Тичині таємно приносили кефір, а єдиним джерелом інформації залишалися вдови: Ліна Костенко поділилася жахливими подіями, що відбувалися в будинку "Слово".

Українська поетеса Ліна Костенко згадала жахливі історії про радянські репресії, які вразили українських митців, що проживали в легендарному харківському будинку "Слово". Вона розповіла про те, як у 60-70-х роках письменники, позбавлені можливості дізнаватися правду, отримували інформацію про долі своїх попередників лише з оповідей їхніх дружин — жінок, які пережили ці жахливі часи і зберегли пам'ять про знищене покоління.

"Яка ж може бути інформація? Офіційних даних не існувало, а чутки не розповсюджувалися, адже були вдови", - підкреслила Костенко в бесіді з письменником Сергієм Жаданом. Вона згадала вдову маловідомого письменника з Хмельницького, яка проживала в будинку для авторів на київському бульварі Лихачова.

Вишукана на вигляд, вона багато розповідала молодій Ліні про часи терору. Саме від неї поетеса дізналася, що Павло Тичина в моменти страху перед арештом відчиняв вікно, а сусіди залишали йому кефір, який він забирав, зачиняючи вікно, - ніби це могло його врятувати.

Ліна Костенко також згадала про своє спілкування з вдовою Юрія Смолича. Незважаючи на те, що він був талановитим письменником, як особистість, він залишався досить закритим. Лише після його смерті вдова поділилася з Костенко багатьма невідомими раніше фактами. "Вони все усвідомлювали. І вони ділилися цими знаннями", - підкреслила поетеса.

Від жінок, з якими вона спілкувалася, Костенко дізналася про трагічну смерть Миколи Хвильового, що стався в 1933 році, коли він покінчив життя самогубством після арешту свого товариша Михайла Ялового. Пізніше дівчина з Харкова зв'язалася з Костенко, повідомивши, що вдалося виявити могилу Хвильового в одному з парків.

"Хвильового, наприклад, вони так затоптали, що Анна Ахматова шукала-шукала і не знайшла. І тільки поставили хрест пізніше. Умовний", - сказала вона.

Ці усні свідчення стали для покоління шістдесятників, мабуть, єдиним джерелом істини про "розстріляне відродження". Усі офіційні згадки про цей період були або під забороною, або знищені з історичної пам'яті під тиском радянської цензури.

Будинок "Слово" - це житловий дім у Харкові, побудований наприкінці 1920-х спеціально для українських літераторів. Його назва є символічною: споруда має форму літери "С" - першої в слові "слово". У новітній українській історії ця будівля стала відомою як місце концентрації митців, яких пізніше масово репресували у 30-х роках XX століття.

Ідея побудови цього будинку зародилася в 1926 році, коли група відомих письменників, серед яких були Юрій Войцехівський, Остап Вишня, Андрій Любченко, Павло Панч, Сава Пилипенко та Олекса Слісаренко, вирішила втілити цей проект в життя. Завершення будівництва відбулося у 1930 році. Цей елегантний будинок із високими стелями, просторими вікнами та мальовничим сквером став домівкою для видатних діячів української культури, таких як Микола Хвильовий, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Павло Тичина, Лесь Курбас, Остап Вишня, Юрій Смолич, Іван Багряний та багатьох інших.

Але після початку великого терору будинок "Слово" перетворився на символ репресій. Першим арештували Михайла Ялового у травні 1933 року, слідом за цим Микола Хвильовий покінчив життя самогубством. До 1938 року мешканців 40 із 66 квартир було репресовано. Частину розстріляли, інші загинули в таборах. Саме через це Іван Багряний назвав будинок "Крематорієм".

У часи радянської влади інформація про цю трагедію була замовчувана. Лише під час перебудови на фасаді будівлі з'явилася меморіальна таблиця. 21 серпня 2019 року будинок "Слово" був занесений до Державного реєстру пам'яток нерухомості України. Проте, навіть сьогодні багато розповідей про його мешканців залишаються невідомими більшості людей.

Раніше OBOZ.UA повідомляв, що Ліна Костенко згадала про свою першу зустріч із Павлом Тичиною, який раптово став підтримувати радянську ідеологію. Ця зустріч відбулася в молоді роки поетеси, коли вона ще навчалася в школі.