального арбітра та "поліцейського" неминуче призведе до того, що це місце спробують зайняти інші гравці, які мають зовсім інші уявлення про справедливість. Політолог Володимир Фесенко попереджає про системні наслідки такого "самоусунення".

Головна відмінність полягає в тому, що Сполучені Штати, хоча й у метафоричній формі, фактично оголошують про відмову від ролі держави, що прагне до глобального керівництва, просування демократичних цінностей та підтримки міжнародного порядку. У документі чітко зазначено: США більше не будуть виконувати цю "місію Атланта" і не братимуть на себе відповідальність за "небо" над світом. Саме в цьому криється значна небезпека — як для світового порядку, так і для самих Сполучених Штатів, - вважає Фесенко.

Експерт підкреслює, що відмова від ролі лідера може обійтися Вашингтону значно дорожче, ніж витрати на підтримку своїх союзників. Він зазначає, що авторитет формується протягом багатьох років, але втрачається миттєво: "Коли країна самостійно відмовляється від лідерства, світ реагує відповідним чином. Ставлення до США зазнає змін, і, ймовірно, не на їхню вигоду. Це, в свою чергу, призведе до труднощів не лише для партнерів Вашингтона..."

Голова правління Центру геополітичних досліджень Віра Константинова поділяє цю думку, зазначаючи, що така стратегія може призвести до посилення головного суперника США - Китаю, який може скористатися відходом Америки з активної участі.

"Викликає занепокоєння, що США де-факто декларують, що перестають бути "глобальним поліцейським". Така позиція може мати довгострокові наслідки. США ризикують перетворитися на країну регіонального виміру, і тим самим уступити місце Китаю як новому "Атланту, який тримає весь світ". В принципі, для Китаю це означатиме допомогу в досягненні тих цілей зовнішньої політики, які він собі поставив, так би мовити, "малими зусиллями"", - пояснює Константинова.

Вона відображає елементарну істину геополітики: потужна держава має силу не тільки завдяки своїм військовим ресурсам, а й через наявність надійних партнерів.

Експертка підкреслює, що ключовим аспектом сили глобальних гравців є їхні відносини з середніми та малими державами. Тому країна, яка прагне зберегти статус супердержави, повинна стратегічно формувати довгострокові альянси, на які можна покладатися. Питання про те, чи зможуть США досягти перемоги в потенційному конфлікті з Китаєм без підтримки своїх союзників у Європі, Україні та інших регіонах, залишається без відповіді.

ЄВРОПА ЯК "ПРОБЛЕМНИЙ АКТИВ": УЛЬТИМАТУМИ, МІГРАЦІЯ ТА КІНЕЦЬ РОЗШИРЕННЯ НАТО

Мабуть, найпарадоксальнішою і найбільш "трампівською" частиною Стратегії є те, що найгостріші стріли критики та неприховане роздратування спрямовані не на автократії (Росію, Іран чи КНДР), а на найближчих історичних союзників - країни Європи. Текст документа рясніє звинуваченнями на адресу європейських урядів у тому, що вони "підривають демократичний процес", мають "нереалістичні очікування" щодо війни в Україні та втрачають свою ідентичність через міграцію.

Це унікальний інцидент, коли офіційний документ з національної безпеки США фактично впливає на внутрішні політичні процеси в Європейському Союзі, підтримуючи євроскептиків та правопопулістські рухи.

"Однією з ключових негативних рис цього документа є те, що він націлює свою критику, а інколи навіть демонструє підліткове невдоволення, на найближчих партнерів Америки - європейські держави. Цей аспект виявляє внутрішню суперечність всього тексту. З одного боку, документ формально підтверджує участь США в НАТО та інших міжнародних організаціях, але з іншого - підриває саму ідеологію євроатлантичної єдності та солідарності", - підкреслює Володимир Фесенко.

За словами політолога, адміністрація Трампа намагається переформатувати Європу під власні лекала, зміщуючи фокус із зовнішніх загроз на внутрішні культурні війни.

Цікаво, що основним об'єктом критики в цьому документі стає не Росія, а навіть не Китай, а саме Європа. Мета, хоч і подана завуальовано, є цілком очевидною: Сполучені Штати прагнуть бачити Європу в трампістському стилі. Згідно з цим документом, головним викликом для США є не авторитарні режими на кшталт путінського, які порушують міжнародне право, а акцент робиться на питаннях міграції.

Фесенко попереджає, що підміна понять, де міграція стає більшим злом, ніж військова агресія, підриває основи Альянсу: "Саме вона, у трактуванні документа, постає ключовою глобальною проблемою, зокрема для Європи. І ось тут криється одна з головних небезпек: ризик руйнації євроатлантичної солідарності. Адже, коли США зміщують фокус уваги з авторитарних загроз на внутрішньополітичні страхи, це підриває саму логіку партнерства, на якій тримався трансатлантичний простір упродовж десятиліть".

Крім ідеологічного тиску, існує також конкретний фінансовий ультиматум. Вимога до країн НАТО збільшити витрати на оборону до 5% від ВВП (замість поточних 2%) вважається експертами як обґрунтованою, так і потенційно використовуваною як підстава для звільнення від зобов'язань щодо тих, хто не зможе досягти цієї мети.

"Цей документ фактично підкреслює, що основну відповідальність за забезпечення безпеки в Європі повинні нести самі європейські держави. Саме на їхні плечі поступово лягає відповідальність за гарантії безпеки в регіоні," - зазначає Володимир Фесенко.

Для України це має прямі, тектонічні наслідки. Якщо США відходять, Європа мусить стати не просто платоспроможною, а й військово сильною. Вадим Трюхан вбачає в цьому єдиний можливий позитив для Старого Світу - шокову терапію.

"Якщо говорити про плюси, то він, по суті, один: Трамп відмовляється не лише від України, а й від Європи. І це створює для європейців жорстку, але корисну точку прозріння. Вони мусять нарешті схаменутися, переглянути власні стратегії національної безпеки і спрямувати більше ресурсів не на популістські програми - умовно, субсидії фермерам чи інші внутрішньополітичні "плюшки", а на переозброєння та зміцнення сектору безпеки й оборони", - вважає дипломат.

Трюхан підкреслює, що майбутнє Європи тепер безпосередньо пов'язане з її здатністю захистити Україну без допомоги США: "Найголовніше, що Європа повинна збільшити свою підтримку Україні. Якщо Україна зазнає поразки, наступними в черзі будете ви. Путін сьогодні відчуває себе вкрай впевнено: він розправив свої крила, усвідомивши, що з боку Сполучених Штатів більше немає загрози для нього."

Дипломат закликає до створення нових форматів безпеки, які б не залежали від примх Вашингтона: "Тому для нас нинішній момент - це шанс розбудити Європу. Шанс вибудувати разом із тими державами, які реально усвідомлюють масштаб російської загрози, щось на кшталт "європейського НАТО"... Європі доведеться формувати власну систему колективної безпеки, яка зможе захистити і від російської агресії, і, як це не парадоксально звучить, від потенційного американського тиску".

Проте найбільш тривожним сигналом для Києва та східного боку Альянсу є згадка про розширення НАТО. У Стратегії наголошується на потребі "позбутися уявлення про НАТО як про союз, що безперервно розширюється". Це, по суті, підриває політику відкритих дверей, яка стала основою євроатлантичної архітектури після закінчення Холодної війни.

"На додаток до цього, США мають намір "покласти край сприйняттю та запобігти реальності НАТО як альянсу, що постійно розширюється". Для нас і для наших європейських партнерів це може бути справжнім безпековим викликом, який ставить під загрозу спроможність НАТО як оборонного альянсу виконувати свої цілі", - застерігає Віра Константинова.

Експертка акцентує, що в Кремлі цей сигнал буде сприйнятий як відкрите запрошення до агресії в зонах, де триває напруга. "Хоча 5% ВВП, виділені на оборону, є раціональним кроком, позиція США щодо призупинення розширення НАТО може бути інтерпретована супротивниками як ознака слабкості, а союзниками — як свідчення ненадійності у питаннях безпеки. Це вже активно використовується Росією в своїй пропагандистській кампанії проти Сполучених Штатів. Для України така стратегія нерозширення НАТО ускладнює можливості вступу до цієї організації".

УКРАЇНА І РОСІЯ: МІЖ "ЕФЕКТИВНІСТЮ" ТА "СТРАТЕГІЧНИМ СПОКІЙОМ"

Найважливіша і найболючіша частина аналізу стосується безпосередньо України. Що Стратегія пропонує Києву?

Позитивним моментом, якщо можна так сказати, є те, що саме існування України як суверенної держави залишається в інтересах США. Документ говорить про необхідність забезпечення умов, щоб Україна існувала як "життєздатна держава".

"Позитив - державність України не підлягає сумнівам. Тобто, ключова мета Росії щодо деконструкції України як незалежної держави і знищення української нації недосяжна, і американська дипломатія буде спрямована на забезпечення умов того, щоб відбудова України мала економічні вигоди для американських компаній", - зазначає Віра Константинова.

За її словами, саме економічний аспект - відбудова, замовлення, ресурси - може стати тим якорем, який утримає американський інтерес в Україні: "Це серйозний економічний інтерес для американської сторони. Ще один позитив - існує сильне прагнення до відродження оборонно-промислової бази США та до того, щоб союзники відродили свою оборонно-промислову базу... Україна позиціонує себе як партнер з виробництва доступних систем. Але пріоритети закупівель будуть визначатися конкуренцією США з Китаєм, а не потребами українського фронту".

Володимир Фесенко також знаходить у цьому формулюванні слабкий промінь надії, але одразу вказує на його обмеженість: "Інтереси США виписані суперечливо, еклектично й далеко не так чітко, як того вимагала б ситуація. З одного боку, позитивно, що Вашингтон прямо називає своїм головним інтересом припинення війни в Україні. Це відповідає й нашим інтересам. Але виникає ключове питання: яким саме чином і на яких умовах?".

На цьому етапі позитивні новини закінчуються. Стратегія визначає головним інтересом США "досягнення угод про cessation вогню в Україні" та "зниження ймовірності військових конфліктів між Росією та європейськими країнами". Однак тут прихована основна небезпека. У документі практично немає критичних зауважень до Росії як агресора. Замість цього вводиться поняття "відновлення стратегічної стабільності" у відносинах з Москвою.

Логіка документа стосовно Росії виглядає досить незвичною. Головне слово тут - "стратегічна стабільність". Насправді, це є евфемізмом, що приховує спробу перейти до нового етапу у відносинах з РФ. Тепер Росія вже не сприймається як виклик, стратегічний супротивник чи геополітичний конкурент для США, як це було раніше, - зазначає Володимир Фесенко.

Він ставить риторичне, але вкрай тривожне запитання: що стоїть за цією "стабільністю"?

"Перерозподіл сфер впливу? Нові кулуарні домовленості? І головне - за чий рахунок? Відповіді немає... Оця невизначеність у ставленні до Росії - серйозна проблема. Адже замість того, щоб стримувати своїх конкурентів і суперників - Китай, Росію... - документ фактично пропонує шукати з ними "баланс інтересів". А це може бути сприйнято як слабкість. Там, де США відступають, ці режими неминуче наступають".

Фесенко акцентує увагу на вражаючій "вибірковій сліпоті" цього документа: "Найбільш прикро, що стратегічні суперечності між Вашингтоном і Москвою просто ігноруються. Приведу лише один приклад – Венесуела. Це фактичний союзник Росії... і це всього лише один з численних випадків, де інтереси США та Росії суттєво розходяться, проте в документі про це не згадується ні слова".

Щодо України, у документі не йдеться ані про кордони, що існували в 1991 році, ані про питання справедливості.

"В мінус - водночас із припиненням бойових дій, задекларованими прагненнями відновити "стратегічну стабільність" з Росією, немає акценту на територіальну цілісність, непорушність кордонів чи відповідальність за війну, тобто все те, що є в основі міжнародного права, основою для мирного співіснування націй", - підкреслює Віра Константинова.

Вона підкреслює небезпеку перетворення України на "сіру зону" без надійних гарантій безпеки: "Ми чітко усвідомлюємо, що наша інтеграція в ЄС, який не є безпековим союзом, не вирішить нашу безпекову проблему... Без юридично обов'язкових гарантій безпеки немає сенсу говорити про завершення конфлікту. Це лише призведе до невизначеності, а в найгіршому випадку - до повернення до сприйняття України як "буферної зони" між Заходом і Росією, що стане лише паузою перед новим етапом протистояння".

Вадим Трюхан має ще більш песимістичний погляд на ситуацію. Він вважає, що ілюзії, пов'язані з адміністрацією Байдена, остаточно зникли, і Київ повинен бути готовий до найгірших можливих сценаріїв від Вашингтона.

"Якщо бути чесними, ця стратегія не приносить нам нічого хорошого. У Києві ще були обережні сподівання, що Трамп рано чи пізно повернеться до основного розуміння: є агресор і є жертва, Росію потрібно покарати, а Україну підтримати. Але тепер це стало зрозуміло, що цього не станеться. Головна мета Трампа - якомога швидше закінчити війну. А яким чином - йому, здається, не важливо. Чи за рахунок усієї України, чи за рахунок частини її територій," - зазначає дипломат.

Він зазначає, що час безкоштовної підтримки вже пройшов назавжди.

"Треба готуватися до того, що США поступово відмовляться не лише від участі в мирному врегулюванні, а й загалом від суттєвої підтримки України. Можливо, залишаться розвіддані - і то в обмеженому форматі. Можливо, певні види озброєння продаватимуть через посередників... Але тієї прямої масштабної підтримки, яку ми мали при Байдені, вже не буде... Безоплатної зброї не буде. Фінансової допомоги не буде. Політичної підтримки - найболючіше - також не буде".

Фахівці одностайні в тому, що ця Стратегія сигналізує про перехід до реальності, в якій інтереси потужних держав беруть верх над правами менших країн, а концепція міжнародного права відступає на другий план перед силою.

"У глобальному контексті можна помітити неформальну угоду, яка полягає у збереженні існуючого світового порядку з привілейованим статусом так званих глобальних акторів, при цьому нехтуючи інтересами інших держав. Це, за словами Віри Константинової, відбувається навіть за рахунок безпеки інших країн."

Вона проводить тривожні паралелі з найтемнішими моментами історії XX століття, застерігаючи про небезпеку повторення помилок минулого: "Таке мислення, яке передбачає існування "регіонів відповідальності" (що нагадує "регіони особливого інтересу Росії"), лише підсилює фрагментацію міжнародних відносин... вже призводило до глобальних конфліктів у минулому, коли відбувався перерозподіл світу між великими державами за рахунок людських ресурсів та можливостей менших країн".

Вадим Трюхан додає, що це все - частина відходу США з певних регіонів, що підтверджується не лише словами, а й діями чиновників чинної адміністрації.

"На що варто звернути увагу? Передусім на те, що чекати якогось різкого повороту у Вашингтоні вже не доводиться... І недарма саме в цей період держсекретар Марко Рубіо вперше в історії пропустив традиційне осіннє засідання міністрів закордонних справ НАТО... Це не випадковість. США фактично виходять із тих регіонів і форматів, які у Вашингтоні тепер вважають для себе обтяжливими".

ВИСНОВОК: ТЕСТ НА ДОРОСЛІСТЬ ДЛЯ КИЄВА ТА БРЮССЕЛЯ

Нова Стратегія національної безпеки США - це не просто черговий папірець із Вашингтона. Це діагноз сучасному стану західного світу і, можливо, епітафія епосі американського домінування. Вашингтон, втомлений від глобальної відповідальності, вирішив "піти на пенсію" з посади "світового поліцейського" і зайнятися власним ремонтом, залишивши світ розбиратися зі своїми проблемами самотужки.

Для України це ознаменує кінець епохи романтичних ілюзій про "доброго американського дядечка", який прийде і розв'яже всі наші проблеми. Як точно підкреслив Володимир Фесенко, "зараз настав момент взяти відповідальність за своє життя на себе".

Незважаючи на песимістичні прогнози, ситуація все ще має потенціал для покращення, хоча і потребує кардинально нових стратегій. США залишаються впливовим учасником міжнародної арени, і їхні економічні інтереси спонукають підтримувати Україну, навіть якщо це робиться з меркантильних мотивів. Вадим Трюхан також підкреслює важливість думки американських виборців, яка може мати значний вплив у майбутньому: "Підтримка України серед населення США досягла рекордних рівнів - від 75 до 85%... Проте Трамп не враховує цю тенденцію і обирає інший курс. Я серйозно сумніваюся, що виборці йому це пробачать".

Проте основний висновок цієї Стратегії полягає в іншому. Вакуум безпеки, який утворився в Європі через відхід США, потребує заповнення. І лише самі європейці, разом із українцями, можуть це зробити. Якщо НАТО "закриває двері", можливо, настав час розробити нову модель безпеки, де суб'єктність визначається не лише формальними угодами, а також реальними можливостями захищати власні інтереси та інтереси партнерів. Для Києва це означає необхідність зайняти більш прагматичну, зрілу та самостійно активну позицію на міжнародній арені. Умови змінилися, і виживуть ті, хто зможе найшвидше адаптуватися до нових реалій.