Той, хто з'явився на світ у щасливому вбранні.

Складний і драматичний бойовий шлях пройшов командир взводу танкового батальйону 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, а нині офіцер Самарського районного ТЦК та СП танкіст із позивним "Ворон"

Після важких боїв поблизу Пісків під Донецьком, на Запоріжжі, у Вугледарі та Бахмуті до виконання обов'язків у ТЦК та СП після тяжкого поранення 26-річний танкіст Олександр продовжує службу у Збройних силах України.

У ЗСУ Олександр прийшов на самому початку повномасштабного вторгнення -- у березні 2022 року. Досить відповідально з'явився за повісткою до того самого Самарського районного ТЦК та СП у Дніпрі, в якому тепер проходить службу.

Коли мені виповнилося 23 роки, я тільки що завершив навчання в університеті, де проходив військову підготовку. Зараз мені вже 26, а тоді я отримав своє перше офіцерське звання – молодший лейтенант.

У ТЦК мені чітко сказали: "Ти офіцер, танкіст, командир танка -- в тобі є потреба, а тому збирайся", -- розповідає військовий.

Отже, наступного дня Олександр вирушив до Львова, де пройшов досить інтенсивний курс підготовки в Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Навчання на посаду командира танка тривало півтора місяця. Порівнюючи це з його попереднім навчанням на військовій кафедрі, яке тривало два роки з заняттями раз на тиждень, він відзначає, що короткочасна інтенсивна програма в академії була набагато ефективнішою. Олександр підкреслює, що в НАСВ навчали українських захисників на високому рівні, акцентуючи увагу на практичних навичках, які виявилися надзвичайно корисними в бойових умовах.

"У академії Сухопутних військ я, чесно кажучи, здобув значно більше, адже нас ретельно навчали і постійно повторювали: 'Хлопці, вчіться, це вам стане в пригоді, адже вже зовсім скоро ви вирушите на передову, де зустрінетесь віч-на-віч зі справжнім ворогом', -- ділиться офіцер."

Отже, все склалося так, як і передбачалося: те, чого їх ретельно навчали, виявилося надзвичайно корисним у бою. Бійці "Ворон" проходили підготовку на танках Т-64, Т-72 та Т-64БМ "Булат", але в реальних умовах їм довелося воювати на Т-72. Військовий зазначає, що ці танки мають багато спільного, а відмінності між ними не такі вже й складні для вивчення.

Після того, як я висловив похвалу підготовці в Національній академії, хочу зазначити, що ключові уміння сформувалися в процесі виконання бойових завдань. Саме в ці моменти офіцер-танкіст зміг реалізувати свої раніше отримані знання на практиці і зрозуміти, які з них дійсно ефективні в умовах сучасного поля бою, а які вже втратили актуальність.

"Відразу після випуску мене забрали до 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади в танковий батальйон. Командир дав три дні на прийняття посади. Це був дуже напружений час -- росіяни постійно штурмували, з усіх щілин на нас лізли. Ось тоді я прийняв три танки і посаду командира танкового взводу", -- пригадує Олександр.

Тоді "Ворон", звичайно, виконував обов'язки командира танка, разом зі своїм екіпажем беручи участь у бойових операціях. Йому довелося воювати на донецькому фронті, неподалік селища Піски. Молодий командир взводу отримав у своє підпорядкування досвідчених танкістів, і спершу йому було нелегко налагодити з ними співпрацю.

"Усі ці мужики вже бувалі, прожжонні, бойові. Мені, звісно, як молодому офіцерові було спочатку непросто ними командувати, бо всі вони вже понюхали пороху, воювали, побували в різних ситуаціях. Мої підлеглі служили з 2016 -- 2017 років -- і тут я прийшов, хлопець без досвіду після військової кафедри", -- усміхається танкіст.

Подальший розвиток подій призвів до того, що повагу старших бійців "Ворон" Олександр здобув після перших бойових зіткнень біля Пісок, де наші танкісти протистояли ворогу майже протягом трьох місяців. Восени їх перевели на відновлення в Дніпропетровську область, а згодом перекинули до Запоріжжя. З січня 2023 року Олександр разом із побратимами боровся під Вугледаром на Донеччині.

"Орки" тоді здійснювали потужний наступ. На позиціях знаходилась 72 окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців, а нас перекинули на підмогу. Ми швидко налагодили ефективну взаємодію з піхотою. Це має велике значення — створити таку співпрацю, щоб піхота знала, як правильно працювати з танками, які їм підпорядковуються," — ділиться своїм досвідом "Ворон".

Олександр також зазначає, що, на жаль, не завжди вдавалося досягти злагодженої взаємодії. Однак у Вугледарі співпраця з 72 бригадою виявилася практично ідеальною. Як піхотинці, так і танкісти були вкрай задоволені результатами успішно організованих спільних операцій.

"Тоді ми відмінно взаємодіяли з піхотою, просто на найвищому рівні. Наприклад, нам стало відомо, що в одному з будинків засіли підступні вороги. Я під'їжджаю до місця і по черзі скидаю туди 22 снаряди. Після цього відходжу назад, і наша піхота миттєво вривається всередину, щоб ліквідувати все, що залишилося", -- розповідає він.

Українська піхота завдяки такій тактиці успішно просувалася вперед, зачищала місцевість від ворога і фактично не мала втрат убитими. Піхотинці були тоді надзвичайно вдячні танкістам, а ті дуже задоволені своєю роботою.

Наступним етапом бойового шляху "Ворона" став Бахмут. У березні 2023 року ситуація там була вкрай складною, оскільки, крім звичної артилерійської підтримки, противник активно почав використовувати протитанкові керовані ракети (ПТУРи) і невпинно полювати на українські танки, які становили для них серйозну загрозу.

"У Бахмуті складний рельєф з різкими перепадами висот ускладнює артилерійським підрозділам точне влучення в танки. Проте російська сторона мала в своєму арсеналі величезну кількість ПТУРів. Як тільки ми почали відступати, вони намагалися вразити танк кілька разів. Броня та динамічний захист рятували ситуацію, але повної гарантії безпеки це не забезпечувало," -- зітхає офіцер.

Саме протитанкова керована ракета (ПТУР) стала причиною серйозного поранення Олександра під час бойових дій у передмісті Бахмута, а саме в селі Григорівка. У той момент наші танкісти виконували важливу роль, не даючи ворогу можливості просунутися й оточити місто. Вони невпинно обстрілювали ворожих штурмовиків, перешкоджаючи їм закріпитися в найближчих посадках.

"Ми якраз займалися очищенням території за допомогою вогню і повільно відступали. З обох сторін нас надійно ховали дерева, тож "орки" мали удачу, коли змогли потрапити ПТУРом у нашу башту. Динамічний захист, звісно, зупинив удар, але від потужного вибуху я та навідник втратили свідомість", — згадує "Ворон".

Коли Олександр прийшов до свідомості, він намагався вирватися через люк назовні. В цей час механік-водій, який зазнав менших ушкоджень від потрапляння ПТУРа, раптово розвернув бойову машину, і командира різко викинуло з башти.

"Він танк розвернув, дав по газах, і в цей момент мене викинуло з башти. Я клубком скотився на землю. Оговтався і бачу, що вороги всього метрів за 300. Думаю: "Ну все, гаплик мені!" Діватися нікуди: довелося бігти до своїх услід за танком. Обличчя в мене в червоній юшці, все розбите, пальцями зуби збираю... Найбільше тоді боявся, що свої ж застрелять. Вони зразу на мене автомати спрямували, але потім побачили мій чорний комбез, українські прапори на рукавах, які мене і врятували. Кажу їм: "Я танкіст, командир танка, з башти викинуло!" Тоді вже хлопці все зрозуміли, посадили в машину, евакуювали. Спочатку до машини швидкої допомоги, потім у стабілізаційний пункт", -- згадує він.

За словами танкіста, в нього все обличчя було в крові, кров заливавала очі. У роті взагалі місиво -- зуби, кров. Каже, він ніколи так не радів, як тоді, коли побачив... операційний стіл. Та щойно хірург поклав на нього хлопця, він знепритомнів. А коли трохи отямився, каже, відчув, як щось роблять з обличчям: ріжуть, шиють. Виявляється, обличчя потерпілого потім буквально по шматочках збирали. Дуже добре все зробили у Дніпрі, досить вправний хірург наклав на голову аж 16 швів. А на місце, з якого дістали уламок, наклали вісім швів.

"Після цього мені довелося пройти операцію на носі, оскільки він також постраждав, і кістка була майже на поверхні. Цю процедуру виконали вже в Києві, де лікарі успішно відновили моє обличчя. Вони жартували, що я народився в сорочці, бо якби уламок потрапив трішки вище, мої шанси на порятунок були б мінімальними. На щастя, операція пройшла успішно. Проте, з'явилися серйозні ускладнення з очима: у мене розвинулася відшарування сітківки через вибух, струс мозку та контузію. І цю проблему також довелося вирішувати. Наслідки цих травм я відчуваю постійно, хоча лікарі доклали максимум зусиль, щоб допомогти мені. Я безмежно вдячний їм за це", -- ділиться "Ворон".

Після лікування та реабілітації Олександр пройшов ВЛК, його визнали придатним до служби в тилових частинах, підрозділах забезпечення і ТЦК та СП. Тож у вересні 2023 року офіцера перевели до Самарського районного ТЦК та СП, в якому його самого колись мобілізували.

"Відтоді служу тут. Був командиром взводу охорони, потім офіцером відділення військового обліку, відповідав за бронювання солдатів та сержантів запасу. Одне слово, виконую накази згідно з посадовими обов'язками" -- розповідає офіцер.

Військовий пильно стежить за фронтом і змінами, що там відбуваються. Особливо цікавить його місце в сучасному бою танків і те, як змінилась їхня роль з поширенням дешевих FPV дронів-камікадзе та бомберів.

Сьогодні, умовно кажучи, дрон вартістю від 300 до 500 доларів здатний знищити танк, що коштує мільйон. Пілоти навчилися вражати техніку з вражаючою точністю, націлюючись на найбільш вразливі зони, такі як двигун або простір під баштою. Хоча захисні решітки та сітки можуть допомогти, найважливіше - це розуміння, як правильно використовувати танк в таких умовах, щоб він міг ефективно виконувати свої бойові завдання, - вважає "Ворон".

Інша ключова тема, що займає розум Олександра, це роль територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у мобілізації громадян України для захисту від агресії. Виконуючи свої службові обов'язки, він усвідомлює, що саме від його продуктивності залежить безпека держави.

Необхідно заохочувати громадян до відповідального ставлення до своїх обов'язків. Для цього можна використовувати різноманітні підходи, такі як інформаційні кампанії та фінансові стимули. Адже служба є складною і часто небезпечною. Люди повинні відчувати, що держава підтримує їх та надає всебічну допомогу. У останні часи ми спостерігаємо багато позитивних нововведень, які значно спрощують роботу працівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Наприклад, перехід на електронний документообіг або нещодавні зміни щодо відстрочок мобілізації для тих, хто не планує йти на службу — оформлення через платформу Резерв+ та автоматичне продовження без необхідності відвідувати ТЦК. Вважаю, що залучення центрів надання адміністративних послуг до роботи з тими, хто має право на відстрочку, також буде успішним, — резюмує військовослужбовець.